Психологиня Іванна Яковенко Київ метро Оболонь


2) Спеціальна психотерапевтична освіта: Інститут розвитку психоаналізу (Київ), психоаналіз. - 3,5 роки.
3) В процесі, спеціальна психотерапевтична освіта: Київська школа групового аналізу (Асоціація психотерапевтів і психоаналітиків України), сертифікаційний курс з групового аналізу. - всього 5 років.
4) Спеціалізація: Український інститут практичної адиктології, курс по роботі з узалежненням та ПТСР. - 2 роки.
5) Спеціалізація: теоретико-супервізійний курс по роботі зі сновидіннями в психоаналізі (Психологічна просвіта та допомога). - 1,5 роки.
Додаткова освіта:
- Лаканівський психоаналіз, спеціалізація "Психози" (NLS).
- Лаканівський психоаналіз, спеціалізація "Тривога".
- Цикл навчальних семінарів по техніці лаканівського психоаналізу (Фрейдове поле, NLS).
- Психоаналітичні семінари і конференції (УСП, УКПП, СППУ, АППУ, НПА).
- Теоретичні семінари по груповому аналізу (АППУ).
- Семінари та конференції по адиктології та реабілітації.
- Конференції, лекції та семінари по стрес-менеджменту, ПТСР, адаптації у новому середовищі.
- Сертифікаційний курс "Особливості консультування представників ЛГБТ+ спільноти. Сексуальна варіативність".
- Курс "PTSD: від фундаментальних механізмів до лікування" (УМВШ).
- Базові курси з психоаналітичного консультування пар, сертифікаційний Базовий курс емоційно-фокусованої терапії пар.
- Сертифікаційний курс "Організація та проведення груп підтримки" (МЦРЛ).
Працюю індивідуально з дорослими.
Фокус практики: стосунки, границі, тілесність, насилля і (спів)залежність, депресія, спілкування.
Глибинний психоаналіз, фокусна (короткотривала) психодинамічна психотерапія, психологічне консультування.
Прийом онлайн в zoom.
Також веду групи саморозвитку, групи підтримки, терапевтичні групи.
спеціалізація, зона професійних інтересів
Причини звернень можуть бути різними:
- складності у відносинах (з партнером, родичами, дітьми, батьками, колегами тощо)
- насилля
- страхи
- нав'язливі думки та дії
- подавленість, апатія, депресія
- невпевненість в себе
- безсоння
- лгбтк+ проблематика
- сором і почуття провини
- самотність
- узалежнення (після реабілітації)
- співзалежність
- нейронетиповість у дорослих (компенсована) (РДУГ, РАС)
і т.д.
Основне

⭐ Оцінка від колег-психологів
Рейтинг від колег: 10 з 10ти.
Усього оцінок: 1. хто оцінював
Чому користувачі не можуть залишати відгуки про психологів? Чому не можна дати можливість запитувати на сайті оцінювати відповіді?
Людина, яка звертається за психологічною допомогою, так само як і будь-який нефахівець у принципі, не завжди може об'єктивно оцінити користь від тих чи інших рекомендацій психолога. Іноді найбільш слушна порада, наприклад, переглянути свої способи реагування в конфлікті, що повторюється, а найприємніша для клієнта - запевнення в тому, що він у всьому абсолютно правий і змінитися повинні оточуючі люди.
Іноді саме ті відповіді, які «зачіпають» клієнта, викликаючи почуття роздратування та агресії, якраз і є «правильнішими».
Хороші рекомендації не завжди приносять полегшення одразу.
Тому майстерність психолога може найточніше оцінити інший фахівець.
Залишили відгуки
місяців: 8 годин: 28 Психологія відносин
Емоційно фокусована терапія
місяців: 1 годин: 8 Психологія відносин
Психоаналіз
годин: 24 Професійним психологам
Психоаналіз
годин: 16 Війна
Психоаналіз
годин: 28 Кризи
Травматерапія
Відповіді 158
Мне кажется, в Вашем посте очень важны вопросы: "что произошло со мной, почему я не хочу интимной близости с самым любимым человеком?", "Почему же я холодна?"; они как бы задают сферу поиска. Решать, что же делать дальше, или конкретнее - "как вернуть сексуальное влечение к супругу?" - можно будет только когда станет ясно, какие потребности Вы удовлетворяете (бессознательно) посредством НЕжелания. А исследовать такие тонкие вопросы намного безопасней и результативней вместе с психотерапевтом, в Вашей ситуации крайне желательно - очно.
Читая Ваш пост, у меня сложилось впечатление, что Вы сами вполне осознаете и ситуацию, которая сложилась ("мне уже 27 лет, а я живу по маминому сценарию"), и возможный вариант ее изменения (жить своей жизнью, а не той, которую она для Вас приготовила).
Если подходить с рациональных позиций, очевидно, что завести свою семью, даже просто иметь свои взгляды и мнения (на жизнь, мужчин и т.д.) - это некий достижимый этап в жизни личности, то есть отделение - это нормально. Но есть и бессознательные факторы, которые делают ситуацию такой какая она есть - это могут быть бессознательные стыд, вина, чувство ответственности за жизнь и здоровье мамы и т.д. Учитывая то, что вы живете в другом городе и состоите в отношениях, можно сделать вывод что потребность в автономии как-то удовлетворяется. Она у Вас актуализирована и видна. Но при этом Вы описываете ситуацию, когда Ваша мама этой автономии всячески говорит "нет" (убеждает Вас что каждый Ваш парень "не такой", манипулирует - бессознательно! - своим здоровьем, "учит жизни"), заставляя Вас при этом чувствовать себя плохой, неблагодарной, "нехорошей дочерью". Могу предположить, что Вы написали на сайт когда эти потребности - 1) жить своей жизнью и 2) жить так чтобы мама была довольна - стали несовместимы.
Все это я пишу не для того чтобы запугать или запутать:), а чтобы сказать - все равно придется сделать выбор (я имею ввиду - между правом на себя и тем, чтобы и дальше подстраивать свою жизнь под мамины требования). Нельзя сказать, что в сложившейся ситуации кто-то виноват - Вы или Ваша мама, или кто-то еще - но теперь на вас обеих лежит ответственность за ее разрешение. По сути, Вы всю жизнь были "примерной и послушной дочкой"; конечно, меняться будет сложно! И конечно, чем больше Вы будете пытаться поступать как сами считаете нужным, тем, скорее всего, сильнее будет давить в обратную сторону Ваша мама. И опять же - чувство вины (у Вас) - если есть, то это как раз то на что удобнее всего давить. Я это к тому, что такой сложный и неоднозначный период безопаснее (психологически) проходить при поддержке психотерапевта. Ваша самостоятельная жизнь на самом деле - не узгроза здоровью, благосостоянию или даже мировоззрению Вашей мамы. Ваша самостоятельная жизнь - это то, на что Вы имеете исконное право, то что может приносить радость и удовлетворение. Психотерапия в Вашей ситуации, как мне кажется, во-первых, будет хорошим подспорьем для проработки Ваших чувств и потребностей (что заставляет Вас быть орудием достижения маминых целей, а не Ваших), и во-вторых, возможно совместно с психологом Вам удастся найти такие способы сообщения маме о Ваших потребностях, которые не будут вызывать у Вас настолько тяжелых переживаний.
То, что Вы написали сюда - уже огромный шаг вперед, поскольку проблема стала явной. Решать ее будет скорее всего нелегко, но я верю что Вы справитесь. Успехов!
Солидарна с коллегой, что есть смысл попробовать поработать с психологом. Хотя бы сейчас - когда очень больно и непонятно, что делать.
Я прочла Вашу с Еленой Андреевной переписку. Что стало совершенно понятно под конец - у Вас очень много чувств - разных, но очень сильных. Но Вы их не выражаете. Ни чувства к А. (к одной стороны, хотите написать ей, а с другой - "боюсь,если напишу ей-это не сделает мне лучше"), ни к М. (не хотите расставания, но - при этом терзаетесь почему он не звонит). Вы с ними не говорите (а разговор - все-таки самый распространенный способ выражать чувства), все держите в себе. В этой ситуации у разговора с психологом будет первейшая задача - дать Вам выговориться, то есть снять (в разумных пределах) весь тот эмоциональный накал, который сейчас не дает действовать. И чуть позже, действительно, многое может стать яснее для Вас. А из понятной ситуации гораздо легче сделать выбор.
Успехов Вам!
Если Ваш вопрос "может есть способ чтобы он задумался что нам хорошо вместе" - наверняка такой способ есть, но пока он не проявляет желания об этом думать, вряд ли это прийдет ему в голову. А судя по Вашему посту, в отношения вкладываетесь Вы, а не он. Еще ведь вопрос - а хорошо ли ему? Если хорошо, то почему не старается? А может, в его понимании - старается, и это и есть "хорошие отношения"? Или, может, его все устраивает? Или он совершенно не хочет этих отношений - но почему тогда окончательно не уходит? Вариантов масса. Важно, что насильно Вы его ни собой, ни отношениями не заинтересуете. Самый продуктивный вариант - честно говорить, но ведь Вы пишите, что он "не может мне дать то что я хочу, т.е быть вместе дальше".
И это уже совсем другая история. Если он действительно не хочет быть вместе, то тогда вопрос - почему Вы этого не слышите? Вы назвали Ваш пост "Как забыть парня которого любишь". Чаще всего "не забывается" когда отношения психологически не завершены. Ведь Вам же что-то не дает, как Вы пишите, "закончить эти отношения". Предположу, что это что-то очень сильное, но бессознательное, такое что сложно описать словами. С этим можно поработать на психотерапии.
В теме вопроса указано "Повторится?". Но ведь Вы сами же и отвечаете - что ничего не поменялось, даже по телефону. И еще Вы написали "она даставала меня всегда тем из-за чего сама комплексовала, заморачивалась", Вы ей это позволяли (прощали, не обращали внимания); ей так удобно, чего же ради меняться? Ведь самый простой способ доказать самому себе свое превосходство - посмеяться или унизить другого. И чаще всего для этого бессознательно выбирают людей, которых что-то в таком поведении цепляет. Вот Вас что-то цепляет? Обида? Возмущение? Ожидание что она исправиться? Или может что-то еще? Пока "что-то" такое существует, Вам это будет доставлять дискомфорт. Поэтому солидарна с коллегами, что стоило бы разобраться, почему Вы на ее поведение так реагируете.
Тут ведь еще дополнительный момент - если Вам однозначно неприятно, Вы бы скорее всего разорвали с ней всякие контакты. Но Вы все-таки думаете о встрече и, как пишете, еще на что-то надеетесь. Вот с тем, что цепляет Вас в этом человеке, можно было бы поработать.
Ваш последний вопрос - "А если я у нее спрошу???" - в какой-то степени и является ответом: обсудив с ней ее прошлое поведение и свои чувства Вы, вероятно, сможете для себя определить, стоит ли с ней общаться дальше.
Потеря возможности наслаждаться - маркер отсутствия контакта с собой. Вы начали с того, что НЕ будете описывать сложности отношений с мамой, но бессознательная часть психики не знает частички "не", и говорить через отрицания - для нее часто единственнй вариант говорить о проблеме. И дальше, читая Ваш пост, было ощущение, что на самом деле там - внутри Вас - только мама и образ «хорошей девочки», которую она из Вас хотела сделать. Где же Вы в этом? Конечно, сложно получать удовольствие и проявлять интерес - ведь это происходит посредством человеческого Я, а Ваше Я всячески подавлялось, критиковалось или не бралось во внимание. У Вашего Я практически не было шанса (психологически) появиться. Коллега в предыдущем ответе очень полно и разносторонее описал, как такое может происходить.
И путь к отделению и осознанию себя, к тому чтобы "любить себя, жить так, как хочешь" - только психотерапия. Причем длительная. И с уклоном в глубинную работу. Психотерапия с человеком, который разделит Вашу боль и в обществе которого будет безопасно проявляться и узнавать себя.
Нестача досвіду може переживатись дуже важко. Але ж насправді будь-який феномен зазвичай має більше однієї причини. Можливо, справа не лише в тому, що Ви не можете передбачити реакції, а взагалі у тому, що Ви намагаєтесь її передбачити (тобто відчуваєте себе некомфортно якщо не передбачити). Але ж контролювати поведінку іншої людини неможливо. Якщо ви сподіваєтесь на досить конкретну поведінку чоловіка, яка вірогідність що поведінка такою і буде? Те, що вона не відповідатиме Вашому уявленню, викликатиме тривогу. Але справа в тому, що довіра - це не можливість все передбачити і контролювати; довіра - це прийняття почуття невпевненості: наприклад, що б не сталося (не беремо до уваги надзвичайні ситуації), Вам буде комфортно. Можливо, справа не у самій відсутності досвіду, а у тих почуттях, які не дають його набути і пережити, зробити своїм.
Втім, це лише одна з можливих сфер роботи з психотерапевтом. Розуміння себе - не просто цікаво, воно дає змогу зробити життя повнішим, а Вас - щасливішою. Бажаю успіхів!
Щодо "діагностичної категорії" я мала на увазі наступне. Потняття "алкоголізм" (так само як і багато інших понять) можуть вживатись у побутовому сенсі або у професійному. Алкоголізм як діагностична категорія - це розлад, залежність; він має свої свою досить чітку клінічну картину. У такому значенні алкоголізм розвивається поетапно. І якщо на першій стадії ще можна людину вилікувати (тому що немає фізичної залежності), то далі - набагато складніше, якщо взагалі можливо. Якщо хочете дізнатись про це докладніше, то можна взяти ту книгу яку я рекомендувала, або в Інтернеті - Вікіпедія та спеціалізовані джерела. Ви написали, що "в Пасхальний піст баько ні не п'є взагалі" - отже, можна думати, що до другої стадії (коли з'являється абстинентний синдром) не дійшло. Але іще раз повторюся, по-перше на відстані судити складно, а по-друге, я все ж не нарколог.
Ще я хочу зазначити про його відповідальність. "Якщо Ви скажете причина в жінці, в дітях" - звісно ж, я такого не скажу, як і будь-який думаючий психолог. Поведінка людини - це ЇЇ відповідальність. Ніхто (я припускаю) Вашого батька пити не заставляв. Більше того, Ви і Ваша сім'я, як я зрозуміла, зуміли сказати йому, яке ваше до цього відношення, в чому це для вас важко. І ви молодці, що змогли визнати проблему. Те що далі - це його відповідальність.
Виходячи з цього, знову ж таки варіанти, що робити. Складність роботи з алкоголіками в тому, що вони дійсно не визнають свою залежність за проблему. Їм так зручно. І "через силу" алкоголіка не переробиш. Це дуже важко прийняти, але якщо Ви твердо висловились що Вас не влаштовує, якщо знайшли варіанти утримування (лікування; група анонімних алкоголіків - АА, вони є у багатьох містах тощо) - Ви зробили все що могли. Далі це вже його вибір.
Іще про Вашу маму. У сім'ях алкоголіків члени родини, буває, беруть відповідальність за стан алкоголіка на себе: їм погано, але його "не можуть кинути", мучаються почуттям провини. З одного боку, це і алкоголізм підтримує - тому що знімає відповідальність з алкоголіка, з другого - таким сім'ям справду дуже, дуже важко. І Вашій мамі зараз напевне нелегко.Але ж "жити для себе" після років, проведених "для когось" - це не просто крок, це стрибок уперед. Якщо Ви дійсно прагнете якихось змін, то доведеться визначатися - чи готові далі терпіти поведінку батька. Щодо мами, говоріть з нею. Якщо вона ніколи не жила для себе, то це для неї зовсім незнайомий світ. Ще можна знайти групу підтримки - є спеціальні групи для членів сім'ї та друзів алкоголіків. Зараз складна ситуація, але я бачу в Вас бажання змін - це хороший старт. Ви у ситуації вибору, а в таких випадках найважливіше - знайти сенс, заради чого Ви щось робите (або не робите), чи варто воно того. Мені здається, що Ваше життя, життя Вашого брата та Вашої матері - це гідні підстави, щоб за них боротися. Успіхів Вам та сили!
Абсолютно згодна з колегою, що для початку важливо зрозуміти, навіщо Вам ставати професійним психологом. До цього можна дійти в процесі самоаналізу, а також на психотерапії. Якщо Ви вирішите і далі набувати досвіду у цій сфері, то без власної терапії, і справді, все одно не обійтися. Так чи інакше завжди є щось, що штовхає людину до професії психолога, і поки не ясно, що це за "щось" (які власні потреби задовольняє професія і т.д.) - хорошим професіоналом не стати. І тим більше, що вже казати про прийняття і розуміння інших, поки не знаєш і не приймаєш себе.
Хороший варіант для студентів познайомитися ближче з психологією - відвідувати різні конференції у форматі лекцій, майстер-класів, коли спеціалісти діляться досвідом і розповідають про різні напрямки психологічної науки та практики; також ознайомчі лекції і воркшопи проводяться у різних учбових та наукових установах. Дуже рекомендую. Таких заходів досить багато, причому у різних регіонах, обирайте на свій смак:) Плюс таких коференцій - Ви бачите багатьох майстрів і різні модальності психотерапії, так тільки і можна "доторкнутись" до професії. Тренінги все ж направлені на вироблення конкретних навичок, і тут два важливі питання: 1) чи потрібно Вам це і 2) як Вам тренер і чи взагалі подобається такий формат. А от лекції і майтер-класи дають більше простору щось для себе відзначити і вирішити.
P.S. Зараз, як мені це бачиться, для Вас може бути корисно побачити якомога більше про професію психолога зсередини і визначитися 1) для чого Вам психологія, 2) яка саме психологія Вас цікавить. Коли це ясно, то і більш масштабні учбові проекти, і більш конкретні тренінги вибрати буде легше.
Справа в тому, що "заставити себе хоч трішки довіряти" - тобто довіряти через силу - неможливо. Погоджуюсь з колегою, що в основі лежить довіра до світу взагалі. А це та область, в якій діяти треба максимально обережно. Досліджувати своє почуття довіри (або його нестачу) можна тільки у безпечних умовах, тобто при роботі з психологом, який Вас зрозуміє і підтримає (дуже важливо вибрати саме СВОГО психолога).
Що ж до рольових моделей, Ви відповіли що і у баби з дідом стосунки погані. Отже по суті, Вам доведеться "з нуля" розкривати для себе сферу партнерських, рівноправних стосунків. Повторюся, що ефективніше це робити на психотерапії.
В Вашем посте чувствуется много тревоги.
По поводу "как это принять". Хочется спросить а в чем, собственно, проблема? Во-первых, на самом деле Вы никому ничего не должны, в том числе не обязаны принимать что-то. У Вашего парня был такой опыт, но он сказал "больше в мыслях у него ничего этого нет и то был всего лишь интерес". Вы доверяете своему парню? Поэтому во-вторых, если есть тревога или сомнения после его заверений - возможно, дело в том, как Вы к этому относитесь. Для начала, готовы ли Вы на самом деле принять какую-то его черту или опыт. Вообще же "принятие" как таковое в жизни или происходит или не происходит, если что-то гложет и не дает принять - это вопрос для психотерапии. То же можно сказать про "как избавится от переживаний". Если бы это было возможно сделать, Вы бы уже сделали. Насильно избавиться от чувств (так же, как и принять чувства) нереально. Но реально - через работу с психологом.
Про "стоит ли продолжать вообще отношения" - думаю, не удивитесь, когда я скажу, что это только Вам решать. Что для Вас значат эти отношения, в чем их ценность? Что для Вас значит Ваш парень? Возможно, у Вас есть какой-то образ идеального МЧ, а конкретный партнер ему не соответствует (или вдруг перестал соответствовать). Думаю, основная задача - понять, чего Вы хотите от этих конкретных отношений, насколько Вы готовы узнавать партнера.
Вы спрашиваете, как научиться контролировать себя; думаю, важно понять, что для Вас вообще значит контроль. Бывает, выиграть везде и всегда (в любой ситуации конкуренции) - необходимо (вследствие внутренних причин, как Вам уже ответили коллеги), то есть это тоже форма контроля. Выиграю - то есть смогу контролировать и буду хорошим. Проиграю - ... (это уже только Вам известно. "Исчезну", "Случится катастрофа" и т.д.). А когда контроля так много (бессознательно), конечно - на что-то его хватать не будет! Психика не может справиться с тем, чтобы контролировать весь мир или даже себя - всегда. Ошибаться нормально, и Вы даже можете это понимать, но ведь чувства все равно протестуют. Согласна с коллегами, что наиболее эффективной в данном случае окажется, скорее всего, длительная психотерапия.
Ваша тривога відчувається у словах, так само як і бажання чогось кращого. На жаль (або на краще), якщо "Вiн не хоче нi iз чим визначатися", то Ви за нього цього не зробите. Постарайтеся з ним поговорити, відзначити що для Вас важливо, необхідно, бажано. І вислухати його точку зору на ці ж пункти. Важливо дійти згоди, знайти компроміс. Це можна зробити і на сімейній терапії. І якщо ваше бачення ваших стосунків не співпадає - доведеться зробити вибір - залишити все як є і тривожитись або піти (і теж, можливо, тривожитись).
Але так як питання поставили Ви, то для початку все ж продуктивніше буде шукати відповіді про Вас. Чого Ви шукаєте у стасунках? Чому хочете повернутися до свого колишнього? Коли не відчуваєте ніжності та єдності (а це важливо для Вас), що ж інше Вас тримає? Ці питання ефективніше проясняти на зустрічах з психологом.
І ще, колишні стосунки повернути неможливо. Можна побудувати щось нове на старому фундаменті, попередньо заткнувши тріщини. Або будувати щось кардинально нове, а це можливо якщо Ви розумієте що відбувалося раніше і відбувається зараз.
На сегодняшний день, единственный эффективный путь избавиться от насилия - это уйти из ситуации. Вашего МЧ Вы не переделаете, и никто не переделает. Если он сам захочет измениться - у него есть шанс. Ваш же шанс - дать себе право на свою жизнь, свою свободу и свою ответственность. Очень больно оставлять отношения, в которых "отдавали все". И с этими болезненными переживаниями придется встретиться, если Вы хотите понять, что же Вас держит и заставляет жертвовать собой. Но тем не менее после этого возможна новая Вы и новая жизнь. У Вас есть выбор и право на себя. Успехов!
Вы написали "расстаться я не могу", но меня тронуло, что Вы нашли силы написать сюда. Значит, все-таки есть сомнения. Вы пишите "я задумываюсь возможно всё это моя огромная ошибка" и "не знаю уже что правильно", то есть признание того, что Вы запутались, что наболело и что невозможно продолжать жить так дальше, - это огромный шаг вперед, шаг на пути к изменениям.
Если Вы останетесь с Вашим МЧ и дальше - то в лучшую сторону ничего не поменяется. По тону Вашего поста мне показалось, что какая-то часть Вас это уже понимает и признает. И если это так, если Вы готовы уйти - уходите. Можно обратиться к психологу за поддержкой, потому что это сложно - переживать расставание с человеком, которому столько отдали, с которым связано так много чувств. Если не готовы расстаться - то к психологу обязательно. Потому что возникают вопросы: Что Вам дает позиция жертвы? Ради чего на самом деле живете не своей жизнью, а стараетесь жить его? Кроме того, раз Вы попали именно в такие отношения и какие-то свои потребности в них все-таки удовлетворяете, - то что-то Вас притягивает в такой расстановке сил; то есть даже если эти конкретные отношения прекратятся, велика вероятность повторения такого сценария с кем-то другим. Для того, чтоб в этом разобраться, психотерапия необходима.
Публикації психолога 11
Тренінги 6

06-09-2021 - 20-12-2021
Kyiv
Групповые чтения для психологов: Тексты современных мыслителей
Для кого эта группа:
- для психологов и пси-специалистов, чей профессионализм определяется, в том числе, умением в разных ситуациях подумать “по-друг...

09-04-2021 - 11-04-2021
онлайн
Розлади аутистичного спектру: Розуміння та супровід
Курс для практиків, які працюють з родичами людей з РАС.
9, 10 та 11 квітня 2021 року, онлайн в Zoom. 16 ак. годин.
Реєстрація: https://forms.gle/...

30-01-2021 - 21-02-2021
онлайн
Детская клиническая психология в контексте психотерапии
Основная задача - на курсе дать участникам четкие критерии отличий области компетентности психолога и психотерапевта от областей компетентности других...

09-01-2021 - 10-01-2021
онлайн
Расстройства аутистического спектра: понимание и сопровождение
Курс для практиков, которые работают с родственниками людей с РАС.
9-10 января 2020 в Zoom.
16 академических часов.
Сертификат от ОО “Психологическ...

10-02-2021 - 07-06-2021
Київ
Групповые чтения для психологов: Тексты современных мыслителей (Фуко, Бодрийяр и др.)
Для кого эта группа:
- для психологов и пси-специалистов, чей профессионализм определяется, в том числе, умением в разных ситуациях подумать “по-друг...

17-11-2019 - 24-11-2019
Київ
Теория и методология современной психотерапии
Интерес и сложность изучения психотерапии в том, что это «лечение души» и одновременно «лечение душой». Интригует? Будем разбираться :)
Курс рассчита...
Інтерв'ю 4
Повідомлення
Щоб відправити повідомлення цьому психологу прямо звідси, потрібно зареєструватися або увійти як користувач.

Для українців та українок, які постраждали від війни, - до 5 консультацій безкоштовно. Онлайн або очно у місті Брно (Чехія). Емоційна стабілізація, ресурси, адаптація у нових країнах. Працюю лише з дорослими. За потреби та бажання можливо продовжити роботу - ситуація обговорюється завжди індивідуально.
Офлайн: Чехія, Брно
Безоплатні консультації стосуються лише проблем, спричинених бойовими діями.