Психологія відносин

Привіт! Мене звати Даша.
Знаходжуюсь у стосунках вже майже 4 роки. Але розумію, що в нас з партнером зовсім різні цілі на життя. Для мене важлива сімʼя, її створення, будування чогось більшого (4 роки як ніяк), а для нього головне заробіток і самореалізація. Саме через це він змушує мене постійно бути в позиції «хатіко» і чекати нових етапів в стосунках. Компроміси шукали, але в результаті все так і далі зводиться до однієї точки. Я вже безліч разів йому казала, що хочу сімʼю, хочу думати про майбутнє і разом його створювати. До прикладу, зараз сварка через те, що я хочу переїжджати з ним в нове місто, оскільки вимушені були розʼїхатись по рідним домівкам, піти на роботу, жити і щось створювати. А він хоче йти на мрією, ні на кого не працювати і не хоче переїжджати, спихаючи все на «немає грошей», хоча по факту він їх сам хоче вкласти у «щось не відомо що» і якщо вийде, тоді переїхати. Проблема в тому, що мене не чують і я вимушена постійно чекати якогось моменту, коли про мене «згадають». Я не молодію, життя йде вперед, особливо зараз, я хочу конкретики і стабільності, якої, на жаль, тут немає. Допоможіть вирішити чи є в таких відносин якесь майбутнє. Наперід щиро дякую

Ми у відносинах вже більше 5 років. Моя проблема в тому що я дуже часто підсвідомо забуваю що відбувалося раніше і партнера це злить. Також я доволі неуважна і не вчусь на своїх помилках. Мені простіше забути про те що відбулось в той час як партнер називає таку поведінку інфантильною. Часом я просто вимикаю мозок коли партнер негативить або коли знаю що це стосується мене. В результаті він повторює що все у нас по колу. Так й часто нагадує про погані моменти в стосунках коли я навпаки хочу концентруватися на хорошому. Він часто підкреслює що я була колись психологічно нестабільна, був і селфхарм в початковій стаді і взагалі у нас в парі лажаю в основному я томк що не вмію спілкуватися. Це означає що ми занадто різні?

Добрий вечір. Років десь з 9-10 мені завжди подобалися герої серіалів. В дитинстві, а потім у підлітковому віці я думала, що от виросту і буде і у мене такий чоловік. Але мої фантазії розбилися об реальність. Я так і не зустріла чоловіка, який би був надійним і готовим брати на себе відповідальність. Мені навпаки зустрічалися хлопці, які хотіли, щоб я була головною в парі, хотіли, щоб я приймала рішення і за нього і за себе (той же, який знав чого хоче від життя і самостійно приймав рішення, мене не кохав, а просто приймав моє кохання). Я розумію, що марно чекати принца на білому коні. Ті хто мене близько знають кажуть, що я занадто романтична і живу в фантазіях та ілюзіях. Але чому всі дивляться ті ж серіали, що й я, але зрештою виходять заміж за звичайного чоловіка, який звішує все на жінку і не проявляє інтересу до сім’ї і жінки задоволені таким життям? Чому я так не можу? Мені постійно кажуть, що мені вже треба виходити заміж, але я не хочу жити так, як ті, що мені це радять. Майже у всіх сім’ях, які я знаю за все відповідає і керує жінка. Чоловік без жінки сам ніколи нічого не вирішує, погоджується з нею у всьому (не радиться, а саме погоджується), схиливши голову. В деяких жінка навіть кожного дня вибирає в чому чоловік піде завтра одягненим на роботу. Може для когось це і нормально, але для мене це неприйнятно. Я вважаю, що чоловік у 30+ років може сам підбирати собі одяг.
В моєму оточенні жінки в основному виходять заміж, бо вже вік підпирає, або жінка хоче дітей і про любов до чоловіка не йдеться. Ті ж одиниці, що вийшли заміж по любові отримують від чоловіка натомість тільки побут (в основному без його допомоги), часто навіть якісь докори і образи з його боку, знаючи, що вона його любить, а тому стерпить. В мене складається таке враження, що взаємного кохання взагалі не існує і це такий класний хід придуманий сценаристами для рейтингу серіалів, а в справжньому сімейному житті існує лише побут і постійне вирішення проблем. Чому мені хочеться якогось безумовного кохання з обох боків у парі, а в звичайних стосунках живуть разом, бо взаємно вигідно («бо вона гарна господиня, дбає про дітей», «бо він гарно заробляє», «бо пора заводити дітей» і т.д.? Я знаю багато таких пар. Але чому всіх моїх знайомих влаштовує таке сімейне життя, а мені хочеться якийсь нереальний кіношний видуманий сценарій відносин, хочеться переживати бурю емоцій? Допоможіть зрозуміти, чому серіали дивляться всі, а зачепило так тільки мене?