Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Так, Ви абсолютно праві " Могу предположить, что это идет из детства. В 5 лет сломала нос, при малейшем насморке или при сухом воздухе нос закладывало и было нечем дышать". Це так звані рефлексивні дії, як відгук дитячої травми. Як на мене, страх смерті від задухи. Адже, як говорять, сон - це тимчасова смерть. Коли Ви знаходитеся у спокійному стані, Ви можете до певної міри контролювати свої набуті через травму рефлекси. а коли знервовані, контроль слабшає і рефлексивні дії стають сильнішими.

Ну, по-перше, ні з чим боротися не потрібно. Тому що чим сильніше ми чогось не хочемо, тим швидше саме це і будемо мати. А по-друге, у форматі переписки Вам самий найпрофесійніший психолог нічим допомогти все одно не зможе. Потрібна індивідуальна робота. Тому обирайте психолога до вподоби і починайте змінювати своє життя.

Доброго дня! Загалом, для дівчини певна невпевненість у собі - є природньою особливістю. Але, якщо вона не починає заважати нормальному життю. Як у Вас склалися стосунки з батьком? З мамою? Яким було Ваше дитинство?

Але ж ситуація повторюється, чи не так, і у Вас зі свекрухою? Тобто, діє отой самий механізм повторення родових сценаріїв. Потрібна робота з Вашими родовими програмами, щоб "сценарій" перестав повторюватися і у Вас на краще змінилися стосунки зі свекрухою. Але у переписці цього зробити ніхто не зможе, на превеликий жаль.

Доброго дня Анно! Вам можна лише поспівчувати, бо Ваше непропрацьоване "минуле" Вас вже повністю виснажило. І той стан, який зараз у вас, дуже схожий на стан депресії, виснаження, зупинки в розвитку, втраті мети свого життя... У Вас глибокі дитячі травми. Маленька дитина не в стані ані захистити себе, ані зрозуміти що відбувається насправді. Тому дитяча психіка рятує дитину тим, що "заганяє" проблеми" у підсвідомість до моменту, коли вона подорослішає, і у неї з'являться сили на переосмислення. Нам тільки здається, що час лікує і все забувається. Насправді, ми нічого не забуваємо, все залишається на рівні підсвідомості. Просто є те, що ми вже "прожили" до кінця і розібралися в ньому. А отже, воно в нас є як корисний, повноцінний та необхідний досвід - і це вже є ресурс, який допомагає рухатися далі. Такі події ми згадуємо як колись давно бачений фільм: пам'ятаємо, але воно нас не зачіпає. А є те, що залишилося "не закінченим", що потребує переосмислення та пероцінки. Воно ніби важкий баласт, який і викинути ми не можемо, бо це частина нашого болючого життя і нести вже не в силах, бо відтягує всі сили в минуле... І тільки Вам зараз вирішувати: залишити все як є, чи починати розгрібати "завали" пам'яті...

Дякую Вам за відвертість. Ну от ми і знайшли "перетин" Ваших життів. Ваша свекруха, фактично "відзеркалює" життя Вашої мами та і Вас самої. Жінки, що у Вашому роді, що у свекрухиному, елементарно не були навчені правильно себе поводити з чоловіками, а отже - і з синами. Адже моделі поведінки закладаються з дитинства на рівні підсвідомості, щоб потім на 90% відсотків керувати нашим життям. Єдина різниця в конструкції життєвих сценаріїв - це син у свекрухи, і дочка у Вашої матері. Нам тільки здається, що оточуючих людей ми сприймаємо по їх зовнішності та по їх діям. Насправді ми реагуємо на те, що закладене глибоко у підсвідомості. Ваша свекруха так реагує не на Вас, власне, а на те, що є в середині Вас. Тобто, щоб змінилася поведінка свекрухи, потрібно трансформувати оту негармонічну частину в середині Вас, яка була закладена з дитинства. І це можна зробити за умови Вашої готовності до внутрішніх змін. Адже, свекруха - частина і Вашого життя також. Не думаю, що можна по-справжньому почуватися спокійною, коли близька людина поруч страждає (маю на увазі Вашого чоловіка). Та і сила материнської любові просто величезна, навіть, якщо вона повністю "сліпа", викривлена, егоїстична... і ще невідомо, як вона стане впливати в подальшому на Вашого чоловіка...

Доброго дня Катюню! Я Вам дуже співчуваю, адже виховувати дитину та ще й у селі - надзвичайно важко, і не тільки матеріально та фізично, а ще і психологічно - бо всі сусіди все бачать. Я розумію Ваше бажання нарешті вирішити для себе таке виснажуюче питання. Ви пишете, що "Много хотят парней строить со мной отношения ну я не могу я его люблю и постоянно думаю и плачу внутри душа очень болит , помогите все это как то прекратить и как правильно задать ему вопросы. Я незнаю". Тобто, Ви потрапили у залежні стосунки, коли батько Вашої донечки, просто Вами користується як річчю. А Ви не маєте сил себе захистити і немає нікого, хто б зміг захистити Вас. Але ситуація у Вас, повірте, не безнадійна. Ви просто дуже внутрішньо залежна від чоловіка. Не був би цей чоловік, то з'явився б інший, до якого Ви б так само "прикіпілі". Бо, насправді, Вам не вистачає батьківської любові та опіки. Але жодний чоловік цього Вам ніколи не дасть, однозначно! Бо то абсолютно різні типи любові. Як на мене, Вам спершу, потрібно стати внутрішньо сильнішою, накопичити почуття власної гідності, навчитися бути самодостатньою разом з психологом (не самостійною, бо це різні речі). І якщо Ви цьому навчитеся, хто зна, як складуться стосунки з батьком Вашої дитини... А якщо і не складуться, то Ви зможете створити гармонічну родину з іншим чоловіком, який буде про Вас турбуватися та Вас кохати... Бо поки що Ви просто дозволяєте себе використовувати, а з такими дівчатами шлюб не беруть, з ними просто розважаються... Ви просто не вмієте себе правильно поводити і не маєте сили, щоб змінити свою поведінку. Але це можна виправити, певне, якщо Ви вже хочете кардинально на краще поміняти своє життя...

Тобто, я правильно Вас зрозумілп, у вашої мами також не було довгий час чоловіка, а у Вас батька?

Доброго дня Dobro74! Спершу хочу сказати, що Вам є за що поважати себе та Ваш вибір життєвого шляху. Так чинять по-справжньому цільні натури, для яких любов до рідної землі - не пустий звук! І, впевнена, Вашим дітям є за що поважати свого батька - а це вже аж ніяк не пустопорожньо прожита частина життя. Чому частина? Тому, що абсолютно у кожної людини життя складається з певних етапів, де кожний новий етап - це переосмислений попередній. Як на мене, у Вас сталося певне "застрягання" на попередньому етапі життя через відсутність гармонічно сформованого світогляду. От Ви пишете "відчув потребу характеризувати світ та оточуючих як чорне або біле, як свій або чужий". Так, в умовах війни та боротьби такий поділ не просто допустимий, він життєво необхідний для особистості, що виборює право мати власні цінності та погляди, але тільки на зовнішньому рівні, на рівні реагування на оточуючий світ. Але, коли такий поділ торкається більш глибинних структур людської особистості - це може призвести до початку руйнації самої особистості.... Що, власне, з Вами і почало відбуватися - хвороби якраз і були сигналом задуматися, що щось потрібно змінювати в самому собі... Те, що з Вами відбувається, в реаліях сучасної України не така вже і рідкість. Адже, як говорять, революції роблять ідеалісти... Але все, що ми ідеалізуємо в нашом швидкоплинному житті, має піддаватися руйнації, інакше не буде розвитку... Бо ідеалістичне сприйняття не дає цілісної картини буття. Як на мене, Ваша проблема лежить у сфері світогляду. Тобто, якщо Вам трошки допомогти розібратися у собі та у механізмах функціонування нашого світу - Ви позбавитеся необхідності ковтати пігулки і почнете набагато спокійніше реагувати на те, що відбувається... А також, зможете віднайти себе, вже оновленого, у цьому бурхливому світі...

Ответ отредактирован автором 02-06-2021 14:20:28

Дякую Вам за відвертість! Причин може бути достатньо багато. Але, як на мене, основна та, що Ваша свекруха живе без чоловіка і син для неї фактично був і сином, і чоловіком у певному сенсі цього слова. Тому вона сприймає Вас як суперницю. Тобто, не дружину свого чоловіка... При чому, вона навіть про це не здогадується... такі ситуації ніколи просто так не складаються. Якщо Ви стали "учасницею" такої ситуації, якимось чином вона стосується і Вас безпосередньо... Які б найкращі поради зараз Вам не дали колеги, причина такої поведінки свекрухи має набагато "глибше коріння" і торкається Вашого життя безпосередньо. Тому навряд чи повністю вирішать проблему. Ви пишете, що чоловік одружився на Вас і взяв вже із донечкою... Чому не склаося життя з батьком дівчинки? Як склалося життя у Ваших батьків? Десь обов'язково повинні бути присутні схожі "перекоси" і у Вашому безпосередньому житті. Тому, що оточуючи лише "дзеркалять" наш стан і наше життя...

Дякую Вам за відвертість! Справа в тому, що "боротьба за родину" бувє дуже різна. Те, що Ви робили до цих пір, на превеликий жаль, робило Вас ще більш приниженою та залежною, а отже це було руйнацією стосунків, а не "боротьба" за них. От Ви пишете "Я вже колись переступила через себе і свої цінності, коли 6 років тому вибачила зраду з колишньою дружиною". Судячи з того, як опвів себе чоловік, Ваше "пробачення" було аж занадто швидким та неефективним. Адже у таких питаннях обов'язковим повинен бути момент виховання. Тобто, прощати потрібно у своїй душі, а от зовні - зовсім по іншому діяти. Таким чином, щоб він усвідомив неправильність свого вчинку. Далі Ви пишете (що тільки підтверджує мої припущення) "Мені по життю не вистачає батьківської любові. Я завжди в чоловіках шукала собі тата, і от, коли знайшла - вже сім років як я з ним, я така пригнічена цими стосунками, мені здається, що я проживаю не своє життя. Хоча кохаю чоловіка безмежно". Чоловік аж ніяк не може компенсувати нестачу батьківської любові - це просто велика омана. Тому і стосунки з чоловіком вибудовуються зовсім по іншому! Якщо стосунки "дочка-тато" - це залежні стосунки, стосунки з позиції старший, який повинен турбуватися, балувати, виховувати... Тоді як з чоловіком стосунки повинні бути рівноцінними, без перекосів таких як у Вас... Я розумію Ваш розпач, але все одно, абсолютно впевнена, що при умові Вашої правильної поведінки, у Вас все ще може вибудуватися прекрасна родина! Найперше, потрібно з психологом "пропрацювати відносини "батько-дочка", (бо Ви досі знаходитеся на позиції ображеної дівчинки, яку обділили батьківською любов'ю), по-друге - потрібна дуже серйозна робота з Вашими образами, по-третє- пропрацювати стосунки "дружина-чоловік. І четверте: Ви ідеалізували свого чоловіка, фактично йому вклонялися як ідолу, очікували від нього батьківської опіки. Так влаштоване наше життя, що всьому чому ми сліпо вклоняємося, ідеалізуємо, повинне бути зруйноване. Що у Вас зараз і відбувається. Життя з Ваших очей "знімає рожеві окуляри", щоб Ви нарешті навчилися правильно з чоловіком взаємодіяти. І це нормальний процес, за яким якраз і почнуться нові гармонічні стосунки. Певне, якщо Ви заспокоїтеся і не дасте Вашим образам керувати Вашим життям, а нарешті зрозумієте, що в першу чергу повинні змінитися Ви самі. Тоді почне змінюватися і Ваш чоловік. Так діють родинні механізми. Шукати винних та ображатися - це шлях в нікуди, це руйнація Вашого особистого життя вщент... І життя Вашої дитини!

Доброго дня Tati! Судячи з усього, Ви дуже любите свого чоловіка і переживаєте за нього. Бо йому дійсно важко. Адже він опинився поміж двох найцінниших людей у своєму житті. Якщо я правильно вас зрозуміла, Ви потребуєте поради, як себе поводити, щоб чоловіку стало легше? Скажіть будь ласка, свекруха живе одна, без свекра?

Доброго дня! Поміж рядочків Ваших слів читається повна розгубленість та відчай "Я розумію, що ця ситуація, це така, яку я йому пробачити не зможу. Але не розумію, чим це достатньо для розлучення, чи це якісь дрібниці, а я все наламаю. Я його кохаю сильно, він теж, коли йому все подобається". Ви підсвідомо відчуваєте, що зопалу можете наробити багато дурниць. Судячи з усього, маєте холеричний тип нервової системи, коли спершу реагуєте емоційно, а вже потім заспокоюєтеся і трохи думаєте. І в цьому не Ваша провина, це Ваша така природа. Тому варто навчитися правильно співіснувати з цим. Та окрім вроджених особливостей, як на мене, на Вас дуже сильно впливає приклад Ваших батьків, їх життєвий сценарій. "Я хочу розлучення(йому не казала), хоча це для мене щось страшне, у мене батьки в розлученні і я знаю як це". І ось тут найголовніше! Ви розумієте, що розлучення - не є виходом із Вашої ситуації, буде ще гірше, якщо Ви все ж на це зважитеся. А з іншого боку на Вас впливає закладена батьками "програма розлучення". Оце "хочу розлучення" насправді не є Вашим бажанням, як це не дивно. Адже розлучення - це "втеча з поля бою", відмова від налагодження гармонічних стосунків з чоловіком, відмова від вирішення проблем, розв'язування життєвих "вузликів". Як це зробили Ваші батьки. Коли дорослі, намагаючись полегшити собі життя, шукають легких рішень у складних стосунках, насправді вони проблеми не вирішують, а тільки їх погіршують. І, окрім того, не розуміючи цього, "перекладають" їх автоматично на плечі своїх дітей... Якщо Ви також відмовитеся від боротьби за свою родину та своє щастя і підете на розлучення - цей тягар "перекинете" вже на своїх дітей... А отже, цим знищите їх сімейне життя вже повністю... Я б не радила Вам цього робити. Краще навчитися разом із психологом себе правильно поводити з чоловіком, і найперше, стати внутрішньо самодостатньою, бо Ви аж занадто "прилипли" до нього і втратили себе практично повністю. І ще питання до Вас, хто в Вашій батьківській родині не вмів зовсім прощати? Хто "зациклювався" на найменших дрібницях і створював проблеми у першу чергу собі? Невміння прощати у першу чергу "б'є" по тому, хто ображається, а не тому, хто ображає. Я б Вам радила цю дуже неприємну ситуацію використати з величезною користю для себе. Поки чоловіка не буде, Ви можете розібратися у собі, у тому, що є насправді Ваше, а що "перейшло" у спадок від батьків. І змінивши поведінку, приголомшити чоловіка собою новою. А отж, повністю змінити своє життя на краще, не руйнуючи родину. Бо і Ви і Ваш чоловік дійсно любите один одного. Просто робите це так, як вмієте, як навчили вас любити ваші батьки...

Доброго вечора Маша! У Вашому випадку прослідковується так звана родова програма, яка іде і по чоловічому роду (алкоголізм) і по жіночому - "жертва". Коли дитина народжується, вона підсвідомо переймає поведінкові моделі своїх батьків, які закарбовуються на рівні рефлексів. І людина, стикаючись з ситуаціями, зачасти навіть не здогадується, що то не випадковий збіг обставин чи якась випадкова схожість із життям мами та батька. То діє ота сама "родова програма". І до тих пір поки не відбудеться "перезавантаження системи", зовнішні дії просто будуть неефективними. Тому, що на 80% нами керує не свідомість, а ота сама підсвідомість. Ми навіть реагуємо емоціями та почуттями на події чи чиїсь дії так, як закладено у нашій "програмі" і партнера обираємо відповідно "програми" (вони нам подобаються чимось і ми їх притягуємо до себе)...

Дякую Маша за відвертість та щирість! Я б радила Вам почати саме з цього і паралеьно займатися влаштуванням на роботу! Впевнена, все у Вас ще стане дуже добре!