Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую за відповідь! Інколи так буває, що зовні ми ніби вже пережили стрес і навіть його забули, але насправді - просто "витіснили" його у нашу підсвідомість. Тому що з якоїсь причини не мали достатньо або сил, або потрібних інструментів (знань), щоб з ним впоратися. І все ніби то і нічого, але на рівні психосоматики "не пропрацьована проблема" залишилася і дає нам "сигнали", що не все добре і "урок" ми не засвоїли... Тому однозначно потрібно працювати з самою "забутою" проблемою...

Доброго дня! Те, що Ви описуєте, схоже на "емоційне виснаження" або депресивний стан... Якщо так, краще попрацювати із психологом і звернути увагу на те, який спосіб життя Ви ведете останні два роки... Швидше за все: багато сидіння біля комп'ютера і зовсім мало - рухливих впроав на свіжому повітрі...

Дякую за доповнення! Отже, рішення Ви вже прийняли, хоча і самі ще про це не знали! Тепер залишилося лише розібратися з почуттям невпевненості...::wub::

Доброго дня! Дитині завжди дуже важко, не залежно від віку, "від'єднати" себе, своє життя від поведінки батьків. Тому, що на рівні підсвідомості, батьки сприймаються як дві половинки, з яких складається дитина... Автоматично, наша підсвідомість все, що стосується батьків, переймає на себе, на свою особистість... Звідси може бути і загострення Вашого роздратування та агресивності Це так звана підсвідома агресія, яка спрямовується на саму людину, тобто, на себе... І тут намішано дуже багато: і почуття провини, і жалість, і страх, і невпевненість і т.д. Найкраще, спробувати "не брати" на себе, відсторонитися... Тому що Ваш батько - доросла людина і несе відповідальність сам за своє життя... Але це - дуже складно, коли живеш разом... Хіба що, дуже серьозно зайнятися саморозвитком і ми про це вже з Вами говорили... До речі, допомагаючи собі, Ви апріорі, можете і допомогти своєму батьку... Бо родина - це єдине ціле...

Доброго дня Ольга! Так, ситуація дійсно не дуже приємна, але, і не катастрофічна ...::smile:: А чого хочете Ви? Поки що, на поверхні, бажання Вашої мами... У всякому випадку, як мені здається, робити якісь кардинальні зміни поки що не потрібно... Як мені здається, Ви дуже залежні від думки мами, виправте, якщо я помилилася... І якщо так, уявімо, Ви кинули зопалу роботу, тоді почуття провини перед близькими та знайомими просто Вас з'їсть.! Ви все одно не зможете нормально жити... Виходить, що в лоб, що по лобі!... І так буде до тих пір, поки Ви внутрішньо не станете самодостатньою людиною. Тільки в такому випадку, Ваші рішення будуть Вашими, а їх наслідки: як перемоги, так і поразки, стануть лише сходинками на шляху Вашого зростання та розвитку! Тому я б порадила Вам спершу пройти разом із спеціалістом сепарацію від батьків, зокрема - від мами...

Доброго дня Ніка! Так, "друзі" бувають різними... І Ви написали, що вже з нею не спілкуєтеся, якщо я правильно Вас зрозуміла? ІІ це чудово, що Ви спробували зробити висновок і Ви вже вмієте розпізнавати таких: "Не хочу больше сталкиваться с такими людьми и сразу уже из жизни исключаю таких..." . Це дуже добре, що Ви намагаєтеся свідомо ставитися до життя. Адже існує закон відзеркалення - ми притягуємо до себе тих людей, які показують, на які особистісні питання потрібно нам звернути увагу. І , таким чином, змушують нас шукати нові рішення або допомагають кардинально змінюватися. Але, на превеликий жаль, сама ситуація до кінця не "прожита" - "но от этого не легче,раны и комплексы болят...". І зрозуміло, що хочеться розібратися, що її, Вашу подругу, змушувало так себе поводити? Але, як на мене, залишається відкритим більш важливе питання, а що змушувало Вас так довго терпіти? Чому Ви дозволяли так до себе ставитися? Це схоже на бажання маленької дитини "отримати любов" любою ціною... Як до Вас ставилися батьки? У Вас була повна родина, чи виховувала одна мама або батько?

Доброго дня! Згодна з колегами - потрбно працювати з дитячим психологом, а ще краще - з сімейним. Тому, що такі питання стосуються не лише дитини... Сім'я - це єдиний простір, де все взаємопов'язане. Зачасти, дитина транслює, дзеркалить, поведінку дорослих... Все те, що відбувається з Вашим сином, дуже схоже на крик про допомогу.... нерідкі випадки, коли діти хворіють, щоб привернути увагу до себе або опинитися в ситуації, коли "мама завжди поруч". Роблю припущення, спираючись на деякі фрази з Вашого листа: "Грудью кормила мало, до полугода. В сад ходил с 2х лет", "В 6 лет был развод родителей. Смена жилья, первый класс и все в одно время. Потом появился отчим, с которым тяжело выстраивались отношения". Швидше за все, це були дуже стресові події для малюка... І добре, що Ви звернули на це свою увагу! Чому потрібна робота не лише з дитиною? Тому, що, як би не намагався дитячий психолог допомогти дитині, вона все одно повернеться у ту ж саму родину, отже, в ті ж самі умови. Тому потрібний комплексний підхід...

Доброго дня! Співчуваю... Втрата дитини, навіть ще ненародженої, це завжди дуже важко, особливо для жінки. Ваші почуття абсолютно зрозумілі і нормальні при даних обставинах. Кожна людина індивідуальна і у кожної свій індивідуальний психотип. Саме від цього ще залежить, як людина реагує, плюс, вміння проходити стресові ситуації, плюс - результат виховання... Впевнена, що Ваш чоловік Вас любить і так само переживає... Чому поводить себе так? Відповідь суто в розбіжностях чоловічої та жіночої природи. Чоловіки одразу переключаються, інакше не витримають емоційної напруги... Те, що Ви реагуєте на вагітних жінок - також зрозуміло. У Вас постресовий стан і сама подія не пережита... Так, Вам краще працювати індивідуально з психологом... Тим паче, що пройде час і Ви знову завагітнієте. Тому дуже важливо правильно пройти випробування (те, що сталося).. Поки немає можливості, моя Вам порада, починайте бігати вранці, потихеньку, підтюпцем... Головне, на природі... Слухайте заспокійливу музику, просто милуйтеся природою - дайте собі право на відчуття болі, образи, гніву... Виплачтесь.... Думаю, що чоловік на даний момент, не в стані Вас повноцінно підтримати, бо він також переживає стрес, хоча цього і не показує... Добре було б, якщо б і він став з Вами бігати або плавати в басейні: вода дуже добре знімає напругу, розслаблює... Якщо поради підійдуть, напишіть мені " в лічку" або прямо на пошту. Тримайтеся! Все буде добре!

Ответ отредактирован автором 01-02-2021 14:27:56

Оце і є відповідь, чому Ви так себе поводите... У теперішньому часі нами керують ті моделі поведінки, які були закладені раніше, у Вашому випадку, в дитинстві... Це відбувається рефлексивно, фактично на підсвідомому рівні. Нам тільки здається, що ми повністю керуємо своїми емоціями... Батьки, бажаючи Вам найкращого, і люблячи сліпою батьківською любов'ю, не усвідомлюючи цього поміняли у Вашій підсвідомості ієрархію підпорядкування... І тепер на першому місці стоїть Ваше его, "давлячи" всіх оточуючих... Щоб вирівняти ситуацію, потрібно "переписувати" моделі поведінки... Отже потрібна кропітка робота з дитячими травмами... Бо те, що з Вами відбувається, також відноситься до розряду травм, бо заважає нормальному життю...

Отже, так воно і є. Ви зовні стали дорослою, але, насправді, "керує Вами ота маленька беззахисна дитина! Однозначно, потрібний психолог, який допоможе "зустрітися зі своєю внутрішньою дитиною" і нарешті відпустити дитячі страхи - вийти зі сфери непрожитих дитячих стресів...

Доброго дня! Співчуваю Вам! Справа в тому, що нашими емоціями та нашими реакціями керують раніше закладені програми, особливо ті програми, які заклалися в дитинстві... На скільки я зрозуміла, теплих стосунків з батьками не склалося? Реакція на критику може бути відзеркаленням по суті Вашої дитячої образи, коли Вас не приймали такою, якою Ви є... Бувають різні варіанти. Наприклад, батьки бачать в своїй дівчинці себе і через неї намагаються реалізувати щось своє, нереалізоване... Але ж дитина не батьки... І тоді душа малюка відчуває образу, що її не люблять, критикують... Це, так звані, завищені планки... Може бути, що батьки, бажаючи тільки найкращого, весь час виховували через критику: не так зробила, не вмієш, руки не звідти і т.д. Загалом, варіантів багато, але суть одна: це іде з дитинства і потрібний "перезапис", зняття внутрішніх блоків...

Єдина дитина... Ви були у центрі уваги? Х то, загалом, головний в родині? Чиє слово останнє?

Є життєва закономірність, фактично аксіома життя: все, до чого ми надміру прив'язуємося, буде зруйноване, або знищиться, або буде вкрадене... Це називається ідеалізація чогось, у Вашому випадку, ідеалізація коштовних речей... Ваше питання лежить у сфері Вашого світогляду... У кримінальній психології є навіть такий термін: жертва притягує до себе неприємності підсвідомо... Та ж сама підсвідомість подає Вам сигнали про небезпеку, бо після крадіжки Ваше ставлення до речей, судячи з Ваших страхів, не змінилося... Отже, ситуації повторюються до тих пір, поки ми не робимо висновки, поки не засвоїмо "уроки" і не здамо "екзамени"...

Стосунки з батьком, відношення до нього (був батько фізично присутній чи ні, не має значення) Ми на рівні генетики, на рівні підсвідомості все одно пов'язані з ним. Все це впливає на стосунки з чоловіками... Вам потрібна робота з психологом однозначно. Це і називається, займатися розвитком...

Ваш стан пов'язаний загалом із почуттям захищеності... У Вас повна сім'я? батьки живуть разом?