Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Добрый день Мирослава! Вначале я бы Вам посоветовала исключить медецинский аспект.Это то, что касается хронических заболеваний. Если с этим все впорядке, Ваше состояние похоже на подростковую депрессию. Ваши родители знают о Вашей проблеме? И о какой работе идет речь? Ведь Вы еще несовершенолетняя и должны пока учиться в школе...

Доброго дня Ліно! Справа в тому, що коли, наприклад, людина отримала певні травми "У меня лет 8 уже никто не умирал и я давно это отпустила" або перебувала певний час у стресі "У меня часто были стрессы от ссор в семье, я человек впечатлительный" і у її психіки не вистачило внутрішнього ресурсу одразу з цим впоратися, її проблеми нікуди не діваються. Хоча зовні здається, що все в же в минулому. Вони переходять з рівня свідомості на рівень підсвідомості, а потім з часом на рівень психо-соматики (панічні атаки) "Но сны начались когда я поступила в учебное заведение и уже не была дома, там мне было даже комфортнее. В общежитии было спокойно и ничего не беспокоило. После этих снов у меня появилась новая проблема спустя 1,5-2 года. Это панические атаки, я даже не сразу поняла что со мной, било трудно справляться". Ліки лише гальмують певним чином тривожний стан, але, на превеликий жаль, не лікують і не "видаляють" саму проблему. Але з цим можна впоратися. Щоб "загоїлася рана, потрібно витягнути скалку". Тобто, знайти саме те, що травмувало психіку, наповнитися певним ресурсом за допомогою психолога і трансформувати стрес у життєво-необхідні цілі. Як на мене, проблему потрібно почати шукати саме у Вашому дитинстві та у сімейних стосунках. Адже, найглибші травми - дитячі. Бо дитина, на відміну від дорослої людини, зачасти, виступає лише мовчазним спостерігачем. Тобто, абсолютно немає можливості стрес перевести одразу у якусь дію або вчинок. І це найгірший варіант у стресовій ситуації. Нам тільки здається, що ми повністю контролюємо те, що відбувається зараз. Насправді, нами керує наша підсвідомість. І саме вона намагається "пробитися" до нас, "достукатися", через сни та наш психо-емоційний стан... як тільки ми "почуємо", про що вона нам хоче сказати, наш стан практично одразу змінюється...

Добрый вечер! Да, скорее всего Вы правы и дело не только в разных личностях Вашего молодого человека... А еще в Вас самой... Если диагноз поставлен официально - это человек, который по факту себе не принадлежит. То есть, Вы встречаетесь с психически больным человеком и хотите в отношениях с ним получать адекватные реакции. Но это абсурд полный... Вы предьявляете ему претензии как здоровому адекватному человеку, а он никогда не сможет реагировать в соответствии с Вашими ожиданиями... Другое дело, если диагноз надуман... Тогда тем более стоит задуматься, ведь относится он к Вам, мягко говоря, не очень хорошо... Поэтому возникает вопрос, чего Вы в действительности хотите от этих отношений? Как Вы видите свое будущее? И откуда у Вас такая тяга к уничижению? Как к Вам относились родители в детстве?

Ви пишете "моя мама несколько лет прощала отца за измены и побои. Но потом все же нашла силы бросить его". Тема прощення надзвичайно складна і на превеликий жаль, величезна кількість жінок у цьому питанні повністю заплуталися... Тому що звикли сприймати поняття "простити" як "нахилити голову" і терпіти далі, або, коли терпець уривається - не розв'язувати "вузлики", а їх категорично розрубувати. Так сталося і з Вашою мамою. Їй ніхто не пояснив, що прощення - це поняття внутрішнього стану, але аж ніяк не зовнішнього. Якщо чоловіку тільки догоджати і не виховувати, ставлячи конкретні вимоги, він з часом перетворюється на монстра. Так створене життя, що дочка, не розуміючи цього, переймає від матері поведінкові моделі та стереотипи поведінки. І потім в дорослому житті поводить себе у відповідності до них. Так, життєві сценарії Вас та Вашої мами різняться, але реакція на ганебну поведінку що батька, що чоловіка абсолютно однакова...медикаментозна допомога певним чином потрібна у критичні моменти. Але ліки не вирішують проблеми, вони лише на деякий час тамують симптоми, зачасти "заганяючи" проблему ще глибше і з часом переходять на рівень психо-соматики з хронічною формою вираження... Проблему потрібно "витягувати" і вирішувати, щоб нарешті стати самодостатньою та почувати себе з гідністю... Тоді у нашого організму відпаде необхідність намагатися до нас "достукатися" за допомогою депресивних та хворобливих станів, щоб ми нарешті почали вирішувати свої внутрішні проблеми...

Дякую Маргарито Вам за відвертість! Так, і тут Ви також абсолютно праві. Адже наше сприйняття себе та оточуючого світу також закладається в дитинстві через "призму" батьківської любові. І це називається установками. Вони напрацьовуються несвідомо. І потім, коли ми виростаємо, починають працювати в нас вже автоматично. І Тобто, до моменту повної внутрішньої перетрансформації, ми дивимося на себе та на оточуючих або очима батьків, або очима маленької дитини... І щоб розібратися з цим, потрібно "зустрітися" дорослій жінці з тією маленькою дитиною, яка так потребує правильного до себе ставлення...

Доброго дня Аліно! Есть несколько вариантов того, что происходит с Вами. Первый. Когда мужчина по настоящему влюблен и ему дорога женщина, он всегда выглядит намного скованнее и стеснительнее, чем есть на самом деле. Только тот мужчина, которому женщина нужна лишь для развлечений - буде напорист и игрив. А есть другой вариант. В этом мире звуковые вибрации играют огромную роль. Потому что резонируют с нашими внутренними энергетическими вибрациями. Звук может человека наполнять и звук может человека разрушать... При всем том, что молодой человек может быть тысячу раз хорошим, Ваше восприятие мира, Ваши внутренние духовные вибрации могут не совпадать. То есть, голос не соответствует Вашему внутреннему состоянию... Но, это не может быть абсолютной причиной, чтобы с человеком расстаться. Ведь когда мы начинаем общаться, мы в то числе совершаем некий энергетический обмен. Мужчина вляет на женщину, а женщина влияет на мужчину...

Добрый день Оля! Неприятная ситуация, тем более во время беременности. При всем том, что каждый несет свою индивидуальную ответственность в семье, есть еще и другое правило: муж и жена - это одно целое. Не бывает такого, чтобы проблема касалась только кого-то одного. Вы пишете "Мое отношение к порно видео, картинкам - абсолютно нейтрально, я считаю нормальным здоровому мужчине смотреть и мастурировать время от времени". Вроде бы все нормально - Вы не "зациклены" на увлечениях супруга, но... Увлечение порно, мастурбация и любые другие сесуальные излишества возникают тогда, когда у человека жизненные цели ограничены в основном материальными желаниями... То есть, по сути, правильное мирровозрение ограничено или до конца не сформировано... А у супругов, как правило, жизненные цели в основном совпадают как и интересы... Да, Вы боитесь настоящих измен, но считаете нормальным порно и мастурбацию...То есть, по факту, сами поддерживаете мужа в его увлечениях, не желая этого своим мирровозренческим восприятием... Потому такие зависимости уговорами и обьяснениями не убираются и "корень" проблемы намного глубже. Необходимо кардинальное переосмысление своей жизни и жизненных смыслов, чтобы появилась возможность "оторвать" мужа от его увлечений. Да, человека изменить невозможно, если он сам не захочет. Но, учитывая, что муж и жена находятся в одном энергетическом пространстве, серьезно меняя себя, можно "потянуть" за собой и своего супруга к более интересным целям и увлечениям... Просто надо знать, как это делать правильно...

Ответ отредактирован автором 23-07-2021 17:53:19

Доброго дня Тетяно! Як на мене, у Вас не депресія, а депресивний стан. Бо депресія, як правило, виникає без причини. А у Вашому випадку причина є - Ви "загнали" свої образи, гнів, претензії вглиб підсвідомості "Я его простила, но мне постепенно становилось все равно на происходящие вокруг меня события". Оте, що Ви називаєте "простила", то лише "витіснення" проблеми в середину себе. Через те Вам стало так погано. Бо Ви насправді вчинили насилля над собою, своїм "Я". А це є програма самознищення. Перечитала декілька разів Вашу сповідь. І у мене склалося враження, що не тільки з коханим Ви "витісняєте" свої проблеми. Що це така звичка реагувати, коли виникають проблеми - "нагинати" голову і мовчки терпіти... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Як на мене, конче потрібно знайти "корінь" таких Ваших реакцій...

Доброго дня Маргарито! Ви абсолютно правильно ставите питання "як навчитися приймати себе". Адже зовнішні позитивні зміни у Вашій долі фактично нічого не змінили у сприйнятті себе. Дитина вчиться правильно ставитися до себе в дитинстві. Якщо батьки мають гармонічні стосунки, вони так само будують і стосунки з дитиною. Тобто своєю безумовною любов'ю вчать її приймати себе такою як вона є... Які у Вас стосунки з батьками? Як вони ставилися один до одного?

Доброго дня Світлано! Певно, потрібно більше інформації про Ваше дитинство, про стосунки Ваших батьків...Але на поверхні, як на мене, величезна психо-емоційна залежність від мами. Швидше за все, хоча у Вас вже є власні діти, Ви так досі і не пройшли сепарацію з мамою... Окрім того, є таке поняття як "енергетичний вампірізм". І він зачасти присутній між рідними людьми, особливо у ситуації внутрішньої залежності, коли є непрожиті дитячі травми, можливо, приховані образи. претензії і т.д. Як правило, приховані травми "тягнуть" на себе величезну кількість енергії (власне отих самих сил, яких Вам не вистачає). І особливо ця тенденція активізується, коли люди знаходяться поруч... Як складалися Ваші стосунки з баткьами в дитинстві? Які були стосунки у батьків?

Ответ отредактирован автором 23-07-2021 17:18:23

Ви живете у шлюбі вже три роки (офіціне розписування потрібне, але не воно вирішує серйозність стосунків). Як на мене, Вас увесь час"кидає" з крайнощі у крайність. То Ви "забігаєте" всі дороги коханому і за нього вирішуєте всі проблеми, то Ви "заламуєте руки" і говорите, що потрібно кидати його та шукати іншого. Як на мене, зміна партнера у Вашій ситуації нічого не дасть. Адже модель Вашої поведінки все одно залишиться та ж сама. Окрім того, Вам можуть "дати" ще гірший варіант. Тоді як цей чоловік адекватний. І це Ваш чоловік. Просто потрібно елементарно навчитися себе правильно поводити. Тобто, не лише турбуватися про коханого, а ще і його виховувати. А для цього потрібно поміняти оті самі батьківські моделі поведінки, які насправді Вами і керують. Ваша мама протягом життя виконувала роль "жертви". Як на мене, Ви виконуєте ту ж саму роль, просто у трохи зміненому життєвому сценарії. Як тільки навчитеся брати відповідальність за своє життя на себе (тобто, перестанете шукати винних, а почнете шукати вихід), у Вас в стосунках усе зміниться. Як на мене, у Вас є всі шанси не просто зберегти стосунки, а зробити їх щасливими. Але для цього потрібно дуже прискіпливо зайнятися своїми родовими установками, щоб їх трансформувати разом із
сімейним психологом...Ответ отредактирован автором 23-07-2021 17:09:21

Ответ отредактирован автором 23-07-2021 17:10:34

Людина, яка вживає постійно алкоголь, стає залежною людиною, а зачасти і хворою. Тому що алкоголь руйнує повністю і психіку, і розум. Тому очікувати, що ваш батько стане адекватно на щось реагувати - марна справа. Тому я мала на увазі зовсім інше. Не батька потрібно змінювати, а себе та своє ставлення до нього. (Близькі стосунки з людиною залежною вибудувати неможливо, тому краще дійсно жити відсторонено) Але не можна "нести" в собі програму ненависті, бо як би там не було, а саме цей чоловік дав Вам життя. Тим паче, що випадковостей не буває і всьому є якась певна причина. Тому що почуття до чоловіка і стосунки з ним, як на мене, напряму пов'язані зі стосунками з батьком та стосунками загалом між собою Ваших батьків). І це все можна вирішити, було б Ваше бажання розібратися із самою собою...

Ответ отредактирован автором 23-07-2021 12:12:21

Доброго вечора! Як на мене, у Вас не депресія, а депресивний стан, який пов'язаний з певними обставинами. (Депресія, як правило, з'являється без конкретної причини). Ви зайшли на сайт психологів та психотерапевтів, а медикаментозну допомогу надають психіатри. Психологи ж допомагають вирішити проблему за допомогою пошуку разом з клієнтом певного ресурсу на її подолання та пошуку причин існуючої проблеми. Так, ситуація у Вас не з приємних. Але, коли людині щось дається, тоді у неї обов'язково і є внутрішні сили, щоб з цим впоратися. Просто вона про це не знає. І як на мене, причина Вашого стану навіть не конкретно у тому, що сталося, а у Вашій внутрішній слабкій стресостійкості. Яка, у свою чергу, пов'язана напряму, з неправильно вибудованим світоглядом та неправильно вибудованими основними цілями та сенсом життя. Зачасти так буває в житті, що все руйнується саме для того, щоб ми змогли перейти на новий рівень розвитку. Тобто, задумалися над тими питаннями, які нас би при спокійній течії життя, ніколи б не зацікавили... На мою думку, Вам можна допомогти і для цього абсолютно не потрібно кудись їхати і шукати психолога... Адже зараз через постійні локдауни, психологи практично повністю перейшли працювати у онлайн режими. Мало того, з власного досвіду, очні зустрічі і онлайн - ніякої різниці не мають. Має значення бажання самої людини змінити кардинально своє життя, професійність спеціаліста, його практичний досвід роботи та встановлення взаємного контакту та певної довіри...

Ответ отредактирован автором 22-07-2021 22:41:16

Доброго дня Ліно! Ви пишете "У меня лет 8 уже никто не умирал и я давно это отпустила. Но почему такие сны часто и как с этим бороться я не знаю. Я боюсь спать и весь день разбитая, будто перенесла всю ту боль, что была во сне. Очень тревожно от этого". Як на мене, те що, здавалося б Ви давно відпустили, насправді не прожите до кінця. І у свій час непрожиті проблеми були "загнані" у підсвідомість. Тому що на той момент у Вас не вистачило певного ресурсу, щоб з ними впоратися. І ось тепер, вони "виринають" і нагадують Вам у снах, що прийшов час розібратися з проблемою... Інколи, коли у реальному житті, ми не можемо щось відпустити, нам можуть даватися такі собі "щадні варіанти" уві сні, щоб хоча б там, коли спить наша свідомість, ми змогли прийняти та прожити непрожите... Але, судячи з того, що Ви пишете "Я расстроена и не могу поверить в это или же кричу и плачу, если человек близкий, но я чувствую боль будто это реально, но голос свой не слышу. Иногда я просыпаюсь в слезах, не могу уснуть и плачу, а потом когда засыпаю сон может продолжаться" навіть варіант із сном Вам не дуже допомагає... Але "прожити" травму можна і зовсім по-іншому. І для цього потрібно знайти необхідний внутрішній ресурс. Оту основу, опору, підтримку, яка вже ніколи і нікуди не дінеться і не зникне. Оте, що завжди залишиться з Вами, незалежно від часу, подій та стану і що допоможе Вам здолати любі негаразди...

Ответ отредактирован автором 22-07-2021 22:23:12

Ви пишете "Не хочу быть запасным аэродромом. Мне кажется, что развод не изменит ситуацию. надо полностью рвать контакты, а с совместным ребенком это невозможно". Так, повністю розірвати контакти з мамою Вашої дитини Вам не вдасться, але... "Якщо ми не можемо змінити ситуацію, потрібно змінити свій погляд на цю ситуацію". Як на мене, звісно потрібно захистити себе та свого сина юридично, на скільки це можливо взагалі. Але найголовніше убезпечити себе психологічно. Адже спокійно та виважено може реагувати у складних ситуаціях лише та людина, яка внутрішньо не залежна від іншої. Окрім того, самодостатня людина може ставити умови і дотримуватися їх виконання. А судячи з того, що у Вас є сумніви у результативності розлучення, є сильна залежність емоційна від своєї дружини... Тобто, як на мене, основне питання саме в цьому - надмірна внутрішня прив'язка до жінки, яка передалася від батька і до того, стала набагато сильнішою... А так буває, коли ми основним сенсом свого життя робимо людину. Тобто ідеалізуємо її, а потім сильно розчаровуємося і від цього страждаємо... Навіть, якщо нам вже здається, що ми все прожили і забули...