Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Здравствуйте Ника! Очень уж как то чересчур: диагнозы, специальные термины, вина и обвинения... Складывается впечатление, что Вы даже в некотором роде получаете удовольствие от диагностирования своих зависимостей... Но если говорить конкретно о созависимых отношениях - это отсутствие чувства самодостаточности и нежелание брать ответственность за свою жизнь на себя... Ведь к нам относятся лишь так, как мы позволяем к себе относиться и как, на самом деле, относимся к себе сами... Вы пишете "я доверяла человеку.Она резко,якобы в форме правды делала мне больно.а я только вышла из других токсичных отношений...". Для того чтобы реально оценить поведение и чувства другого человека необходимо быть внутренне очень независимой личностью, которая достаточно отстраненно может реагировать на внешний мир... Во всех иных случаях, мы, как правило, оцениваем слова, поступки и реакции другого человека по себе... То есть, идет прямая проэкция нашего восприятия на действия человека... Учитывая, что Вы только "вышли из других токсичных отношений" вряд ли можно говорить о том, что Ваша оценка того человека достаточно обьективна... Ведь на самом деле, это Ваша такая болезненная реакция и совершенно не факт, что она Вам хотела причинить боль своими словами... Кроме того, "выйти" из токсичных отношений не означает избавиться от склонности к созависимым отноениям... судя по всему, эта склонность так и осталась... Поэтому я бы Вам советовала акцентировать внимание именно на решении этой проблемы вместе с психологом... Иначе Вы так и будете бегать от одних "токсичных" отношений к другим...

Доброго дня Наталья! Коли тварини довгий час живуть разом в родині, вони по суті стають уже членами цієї родини. І їх втрата у деякій мірі проектує рівень реагування людини на перехід когось у інший світ... Як на мене, те що Ваш "сын постепенно замыкается в себе, агрессирует, никуда не выходит, плачет и говорит, что кот его единственный смысл жизни..." дуже насторожуючий фактор надмірної схильності до "злипання" з близькими... Тобто, відсутності розуміння самого сенсу життя, несформованого або неправильно сформованого світогляду... Батьки та діти - одне ціле. Тому логічно припустити, що проблеми сина є проекцією Вашого сприйняття життя... Які у Вас стосунки з чоловіком? Як Ви самі реагуєте на моменти втрати когось або чогось?

Доброго дня Mila! Те, що Ви описуєте "мозг всё понимает, а эмоции вообще со мной, с адекватом не в ладах..." дуже схоже на якусь підсвідому програму, як "виходить назовні" емоціями гніву, презирства, критики... Нам тільки здається, що ми у цьому світі все контролюємо своєю свідомістю, тоді як насправді, нашими реакціями, емоціями та почуттями на 98% керує наша підсвідомість... А вона формується тривалий період починаючи з дитинства, у тому числі, складається з батьківського досвіду... Зовні у Вас все дійсно виглядає дуже добре "у меня полноценная семья, любимый муж, меня любят и всегда любили( родители, бабушки, дедушки, тети, муж), але... Щоб спробувати Вам допомогти потрібно дещо більше інформації про Вашу родину... Чи були аборти у Вас, у Вашої мами, бабусі? Чи володієте Ви повністю інформацією щодо народження дітей в Вашій родині?

Справа в тому, що з кожним чоловіком відкриваються якісь інші особистісні грані стосунків... Так створено самим життям для того, щоб ми весь час рухалися, а не "закисали" у одноманітності... Негативні нахили, схильності до чогось, що однакові по суті і у чоловіків, і у жінок, зовні виглядають по-різному... Так чоловічі залежності у жінок можуть виглядати як песимізм, депресивний стан, тривожність і т.д... Але щоб до них "докопатися", зачасти потрібно жінку "змусити" сильно закохатися... Це чимось схоже на протікання хвороби... Щоб її вилікувати, потрібно перевести людину із стану ремісії у стан загострення... Я б особисто Вам радила звернутися до психолога, тим паче що зараз так само ефективно можна працювати в онлайн-режимі. Бо судячи з усього, Ви вже увійшли в той самий стан "загострення", коли дуже вираженими стали почуття недовіри, страху, тривоги і т.д. Бо якщо не вийти на рівень самодостатності, це все може піти на рівень підсвідомості, щоб вже звідти невидимо впливати на подальше життя... А Вам і так вже вистачає проблем...

Ответ отредактирован автором 20-01-2022 12:44:38

Доброго дня Karina! Вибір психотерапевта - суто індивідуальна справа. Те що підходить одному, для іншого не працює... Окрім того, у кожного спеціаліста є свій "почерк", тобто, своя манера праці з клієнтом... Тим паче, що дійсно є така методика, коли терапевт дає можливість пацієнту просто говорити. Адже є випадки, коли людині не вистачає саме можливості виговоритися з довірою... Людині з дитячою травмою може бути дуже боляче одразу торкатися болючої теми - все залежить від глибини травми та рівня стресостійкості клієнта... Що потрібо саме Вам - можете знати тільки Ви. Окрім того, для терапії дуже важливе значення має особистісний контакт з терапевтом... Я Вам раджу прислухатися до себе, чи є відчуття внутрішньої довіри? Чи з'являється відчуття впевненості що вдасться трансформувати травму? І від цього вже відштовхуйтесь...

Те, що Ваш чоловік "муж пока категорично хочет попробовать справится сам, 4 месяца вроде держится, доступа к другой техничке у него нет..." певним чином, абсолютно нормально. Адже люди так влаштовані (особливо чоловіки), що до останнього стануть шукати самостійно вихід і покладатися на власні ресурси - у такому випадку всі досягнення будуть більш цінними, бо докладалися власні великі зусилля... А от те, що у Вас сформувалося почуття недовіри (і під нею, швидше за все, є ще і образа, страх...), набагато гірше. Тому, що думки та певні почуття, якщо тривають достатньо довгий час, можуть піти у підсвідомість і таким чином, почати впливати безпосередньо на події... Тобто, матеріалізуватися... Чоловіки дуже сильно реагують на внутрішній стан дружини і якщо є недовіра - це аж ніяк не додасть йому впевненості, віри та сил здолати не дуже гарну схильність... Скажіть, у Вас до цього одруження вже бували депресивні стани або тривалі періоди поганого настрою?

Ви самі пишете "Не отрицаю , виноваты оба и я и он "... Щоб "притягнути" гармонічного чоловіка, потрібно бути гармонічною жінкою - у цьому світі все закономірно і випадковостей просто не буває... І мова іде про те, що змінювати можна лише себе, і через себе вже близьку людину... Як на мене, Вас кидає з крайнощі у крайність... А це не кращий спосіб приймати вірні рішення... тим паче, що мова зовсім не йшла про те, щоб принижено щось там вимолювати... Є зовсім інші способи вирішення складних ситуацій... Спробуйте, коли заспокоїтесь, ще раз уважно перечитати написане...

Не знаю чи звернули Ви увагу на один дуже цікавий момент... У перших стосунках чоловік був дуже ревнивий, у других - безвідповідальний, такий, що ніяк не може визначитись з тим, чи хоче він серйозних стосунків взагалі... Тобто, варіанти крайнощів... думаю. що і в тому в іншому випадку причиною може бути Ваша тенденція до надмірної психо-емоційої "прив'язки" до чоловіків... Нам тільки здається, що оточуючі реагують на наші зовнішні дії, тоді як вони реагують на наш внутрішній стан... У першому випадку чоловік поводив несвідомо себе таким чином, що у Вас не було аж ніякого бажання намагатися до нього наблизитися і тому руйнівна програма не "включилася". У другому випадку, навпаки, Ви вже дуже хочете мати близькі стосунки, а чоловік несвідомо відсторонюється...І знову програма не "включається"... Тобто, на мою думку, якщо Ви хочете мати загалом гармонічні стосунки, спершу потрібно трансформувати тенденцію до надмірної "прив'язки"... Я Вам раджу індивідуальну зустріч з психологом...

Да Вы абсолютно правы "Думаю просто так получилось чтобы я переключилась от ее жизни к моей и строила себя...". Произошел некий эффект отстранения, именно поэтому подруга смогла говорить с Вами более спокойнее и доверительнее... Ведь до этого, на подсознательно уровне, Вы очень были привязаны к ее эмоциям по отношению к Вам... То есть, по факту, вытягивали силой из нее энергию счастья, которой Вам так не хватает... Мы только думаем, что общение происходит внешне, тогда как на самом деле, основное общение происходит на внутреннем плане - миы чувствуем людей и реагируем именно на их состояние...

Ответ отредактирован автором 19-01-2022 16:39:25

Доброго дня Niella! Співчуваю Вам, адже на догляд за хворою людиною потрібні неабиякі сили, які у Вас вже фактично відсутні... Велику повагу викликає така любов до дідуся... Але трохи насторожують слова "Есть еще один близкий родственник, но он занят собой и пьет. Боюсь, что в скором времени и он ляжет мне на плечи от алкоголизма, но там с мозгами плохо...". І це вже наводить на думку про якусь фанатичну жертовність... Окрім того, зрозуміло, що Вам хочеться зберегти стосунки з коханим та, як на мене, невиправдане повне уникання отримання допомоги від нього... Можна, як мінімум проговорити, можливо він підкаже якийсь вихід? Для чого тоді нам потрібні близькі люди, як не для того, щоб підставляли плече, коли дуже важко? І чи насправді тоді це близькі люди? Складається враження, що підсвідомо Ви з дитинства звикли бути у ролі того, хто все сам вирішує і все сам на собі тягне... Така собі суцільна "жертва"... Знаю багато випадків, коли людина розібравшись із своїми підсвідомими установками, "розв'язувала" складні ситуації - вони якимось дивним чином вирішувалися... Є певні життєві закономірності: зовні вирішується те, що вирішується всередині нас... Як на мене, Ви забагато покладаєтеся на фізичне вирішення проблеми, тоді як проблеми можна вирішувати ідучи вглиб себе... Окрім того, Вам потрібно навчитися відновлювати свої сили...

Ответ отредактирован автором 19-01-2022 16:02:18

Добрій день Ника! Ваше состояние вполне понятно и обьяснимо, ведь "тащить" на себе обязанности и мужа и жены невыносимо тяжело... И понятны Ваши терзания по поводу жизни с мужем... Чего, казалось бы проще, взять и разойтись... Но. что тогда делать со своей совестью? Ведь ее вряд ли удасться уговорить, разве что на какое непродолжительное то время... Поэтому, как по мне, вопрос надо разбирть глубинно... Вот вы пишете, что всегда помогали деньгами родители, а Вы, в свою очередь - "шли на поводу" у желаний мужа "Он меня всегда уговаривал брать кредиты (ему не дают) как только я устроилась на работу, Денег не хватало на одежду, только на еду. Благодаря родителям у нас была квартира которую в последствии он же уговорил продать и купить 1/2 дома..." Муж и жена - одно целое, нравится нам это или нет. Поэтому все, что происходит касается двоих - не бывает такого, чтобы виноват был кто-то один... мужчина инкогда не станет работать,если за него кто-то все время решает все проблемы... А в Вашем случае - проблемы решали Ваши родители и Вы сами... Как по мне, есть определенная ролевая замена, где муж и жена поменялись ролями... Какие отношения у Ваших родителей?

Доброго дня Таня! Ви пишете "Ощущение, что со мной что-то н е так со мной с 5 лет. Скорее всего причина в стыде, который появился из-за сексуального развращения(изнасилования не было)"... Як на мене, основна причина того, що зараз з Вами відбувається, саме у тому, що сталося в дитинстві... І Ви це самі відчуваєте... Плюс, стосунки з батьками "Папа часто говорил, что я не красивая, а мама пыталась вырастить из меня перфекциониста, который все умеет"... Адже для дитини батьки - це два божества, які завжди говорять правду. Тому все сказане мамою та татом сприймається як підсвідомі установки, які починають рефлекторно діяти у дорослому віці... Особливо це властиве дівчатам, які дуже схильні до навіювання (почуте сприймається як істина)... І найбільша складність полягає в тому, що одного розуміння причин проблеми недостатньо, адже є поняття поведінкових моделей... Тому, щоб змінити своє життя, потрібно змінити свої реакції, а щоб змінити реакції, потрібна повна трансформація підсвідомих установок... А щоб їх змінити, потрібно мати можливість "вийти за межі" власної поведінкової системи і це краще разом із психологом...

Ответ отредактирован автором 19-01-2022 15:38:44

Добрый день Ди! Возможно, проблема каким то образом связана с отношениям с отцом... Но, основной фактор, катализатор - это "Потом ковид, дистанционное обучение и все время я практически была дома, не выходя на улицу.". У Вас, как по мне, все признаки энергетического истощения, которые появляются тогда, когда человек разрушает свою природную потребность двигаться на свежем воздухе... Поэтому Ваша лень, на самом деле и не лень, а недостаток сил, которые необходимо просто уметь пополнять. Но Вы не понимаете как это сделать... К стати, и нежелание общаться - это элементарная защитная функция организма, чтобы сэкономить силы. Ведь на общение надо очень много душевных и физических сил... А потом, возможно, потребуется и ближе рассмотреть отношения с отцом... Я бы Вам посоветовала индивидуально обратиться к психологу, чтобы научиться восстанавливать себя, тем более что сейчас это можно эффективно делать в онлайн-режиме...

Що стало причиною руйнації першого шлюбу?

Ви пишете "Вот сегодня муж сказал про развод, услышала оскорбления в свой адрес. Не знаю откуда мне взять перезагрузку...". Щоб перезавантажитися, необхідно, найперше, прийняти ситуацію як таку, що вже склалася і як таку, що "моя", а отже, на її вирішення є сили .. Адже чим сильніше ми ображаємося: на себе, на чоловіка, на свекруху, на своє життя, тим сильніше поглиблюється сама проблема... І тут може виникнути таке собі "замкнуте коло": щоб прийняти - потрібні внутрішні сили, а щоб з'явилися сили - потрібно ситуацію прийняти... Ви дуже сильно "залипли" психо-емоційно на стосунках і чоловік це відчуває... Адже кохають самодостатніх людей, а залежні люди виглядають принижено і стають некрасивими... Так трапляється тоді, коли ми дуже очікуємо щастя від близької людини, тобто, почали людину ідеалізувати... Але ж людина недосконала... А це вже, загалом, світоглядне питання, яке, як на мене, у вас сформовано абсолютно хибне... Я б Вам порадила індивідуальну зустріч з психологом, щоб зрозуміти у якому напрямку рухатися, щоб гармонізувати стосунки і зберегти сім'ю...