Психологиня Марія Радченко Дніпро лише онлайн

У меня сразу несколько вопросов возникло. Почему Вы не забрали ребёнка сразу, как переезжали впервые? И может ли поведение мужа (отказ от переезда к Вам вместе с ребёнком) быть манипуляцией с его стороны? Если да, то как думаете, чего он таким образом пытается достичь?

Также Вы пишете, что муж очень ревнив. В чём это выражается? И как думаете, есть ли связь между Вашим отъездом и его ревностью? Свойственно ли ему контролирующее поведение по отношению к Вам, чрезмерная подозрительность?

Доброго дня або вечора.

Ви пишете про відверто позитивні та відверто негативні думки та емоції. Чи можете Ви себе назвати емоційною людиною та чи бувають у Вас перепади настрою, від полярно зниженого (сумного або дратівливого) до полярно піднесеного настрою? Я правильно розумію, що з ще не близькими людьми Ви імітуєте рівний настрій, навіть якщо він насправді не такий, бо боїтеся відштовхнути своєю емоційністю?

Також пишете, що части стикаєтеся з відторгненням з боку значущих людей, і не знаєте, справа у Вашій особистості чи в тому, що обираєте людей, не здатних на близький емоційний зв'язок. У всіх людей є умовні недоліки, тобто риси, які можуть відштовхувати чи дратувати інших, тому неможливо подобатися всім. І всім людям, в тому числі і Вам, завжди є над чим працювати особистісно. При цьому, я б зосередилась на тому, що справа не у Вас особисто, а в тому як Ви обираєте собі оточення і будуєте з ним стосунки. Починаючи з того, які відносини були у Вас з батьками та іншими родичами, як вони ставились до Вас, чи приймали вони Вас такими, як Ви є, і чи отримували безумовну любов від них. (Якщо ні - то може мати місце певний сценарій, де Ви шукаєте близького стосунку з подібними ліюдьми, на близький стосунок не здатними.)
Ну, і краще за все ці проблеми розбирати з психологом, бо під час консультування або терапії створюється приймаюче середовище, де Ви можете виражати всі свої думки та емоції, в тому числі і такі, які табуйовані у Вашому колишньому чи нинішньому оточенні.

Это называется не охладел, а начал проявлять к Вам вбьюз. Пока что только вербальный, но со временем это может перерасти в физический. Согласна с коллегами, которые рекомендуют Вам длительную психотерапию, чтобы понять, как Вы строите отношения и есть ли у этих конкретных отношений перспектива. Но прежде всего, чтобы вернуть себе себя, после многих лет, когда Вы не ставили свои потребности на первое место и, возможно, не слушали свою интуицию в плане того, комфортно и безопасно ли Вам в отношениях.
Планирование беременности/материнства действительно стоит отложить до момента, когда Вы будете чувствовать себя в физической и психологической безопасности, сможете выстраивать здоровые границы с собой и окружающими. Потому что материнство - это уязвимое положение, и с таким мужем рядом абьюз над Вами (и ребёнком потенциально) только усилится.

Виправити свого хлопця Ви точно не зможете, бо це не Ваша відповідальність. Ви можете тільки говорити з ним про свої кордони, наприклад: "Я не піду з тобою зараз по хліб, тому що в мене ще болить нога після травми.", "Зараз я не можу тебе вислухати, бо у мене нема ресурсу на це." або "Мені неприємно говорити на цю тему, давай поговоримо про щось інше." чи "Я бачу, що тобі зараз хочеться виговоритися, але я не можу тебе вислухати. Може. звернешся до когось з своїх близьких та друзів, хто може це зробити?" Також можна порадити хлопцю звернутися до психолога, тому що Ви не можете бути його психологом і контейнувати його емоції. В той же час, не потрібно, щоб він подавляв свої емоції, тож краще нехай звернеться за професійною допомогою.

Щодо розподілу бютжету, то таке питання краще за все обговорювати перед тим, як з'їжджатися, бо щоб жити разом і вести спільний побут, повинні бути спільні цінності бодай в найбільш грунтовних питаннях, а фінанси і розподіл ролей в парі - одні з них. Тому це варто обговорити з хлопцем (хто коли і за що платить, за яких обставин), і бути готовою до того, що він не буде повністю поділяти Вашу точку зору на відносини (як і Ви - його). Доведеться або шукати певні компроміси, або розходитися.
Також рекомендована індивідуальна терапія для Вас (для кращого розуміння себе) і парна терапія для Вас із хлопцем (за умови, якщо ви обидва захочете налагодити комунікацію між собою). Щасти!

Відредаговано автором 11-02-2025 17:53:25

Це питання краще за все поставити лікарю, бо я як психолог не можу ставити діагноз. РДУГ буває з переважанням порушення концентрації уваги, з переважанням гіперактивності і змішана форма. Але у дитячої імпульсивності можуть бути й інші причини, тому обов'язково показати дитину неврологу і психологу очно.

Длньку треба буде показати дитячому психологу і невропатологу або психіатру, тому що психолог (дитячий або сімейний, в будь-якому випадку працюватиме і з донькою, і з Вами) може навчити доньку технік управління своїми емоціями, щоб вона краще керувала своїми діями і не встрягала у конфлікти. А лікар потрібен для діагностики можливих неврологічних особливостей дитини, таких як РДУГ (розлад гіперактивності та дефіциту уваги). Дітям з РДУГ буває важко керувати своїми емоціями, їм важко всидіти на місці, вони бувають схильні до ризику та гостро реагують на конфлікти, тому потрібен комплексний підхід з залученням різних фахівців.
Закривання в туалеті тут дійсно не варіант, бо воно лише ізолює дитину в не навчить її керувати емоціями і контактувати з зовнішнім світом. Також важливо в цій темі те, як Ви в повсякденному житті проявляете агресію і як справляєтесь з гнівом. А також, як реагуєте на бажану і не бажану поведінку доньки, як виявляете співчуття до неї, коли вона емоційно себе поводить, тощо.

Доброго дня, Еліно!

З фізіологічної точки зору сни - це інформація, яку мозок обробляє, поки Ви спите. Це відбувається під час швидкої фази сну. Якщо сновидінь багато, можу припустити, що у Вас багато спогадів та емоцій, накопичених за день чи більший проміжок часу, тому сновидінь багато і вони виразні. Також, скоріше за все, Ви прокидаєтеся у швидкій фазі сну, тому добре пам'ятаєте, що Вам наснилося.

Щодо значень Ваших снів, то тут рекомендую самостійно порефлексувати, що для Вас значать ті чи інші символи, якого сенсу Ви їм надаєте. Моє припущення таке, що і сходи, і кермування автівкою, - це символи життєвого шляху, і Вас радше за все тривожить майбутнє і Ви боїтеся з чимось не впоратися. Чи вірні мої здогади і що саме Вас тривожить - це вже Ви знаєте.

Звертайтесь, якщо що. У нас тут є я, Павло Леонідович і ще багато хороших спеціалістів, до яких можна звернутися. І бережіть себе, в першу чергу!

«не буде в мене проблем якщо в мене є російський паспорт (в мене не було вибору так я мене змусили)»;
З цього питання краще за все порадитися з кимось з українських юристів або помоніторити інформацію в інтернеті, бо ситуація дійсно складна.

Головне, щоб у Вас був український паспорт. Якщо його нема, то потрібно буде зробити його на території України. Але для цього в паспортному столі у Вас затребують ксерокопію повного пакету документів, що у Вас є (ідентифікаційний код, закордонний паспорт якщо є, довідка переселенця якщо є, свідотство про народження, коротше все що є те й запросять), і можливо навіть потрібна буде присутність когось з Ваших родичів для посвідчення особи, але це не точно.
Тобто так, з документами буде багато клопоту, але дуже сподіваюся на адекватність наших державних органів в цьому питанні, бо Ви не були повнолітнім громадянином, коли окупували Маріуполь, відтак наявність у Вас рос. паспорта не говорить нічого про Вашу політичну позицію. Тим паче, що спілкуєтесь українською.
Тому тут тільки вирішувати юридичні питання і шукати підходящу роботу, щоб з усіього цього вибратися.

Стосовно еміграції за кордон по закінченню війни. Це хороша ідея, але наразі нам не відомо, коли саме війна закінчиться (можна очікувати різних поворотів подій, але нагнітати не буду), і в даний конкретний момент чоловіки не виїздні. А мобілізація чоловіків існує як в Україні, так і в РФ та на окупованих нею територіях, тільки це мобілізація в різні війська з неоднаковими умовами. І за Українськими законами, Ви по стану здоров'я не повинні бути придатним до служби, принаймні не на передову. Тобто грубо кажучи, основна небезпека виїзду для Вас в тому, що Ви з окупованої території і чоловічої статі. А чи безпечніше залишатись вдома - кожен вирішує для себе сам.

Щодо якості освіти та медицини мушу не погодитись, вона варіюється від місцевості (у великих обласних центрах, звісно, більше варіантів як отримати медичну допомогу, так і фахову освіту чи просто заробіток), і від конкретного фахівця, до якого Ви звернетеся. Навіть в обласному центрі з хорошою медициною можна натрапити як на не кваліфіковану не якісну допомогу, так і висококласну, при чому не далеко завжди якісна медицина - за всі гроші світу. Але тут, звісно ж, теж вирішуйте самі. Тут треба зважувати, наскільки критичний Ваш стан і скільки Ви готові терпіти як його, так і нарікання з боку родичів.

Щодо того, чи психопати Ваша рідня - хто його зна, бо для постанови діагнозу треба бути психіатром і особисто з ними спілкуватися. Мені радше вбачається, що це люди дуже емоційно черстві через низьку якість життя загалом, що явище набагато більш часте, ніж нарцисизм чи психопатія. Це їх ніяким чином не виправдовує і один фіг показник не спілкуватися з ними без зайвої необхідності. Але низький емоційний інтелект, власні непророблені травми, дуже погані умови життя і народження власних дітей "бо так треба" без будь-якої моральної готовності до батьківства - це часті явища, що плодять аб'юзивних батьків. І радже не клінічних нарцисопсихопатів, а десь на межі цього спектру, бо окремі риси в них можуть бути, в той час як інших немає.

Будь ласка. Маріуполь - це прифронтове місто, в якому досить небезпечно жити. Ви думали про переїзд до іншого міста України, з більш спокійною обстановкою? Тоді буде легше знайти і лікаря, і роботу.

Насправді непросте питання про те, як поводити. Змінити поведінку родичів Ви точно не зможете, бо вони вже такі, які є. І їхня поведінка більше не про Вас, а про їхні власні психологічні проблеми, що вони на Вас виміщують.
Можна дистанціюватися і виходити з діалогу, коли на Вас починають агресувати, бо агресія у відповідть лише підживлює сварку. Можна діяти за "методом сірого каменю", максимально нейтрально і не цікаво реагуючи на провокації родичів, на кшталт "це твоя думка", "це твоє бачення ситуації", "це твоя точка зору, але я з тобою не згоден", "ти хочеш посваритися, але у мене нема бажання це робити зараз". Бо людині в агресивному стані нема сенсу щось доводити, вона це не сприйме через свій емоційний стан.
І те, що Ви зараз відчуваєте свій неуспіх і, можливо, депресивний стан, є одним з наслідком того, що Ваші емоційні потреби в минулому не задовільнялися батьками, а ймовірні досягнення - знецінювались, тому Ви тепер не вірите у себе.

Щодо здоров'я і можливості знайти роботу. Сколіоз 3 ступеня - це серйозно. Тут треба обов'язково сходити до лікаря (спочатку сімейного, потім вже більш вузьких фахівців, куди Вас спрямують, наприклад, до вертебролога і ортопеда, а також на реабілітацію та лікувальну фізкультуру). Огляди багатьох фахівців (ортопед є в деяких державних поліклініках) безкоштовні, якщо вони працюють в державних лікарнях, і якщо у Вас є направлення від сімейного лікаря. Тому як мінімум первинну медичну допомогу Ви можете отримати безкоштовно.
Стосовно можливості роботи або навчання. Це було б хорошим стартом, щоб стати незалежним від сім'ї, бо у Вас з часом з'явиться фінансова стабільність і, можливо, власна професія. Можна поступити у ВИШ або коледж на бютжет і отримувати стипендію. Можна пошукати навчальний заклад з гуртожитком, щоб жити не вдома і не взаємодіяти з родичами.
Якщо хочете одразу піти працювати - то можна спочатку пройти якісь курси по темі, яка Вам цікава, чи обрати професію, що не потребує особливої підготовки чи серйозних фізичних навантажень. Можна буде більшу частину часу проводити на роботі і накопичувати на свій переїзд і своє лікування. Також можна працювати з дому, якщо у Вас погане самопочуття чи обмежена мобільність. І бажано працювати індивідуально з психологом, щоб відновлювати своє почуття самоцінності та спроможності справлятись з життєвими труднощами.

Здравствуйте.

Сами по себе чувствительность и эмпатичность - это не проблемы, которые нужно в себе искоренять, а просто особенности характера. Но если Вы часто чувствуете дискомфорт из-за своей эмоциональности, нужно разбираться, почему.
Когда Вы начали замечать за собой повышенную эмоциональность? Предшествовали ли этому какие-то травматичные или стрессовые события в жизни? Есть ли параллель между триггерами (ситуациями, которые вызывают у Вас эмоциональный отклик) и Вашим прошлым опытом?

Это только общие вопросы. Желательно записаться к психологу для того, чтобы рассмотреть Ваш запрос подробно. Также желательно пройти общий медицинский осмотр, возможно сдать анализы на гормоны, потому что сбой в их работе может быть причиной повышенной эмоциональности.

Доброго вечора.

Ви пишете, що буде зустріч. Ви узгоджували зустріч попередньо з дівчиною? І за яких обставин ця зустріч відбудеться?
Чому Ви почуваєте себе не впевнено? Які саме думки Вас відвідують, коли згадуєте про цю дівчину?

Відмова після зізнання у коханні - це неприємно і потрібен час на те, щоб це пережити. Але будь-яка відмова - це не про Вас особисто, а просто про те, що конкретній людині Ви як партнер не підходите. У зв'язку з цим в мене питання, чи прийняли Ви до кінця те, що зустрічатися з Вами, як із хлопцем, ця дівчина не буде? Чи плануєте Ви з нею надалі спілкуватися? І якщо так. то в якому форматі і з якою метою?

Якщо у Вас психоз, то головне, - щоб Ви регулярно спостерігалися в свого психіатра і приймали ліки за його призначенням. А також лягали в лікарню в періоди, коли у Вас загострення (галюцінації, тощо). Коли Ви в лікарні, при Вас не повинно бути ніяких гострих предметів (бритви, ножиці, тощо), щоб собі не нашкодити, якщо у Вас буде змінений стан свідомості.

З блокпостом ДНР дійсно пощастило, що Вам нічого не зробили, коли знайшли у Вас військовий квиток. Основне зараз - берегти себе та лікуватися.

Доброго вечора.

Пам'ятаю Ваш минулий допис. Любовний перенос в терапії - часте явище, і цілком нормальне. Бо на психолога чи психотерапевта клієнти можуть проектувати свої емоції, бачити в терапевтові значущу фігуру, варту довіри. А також намагатися компенсувати певні емоційні дефіцити, тобто очікувати від психолога чогось, чого не вистачає в реальному житті.
Психолог в такому випадку не має права відповідати клієнту взаємністю та робити якісь жести романтичного чи сексуального характеру, бо це суперечить професійній етиці. Потрібно обов'язково обговорювати з клієнтом його переноси (проекції зі своєї уяви та з реального життя на психолога), бо це дуже цінний матеріал для аналізу, перш за все, особистісної динаміки, динаміки стосунків та емоційних потреб клієнта. Тобто, нормально якщо психологиня Вам не відповіла одразу, але з її боку було б добре запропонувати Вам обговорити Ваші переживання на наступній сесії з нею. Бо це явно не формати переписки чи телефонної розмови, тому що містить особисту інформацію про Вас.

Далі по тексту в мене чогось одні питання та жодної відповіді.
Психологиня зателефонувала Вашій мамі. З приводу чого? Адже Ви повнолітні, і якщо Ви повністю дієздатні (над Вами немає юридично оформленої опіки), то самі за себе відповідаєте, і психолог не має права обговорювати з Вашими родичами щось, що відбувається у Вашій з нею терапії. Навіть якщо клієнт неповнолітній, особисті подробиці з консультацій розкривати не можна, за винятком випадків, коли щось загрожує життю клієнта (наприклад, ризик самогубства), або клієнт порушив закон.
Ви не суїцидальні, закон не порушувати (нема закону, який би забороняв Вам закохуватись в своїх психологів). Якщо у Вас загострення ментального розладу, то про це повинен був повідомляти не психолог, а психіатр, і в першу чергу не Вашу маму, а Вас особисто. І те, що Ви дивилися історію дзвінків в телефоні мами, говорить про недовірливі стосунки у Вашій бальківській родині. Коротше кажучи, ситуація по меншій мірі дивна.
Стосовно бритви, то в психіатричних лікарнях ці предмети заборонено мати при собі суто з мір безпеки, щоб пацієнти собі не нашкодили. Тобто, навіть якщо Ви було в здоровому глузді і просто хотіли поголитися, дії терапевтки тут контроверсійні, бо на ній була б відповідальність, якщо б Ви (або інший пацієнт) використали бритву не за призначенням.

Щодо Вашого бажання спілкуватися з психологом далі. Підозрюю, що це радше перенос, який відчувається як симпатія до неї як до людини, аніж бажання працювати з нею як з психологом і надалі. В голові клієнта ці дві речі можуть перемішуватися, задача ж психолога - їх розділяти та дотримуватися професійної етики.
Також в мене виникло багато питань. Який у Вас діагноз (якщо Ви готові його оприлюднювати) ? І чи знаєте Ви свій діагноз взагалі? Яка була причина госпіталізації (чому Ви потрапили в лікарню)? Які у Вас відносини з батьками?
І окремо я б рекомендувала, за можливості, змінити психолога, бо тут дуже спірна професійна етика з її боку.