Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую за відвертість! Коли ми закохуємося, нам здається, що коханням можна змінити абсолютно все і всіх... І, як правило, не можемо правильно розрахувати свої сили, тому віддаємо їх навіть у шкоду собі, а відновлюватися не вміємо... Окрім того, зовсім не знаємо особливості жіночої та чоловічої природи. У жінок дуже швидко змінюються звички, і практично не змінюється характер... А у чоловіків з точністю навпаки: характер можуть змінювати швидко, а от звички... Це якраз Ваш варіант. Але це не означає, що потрібно "складати руки" і впадати у відчай... Я абсолютно впевнена, що випадковостей у цьому світі не буває! Тому і Ваш шлюб - не випадковість, а отже, у Вас є сили, щоб впоратися х проблемою, просто Ви поки не знаєте як... По-перше, Вам потрібно навчитися відновлюватися, бо судячи з усього, у вас вже є ознаки психо-емоційного виснаження... По-друге, Ви пишете про себе, "и ревности почти тоже" не було... Але "почти" не означає, що не було... Як на мене, це саме той "вузлик", який вас і об'єднав у пару... Ревнивість - це тенденція до "залипання" на близькій людині, на її ідеалізації...І чим сильніша така тенденція, тим швидше наші ідеалізації та ілюзії і будуть зруйновані... І Ваш чоловік несвідомо якраз з цим "гарно справляється"... Впевнена, що вашій ситуації можна допомогти. Тим паче, що чоловік намагається і сам впоратися, просто йому може не вистачати внутрішніх сил. Адже мастурбування - це викид життєво-важливої енергії, яка, у тому числі, повинна була іти на формування сили волі та совісті... Тому, контроль потрібен, але... Щоб себе стримувати, потрібно навчитися енергію перенаправляти з нижніх центрів... Я б Вам порадила індивідуальні зустрічі з психологом... певне, краще і чоловіку також... Але, навіть, якщо він з якоїсь причини почне опиратися, у разі відновлення Ваших сил та внутрішніх змін, чоловік також почне змінюватися...

Спасибо за дополнение! Да, Вы абсолютно правы, у Вас идет "дублирование" маминого поведения.. Маленький ребенок неосознанно копирует поведение родителей в виде поведенческих моделей и установок... Поэтому желание опекать, давать больше, чем кому то надо - этоот мамы, а обидчивость и неудовлетворенность, критичность окружающих - от папы... в таких ситуациях наибольшая проблема в том, что просто пониманием самой проблемы ее не решить - необходима полная "перезапись" этих установок... Кроме того, есть еще одни очень важный момент. Дети и родители - одно целое и если, по какой то причине. нам родители не нравятся и мы критикуем их поведение, срабатывает закономерность: чем сильнее не хотим быть похожими на родителей, тем сильнее начинаем повторять их сами... То есть, явно прослеживается проблема принятия своих родителей, помимо того, что Вам не хватает чувства самодостаточности (не путать с самостоятельностью)... А это тема несформированного правильно мировоззрения... Вы очень психо-эмоционально зависите вообще от близких отношений, поэтому любое сближение причиняет Вам боль... В таких случаях как у Вас слова "мол не хочу поверить что все так просто, что можно все оставить и начать заниматься собой и думать как уже взрослая и жить легко, поэтому все усложняю..." - это элементарное непонимание как на самом деле срабатывают поведенческие механизмы... В том то и дело, что просто все взять и изменить невозможно, установки "записаны" на рефлексивном уровне... Я бы Вам посоветовала индивидуальную работу с психологом по "перезаписи" детских установок, разговоры тут не помогут однозначно...

Ответ отредактирован автором 19-01-2022 14:40:04

Доброго дня! Ваші переживання та підозри цілком обгрунтовані, адже зіпсувати довіру дуже легко, а от відновити - потрібно багато часу... На скільки я зрозуміла, така поведінка чоловіка була сфомована ще до зустрічі з Вами? "В браке всего год. Ранее муж постоянно заходил на эротику и порно (чаще всего просто голых девушек противоположного мне типа внешности, молоденьких) и мастурбировал" . Але у любому випадку, коли створюється сім'я, проблеми "дублюються"... Тобто, у одного проблема виражається в зовнішніх діях, а у іншого - проявляється у внутрішньому стані... Ви пишете "уже сил просто нет переживать, во всем вижу подвох...". Скажіть будь ласка, така тривожність з'явилася у Вас лише зараз чи була, можливо, і раніше, до зустрічі з чоловіком?

Добрый день! Вы пишете "Ведь она говорит что я не вижу суть ее слов а только обижаюсь что со мной грубо разговаривают... Так вот, выходит так, что я не получаю того, чего хочу (ласкательной поддержки/понимания в те моменты, когда мне плохо из-за нее,..), но я очень дорожу нашей дружбой, потому что когда ей было плохо, я чувствовала свою важность для нее, а она не хочет/не может обсуждать спокойно...". Очень часто общаясь с другим человеком мы неосознанно оцениваем его по своим внутренним меркам. И не получая того, чего ожидали, очень обижаемся, хотя, на самом деле, тот, другой человек и не мог дать того, чего мы хотели - ведь он совершенно другой! Ваша подруга не Вы и воспринимает и отношения и саму дружбу с Вами совершенно по-другому! И это не означает, что она Вас не ценит, отнюдь! Другой вопрос, что для Вас Ваши отношения и что отношения для нее? Суд по тому, что Вы пишете, для Вас есть очень важным - возможность помогать и поддерживать "когда ей было плохо, я чувствовала свою важность для нее..", потому что именно такая возможность позволяет Вам чувствовать себя нужной... Ведь мы всегда стараемся делать для другого именно то, в чем сами очень сильно нуждаемся! И чем больше нуждаемся, тем больше стремимся помогать...становимся такими себе донорами... истощаемся, потому что даем намного больше, чем тот человек нуждается на самом деле... Поэтому так становиться невыносимо больно, когда нам не дают то же самое... А тот человек даже не понимает откуда столько претензий - ведь Вы сами стремились помогать... Как по мне, ситуация с подругой просто "высвечивает" более глубинную другую проблему, которая имеет детские "корни"... И это - проблема недолюблености, недопонимания, проблема отсутствия тепла и родительской любви... Что с Вами происходило в детстве?

Так, ситуація вже "зайшла" достатньо далеко... Але справа в тому, що в сім'ї не буває когось одного винного... І якщо у чоловіка хтось з'явився "на стороні" - це може значити те, що у Вас абсолютно неправильне розуміння стосунків... А з того, що Ви пишете, у Вас тенденція до психо-емоційного "залипання", що робить Вас внутрішньо приниженою та залежною, а отже, зовні - не привабливою... І я Вам про це писала щ в той, перший раз... Окрім того, жити разом, зовсім не означало продовжувати "упадати та заглядати в очі".... Жити разом, означало виконувати свої обов'язки по господарству і потужно працювати над зміною себе таким чином, щоб стати самодостатньою, а отже внутрішньо сильною та привабливою... Я і зараз вважаю, що ще є шанси на повернення чоловіка і гармонізацію стосунків... А якщо навіть при умові Ваших внутрішніх потужних змін він все одно піде, то тоді це вже буде його відповідальність, а Вам дадуть іншого... Але потрібно здати для цього свої іспити... А що стосовно сина... Для нього Ваш чоловік завжди буде батьком, окрім того, хлопчику потрібен саме батько для правильного виховання - жінка не зможе дати того, що може дати чоловік хлопчику... І це надзвичайно важливе питання! Окрім того, якщо у Вас залишиться от та сама тенденція до "залипання" (а вона залишається на цей момент), навіть, якщо Ви перестанете спілкуватися з чоловіком, проблема не тільки не зникне, а "перенесеться" на стосунки із сином і тоді є декілька варіантів... Як правило, мами надміру опікають та балують хлопчиків. І поступово починають займати ту ж позицію, що і при чоловікові: принижено-залежну.. Або стають надміру контролюючими та авторитарними, що вже повністю пригнічує хлопчиків і не дає їм можливості розвиватися... Але те, що рано чи пізно, та син згадає, що йому не дали можливість спілкуватися з батьком - немає сумнівів... Тому варіант "поменьше общаться", як на мене, дуже сумнівний саме для Вас та сина... Дай Бог, щоб Ваш чоловік після утворення нового шлюбу взагалі захотів спілкуватися з сином... Адже чоловіки люблять своїх дітей очима своїх дружин... Саме тому парадокс, коли чоловіки більше люблять прийомних дітей аніж своїх - вже не виглядає дивним... Я вже не кажу про те, що матеріально тепер Вам потрібно буде самій турбуватися і про себе, і про дитину... Я розумію, що питання фінансів поглибилося, але без допомоги фахового спеціаліста, Ви навряд чи вийдете з цієї ситуації правильно...

Ответ отредактирован автором 19-01-2022 13:54:55

І все ж... причину потрібно шукати у стосунках з батьками та між батьками... Коли в родині повна гармонія, такого не буває з дитиною...

Судя по всему, Вы уже приняли решение... Но как бы оно не стало поспешным... Ведь проблема не только в Вашем муже... А то, что внутри Вас - никуда не денется даже после развода... Знаю очень много случаев, когда мужчина, после того, как его бросала жена, переставал пить и женился во второй раз... Ведь с каждой новой женщиной мужчина ведет себя тоже по-новому... Чего не скажешь про природу женщины, которая очень статична и не склонна к изменениям... Ведь совершенно не факт, что новый мужчина будет идеальным... Вы готовы к такому развороту событий?

Как это ни странно, но внешне небольшая проблема с планшетом, может оказаться тем "спусковым" крючком, который запустил механизм "мести"... Ведь такая "завязка" на планшете говорит о том, что других, более глубоких интересов у ребенка нет, как и нет, к большому сожалению, глубоких отношений родителей с ребенком... Если в семье не ругаются, это еще не значит, что в семье есть совместные темы и цели, которые сближают людей и наполняют их жизнь чем-то очень важным... Попробуйте присмотреться и к себе и к своему ребенку... Возможно, пришло время сделать серьезные переоценки? Я бы Вам советовала индивидуально обратиться к психологу...

Добрый день! Сны очень часто отображают какие то наши бессознательные страхи, особенно те, которые связаны с отношениями и чувством одиночества... И особого внимания требуют к себе именно те, которые повторяются системтически, что может говорить о глубинной непрожитой травме или проблеме... Какие у Вас отношения с отцом Ваших детей? Ведь МЧ может быть лишь опеределенным асоциативным образом для более глубокого переосмысления и сосзнания чего то очень важного...

Доброго дня Кира! Так, я пам'ятаю Ваш попередній запит... І якщо не помиляюся, радила все ж не поспішати розривати сімейні стосунки і не іти з родини... Тому що у кожної сім'ї є певні складні періоди в житті, у тому числі, коли здається, що кохання вже немає... Як на мене, те що з Вами зараз відбувається, насправді, мою думку підтверджує... Адже штучно сімейні стосунки розірвати неможливо, бо існують внутрішні дуже сильні зв'язки... І те, що Ви прагнете менше бачитися з чоловіком, також проблему не вирішить, адже дитина реагує не на зовнішні дії дорослих, а на їх емоційний стан та почуття... А те, що, як Ви пишете, чоловік - маніпулятор, може свідчити, на мою думку про те, що Ви внутрішньо схильні дуже психо-емоційно "залипати" на стосунках і схильні бути у ролі "жертви"... Ви пишете "И часто думаю, что сын когда подрастёт что бы не держал на меня обиду, когда вижу отца с маленьким ребёнком не по себе". Тобто вже зараз підсвідомо відчуваєте, що син може почати саме Вас звинувачувати у тому, що батько не живе з Вами, бо не він пішов, а пішли Ви, "втекли", вірніше сказати, намагалися "втекти" від душевного болю... Але Вам цього так і не вдалося... Можна намагатися себе обманути, але свої почуття - навряд чи... Тому уникання зустрічей проблему не вирішить, але може лише ще глибше її "загнати" у підсвідомість... І те, що Ви стали спокійнішими ще не означає, що проблему вирішено, мені шкода...

Добрый день! То, что Вы пытаетесь держаться подальше, как по мне - наилучший способ не испортить себе и той девушке жизнь. Ведь она уже замужем! А вот вопрос, почему это вызывает у Вас таку боль, более важен... Скажите, у Вас были до этой встречи серйозные отношения? Почему расстались, если были?

Добрый день! Вы пишете, что Ваш сын до "30 лет сидел" и вот нашел... А потом добавляете "Я точно никогда ее не приму, и внуки у меня есть родные от дочери. И от сына хочу родных внуков, а не понять чьих."... На мое мнение, обратить внимание необходимо в первую очередь именно на то, что Ваш сын вообще ни с кем не встречался... И поэтому, когда он уже нашел себе женщину - надо в принципе радоваться, что наконец то делает попытки "вырваться" из под Вашей всеобьемлющей опеки... Ведь очень даже может быть, что разрушив эти отношения Вы обречете сына на пожизненное одиночество под присмотром достаточно авторитарной и категоричной матери... Чьи на самом деле интьересы Вы преследуете, говоря, что никогда не приймете эту женщину? Сына или свои? Кроме того, возможен и второй вариант, когда сын все равно сделает так как посчитает нужным, несмотря на категорические запреты, но с Вами не захочет после этого близко общаться... Но, в любом случае, если не дать сыну возмоности сейчас сделать самостоятельно свой выбор, Вы можете остаться пожизненно виноватой в его семейных неудачах... Я бы Вам посоветовала индивидуально встретиться с психологм, чтобы в первую очередь разобраться в своих чувствах и понять как правильно себя вести, чтобы помочь сыну сделать правильный выбор (Ведь на самом деле никто не может знать какой выбор правильный, кроме Вашего сына...)

Доброго дня Юлия! Згодна з колегою, така поведінка може бути виявом підсвідомого протесту проти чогось, незгоди з чимось... Які стосунки між Вами та Вашим чоловіком? Що відбувалося у цей проміжок часу до моменту появи неприємної реакції? Адже кишківник першим реагує на потужні стреси, які дитина переживає і може таким чином рефлекторно намагатися "позбутися" наслідків цього стресу...

Дякую за доповнення! Ви пишете "я всегда думаю, что уходить проще чем строить отношения и решать конфликты, поэтому мне трудно бросать человека к которому у меня чувства. Не умею отстаивать личные границы, я имею ввиду что мне не всегда легко сообщить что мне что то не нравиться, что мне б хотелось что б он делал по другому определительные вещи. И нет, конечно пол года недостаточно что б решить подходят ли люди друг другу..." Я з Вами цілком згодна, що кидати легше аніж намагатися вибудувати стосунки і пів року - дуже мало... Але якщо намагатися їх розвивати тим способом, яким Ви намагаєтеся це зараз зробити, як на мене, користі буде небагато... Щоб говорити про те, що саме надмірна опіка стала причиною невміння висловлювати свої почуття та думки і відстоювати власні кордони - лише того, що Ви написали дуже мало... Що стало причиною руйнації перших серйозних стосунків? як на мене - це дуже важливо... І ще, як на мене, у Вас нерозкриті такі жіночі якості як почуття самодостатності та власної гідності (не плутати з самостійністю та пихатістю)... Оточуюче життя завжди "дає" нам тих людей, які допомагають яскравіше побачити проблеми, над якими варто працювати... Як на мене, у Вас ще дуже потужно виявляється ідеалізація партнера та, відповідно і прагнення категоричних рішень... Саме тому, Ви спершу "прикипіли", щоб тепер вже не могли просто так розійтися і змушені були працювати над собою і далі... Адже внутрішні проблеми, як правило, багатошарові. З одним чоловіком виявляється один бік, з іншим - інший...

Скажите, а какого мужа Вы хотите иметь? К стати, какие отношения между Вашими родителями? Мне кажется, что ошибки делаете и Вы и Ваш молодой человек. вы достаточно импульсивная? И очень странно, что мужчина, который пошел подавать заявление в ЗАГС не понял сразу, что нужны деньги на свадьбу... Я бы Вам все таки советовала индивидуальную консультацию с психологом, потому что ответы вызывает соответственно и очень много дополнительных вопросов... Как мне кажется, не все так просто...