Психологиня Марія Радченко Дніпро лише онлайн

Добрый вечер.

Хуже/лучше - понятия относительные. Все хронические болезни так или иначе снижают качество жизни, вопрос в том, насколько.
Онкология, на сегодняшний день, излечима, если это не терминальная стадия рака, когда ничего уже нельзя сделать. С астмой у человека больше рисков для жизни, чем у не астматика, но если знать свой диагноз и соблюдать все меры осторожности (носить с собой ингалятор, регулярно наблюдаться у врача), эти риски можно снизить.

Шизофрения тоже хроническая болезнь, с которой приходится жить всю жизнь. И сложно сказать, кому тяжелее - хронически больному с физическими проблемами или с психическими: и то, и другое по своему трудно. При шизофрении человеку нужно регулярно наблюдаться у психиатра и принимать лекарства, чтобы уменьшить частоту проявления психоза. Именно наблюдение за своим состоянием (самому или с помощью близких людей, если самостоятельно не выходит), и обращение за помощью - тут то, что ещё можно контролировать. Обострения же болезни не всегда под Вашим контролем, потому что она генетически обусловлена и на всю жизнь.

«доброго вечора, батьки мені кажуть що все підтягнеться, а розтяжки пройдуть ( там такі шрами, що враження що мою шкіру ножем різали) розумію що нічого не підтягнеться і розтяжки не пройдуть, але мені кажуть не видумувати.»;
Батьки, радше за все, намагаються Вас підтримати, як можуть в цій ситуації. Вони можуть не знати, як інакше висловити підтримку, особливо якщо свого подібного досвіду не мали.
Тоді дійсно можна сходити на прийом до пластичного хірурга вже коли будете повнолітньою, щоб лікар подивився Вас і сказав, наскільки критична ситуація і чи потрібне втручання. Бо -30 кг це значна втрата ваги, і якщо шкіра прям висить, то вона вже не зможе стати на місце сама. Розтяжки ж не прибираються хірургічним шляхом, бо це по факту місця стоншення шкіри, що залишаються на все життя. Можливо, косметологи знають, що з цим робити, але у випадку з розтяжками доведеться робити акцент саме на прийнятті свого тіла з його недосконалостями, які є у всіх (навіть моделей і акторок, не кажучи вже про звичайних людей).

«коли пила їх не могла себе контролювати в їжі, їла навіть те що ненавиділа, кожні 5 хвилин я їла, казала про те що не можу себе контролювати, мені казали що ті таблетки які я пʼю не мають побічних дій «на збільшення ваги або на апетит» але в інструкції було написано по іншому»;
Нейролептики правда можуть давати побічний ефект на підвищений апетит та збільшення ваги. Дивно, що психіатр не повідомила Вас про це. В подальшому, при зверненні до психіатра, особливо нового, рекомендую розповідати історію своєї хвороби, динаміку самопочуття та повідомляти, які ліки Ви вже пробували та які побочки вони давали. Так психіатр зможе орієнтуватися не тільки у тому, який у Вас діагноз і яке лікування призначати, а і в тому, як Ваш організм сприйняв ті чи інші ліки, і на основі цього вже виписувати найбільш підходящі. Коли є серйозний хронічний розлад психіки (а всі діагнози, які Вам ставили, саме такі), то зазвичай лікарі обирають "з двох зол" менше, і призначають найбільш ефективну за протоколами і найменш шкідливу для здоров'я схему лікування, проте все одно можуть бути побічні ефекти.
А до лікування у психіатра у Вас були переїдання? Бо про наявність чи відсутність у Вас РХП можна дивитись по тому, чи були компульсивні переїдання до того, як почали лікуватися нейролептиками.

«нема і дня щоб я не страждала по цьому поводу, мені мабуть гірше у сотні разів чим тоді»;
Шкода, що Ви так погано себе почуваєте практично все усвідомлене життя. Зазвичай, люди не народжуються з ненавистю до себе, її людям прививає суспільство. Навіть якщо є генетична схильність до психічних розладів, з адекватним ставленням оточення і без завищених стандартів до себе, можна знайти компроміс між досвідом життя з розладом і досвідом повноцінного життя. Але на Вас тиснуть одночасно і симптоми розладу (якого саме, треба буде поточнити у психіатра, бо дисоціативний розлад, БАР і шизотипічний/шизоафективний розлад - це все різні діагнози, з різною специфікою), і соціальні стандарти та очікування від самої себе.
Я не рекомендую Вам кидати лікування у психіатра, бо тоді погіршиться Ваш психічний стан. Якщо не буде задовольняти співпраця з конкретним лікарем, можна буде знайти собі іншого, але ні в якому разі не кидати лікування остаточно, бо буде гірше.
Але рекомендую поговорити з батьками про можливість запису Вас до психотерапевта (бажано, з медичною освітою або освітою клінічного психолога, який працює в тандемі з психіатром), щоб працювати над самосприйняттям і самоцінністю, які зазнали великої шкоди під час отримання Вами непростого досвіду. Важко дивитися на себе без самоненависті, поки Ви проходите через зміни, але з часом ці зміни можуть стати частиною Вашої історії, яку Ви прийматимете як досвід.

Відредаговано автором 26-02-2025 18:43:49

Доброго вечора.

Так, тут можна звертатися до лікаря (до пластичного хірурга) з проблемою обвислої шкіри, бо після такого значного коливання ваги дійсно усунути проблему можна лише хірургічно. Проте, перед тим, як Ви звернетеся до лікаря, Вам потрібно бути жити в своєму тілі і піклуватися про нього, навіть якщо в даний момент часу воно Вам не подобається, і шукати в собі опору і підтримку, що Ви собі не ворог і хочете добре себе почувати, навіть коли тіло зазнало значних змін.
І поки Ви неповнолітні, серйозні медичні втручання можливі зі згоди батьків, а коли Вам виповниться 18 років - Ви вже повністю самостійно зможете приймати рішення стосовно свого тіла.

У мене питання, як Ви потрапили до психіатра, і, якщо Вам комфортно говорити про це, з яким конкретно діагнозом? (Різке збільшення ваги зазвичай дають нейролептики, а їх виписують про досить "серйозних" розладах). І яким чином ви худли, як харчувалися та який спосіб життя вели? Чи користувалися консультаціями лікарів (дієтолога, наприклад), в процесі зниження ваги? Чи були у Вас прояви дисморфофобії (відторгнення до своєї зовнішності) до і під час лікування медикаментами? Чи говорили Ви своєму психіатру про побічний ефект від ліків?

Ви задали серйозне питання, бо у Вас одночасто є проблеми з ментальним здоров'ям, що потребують медичної допомоги, і проблеми зі сприйняттям власного тіла після значних змін, які з ним відбулися. І те, й інше, є стресом для психіки, і бажано отримувати підтримуючу терапію з психологом в той час, як Ви через все це проходити. Поки Ви неповнолітні, звернення до психолога можливо зі згоди батьків, після повноліття Ви можете звернутися вже самостійно.

Відредаговано автором 26-02-2025 18:07:48

Добрый день, Елена!

Читая Ваш рассказ, я задалась вопросом, почему вы подруги? Что Вам даёт дружба с человеком, который постоянно критикует и обесценивает? И на кого из членов Вашей семьи подруга может быть похожа? Потому, что если у Вас в родительской семье общаться таким образом было привычно, Вы могли научиться воспринимать обесценивание как норму и сомневаться в собственной адекватности по типу "Нужно мне тут отстаивать свои границы или не нужно, или может критикующий вообще прав и мне нужно больше прислушиваться к тому, что он(а) говорит?"

Тут прежде всего нужно обратиться к психологу, чтобы перестать сомневаться в адекватности своего восприятия и научиться выстраивать границы с другими людьми. Если Ваша дружба с этой девушкой в ходе терапии пострадает, то скорее всего это была не дружба.

Співчуваю Вашій втраті. Переживаючи смерть близької людини, цілком природно горювати та переживати різні емоції. Не обов'язково це будуть класичні "п'ять стадій" горювання від заперечення до прийняття, це радше схоже на хвильоподібні переживання і спогади, пов'язані з близькою людиною, що вплітатимуться у Ваше повсякденне життя. Прийняти смерть близької людини - не означає забути про неї чи припинити відчувати горе взагалі, це радше значить інтегрувати втрату як частину своєї пам'яті, своєї особистої історії, щоб пам'яті про близьку людину завжди було місце у Вашому житті, але Ваші життєві вибори не керувалися виключно станом втрати. В середньому стан гострого горювання триває один-два роки, але буває, що довше/менше, залежно від конкретної ситуації.

Зараз для Вас важливо піклуватися про себе і, за необхідністю, звертатися по допомогу (і до фахівців, і до друзів та рідних, бо обидів форми підтримки важливі.) Важливо не замикатися в собі і не робити вигляд, що все гаразд, але брати час наодинці з собою, коли Вам це необхідно. Також важливо проживати всі емоції, які у Вас виникають (це може бути сум, гнів, почуття несправедливості, тощо), говорити про свій біль, записувати свої переживання (якщо буде хотітися це зробити). Можна спрямовувати свої почуття у творчість, роботу чи волонтерство, якщо є емоційний ресурс. Якщо емоційного ресурсу нема і нічого робити не хочеться - дозвольте собі це, бо психіка зараз опрацьовує втрату, а це велика праця для неї.
Щодо того, як платити за квартиру - це важливе питання, проте воно повинно вирішуватися в спокійному та виваженому стані. Під час переживання втрати у Вас будуть тимчасові полегшення, за яких буде більш-менш зручно планувати подальше життя. Але треба дивитися по своєму стану, в змозв Ви зараз приймати важливі життєві рішення, чи ні.
Якщо самій важко, можна звернутися по допомогу до психолога.

Відредаговано автором 25-02-2025 19:05:44

Доброго дня.

Я звернула увагу, що у Вашому зверненні до психологів нема проблем з формулюванням думок, все цілком грамотно і зрозуміло написано. У Вас проблеми з формулюванням думок тільки в усній формі? І це з усіма людьми, чи є люди, з якими Вам комфортно спілкуватися, і які Вас розуміють?

Причиною проблеми з формулюванням думок може бути підвищена тривожність і страх через можливу негативну реакцію людей на Вас. Це краще за все опрацьовувати індивідуально з психологом. А якщо Вас хтось не зрозуміє або не зрозуміє з першого разу - це нормально, бо всі люди різні, у всіх різне сприйняття інформації, що робить спілкування складним, але цікавим процесом.

«У мене на роботі працює ще один хлопець, завжди підколює мене або мого хлопця в присутності людей. Коли я десь пересікаюся з ним сам на сам то він поводить зі мною себе нормально.»;
Як Вам така поведінка хлопця з роботи? Як Ви відчуваєте себе, коли він при Вас поводить себе нормально, а в присутності людей - підколює?
Мені це виглядає як те, що Вашому колезі важливіше самоствердження в колективі (за Ваш рахунок), аніж побудова нормального спілкування з Вами.

«Хлопець мій дуже добрий та щедрий,все зробить для мене ,але зараз у мене такий стан коли я не розумію,що це,і чому я хочу бути з іншим.
Боюся зробити помилку, можливо я плутаю це з пристрастю?»;
Яку саме помилку Ви боїтеся зробити?
І що відбувається у Ваших стосунках з нинішнім хлопцем? Він у всьому Вас задовольняє, чи є моменти, якими Ви не задоволені, але не обговорюєте їх у стосунках? Можливо, в спокійних відносинах Ви відчуваєте нудьгу, і хочеться якихось емоційних гойдалок, щоб її розвіяти. Це може бути травматичний патерн поведінки, який варто опрацювати з психологом, і паралельно вирішувати, що робити зі своїм життям.

«После него, уже наяву, у меня стали появляться будто галлюцинации.»;
Что Вы вкладываете в понятие галлюцинаций? Вы осознаёте в моменте что то, что Вы видите - нереально, или верите, что всё так и было?

В остальном, если у Вас есть чувство вины за агрессию, и желание обращаться за помощью, - это хороший признак (значит, есть критичность к своему состоянию). Вам нужно будет обратиться к психиатру (и рассказать ему о своих мыслях и фантазиях, чтобы он оценил серьёзность ситуации) и к психотерапевту, чтобы работать над причинами агрессии, которые могут быть в Вашей же биографии. Люди просто так на пустом месте не бывают агрессивными, обычно заболевания и/или психологические травмы служат причиной.

Здравствуйте, Денис!

Вы точно не наделали ошибок, если смотреть на ситуацию со стороны. Вы несколько раз подсаживались к Олегу во время воздушной тревоги, и один раз написали ему "привет". Это не какое-то грубое нарушение границ, тем более, что Олег сам говорил, что не против, чтобы Вы рядом сидели. Кроме того, видно, что Вы очень застенчивы, и кроме сидения рядом и "привета" у Вас с Олегом общения не было. Вы его как человека практически не знаете, и влюбились скорее в образ Олега, чем в него самого.

Если интересны причины, почему Олег Вас заблокировал, можно подойти и спросить его об этом в реальной жизни. Может, это случайность и он Вас разблокирует. А может, он не хочет с Вами общаться, тогда придётся принять это и сосредоточить внимание на себе.

А в целом, у Вас прекрасный возраст, чтобы познавать себя и свои чувства к другим людям. Даже если они окажутся не взаимными, Вы можете сублимировать свой опыт в творчество или другие хобби, познакомиться с другими интересными людьми, то есть делать всё для своего благополучия и комфорта, даже если Вы кому-то не понравились.

«Судячи з усього, Ви користуєтеся лише своєю власною точкою зору і навіть не припускаєте можливості будь якої альтернативи, дозволяючи собі оціночні судження. Що,як на мене, неприпустимо в роботі психолога. І це при тому, що доказів тому, що я пишу величезна кількість, в тому числі, українських науковців та лікарів. Було б лише бажання пошукати та почути іншу думку. Я вже не кажу про свій власний досвід, та досвід моїх рідних, друзів і знайомих.»;
Доброго вечора знову.
Я спираюся не на власну точку зору. Достатньо погуглити "Чи варто робити щеплення від коронавірусу, якщо вже перехворів?" Відповідь буде "Перенесена корона не є протипоказом від щеплення, оскільки людина, яка перехворіла, може заразитися на вірус ще раз." (І це інформація від лікарів.) Ще одна інформація від лікарів: антитіла проти коронавірусу після щеплення активні протягом чотирьох місяців, потім захист слабне. Тому бажано після першого разу вакцинуватися повторно, щоб закріпити ефект. А вакцинуватися чи ні конкретній людині - це вже її особистий вибір.

Особистий досвід НЕ є аргументом, це одне з правил дискусії, де Ви доводите свою точку зору. Якщо Ви хочете, щоб я не писала сюди, а писала Вам в особисті повідомлення, тобто щоб Вашу точку зору було видно, а мою ні, то це Ваше особисте очікування (а не особистий кордон), якому я не повинна відповідати.
Якщо хтось на форумі напише, що земля пласка, в розмові з клієнтом. я заперечу і скажу, що вона тривимірна. Не тому, що я хочу принизити авторитет якогось конкретного психолога, що вважає землю пласкою. А тому, що вона такою не є, і треба перевіряти факти, перш ніж ділитися ними публічно.

Здравствуйте.

Тут много самоанализа, и это похвально, но главное пожалуй не то, как называется Ваше состояние (дефицитарный нарциссизм, нарциссическая травма, нарциссическая организация личности и тому подобное), а то, как Вы себя при нём чувствуете и какие конкретно потребности у Вас находятся в дефиците. Обычно когда супер эго человека с нарциссической травмой хочет славы, признания и контроля, эго (про которое Вы написали, что оно не раздутое, значит нарциссического расстройства, оно же НРЛ, у Вас нет) - имеет потребности обычного смертного человека, то есть в понимании, принятии, базовом уважении, дружбе, любви и так далее. Просто пока Вы были нарциссически травмированы значимым человеком или людьми (например, родителями) Ваш мозг приучили к тому, что для того, чтобы получить базовое уважение и принятие, Вам нужно быть самой лучшей, самой сильной, иметь кучу заоблачных достижений, и вот тогда Вас примут и полюбят (но это не точно).
Плюс, если родители в Вашем детстве не поддерживали Вас и не эмпатировали Вам, когда Вам было плохо, а наоборот стыдили и ругали за уязвимость, Вы могли это усвоить и проецировать на других "слабых" людей подобное отношение, в том числе и на себя, когда Вам плохо.

Помогает от этого психотерапия, но пока Вы несовершеннолетни, она возможна с согласия родителей. Если родители против психологов, то подождать совершеннолетия и обратиться к специалисту самой. Если психологическая помощь нужна срочно - то можно обратиться к психологу в своём учебном заведении или на телефоне доверия/этом форуме.
Самостоятельно Вы можете только отслеживать свои состояния и понимать, какие из представлений о себе и мире - Ваши, а какие - навязанные извне. Обычно жалость и презрение к другим от - неумения признавать свои слабости и ограничения, а желание быть лучше других - от нехватки самоценности и понимания, что Вы сами по себе хороши, и это Вам кто-то в прошлом навязал. И я не говорю, что те, кто Вам это навязал - обязательно нарциссы (может быть, такие же травмированные люди, которые это не проработали), но сути Вашей проблемы оно не меняет.

«Адже, Ваш організм під час хвороби вже напрацював імунітет. І якщо Ви зробите щеплення, Ваша імунна система, у випадку повторного інфікування на коронавірус, вже просто не спрацює.
До речі, більшість людей, які зробили щеплення від коронавірусу, потім мали рецидив хвороби. Тобто, хворіли на нього ще декілька разів. А якщо вже запущений власний імунітет, як правило, рецидивів не спостерігається.»;
Будь ласка, не вводьте людей в оману, бо тут нема ніяких наукових підтверджень. Я б зрозуміла думку "Нема сенсу робити щеплення від корони, якщо людина вже хворіла та має імунітет." Але тут, по-перше, не відомо, чи корона в дівчини. Якщо вона хвора на грип, а потім зробить щеплення від корони, це зайвим не буде (бо то ДВІ РІЗНІ інфекції). Але для початку варто звернутися до лікаря і здати аналіз на ковід, якщо є бажання і можливість.
По-друге "щеплення від корони заважає працювати власному імунітету і буде рецидив, а хвороба на корону зміцнює імунітет та рецидиву не буде" - це вже в корені не вірно. З якого джерела інформація, що хворіти ефективніше для імунітету, ніж робити щеплення? І що щеплення вбиває власний імунітет? Воно навпаки знайомить імунітет з ослабленим вірусом, після чого імунна система буде впізнавати живий активний вірус і не давати йому заразити людину (так само, як і коли перехворієш, але з меншими ризиками для здоров'я). Тут звісно не медичний форум, але це дуже базові речі, які варто знати кожному.

« Я боюся що це надовго то ще не відчуваю запахи і через це плачу...»;
Гаразд, тобто основна проблема не в тому, корона у Вас чи ні, а в тому, що Ви ніколи не втрачали нюх раніше, у Вас не було досвіду навіть тимчасової нездатності відчувати запахи. А тут це трапилося, і Вам страшно.
Чого Ви боїтеся? Я можу припустити, що це страх втратити нюх назавжди, тобто страх втрати важливого для Вас способу контакту зі світом, важливої частини себе. І такі думки виникають у Вас на фоні підвищеної тривожності.

В психології це називається іпохондричний тим реагування на хворобу. Ви коли хворієте, починаєте себе накручувати, акцентувати увагу на симптомах, думати про найгірший варіант розвитку подій (Я ніколи більш не зможу відчувати запахи.) Але це, на щастя, не про тяжкість Вашої хвороби, а про тип реагування на неї Вашої психіки. Якщо хочете, можете залучитися підтримкою психолога, щоб почуватися спокійніше, навіть якщо Вам фізично погано через симптоми вірусу.

І ще, чи Ви щеплені від корони? Якщо так, то навіть якщо у Вас вона, Ви легшге перенесете вірус, і менше буде ймовірність ускладнень, яких боїтеся. Якщо не щеплені, то після одужання дуже раджу піти зробити щеплення, адже це базова турбота про себе. Щасти!

Як Ви дізналися, що це саме коронавірус? (При інших респіраторних інфекціях теж іноді закладає ніс і пропадає відчуття запаху.) Ви були у лікаря?

Якщо вже були у лікаря, то відпочивайте, достатньо спіть, пийте багато теплої рідини. Старайтесь морально підтримувати себе, роблячи щось, що Вам подобається (можна подивитися серіал, почитати книгу, тощо), і не занурюватися надто глибоко у думки про те, що Ви зараз не відчуваєте запах. Якщо відчуття запаху не поновиться після одужання, тоді ще раз сходіть до лікаря.

Добрый вечер.

Покупать машину или нет - лично Ваш выбор, как взрослого человека. Тут важно спросить себя, какая лично для Вас приемлемая цена автомобиля, что Вы можете себе позволить, а что для Вас дорого? (То, как Вы распоряжаетесь деньгами, - во многом про Ваши границы с собой и умение здраво оценивать свои возможности.) Часто ли Вы куда-то ездите? Какой смысл сами вкладываете в покупку машины? Как Вами эмоционально ощущается разница между тем, чтобы ездить на машине отца и на своей машине?
И что такое "жадный"?