Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! У Вашій складній ситуації, як на мене, є два ключових моменти. Перший: чому у Вашому житті "виник" саме такий чоловік"? І другий: чи насправді Ви хочете з ним поравати остаточно стосунки "но в этот раз я решила порвать с ним окончательно, но он не хочет с этим смириться..."... Справа в тому, що оточуючі реагують не стільки на зовнішні дії, скільки на внутрішній стан людини. Може з абсолютною впевненістю сказати, якщо б Ви дійсно вже остаточно вирішили піти від нього, такої реакції з його боку просто не було б.. Чоловік відчуває, що Ви десь глибоко в душі вагаєтеся, тому і наполягає на своєму... Є два варіанти: або страждати і далі, або звертатися до психолога індивідуально і розбиратися чому Ваше життя складається саме так? До речі, у родині Ваших батьків які стосунки? Хтось із близьких пив?

Доброго дня ще раз! Жінку не можна відпускати жити надовго без чоловіка, бо сила волі у жінки слабша у 6 разів за чоловічу... І їй важко опиратися життєвим ситуаціям... Я не знаю, які у Вас обставини, але якщо є можливість - потрібно до них їхати! І вже на місці розбиратися, що сталося... Гірше, якщо поїхати не має можливості, але вихід все одно є! Бо це Ваша дружина, Ваші діти і Ваша родина, за яку потрібно боротися!... І головне, знати, як це робити правильно...

Дякую за відповідь. Ну що ж, швидше за все Ваш стан пов'язаний із психо-емоційним виснаженням: витрачаєте сил багато, а відновлюватися не вмієте... Багато варіантів: від надмірної роботи, до неправильного ставлення до життя... більше можна сказати при індивідуальній діагностиці...

Як давно Ви так реагуєте? Чи так було з дитинства?

Доброго дня! Вас дуже можна зрозуміти, адже найскладніші стосунки - це близькі стосунки з батьками. Так, Ви можете спробувати повністю відсторонитися від болючих стосунків з мамою, але... Це допоможе, можливо, на якийсь час... Адже Ви сама мама... Чим більше ми засуджуємо своїх батьків, чим більше залишається невдоволеність ними, тим більше шансів потрапити з часом у таку ж ситуацію як і батьки... Це неписаний закон життя. Як на мене, у Вас залишилися дуже серйозні образи та претензії до мами, отже етап сепарації не пройдено, тому мама і має до Вас постійно якісь "справи". При чому робиться це не спеціально, її "тягнуть" до Вас не вирішені внутрішні питання з Вами. Окрім того, Ваша мама, на скільки я зрозуміла з Вашої розповіді, дуже дієва особистість, а коли вийшла на пенсію - залишилася без діла. Для неї це дуже сильний стрес, з яким вона не може впоратися, тому що не розуміє що відбувається. І, дійсно, "підвампірює" Вас, бо своєї енергії не вистачає, а Ви свою віддаєте повністю дітям та чоловіку. Як варіант, Ви можете допомогти мамі знайти якусь справу до вподоби, щоб їй було чим зайнятися, або відправте її до психолога, який їй це допоможе зробити...

Доброго дня! А як давно Ви почали "негативити"? Чи це Ваш постійний "стиль життя "? Справа в тому, що від відповіді на ці питання будуть залежати і поради Вам...

Доброго дня! Це щастя, що Ви вчасно звернули увагу на порізи. Адже це може бути як елементарне невміння правильно емоційно реагувати на життєві ситуації, так і глибинний підсвідомий протест проти чогось, у тому числі - не прийняття себе, гнів на себе за щось... діти дуже часто не бажаючи цього, беруть провину на себе, коли батьки сваряться. Адже їм цінні однаково,що мама і тато, тому здається, що це вони якісь не такі, тому батьки сваряться.. Я б радила Вам не зволікати і зв'язатися з психологом, щоб: по-перше продіагностували дочку на предмет виявлення причини і друге - так само з психологом розібратися, що може відбуватися такого в родині, що заважає Вашій дочці нормально комунікувати з оточуючим світом та з самою собою... Не хочу Вас лякати, але це може бути початком депресивно-суїцидального стану...

Доброго дня! Те, що з Вами відбувається - абсолютно закономірно, бо руйнуються дуже близькі стосунки. Так реагує наша психіка та наше тіло на стресову ситуацію. Особливо, коли це сталося нещодавно... У Вас є два шляхи: залишатися у стані скорботи та образи і руйнувати себе повністю і психологічно і фізично, бо вже підключається психосоматика. Або починати діяти. Перше, щоб я Вам порадила: почніть просто кожного ранку бігати на свіжому повітрі, щоб переключитися з больової ситуації. Чим більше фізичного навантаження на природі, тим менше сил залишиться для переживань. І друге - такі стреси самі по собі не проходять. Навіть, якщо Ви притамуєте біль з часом, на рівні підсвідомості може залишитися дуже багато негативу, який стане впливати на Ваше життя в подальшому...

Доброго дня! Як на мене, Ви надміру "зациклені" на собі та своєму тілі та емоційно виснажені. Які події були у Вас протягом року? Чи перевіряли Ви щитовидну залозу?

Доброго дня! Ви правильно відчуваєте, що коли стосунки розірвете, дуже пошкодуєте про це. У тому, що відбувається, зовні бачу дві причини: невміння правильно себе поводити з чоловіком (Ви або довго терпите, або починаєте кричати та ображати чоловіка у відповідь - результат плачевний. Це так звана позиція жертви, яка періодично сама стає тим, хто карає). І друга причина - елементарне психо-емоційне виснаження. Люди починають сваритися, бо оту саму енергію намагаються взяти від партнера. До речі очікування, щоб чоловік вибачився - це і є оте очікування. А як склалися стосунки у Ваших батьків?

Доброго дня! Одразу Вам хочу сказати, що чудес у цьому світі не буває. Допомогти можна тому, хто вже сам готовий щось змінювати в собі... Перепрошую, але, як на мене, Ви не готові до змін... Бо навіть не розумієте, того, що Вам радять і продовжуєте жалітися на свою гірку долю. Є дві категорії людей: одні все життя жаліються, і стають рабами своїх почуттів. А інші починають шукати вихід і його знаходять! Психологи не боги, тому рухом руки Вашу проблему не вирішать. І за вас Ваше життя не проживуть. Ви шукаєте вирішення проблеми зовні, тоді як рішення знаходиться в середині Вас самої. Ви не пройшли сепарацію з батьком, тому ніякі "виключення дзвінків" Вам не допопожуть. Вам потрібно працювати індивідуально з психологом

Доброго дня! У мене до Вас декілька запитань, якщо дозволите. Ви не в шлюбі? І друге. Коли чоловік себе так поводить, для чого Ви дозволяєте йому бути з Вами в інтимі? Адже це повністю Вас принижує і як жінку, і як дружину. Почніть себе правильно поводити, і почне все змінюватися, впевнена...

Простите, но Вы опять мыслите категориями или он "виноват" или "виновата я". Абсолютно неправильный подход к налаживанию отношений. Это называется позиция жертвы. А Вам надо научиться быть в позиции ответственной за свою жизнь Нет виноватых, есть неправильное отношение вообще к отношениям в семье. Большинство людей считает, что осторожно надо вести себя по отношению к чужим людям, а вот дома надо расслабиться, стать самим собой и вести себя как хочеться.. Хотя на самом деле, наиболее осторожно надо вести себя дома именно с близкими людьми, И еще... Опять говорю, что мужчина и женщина абсолютно разные во всех отношениях: думают, чувствуют, воспринимают практически кардинально противоположно... А мы, как женщины, пытаемся о мужчинах судить по себе. Я уверена, что у Вас могут быть чудесные отношения, Вам просто не хватало до сих пор знаний как их создавать. А кроме этого мешают непрожитые детские травмы... И еще, как бы Вы ни пытались обойтись без помощи психолога, боюсь, что вам этого не удастся... Ну, или уничтожете полностью свою семью, свою жизнь и фактически нормальную жизнь своего будущего ребенка

Дякую Вам за Вашу щирість! Я не випадково задала питання, хотіла просто впевнитися у правильності своїх припущень. Є таке поняття як поведінкові моделі, які передаються від батьків до дітей. У Вашому випадку - це жінка, яка головна, знає як потрібно жити, диктує своє бачення і все сама вирішує. "Тебе корю себя ежесекундно и к ним почти не прихожу, поняла, что всю жизнь она пыталась нам рассказать как жить. И я больше ее не слушаю, это через такую боль свершилось. Но я не хочу с ними видеться, живу сама с собой как-то, много работаю, чтобы не страдать". Ви змогли якось відсторонитися від батьків і стало це можливим лише при умові повного розриву стосунків. Але Ви - жінка, жінка енергетично та психологічно дуже потужна порівняно з чоловіком. У підлітків, юнаків є два шляхи розвитку при авторитарній мамі, якою Ви є насправді: або ставати жорстоким, агресивним, безапеляційним і таким чином досягнути певної самостійності. Або зламатися, стати тюфтієм, інертним, боязким, залежним... Що, і сталося з Вашим сином, на превеликий жаль... Чи можна допомогти Вашому сину? Я вважаю, що можна. І є два варіанти. Перший: він сам, розуміючи, що гине, звертається до психолога. і починає наполегливо працювати над собою як особистістю. Або другий, якщо син не знаходить вже у собі таких сил: працювати з Вами, і через зміни Ваших моделей поведінки, поступово давати можливість набиратися сил та змінюватися Вашому сину.

Вы сказали правильные вещи о себе "Я в большинстве случаев делала всегда шаг сама, права-неправа неважно. И... мне садились на шею:) в отношении мужа я тоже вела такую политику, но мне надоело.. У меня больше нет ресурса, мне кажется, об меня вытирают ноги". Вас действительно бросает из крайности в крайность. Вы либо терпите до последнего, либо нападаете. Вас качает из позиции жертвы в позицию нападающего. А там, где крайности, гармонии просто быть не может. Любить человека, не означает быть только приторно-сладкой, надо уметь еще и воспитывать. А это возможно только в спокойном состоянии. Обиды, претензии, крик не дают возможность донести нужную информацию. В такие моменты никто никого не слышит, а еще больше закрывается. И еще, мы стремимся всегда изменить тех, кто рядом с нами, потому что видим все недостатки и знаем точно как кто-то должен себя вести себя по отношению к нам... Но совершенно забываем о том, что никого силой изменить нельзя. Вот Вас можно изменить силой? Вряд ли. Может какое то время потерпите, а потом взорветесь и будете протестовать... если мы действительно хотим что-то изменить в своей жизни, в своих отношениях, всегда надо начинать с себя... Это единственный способ улучшить свою жизнь...

Ответ отредактирован автором 22-04-2021 18:40:30