Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

Вітаю, Сашо!
Ви дійсно граєте в гру "стосунки", бо справжніх стосунків Ви боїтесь. При цьому, Ви заздалегідь знаєте , що переможете, бо в Вас є величезний досвід в цьому. Тільки в мене є запитання:" З ким Ви грали в цю гру в дитинстві?
Сашо,про почуття Ви говорите лише тоді, коли не очікуєте відмови, тобто Ви впевнені в позитивній відповіді. Тоді Ви відчуваєте свою перемогу, владу над людиною та вважаєте її слабкою, не вартою Вашого кохання. Але ж Ви самі її вибрали, іншу вибирати не можете, бо є страх, що Вам відмовлять і буде боляче . А Ви добре знаєте, як це, коли тебе відштовхують, нехтуючи твоєю любов'ю, тому й наносите " превентивний удар".
Нажаль, це непоодинокий випадок, а Ваш деструктивний спосіб побудови стосунків. Тому я вважаю, коли Ви дійсно захочете серйозних відносин, буде дуже складно це зробити.
Психолог допоміг би Вам зрозуміти звідки зявилась ця модель поведінки та як будувати здорові відносини з партнером в майбутньому.

Вітаю, Iri.
З одного боку, в нашій країні війна, тому Ваше відчуття тривоги-це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. З іншого- в нас завжди є вибір, як реагувати на обставини. Ви не можете контролювати дії ворога, але можете контролювати власні думки та настрій. Тільки Ви обираєте турбуватися Вам чи ні, Ви обираєте свою реальніть: жити в страху або вирішувати проблеми по мірі їх надходження ( заздалегідь потурбувавшись про себе).
На мою думку, турбуватись та все контролювати було властиве Вам ще до війни. Але зараз це набуло більшого масштабу. Раджу звернутись на індивідуальну консультацію до психолога де Ви зможете пропрацювати ці питання.

Здравствуйте, Нюша!
Вы сейчас учитесь, получаете определённую специальность. Вы хотите бросить учёбу и пойти работать? Или поменять специальность? Вы уверены, что столкнувшись с трудностями в обучении, Вы снова не будете разочарованы в новой специальности?
Чтобы понять, что делать"по жизни" надо понять чего Вы хотите от этой жизни, какие у Вас потребности ( и не только материальные). Брать лист и писать: 1.Хочу :.......
2.Что я буду делать для этого: .


Если не получается принять решение, может просто ещё не время для его принятия? Установите себе срок, например месяц, не думать над своим вопросом, но потом вернуться к нему и тогда уже принять решение.

Здравствуйте.
Для того, чтобы "начать жить, встроиться в социум", необходимо избавиться от страха перед жизнью и этим социумом. Это возможно только в индивидуальной терапии, потому что базовое доверие к миру закладывается в раннем детстве родителями, если же этого не происходит, то формируется установка "мир опасен". Жить с ней достаточно сложно .
"Я очень устаю от людей". Здесь может быть две причины:первая-особенности Вашего характера,темперамента. Не все люди нуждаются в активном общении. Вторая-Вы устаёте от психического напряжения при общении. Вам приходится постоянно себя контролировать, отслеживать реакции партнёра и Вас это сильно изматывает. Возможно, присутствует страх быть не принятым, отвергнутым.
Почему "большинство людей терпеть не можете"? Какими своими действиями они вызывают у Вас такую реакцию?
Вы боитесь негативных проявлений со стороны окружающих, когда показываете себя? Поэтому выбираете не проявлять себя социуму, закрыться от него?
Думаю, насчёт своей самооценки Вы ошибаетесь. Она у вас"хорошая"только потому, что Вы не позволяете никому к ней приблизиться. Ведь самооценка-это то, как мы чувствуем себя среди других, какое место занимаем в обществе. Для этого нам нужна обратная связь от этого общества. А у вас её нет, потому что вы её избегаете.
У Вас есть желание изменить свою жизнь-это главное. С помощью психолога Вам это будет сделать проще и быстрее.

Вітаю!
Може, все що з Вами відбувається дано саме для того, щоб Ви знайшли відповідь на питання:
"Чому я так себе поводжу:
- не знаю, про що говорити з людьми;
- терплю незручності;
- чого та чому соромлюсь;
- від чого в мене відчуття провини;
- чому від звичайного прояву уваги та турботи до мене, я хочу плакати;
- чому я відчуваю такий дискомфорт коли мною опікуються?
Це непрості питання. Якщо Ви зараз їх не пропрацюєте в терапії, вони будуть нагадувати про себе все ваше життя в інших ситуаціях.

Здравствуйте, Nura.
Я думаю, что у большинства людей, живущих на нашей планете не было идеальных родителей. У нас ,у всех, есть что предъявить папе и маме, а у некоторых- и другим родственникам. Также, у нас, у всех есть выбор: понять и принять своих родителей или всю жизнь обвинять их в своих проблемах и неудачах.
То, что Вы стараетесь разобраться в вопросе своих взаимоотношений с молодыми людьми, очень хорошо. Но, почему Вы решили, что можете справиться сами? Для того, чтобы Вам помочь, психологи учатся в университете, проходят личную терапию(да, у психологов есть свои психологи), супервизии, интервизии и т.д.. А Вы считаете, что прочитав пару статей и получив сомнительные советы(психологи советов не дают), Вы сможете обрести счастье?
Ваша проблема не только в том, что мужчины Вам не дают любовь, но и в том, что Вы сами никому ее не даете
( находясь в огромном дифиците). Вы выбираете мужчин из просящей позиции (ну, посмотри, какая я хорошая;дай мне любви, ведь я так стараюсь тебе понравиться). И когда получаете отказ, наступает привычное для Вас состояние-страдание. Ведь вопрос даже не в том, что Вам нужна любовь мужчины, а в том , что нужно, чтобы Вам сделали больно. Тогда Вы сможете вернуться в состояние"пожалейте меня все, меня никто не любит". Это очень тяжело жить с "протянутой рукой".
Для того, чтобы "восполнить" чего Вам не хватает, а это любовь к себе и любовь в себе,нужна терапия. Научившись давать любовь сама себе, Вы будете включаться совершенно на других мужчин.

Вітаю!
Ацетонемічний синдром може з,явитися у дитини від психоемоційного перевантаження(стресу). Можливо, це пов,язано зі смертю бабусі. Як Ви їй пояснили , що відбулося? Діти в цьому віці починають усвідомлювати,що вони теж можуть померти, можуть померти їх батьки та це їх лякає. Спробуйте обережно спитати доньку, чи не лякає її смерть бабусі та що вона взагалі думає про смерть.

На мою думку, зараз не час різко змінювати стиль виховання. Дитина, без причини, різко не змінюється. Вам зараз необхідно з'ясувати причини такої поведінки доньки ( з дитячим психологом), а потім вже коректувати стратегію виховання.

Здравствуйте!
"Правильно выйти из всего этого" Вы сможете тогда, когда сепартруетесь от матери. Если все обстоит так, как Вы пишете в письме, к сожалению, самостоятельно сделать это Вы не сможете. Вам понадобится помощь психолога, потому что Вы для мамы-смысл её жизни на данном этапе, и она будет держаться "зубами", проявляя чудеса манипуляционного искусства. И поскольку-"она же ваша мама"- Вы вряд-ли сможете противостоять этим манипуляциям в одиночку.
Как вариант-отправить маму к психологу, чтобы она решала свои вопросы с личной жизнью. И когда мама займётся собой, у Вас появиться возможность жить свою жизнь.

Доброго дня!
Завжди сумно читати такі листи. В вашому віці енергія повинна бити через край, повинно хотітись у доросле життя, долати труднощі на шляху до Своєї! мрії. А Ви вже втомилися жити. Причина цього в перевантаженні. Ви занадто багато взяли на себе , Ви не можете впоратись з цим ані морально, ані фізично. Ви дуже не хочете разочарувати своїх батьків, боїтесь їх засмутити- "синдром відмінниці". Також, виснаження-це результат внутрішньої боротьби, бо медичній вуз не Ваша мрія, Ви не хочете там навчатися. Але не маєте сил(або бажання) сперечатися з батьками.
Вам 17. З одного боку-це небагато, а з іншого достатньо, щоб зрозуміти, що це ВАШЕ ЖИТТЯ, та воно варте того щоб його прожити.
Я вважаю, що тяжко працювати за копійки Ви навряд чи будете, бо людина, яка збирається у мед має знання та вміння навчатись, наполегливість для того щоб знайти своє місце у житті.
"Лайно" людина чи ні, визначається іншими категоріями, ніж вступ або не вступ до ВНЗ. Я вважаю, що цю думку "підігрівають"ваші батьки своїм хвилюванням . Дуже раджу поговорити з ними , пояснити їм свій стан та звернутися до психолога на індивідуальну консультацію.

Вітаю!
Микита, Ви багато часу та зусиль витратили на навчання й досягли своєї мети-Ви доктор філософії. Цим дійсно можна пишатися. Але, на мою думку, в цій гонці, Ви дещо втратили- навик комунікації. Вміння спілкуватися-це одна з основних вимог до викладача в вузі. Як Ви планували спілкуватися з колегами, учнями, можливо їх батьками, коли знайти друзів для Вас проблема?
А якщо Ваші учні будуть курити, не будуть мати гарних манер, та не дай Боже , будуть матюкатись, що Ви будете робити? Колег теж будете виправляти, якщо хтось скаже неправильно слово? Скільки часу Ви протримаєтесь в колективі?

Дівчатам подобаються хлопці, які приділяють їм увагу, які витрачають на них свій час, з якими цікаво. Наукова ступінь та окуляри до цього не мають ніякого відношення. Що Ви можете запропонувати дівчині, крім свого диплома( і я зараз не про гроші)?

Може, не треба так настирливо лізти в зачинені двері? Скористайтеся часом, щоб розвинути в собі якості, які допоможуть Вам стати гарним педагогом, якого люблять студенти та поважають колеги. Раджу переглянути фільм "Суспільство мертвих поетів ".

Вы живёте в обществе людей, а не в зоопарке. Хотите вы этого или нет , а контактировать с людьми вам прийдётся. А с такой жизненной установкой вам будет не легко.
Очень жаль, что вам встречаются люди, которые хуже животных.

Ответ отредактирован автором 11-11-2022 23:18:35

Добрый вечер!
А если разрешить себе знакомство с мужчинами для серьёзных отношений? Не получится отношений, тогда и пообщаетесь.

Согласившись на отношения со взрослым мужчиной, Вы приняли его "условия игры". Вы-не равные партнеры, поэтому он диктует Вам свои условия. Если Вас они не устраивают, зачем оставаться в таких отношениях?
За плечами вашего МЧ разница в 18 лет, где много чего было. И дети 2 раза в месяц-это может оказаться не самым большим компромисом с Вашей стороны.
Чтобы мужчина Вас услышал, надо взрослеть, а не решать вопросы как капризная маленькая девочка . При этом сравнивая его детей ( за встречи с которыми он боролся в суде)
со своей собакой. Вы действительно думаете, что такой шантаж сработает?

Вітаю!
Ви 2 місяці після інтиму жили спокійно, та раптом зрозуміли, що маєте до хлопця ЯКІСЬ почуття? Що це за почуття? Як Ви вважаєте, чому "ще більше прив'язались" до хлопця через такий проміжок часу?
Ви пишете, що інтим у вас був завжди у стосунках та Ви негативно відноситесь до "випадкових" зв'язків. Тому в мене виникло припущення-доки в Вас була надія, що хлопець знов зявиться, Ви жили спокійно. Коли термін очікування вийшов, включилась програма " інтим без стосунків-це дуже погано", "мені не можна випадкового сексу, бо тоді я буду...". Та щоб запобігти відчуттю провини, відчуттю свєї "плохості", Ви почали вигадувати собі якісь почуття до хлопця, начебто у Вас з ним є якісь стосунки ( важко назвати стосунками відносини, в яких хлопець то зявляється, то зникає) . Почали створювати іллюзію відносин, щоб виправдати себе. Тому й не можете перестати думати про нього, бо тоді повернуться усі негативні відчуття. Таким чином Ви себе захищаєте.
А як Ви вважаєте?

Вітаю!
Ви-або " янгол", або- треба досліджувати. Як я зрозуміла, до недавнього часу Вас все влаштовувало у Ваших відносинах з людьми. Ви почували себе цілком задовільно. Що трапилось в Вашому житті, що Ви стали помічати, що "не маєте ніяких принципів/правил поведінки людей" з вами? Може, хтось Вам про це сказав?
Ви пишете, що це Вас зачіпає на розумовому рівні. Тобто, Ви не відчуваєте ніякої образи, гніву, агресіі, а шляхом будування логічного ланцюгу, розумієте, що Ваша реакція "не правильна"?
А куди поділись всі негативні емоції? Ви коли-небудь їх відчували? "Хороша дівчінка" не може бути злою? Якшо я не буду зручною( вставити своє), мене не прийме оточення, я не сподобаюсь? Чи це про щось інше?
А як з проявом позитивних емоцій? Можете голосно сміятись, радіти? Або соромно? Що про мене подумають?
Вас дуже хвилює думка оточуючих про Вас?