Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

Вітаю.
Дійсно, дуже сумна історія. До того ж, дуже насторожує факт, що чоловік став агресивно себе поводити та вже почав використовувати силу. Вам треба бути обережною в його присутності.
Стосовно ваших з ним відносини- все, що можливо, Ви вже робили:
"намагаюся, завжди говорити, вияснити причину:
"його дуже сильно кохала, все для нього робила, дуже боялась його втратити "
"я намагаюся з ним поговорити,прошу його піти до психолога" та ін.
Тобто, Ви " з шкіри " готові вилізти заради того, щоб чоловік проявив до Вас любов , а стає тільки гірше. Чим більше Ви даєте тепла, тим холодніше він стає. Вам не здається, що продовжувати " причиняти " чоловіку добро не має смислу? Ніякого покращення в стосунках не відбувається. Тому й енергії в Вас нема, бо Ви її зливаєте в прірву.
Я пропоную Вам взяти паузу у справі по переробці чоловіка та зосередитись на собі, направити весь потенціал, який вивільняється для роботи над собою. Психолог Вам в поміч .

Вітаю.
"можливо виправити такі відносини, якщо закривались очі всі роки на різні помилки і тепер це не дає спокою?"

Як в анекдоті:
"Гарантій ніяких, але спробувати можна"

Я б запропонувала почати працювати з Вашим " депресивним станом", відсутністю сексуального бажання, відчуттям "певної агресії і роздратування", ненависті" та ін., бо це дуже заважає Вам " тверезо" оцінювати стосунки. А вже коли Ви будете перебувати в більш- меньш "здоровому" стані, зможете критично поглянути на те, що відбувається між вами в парі, тоді й будете вирішувати, чи потрібно Вам " щось виправляти.

Доброго дня.
Як давно син почав " постійно лінитись"? Як раніше він себе поводив?
Його " лінь" стосується тільки побутових справ чи й особисих ? В нього є якісь захоплення, власні справи де він не ліниться?
Як він пояснює своє небажання щось робити?

Можливо, поведінка Вашого сина пов'язана з " перехідним" періодом і це пройде. Якщо Вас це хвилює, можете звернутися на індивідуальну консультацію, щоб пропрацювати з психологом стратегію поведінки з сином.
Але, можливі також, інші причини: проблеми із здоров'ям ( астенія), депресія, проблеми в школі, з друзями та ін.. Зверніть на це також увагу.

Відредаговано автором 08-10-2023 12:50:15

Здравствуйте, Денис.
Вы, ведь уже, задавали этот вопрос психологам. Вас не удовлетворили ответы?
Девушка имеет право играть в любые игры, как и Вы, имеете право в них не играть, если они Вам не нравятся.

"Хочу понять зачем она так делает.Что этим она хочет добиться."
А если она ничего не хочет добиться, а ей нравиться сам процесс? Ей нравится Ваша реакция ( растерянность, нервозность и т.д.), нравиться " играть".
А, возможно, она хочет Вас подтолкнуть к более решительным действиям. Но, Вы, судя по всему, к ним не готовы.

Очень рекомендую изменить Ваш вопрос с :" зачем ей это надо?" на " зачем МНЕ это надо?".

Вітаю, Olena
"1. Чи мала я право викреслювати з кола спілкування людину, чоловік якої допоміг нам в скуртні часи?"

Ви- доросла людина та маєте повне право вирішувати з ким спілкуватися а з ким- ні. Здавалося, все просто. Але, у Вас " затик" в цьому питанні,бо Вам потрібні " права"( дозвіл) на це. Кто може дати Вам це " право" ? Як Ви відчуваєте себе в ролі " невдячної"? Скільки часу потрібно бути " вдячною" та яким чином виражати цю " вдячність"?
Це питання про батьківськи настанови, нічого поганого в них не має. Дійсно, бажано бути вдячною людиною. Але, якщо ці настанови не аналізуються згідно до ситуації, не переглядаються з часом та не змінюються або взагалі, викреслюються, це приводить до внутрішнього конфлікту, який Ви зараз відчуваєте. З одного боку відчуття вдячності( настанова) з іншої- небажання спілкуватися з неприємною людиною. Тому потрібен "Дорослий" ( зараз це психолог), який оцінить ситуацію та скаже Вам як "правильно " вчинити. Вибачте, це про " дитячу" позицію в цьому питанні, про страх бути "поганою". Ви завжди намагаєтесь бути хорошою?

"Як мені позбутися того ядовитого відчуття образиненавистіне знаю , яке мене зїдає з середини, коли я згадую про цю людину та ситуацію?"
Для цього, спочатку треба зрозуміти що за свої відчуття відповідальні Ви. Тобто, Ви вирішуєте ображатися на людину чи ні, любити людину чи ні, поважати її чи ні. Людина, своїми вчинками, "підсвічує" Вам "больові місця". Тоді, треба себе запитати: на що я дійсно ображаюсь? Чому це в мене визиває таку реакцію?

З тієї ситуації, що Ви описали, помітно, що Ви відчуваєте свої кордони але не вмієте їх відстоювати:
"В якийсь момент я зрозуміла що знаходжуся в її негативно-пасивно-агресивному світі, і я нікуди не можу дітися, бо вони нас пустили пожити до себе."
Не слухати негатив, не підтримувати розмову, сказати, що Вам неприємно спілкуватись(це про кордони)- не варіант? Ні, бо треба бути чемною, вдячною, хорошою дівчинкою.
З піжамною вечіркою- якщо Вашу сім'ю не влаштовувала ця ідея й ви не змогли знайти компроміс, варіант залишитись дома та відсвяткувати родиною не розглядався? Кожна з сторін має право на власне бачення як відсвяткувати Різдво. Дуже бажано поважати цей вибір й по- дорослому домовлятись. Якщо ж не змогли, думати що завадило, а не кто винен.
Образу та ненависть, на мою думку,Ви відчуваєте тому, що не змогли захистити себе, свої інтереси. У стані сильного стресу, людина може регресувати до дитячих реакцій в де яких питаннях. Тому, можливо, Ви й не змогли дати достойну відсіч, а тепер " гризите" себе.
Щоб собі допомогти, треба повертатися у Дорослий стан, брати на себе відповідальність , обирати себе та не боятись бути незручною.

Здравствуйте, Надежда.
Очень жаль, что Вам приходится проходить через это.
25 лет - это "приличный" стаж для брака и вполне понятно, что Вам очень больно от действий Вашего мужа, тем более, если его поведение стало полной неожиданностью для Вас.
Вы пишите, что для Вас действия мужа- измена и Вы это прекрасно понимаете, но пока не готовы это принять и с этим согласиться. Потому что, тогда прийдется что-то с этим фактом делать- наверное, расставаться с мужем, а у вас 25 лет совместной жизни с этим человеком. Вот такой внутренний конфликт: с одной стороны- измена, надо разводиться( расходиться), а с другой- не могу( не хочу) это сделать, поэтому ищу способы оправдать измену.

Попробуйте ничего пока не решать. Дайте боли немного утихнуть, пожалейте себя, поплачьте и идите к доктору( психологу). Ведь, обычно то, что случается в нашей жизни сегодня, является следствием наших действий вчера.

Вітаю.
"я закомплексована жінка, у якої не було стосунків"
---
Я б запропонувала Вам почати працювати з цього. Бо, коли читаєшь Ваш лист, складається враження, що Ваш вибір базується на тому, що кращий чоловік Вам взагалі не світить.

Ви -"була некрасива" та він- "сирота, ріс без мами, у дівчат не користувався популярністю, був сором‘язливий, та неохайний-мені завжди було його шкода, "я б втішила його як могла".
Не пара,а- мрія. Це- зовсім не про кохання, а про Вашу занизьку самооцінку, Ваші фантазії, Ваші страхи та травми.

Якщо Ви дійсно мрієте про щасливе подружнє життя, почните з повагою відноситись до свого майбутнього партнера, тобто, почните бачити в ньому чоловіка, а не хлопчика, якого треба жаліти та втішати. А в собі- жінку, а не " матусю" з хустинкою.

" не можу викинути його з голови, це заважає мені зосередитись на роботі, мої плани руйнуються і мотивації на них майже не залишилося"
Кохання надихає людину. В неї відбувається емоційний підйом, вона " розквітає". Ви можете про себе це сказати? Вам хочеться стати кращою для цього чоловіка: краще виглядати, бути успішною? Чи Ви вважаєте, що справжнє кохання- це коли жінка цілими днями тільки й думає про свого чоловіка :" де він, може йому потрібна підтримка і ласка? "
Дуже раджу звернутися до психолога та пропрацювати це питання. На світі більш 7 мільярдів людей, точно є ще хоч один чоловік, крім цього, з яким Ви можете бути разом.

Вітаю.
Донька Вас почує, коли буде почувати себе в безпеці, тобто, коли зміни, які її очікують, не будуть для неї такі страшні. Це можливо тільки тоді, коли батьки спокійні та впевнені, послідовні в своїх діях. Їхню впевненість відчуває дитина і це дозволяє їй не контролювати ситуацію . Вона стає впевнена, що батьки впораються з будь- якими труднощами , їм можна довіряти. І тоді, вона розуміє, що все, що роблять батьки- правильно. Тобто, вчити мову потрібно.
Коли дорослі самі не впевнені в правильности свого рішення, нервують, часто говорять про труднощі, які всіх очікують, обговорюючи це все при дитині, очікуванно, що дитина почне нервувати теж та чинити супротив. Але ж... Дитина повинна мати кордони та розуміти " хто в домі хазяїн ". До речі, батькі теж. Бо дуже дивно, що " донька сама не хоче вчити, так ще і забороняє вчити нашій родині цю мову." Не забагато відповідальності для
--10річної дитини?

Вітаю, Olesia.
---
При " здорових" відносинах не треба робити "дуже багато кроків", "переконувати", доказувати, що Ви та єдина, яка йому потрібна. В "нормальних " відносинах все відбувається органічно, взаємно, за бажанням обох. А те, що Ви описали, виглядає як переслідування з Вашого боку. Вам подобаються " зникаючі" чоловіки, ті, яких треба " завойовувати"? Як я зрозуміла, Ваш минулий чоловік був Вам не цікавий, бо йому не потрібно було нічого доказувати, боротися за його любов. Для Вас кохання- це про страждання, біль, боротьбу, про " багато емоцій"?
"Розумію, що почуття в нього є, але є страх і нерішучість."
Якщо у чоловіка є почуття до жінки, він не буде їх приховувати. В попередніх стосунках він теж був такий "нерішучий "? На мою думку, Вам дуже не хочеться визнавати той факт, що цей чоловік не має до Вас ніяких почуттів, а те що між вами відбувається- це нездорова гра.
---
"Людина,яка не має симпатії наврядчи цілувала б іншу людину після розлуки."
---
Чому б ні? До того ж, Ви мабуть так цього хотіли.

"Як себе поводити, щоб між нами зародилось щось більше. "
---
Що для Вас означає " щось більше"? До чого Ви прагнете у стосунках? Яким Ви бачите ваше майбутнє з цим чоловіком?

Ви намагаєтесь будувати замок на піску та ще й з ( вибачте) поганих матеріалів. Будівля може й вийде, але ось яка .
Дуже раджу взяти паузу у стосунках, пройти індивідуальну терапію, а потім вирішувати як і що робити з цими " відносинами".

Здравствуйте.

"вот сейчас я задумалась"
-похвально,
" что мне 21 год"
- это пройдёт
"у меня не было секса"
- это Вас беспокоит?
" отношения никак не строятся"
- печально, можно поработать над этим в индивидуальной терапии,
"возбуждает меня только гей порно… это ведь странно. "
- для кого?


"Вот и хочу узнать нормально ли это? Или это может быть проблемой?"
Смотреть порно с 10 - 11 лет- это не норма.
Это УЖЕ проблема.
Но, Вам вряд-ли, понравится этот ответ.

Відредаговано автором 15-09-2023 23:00:34

Вітаю.
"Прошу поради, як впоратися зі страхом втрати дитини?"
Якби Ви були моєю клієнткою, я би запропонувала Вам не " впоратись " із страхом, а познайомитись з ним: звідки він з'явився та для чого Вам потрібен. Бо страх- це дуже корисна річ, він допомагає нам не коїти дурниць. Його головна мета- захист. Але, коли в нього такі очі, що Ви не можете сприймати ситуацію адекватно, перебільшуєте її, страх перестає виконувати свою захисну функцію та починає шкодити. Це, як імунітет. Без нього людина помре, а коли його занадто- хворіє.
Причини появи страху можуть бути,на перший погляд, не пов'язані з втратою дитини( як приклад з бабусею). А пов'язані з тим, як Ви пережили розлучення з чоловіком. Або, з тим, не втрачали Ви останнім часом близьку людину( маму або тата, сестру,брата)? Або, Ваша мама не втрачала дитину у ранньому віці? Можливо, Ви пам’ятаєте, як хворіли маленькою та Ваша мама дуже хвилювалась з цього приводу? Ви самі не хворієте зараз?
Тобто, щоб все це з'ясувати, потрібна індивідуальна робота, як і для того, щоб повернути Вас до "нормального" рівня страху матері за свою дитину.

Вітаю.
"Виходить такий замкнений круг: не можу кинути роботу,бо потрібні фінанси,нову знайти поки не можу, сіла на антидепресанти,котрі не допомагають "пережити" дні коли я на роботі."
---
Якщо кинете роботу, зовсім не буде на що жити?
"вакансій з моїм досвідом мало", але ж є. Може розглянути смежні спеціальності?
Антидепресанти або працюють, або ні. Не може так бути що по вихідних вони працюють, а по робочим дням- ні.
Тоді, дійсно " справа таки в важкій атмосфері на роботі".
Що Ви можете зробити, щоб покращити цю атмосферу? Можливо, варто поговорити з тим, хто робить " постійні зауваження ", що це Вас демотивує та не все від Вас залежить? Давати зворотній зв'язок керівництву, можливо, просити допомоги.
Мені здалося, що Вам важливо добре виконувати всі завдання, які Вам дають, при цьому, ніколи не говорити про якісь труднощі, "тягти" все на собі. Ви- " золотий" працівник. Але, це дуже часто приводить до вигорання: дуже великий обсяг роботи+ високий темп+ відповідальність+ ніяких скарг.
Потрібен відпочинок та перегляд свого ставлення до роботи( з психологом).

Важкість- " відсутність подяки, похвали коли все йде за планом"
---
Вас брали на роботу на цю посаду, щоб все йшло " за планом"- так повинно бути. За це Ви отримуєте заробітну плату, це не потребує похвали. Подяка,похвала, грошова винагорода- це вже за бажанням керівництва або якщо це передбачено трудовим договором. Якщо ж Ви беретесь за питання, які не входять в коло Ваших обов'язків, та очікуєте за це бонуси, то як кажуть " Ваші проблеми"( з цим теж до психолога).
Ваші очікування дуже схожі на дитячу звичку отримувати винагороду за якусь роботу.
Але Ви вже доросла й отримуєте подяку у грошовому еквіваленті. А якщо потрібно на словах, Ви можете завжди самі себе похвалити.

Здравствуйте, Алёна.
"Моей старшей дочке Тане 8 лет и она считает что ее не любят родители, и все ее проблемы в жизни начались после рождения сестры"
Жила-была маленькая девочка,купалась в любви ,внимании и заботе родителей ( или 2вариант- родители были все время заняты и ребёнок получал внимание дозировнно, не " напитался" их любовью) вдруг появляется ещё одна девочка. У ребёнка возникает вопрос: что со мной не так? Почему родители решили завести ещё ребёнка, им меня мало? И в маленькой головке рождается ответ: они меня больше не любят, поэтому нашли мне замену. В это время вся жизнь Таи меняется: приходится все время ждать, когда мама освободится, мама устала, мама занята, иди поиграй сама, сделай сама - ты уже большая. Дальше- школа, переезд в другую страну. Новая жизнь новые требования, новые правила. У ребёнка стресс. Своим поведением она выражает обиду на Вас ( предательница), протест против Ваших правил и привлекает внимание.
Сложно и Вам и Вашей девочке. Поэтому, я бы рекомендовала сосредоточиться на ваших взаимоотношениях с дочерью ( больше близости, любви, тактильности, секретиков), уменьшить круг ее обязанностей ( оставить только самое необходимое и требовать неукоснительное их выполнение. Система поощрений и наказаний) и обратиться к детскому психологу, который даст Вам рекомендации по
вашей конкретной ситуации. Общие рекомендации на форуме или отдельные статьи могут быть как дополнение, но вряд-ли помогут существенно повлиять на ситуацию

Доброго дня.
"Я не розумію чому мені страшно проявити характер, твердо заявити про своє невдоволення"

Для того, щоб заявляти про своє незадоволення, потрібно мати внутрішній дозвіл:" Мені можна бути незадоволенною", " Я маю право говорити про те, що мені не подобається". Він формується у дитинстві. Для цього потрібно, щоб батьки дозволяли дитині проявляти ВСІ емоції(+,-), також, щоб дитину чули та вона отримала позитивний досвід отримання бажанного.
Якщо за " прояв характеру" дитина отримувала покарання ( фізичне або психологічне), або бачила негативні наслідки такої поведінки у значущого дорослого ( припускаю, що мами), формується отака " неконфліктність". Бо, за таку поведінку перестають "любити".

"Я боюсь зробити боляче, боюсь образити, виглядати байдужою, бути егоїсткою, тому що думаю що мене одразу розлюблять і охолонуть"
Ви боїтесь, бо маєте такий досвід. Ви гарно усвідомили, що буде, коли Ви обираєте себе та свої інтереси. Зразу ж з'являється внутрішня фігура Дорослого та говорить, що так робити не можна, що ти- егоїстка, погана дівчинка, а поганих дівчинок не люблять. Тому, я буду тебе ігнорувати, не буду з тобою розмовляти, не буду близькою з тобою. Щоб ти подумала, та зробила висновки.
Багато батьків так роблять- маніпулюють своїми дітьми, щоб зробити їх зручними й байдуже, як потім ця дитина буде жити з такими настановами. Бо, з " характерною" дитиною важко.

"Я не знаю як не дозволяти поганого відношення до себе, технічно не розумію як це робити"
Вчитись, набувати новий досвід . Пропрацювати з психологом дитячо- батьківськи відносини, питання власної гідності, самоцінності та самооцінки, власних кордонів, відносин з чоловіком.

Нажаль,колишніх алкоголіків не буває. Він- залежний. Так, він може бути в стані ремісії довгий час. Але, проблема залишається. Тому, в любий момент може статися зрив, запобігти якому Ви ніяк не зможете. Це внутрішня проблема людини.
Я розумію, шо дуже важко визнати та прийняти той факт, що твоя близька людина - алкоголік. Але, це єдиний шлях для початку боротьби з залежністю. Розуміння Вашої співзалежності та робота з нею допоможе правильно будувати відносини з МЧ.