Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Ви пишете "говорит не верит ,как ей объяснить что я выбрал её а не алкоголь"... Скажу так, пояснити ніяк не зможете.. Справа в тому, що коли дуже довго поводити себе неправильно, потім, навіть, якщо вже прийняв рішення жити правильно, довіра зруйнована. І щоб її відновити, потрібно досить багато часу, коли вже діють не слова, а вчинки... Окрім того, судячи з того, що Ви написали, у Вашої дружини також є генетична схильність до випивки. А отже, вона також не розуміє яким способом можна сповнити себе щастям... Адже алкоголь - це такий собі ерзац-замінник щастя, якого людині катастрофічно не вистачає... судячи з усього Ви і "зірвалися" після того, як втратили батька... Є велика вірогідність, що Ви не прийняли повністю смерть близької людини, а загнали її у підсвідомість... Тому, як на мене, є два шляхи. Перший: ходити, вмовляти, жити на відстані і намагатися не пити докладаючи величезних зусиль. А є другий шлях. Використати час поки ви не разом для власного розвитку та вдосконалення, розібратися з внутрішніми травмами, навчитися бути самодостатнім... І змінившись не лише зовнішньо, а глибинно внутрішньо, стати привабливим для своєї дружини на стільки, що вже вона сама захоче з вами жити разом та перестати загалом пити...

Доброго дня! Я Вам співчуваю, бо надзвичайно важко витримувати такі речі... Адже і мама і чоловік - близькі люди... Але випадковостей не буває в житті. Отже, завдяки саме такій ситуації Вам потрібно вирішувати якісь свої особистісні внутрішні проблеми... Близькі люди в родині зв'язані між собою невидимими ниточками і схожі на поєднані ємності... Судячи з тої малої кількості інформації, Ви зараз знаходитеся у такому собі стані "жертви" по відношенню і до чоловіка, і до мами... І насправді, найкраще для Вас зараз - це почати розбиратися, а чому Ви опинилися у такій залежній ситуації? Чому близькі люди абсолютно не рахуються з Вами? Що їм дозволяє на стільки нехтувати Вашими почуттями та емоційним станом?... Яким було Ваше дитинство? Чи живуть Ваші тато і мама разом? Як на мене, "коріння" проблеми" потрібно шукати у Ваших дитячих підсвідомих установках... Бо, якщо Ви зможете стати самодостатньою, повірте, навіть якщо і одразу не зміниться поведінка Ваших рідних, Ви перестанете бути для них таким собі джерелом для "підпитки енергії", якою Ви насправді зараз і є... Саме тому, почуваєте себе настільки виснажено...

Доброго дня! Думаю, що Ваш запит потрібно розділити на декілька питань. Перше: травма Ваша після самогубства першого хлопця. Друга: почуття провини та страху через зв'язки з неповонолітніми. І третє. Суто юридичний бік проблеми, який психологи вирішити допомогти не можуть... Але, по першому питанні червоною лінією іде почуття провини, яке, як на мене "перенеслося" і на друге... Вам потрібно індивідуально працювати з психологом. Такі складні проблеми вирішити у переписці неможливо... Окрім того, зачасти, ми "притягуємо" до себе ситуацію покарання саме через свій внутрішній страх. Тобто, глибинно пропрацювавши страхи, та почуття провини можна і "закрити" або принаймні пом'якшити суттєво всі інші теми...

Ответ отредактирован автором 07-11-2021 09:24:22

Доброго дня! Як на мене, вже те, що дружина не наполягає на терміновому розлученні, дає шанси на збереження родини "дошли то того что сказала давай дадим друг другу время", але... Коли люди розлучаються у них є на це якась причина... У всякому випадку, накопичилася величезна кількість претензій та образ один до одного... І судячи з того, що саме Ви "ходил писал", більше накопичилося у Вашої дружини... І щоб спробувати дати відповідь на Ваше питання, потрібно більше інформації саме про причину того, що живете окремо...

Знаєте, зберегти родину- це аж ніяк не означає, що Ви повинні дозволяти себе знову "окунут в то состояние в котором я находилась будучи с ним", у тому то і справа! Ви були дуже залежні психо-емоційно від нього, а чоловіки це дуже сильно відчувають. Саме тому він дозволяв собі так себе поводити. Зберегти родину - означає стати самодостатньою (не плутати з самостійною), а отже навчитися себе правильно поводити не впадаючи у пригнічення, образи та депресії... Це мистецтво бути жінкою! І цьому можна і потрібно навитися... Тому що жінка, яка дуже емоційно залежна від чоловіка стає приниженою, а отже некрасивою... Розлучитися, певне, можна, але чи змінить це Ваше життя на краще? Але і поруч жити так як Ви жили до цього також не можна... Бо так Ви повністю знищите себе як особистість...

Це саме те, про що я написала - він розбещений у виявленні своїх емоцій ще батьками. Інша справа, чому саме його Ви "притягнули" до себе.. І от з цим я б радила Вам вже розбиратися індивідуально з психологом...

Как по мне, существует определенная связь между тем, что папа пьет и тем, что предыдущие отношения распались из-за "не может выносить мой контроль во всем"... дело в том, что дети всегда используют во взрослой жизни те поведенческие модели поведения, которые они приобрели неосознанно в детстве от своих родителей... Как правило, мужчины пьют в тех семьях, где есть нехватка по-настоящему теплых, душевных отношений, гармоничных. И скорее всего, Ваша мама так же была излишне контролирующей по отношению к папе (Контроль - это страх перед жизнью, желание всем управлять, подстраивать под свою внутреннюю картинку мира. По факту, неумение принимать человека таким как он есть, а значит - любить).. И эта же особенность уже есть и у Вас... То есть, Ваша проблема намного глубже и требует полной внутреннй трансформации. И начинать надо с детских установок...

Доброго дня Аліно! Поведінка свекрухи неправильна в цілому. Але вона прогнозована та цілком зрозуміла... На превеликий жаль, достатньо великій кількості людей притаманно шукати винних, коли трапляються трагедії та травматичні ситуації... Таким чином вони намагаються зменшити свій біль, переносячи його на іншого... Це відбувається рефлексивно, несвідомо... Окрім того, вона психо-емоційно виснажена і потребує джерела енергії, яке б принесло їй відчуття щастя, без якого людина жити просто не може... Судячи з усього, таким джерелом енергії вона обрала свого сина, що в цілому не правильно, але... Якщо Ваш син ставиться до цього спокійно, значить у нього є сили для того, щоб підтримувати свою маму і це просто чудово! Інша справа, що у Вас життєвих сил набагато менше. Саме тому Вас і турбує це питання... Насправді, до мами потрібно ставитися максимально розважливо, з розумінням того, що вона так і не "вийшла" з травми", але не дозволяти "сідати на голову" і відсторонюватися, якщо мами стає занадто... при цьому дуже серйозно почати розбиратися в питанні, а звідки іде до нас от та сама чиста енергія, яка дає сили жити та долати труднощі...

Дякую. Знаєте, щось якось не так.. Ви пишете "где-то оправдываюсь, где-то пытаюсь сгладить углы, стараюсь не проявлять эмоции, но когда он меня уже вывел, то так же ярко проявляю их.. потом все заканчивается моими слезами, истерикой..." Чому виправдовуєтесь, якщо Ви не винні? Для чого істерики, коли є більш дієві способи і без такого "викиду" енергіїї з Вашого боку?.. Знаєте, у мене складається враження, що і Ви, і Ваш коханий емоційно виснажені... Окрім того, щось не так і з Вашими реакціями (Адже якщо у батьків гармонічні стосунки, дівчинка автоматично вміє себе правильно поводити). А у ваших стосунках - класичний варіант емоційного "вампірізму" та емоційної взаємо-залежності... Я б Вам все таки радила індивідуально звернутися до психолога поки такий стиль поведінки не став звичним... Окрім того, Ви просто поступово втрачаєте себе та знецінюєтеся...потім змінити все може бути набагато важче та і для стосунків це не дуже добре...

Доброго дня! Певне, вирішити можете тільки Ви, але за законами життя, краще обирати того чоловіка з яким співпадають погляди на життя, одниковий світогляд та цілі. Окрім того, є певні деталі, на які варто звертати увагу, коли дівчина збирається виходити заміж. Дивитися потрібно на те, на скільки обранець відповідальний та серйозний та чи є у нього хоча б тенденція до внутрішнього розвитку (Чи є у нього якісь інтереси поза робото?). Про попереднього Ви пишете "к прошлому будто что то связывает но мы очень разные люди, чувства есть но по большей части они будто слепые, у нас разные взгляды на жизнь разное мировоззрение и цели, но меня он манит, и сам говорит что мы сможем найти общий язык надо просто время..." Природа дівчини така, що вона швидше прив'язується до першого партнера, з яким сталися інтимні стосунки. Окрім того, сліпо починає довіряти йому, що зачасти закінчується великим розчаруванням (Тому так уважно раніше слідкували, щоб дівчина до заміжжя залишалася цнотливою...) Як на мене, у Вас саме така сліпа "тяга" до попереднього... Але так це чи ні, можна сказати лише дійсно розібравшись у своїх почуттях... Вам попередній робив пропозицію вийти за нього заміж? А теперішній? Які у Вас з ним стосунки?

Доброго дня! Щоб не відбувалося між дружиною та чоловіком, розлучення, то самий найгірший варіант і особливо для того, хто розлучення пропонує... (Як правило - це бувають жінки, які довго терплять, розбещують коханого своєю неправильною поведінкою... а потім, не витримують накопичених та невисловлених своїх образ та претензій і починають самі все руйнувати). Ви пишете "А сегодня вдруг такая тоска накатила, хоть волком вой. Кажется, что это просто долголетие обиды и злость всё это время во мне говорили, а так то по по-прежнему люблю и хочу сохранить семью". Як на мене, на порозі катастрофи, у Вас нарешті включилася Ваша душа, а ЕГО відійшло трохи на другий план. І таким чином, Ви змогли відчути те кохання, яке нікуди не ділося насправді, воно просто "замулилося" скандалами, претензіями, образами, недомовками... До того ж, "танго танцюють двоє" - чоловік поводить себе так з жінкою, як вона це йому дозволяє... А Ви дозволяли, бо по іншому себе поводити просто не вміли "С родителями отношения тоже не очень, точнее плохо с папой. Он тоже меня всегда унижал и оскорблял, говорил, что я ни на что не способная..." Адже тато, то перший чоловік у житті дівчинки, а отже такий собі взірець для вибору чоловіка... При чому це відбувається підсвідомо, бо установки, які сформувалися в дитинстві, потім рефлекторно керують нами у дорослому житті, коли ми про це навіть не здогадуємося... І те, що Ви "тікали" від чоловіків - це насправді втеча від самої себе, від вирішення проблеми, яка є, насамперед, всередині Вас... Змінитеся Ви, зміниться і Ваше життя... А кохання не може "пропасти" тільки через те, що ми його "не бачимо" за претензіями та образами... І чим швидше Ви почнете "розгрібати" завали" отого всього, що накопичилося всередині Вас, тим більше у Вас шансів зберегти свою родину та зробити її гармонічною...До того ж, не вирішивши проблему в собі, якщо і створите нову родину, навряд чи вона буде дуже сильно відрізнятися від тієї, що є зараз, та була до цього...Ответ отредактирован автором 06-11-2021 12:05:08Ответ отредактирован автором 06-11-2021 12:06:17

Ответ отредактирован автором 06-11-2021 12:08:13

Добрый день! Как по мне, вопрос отношений с данным человеком сейчас - это всего лишь нерешенные проблемы вообще в отношениях с мужчинами "В отношениях состояла 4 года, когда начал поднимать руку, ушла...", "были отношения с парнем в течение года, расстались как он пояснил, что не может выносить мой контроль во всем"... Как сложились отношения у Ваших родителей?

Тобто, на скільки я зрозуміла, тато - холерик і реагує достатньо емоційно... Ваш коханий, судячи з усього, також холерик... Просто, є холерики, яких вже виховали (можливо в дитинстві), як Вашого батька, а Ваш холерик - ще і трохи розбещений у сенсі емоцій... А як Ви себе поводите, як реагуєте, коли він Вас своєю нестриманістю ображає? Адже, якщо я правильно, зрозуміла, він Вас дійсно ображає "он не стесняется в выражениях и кем я только в этот момент не была"...

Да, так чаще всего и бывает. "Так не хотелось повторить путь матери, но я неосознанно выбрала именно этот жизненный сценарий, и не знаю как разорвать этот замкнутый круг..." - чем больше мы осуждаем неправильную жизнь матери либо отца, чем сильнее не хотим повторить их путь, тем чаще "наступаем на те же самые грабли"... Поэтому ситуация с Вашим мужем не случайность, а скорее - закономерность... Но в этом Вашей вины нет. Ведь дети подсознательно перенимают модели поведения своих родителей и у них формируются определенные жизненные установки, которым они потом во взрослой жизни, снова же таки, неосознанно руководствуются... Рпять же, каждому человек в жизни дается определенный обьем "работы", которую он должен совершить на протяжении жизни, то есть, сдать свои экзамены... Поэтому, катастрофического ничего нет, необходимо просто Ваше желание уже во всем разобраться и "перезаписать" детско-родительские установки... Как правило, самому это сделать бывает очень проблематично, потому что кмы всенаходимся внутри так называемой жизненной системы. И тогда необходима помощь извне...
-

Скажите, Ваш муж тоже написал о своей проблеме психологам сегодня? Очень как то созвучны вопросы двух людей... И еще... Убить или покончить с собой... Это проблема уже явно не Вашего мужа, а Ваша... Такая себе склонность к идеализации и отношений и любимого... Как сложились отношения у Ваших родителей?