Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Людина сприймає оточуючий світ своїми почуттями... Вони саме для того нам і потрібні, щоб реагувати на людей, та на ситуації... Вони дозволяють визначити для себе рівень значимості об'єктів сприйняття... І дуже важко розібратися, коли почуття заблоковані... Це, як на мене, стан розгубленості та невпевненості, який дуже виснажує... Це життя, як ходіння наосліп... Навряд чи можна правильно вгадати, зробити правильний вибір не маючи можливість відчувати. по-справжньому...

Добрый день Ника. как по мне, чтобы дать более полный ответ, надо прочитать несколько Ваших комментариев - это раз. И второе - как по мне, Вы правы, говоря, что окружающие нас "зеркалят", вернее наше внутреннее состояние. Есть такое понятие как подсознательная агрессия, которую действительно очень сложно диагносцировать, но которая влияет на нашу жизнь. Я бы Вам советовала все таки встретиться с психологом на предмет выяснения этого. Возможно были ранее ситуации, которые внешне забылись, но остались как непрожитые внутренние стрессы или травмы...

Доброго дня Євгеніє! Зачасти такі думки про погані випадки виникають як бажання, змусити плакати та страждати когось із близьких. "От, якщо зі мною таке станеться, ви тоді сильно пожалієте..." - це як один з варіантів причини таких думок. А ще може бути варіант підсвідомого бажання сприйняти "смерть", як частину людського життя. Ну, от у такій ігровій формі. Інколи наша підсвідомість так чинить, щоб зменшити травмуючу дію тієї чи іншої інформації... У любому випадку, це сигнали Вашої підсвідомості, які змушують на щось звернути свою увагу... Можливо були якісь трагедії в родині, коли Ви були дитиною, а Ви про це забули? і таким чином назовні "виходять" якісь травми... Якщо Вас це стало турбувати, краще, як на мене, з цим розібратися індивідуальноОтвет отредактирован автором 04-06-2021 14:37:27

Ответ отредактирован автором 04-06-2021 14:37:55

Если врачи говорят, что все нормально, причина может быть элементарная: усталость, психо-эмоцилнальная истощенность... А это все убирается достаточно простыми способами. Простите, а Вы сами проверялись? Ведь причина может быть и в Вас...

Добрый день Константин! Если честно, меня удивило Ваше представление о детородном периоде - женщина может родить ребенка и в 50. Таких случаев достаточно много! А учитывая, что вы прожили вместе 8 лет, причина невозможности рождения ребенка, показалась просто вымышленным предлогом, при чем Вы об этом даже сами не догадываетесь. Мне кажется причина ухода может иметь более глубокие корни. Вы сказали, что весь период совместной жизни занимались постройкой дома, а кроме дома, было что-то что Вас связывало? И чего на самом деле Вам не хватало в отношениях? Вопрос не тривиальный, поверьте. Ведь у вас с женой начинается новый виток отношений. И чтобы он состоялся, надо очень хорошо понять и себя и свои отношения... Потому что не сделав этого, вы можете потерять шанс иметь чудесную жену и прекрасную семью. Ведь девицы любительницы Инстаграмм, Вам вряд ли будут интересны...

Собственно, причина Вашей агрессии, как по мне, уже найдена. "Агрессивной по отношению ко мне была в основном бабушка. Била, оскорбляла унижала. Мама не била, кричала, или изолировала от друзей. Часто отсутствовала так как работала в других странах. Папа 1 раз меня только случайно толкнул в стену. Сначала отсутсвовал, потом когда мне было 8 лет он погиб". Когда ребенок в детстве становиться объектом насилия, он потом во взрослой жизни либо остается все той же жертвой, либо превращается в свою противоположность - в тирана. У Вас хватило сил на то, чтобы перестать быть жертвой, но навыков правильно защищать свои права, вы не наработали. Потому что во взрослой жизни мы пользуемся только теми моделями поведения, которые переняли в детстве от значимых близких людей. В Вашем случае, от бабушки. Кроме того, как по мне, у Вас очень серьезная детская травма связанная с отцом. И Ваше агрессивное отношение к мужчинам, может быть следствием, как вариант, неприятия смерти отца, или обиды на то, что он долго отсутствовал, когда вы очень нуждались в его любви и помощи. И теперь, во взрослой жизни, вы фактически мстите своему отце через мужчин, которые находятся рядом... У Вас запрос на индивидуальную терапию, без индивидуальной работы никакие советы не помогут, потому что нужна глубинная работа с травмами...

Добрый день Мари! Вам только 17 лет. Вы - совершеннолетняя? Потому что психологи могут помогать либо с разрешения родителей, либо, если человек совершеннолетний и несет ответственность полностью за свою жизнь

Я Вам дуже співчуваю! Я впевнена, що мама Вас дуже любила і дала все, що вона встигла. Але почуття формуються протягом дитинства. І, як на мене, оця умовність Ваших почуттів до хлопця - є відзеркаленням "умовних" почуттів Вашого батька до Вас і нелюбові мачухи. А також "застряганні" на недоотриманій маминій любові. Щоб гармонізувати почуття, а отже стосунки з протилежною статтю, насамперед, потрібно "пропрацювати" дитинство з усіма його травмами. А дитячих травм у Вас, на превеликий жаль, вистачає. Вони "працюють" навіть, якщо ми про них ніби забули. Дитина не має ресурсів, щоб з ними впоратися, тому травми "заганяються" у підсвідомість і вже звідти керують нашим життям до моменту, поки ми їх не витягнемо "на поверхню"...

Ответ отредактирован автором 04-06-2021 12:05:36

Доброго дня Sofiya! Ваші почуття ще дуже несформовані. Вони існують як відзеркалення почуттів Вашого хлопця "К примеру когда он нежный, внимательный кажется что ни о ком другом и думать не хочется.., а когда то он говорит что не имеет времи розговаривать, что не имеет времени приехать, когда я ему хочу расказать что то важное он не реагирует будто ему все равно и я потом думаю что может он и не любит меня...". Тобто, фактично, Ваших почуттів немає. А є принцип умовності: я тебе люблю, якщо ти робиш так, як мені приємно... І це ні добре, і ні погано. Це може говорити лише про те, що десь в дитинстві були створені умови саме для такого сприйняття близької людини. Як склалися стосунки з батьками? Хто з близьких людей ставився до Вас за таким принципом умовності?

Так, Ви правильно пишете "Я отвечаю только за свои ошибки". Але є закони роду, закони спадковості. І те, що Ви пишете, тільки підтверджує мої припущення. Адже чоловік і жінка завжди в родині "дзеркалять" один одного. Чоловік поводить себе лише так, як йому дозволяє це робити жінка. А Ви не могли себе по-іншому поводити, бо діти наслідують модель поведінки своїх батьків "Мама с отцом в разводе с 5 лет,мы не общаемся". Тобто, і Ваша мама не дуже знала, як себе поводити, щоб зробити стосунки щасливими і гармонізувати родину. Людина користується тільки тими моделями поведінки, які вона перейняла в дитинстві від батьків. Але це не означає, що не можна нічого змінити... Змінити можна абсолютно все, просто потрібно знати як... У Вас не вистачає необхідних знань та ті травми, які вже існують, потребують терапії...

Доброго дня! Як на мене, Ваш "сумбур" має набагато глибше коріння, ніж тільки невдалі перші стосунки з хлопцем. Ви пишете "До этого моя первая любовь была очень болезненной, я пыталась добиться внимания и любви, как и в отношениях с папой. Он у меня хороший, но у меня было много обид, в том числе из-за его вранья, измен, а главное его отсутствия, поскольку он часто был в командировках". Ви самі відслідкували, що яимось чином Ваше невдале кохання пов'язане з коханням Вашого батька до Вас. Дитині, особливо дівчинці, дуже потрібні турбота, увага та любов батька. Адже саме ці почуття дають їй можливість мати у дорослому житті гармонічні стосунки з чоловіками. Судячи з усього, Ваші гарні емоції просто заблоковані не дуже гарними почуттями до батька "было много обид, в том числе из-за его вранья, измен, а главное его отсутствия". Тому у Вас "А ещё у меня в ссоре включается защитная реакция : игнорирование, и я никак не проявляю эмоции, закрываюсь и ничего не чувствую, от этого тоже диссонанс. Чувствую себя холодной и полной прочиворечий". Все, що дитина не змогла пережити в дитинстві "застрягає" травмами дитячими на рівні підсвідомості. Фактично зараз проживає життя не доросла дівчина, яка планує вийти заміж, а маленька недолюблена дитина. І це саме та недолюблена дитина так добивалася кохання від першого хлопця і знову отримала ще одну глибоку травму, яка додалася до першої... Потрібна робота з вашими травмами, щоб Ви нарешті почали жити повноцінним життям і створили родину з чудовим хлопцем, який Вас кохає і, якого Ви теж покохаєте, якщо звільнетеся від багажу минулого...

Сумна історія і, на превеликий жаль, не така вже і рідка в нашому житті. Біда в тому, що нас в школі вчать чому завгодно, але тільки не законам побудови стосунків. Тому величезна кількість жінок потрапляє в схожі ситуації. Ви пишете "Я была в браке,но видела ,что отношения разрушаются,я пыталась брак спасти,но здесь нужна работа двоих.В этот период я познакомилась с молодым человеком.Он красиво ухаживал,одаривал вниманием". Нас ніхто не вчить як правильно рятувати стосунки в родині, не вчать як правильно за них боротися... І коли життя посилає екзамен, перевіряє нас на зрілість, ми піддаємося на красиві зваби... Знову ж таки, я напишу не дуже приємні речі, але без цього просто не вдасться допомогти Вам... У сім'ї буває всяке, але існує неписаний закон природи: завжди несе більшу відповідальність життям той, хто подає на розлучення... Що і сталося врешті. Ви відчули саме ті емоції від зради, які відчував Ваш колишній чоловік, навіть, якщо Ви про це не знали і не бачили цього... Ніхто не говорить, що не було і його провини в тому, що зробили Ви, але... Зрозуміти це потрібно, потрібно переосмислити абсолютно все і пересмисливши, зробивши висновки, рухатися далі... До речі, як склалися стосунки у Ваших батьків?

Дякую Вам за відвертість! Як на мене, те, що Ви народили дитину - це було найкращим рішенням і Вам є за що себе поважати. А от щодо стосунків... На скільки я зрозуміла, Ви подали на розлучення з чоловіком самі? До того не з'ясувавши серйозність намірів коханого чоловіка? Це питання не тривіальні, адже жуєе часто ми не усвідомлюємо, що саме нас так пригнічує? Що не дає можливості рухатися далі?Ответ отредактирован автором 04-06-2021 10:24:01Ответ отредактирован автором 04-06-2021 10:24:20Наталі, справа в тому, що Ви з чоловіком, який Вас кинув, ментально пов'язані до кінця життя, бо він - батько Вашої дитини. І от тут включається дуже неприємна річ, яку важко спочатку зрозуміти, але яка допомагає побачити ситуацію ніби збоку, відсторонено. Ваші непрожити гнів, образа, пристрасть (це не любов, на превеликий жаль) є дуже агресивними енергіями, які спрямовані проти нього, але оскільки він батько Вашої дитини, то ця агресія автоматично може вдарити і по дитині. А оскільки природа завжди намагається максимально захистити у першу чергу малюка, тому автоматично оті непрожиті досі емоції, "розвертаються" і вже б'ють по Вас. Тобто спрацьовує закон бумерангу. Фактично Ви сама себе вбиваєте, а отже, поступово вбиваєте і своїх дітей своїм станом...

Ответ отредактирован автором 04-06-2021 10:34:17

Добрый день! Как по мне, причину Вашего поведения надо искать в Вашем детстве и в отношениях Ваших родителей. Кто из Ваших близких так проявлял агрессию? Как к Вам относились в детстве? Как сложились отношения с родителями, особенно с Вашим отцом?

Добрый день Анжела! Я Вас понимаю, ведь очень тяжело видеть проблему и не иметь возможности как то на нее повлиять. Думаю, что Вы обратились к психологам потому что сами испробовали все Вам доступные способы влияния на молодого человека. Я согласна со своими коллегами, поэтому повторяться не буду. А хочу обратить Ваше внимание на то, что в паре, проблема одного человека напрямую связана и с другим человеком, даже если внешне этого не заметно. Вот Вы пишете "Как только, я что то предлагаю, он начинает, а ты, ты тоже не ешь то, а мне не надо худеть, у меня наоборот недовес, но при этом, я вместе с ним отказываюсь от врндной еды, от сладкого, а он не хочет начать даже попробовать". У него идет перевес как защита от внешнего мира, а у Вас недовес - как излишнее желание все контролировать. Между женщиной и мужчиной принцип всегда один - мы "зеркалим" друг друга. Поэтому если Вы, даже отчаявшись, бросите своего молодого человека, жизнь Вам даст схожую ситуацию. Как по мне, это не выход. Хотите помочь ему - разберитесь в себе. Ведь женщина психологически в 6 раз сильнее мужчины и Вы даже не представляете как влияет на партнера! Вы поменялись в какой то мере ролями: Вы волевая, он - безвольный, Вы - мыслящая с перспективой, он довольствуется сегодняшним днем. Контроль, воля, перспектива - это мужские качества, тогда как слабость, безволие - это женские. Мое мнение, что проблема основная не в весе - это только верхушка айсберга...

Ответ отредактирован автором 04-06-2021 10:14:00