Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую за доповнення. Якщо я правильно Вас зрозуміла, Ви самі спершу завершили стосунки, а потім ще раз вирішили їх відновити і у Вас з цим нічого не вийшло? Якщо це так, тоді у Вас схоже, що стрес подвійний - подвійне розчарування... Я б не радила просто так залишати цю ситуацію. Адже непрожиті стреси мають властивість поглиблюватися, щоб потім переходити на рівень психосоматики... Чому не склались стосунки?

Ответ отредактирован автором 07-01-2022 15:24:23

Чоловіки бувають насправді двох категорій. Перші - грубуваті, але відповідальні та серйозні, які вирішують всі проблеми. Тому що у них краще розвинуті саме чоловічі якості характеру. А другі - ніжніші, вміють говорити з жінкою... Але не вміють вирішувати проблеми... Тому, що менше розвинуті чоловічі якості... Дуже розповсюджена помилка, коли жінки хочуть спілкуватися з чоловіками як з подружками або як з мамами... "когда я прошу его поговорить по душам мы в конце концов обязательно ссоримся и разговора нормального не получается. А мне не хватает общения в том числе и с мужем, без ругани, обычного общения". Чоловік, який турбується про родину, як правило, дуже втомлюється на роботі і приходить додому відпочивати... У той час, як Вам хочеться з кимось просто поговорити... У Вас є якісь інтереси? Чим Ви ще займаєтеся окрім догляду за дитиною?

Добрый день! Как по мне, ситуацию желательно условно разделить на два, даже три вопроса. Первый - почему Вы мужчину, с которым живете семьей, до сих пор не называете мужем? Второй. Как по мне, дело не столько в самой собаке, сколько в недополученных чувствах, которые Вы неосознанно таким образом хотите заместить общением и заботой о собаке "Еще в детстве просила у родителей собаку" и "были сложности в детстве, была няня, родителей не всегда видела часто"... Именно поэтому желание ее иметь - стало навязчивым... И третий. Очень странно выглядит ситуация, когда Вы, оплачивая на равных с мужем расходы, совершенно не имеете право на свои желания... Как по мне, внешне достаточно простой вопрос имеет глубокие "корни"... И требует более пристального внимания, потому что утаивает за собой слой более глубоких проблем...Ответ отредактирован автором 07-01-2022 15:10:59

Ответ отредактирован автором 07-01-2022 15:11:37

Доброго дня Veronika! Ми не можемо знати насправді, на скільки сильним був стрес. Адже інколи буває, що якась нова подія чи ситуація раптово накладається на якусь стару невирішену проблему, яка пішла глибоко у підсвідомість... Судячи з того, що Ви описуєте: відсутність апетиту, нудота - це може бути реакція організму на сильний стрес (хіба що є ще якісь медичні додаткові показники). І щоб спробувати допомогти Вам, потрібно набагато більше інформації... Що саме сталося нещодавно, що могло викликати таку реакцію організму?

Доброго дня! Створення сім'ї та народження дитини - це певним чином випробування і особливо для жінки та матері. Адже атмосфера в родині залежить насамперед від жінки. І особливо збільшуються складності, якщо і до цього були вже деякі проблеми і не тільки зі здоров'ям... Бо стосунки самі по собі, виснажують людей, і особливо тоді, коли чоловік та дружина не вміють відновлювати правильно свої сили. Так Ви пишете "У меня была низкая самооценка, а сейчас она ещё ниже...". Велика омана для багатьох жінок думати, що проблеми, які були не вирішені до одруження дивним чином розтануть... Як правило, вони тільки збільшуються, тому що сім'я - це єдине ціле. І наші близькі лише "відзеркалюють" наш внутрішній стан... От Ви пишете "я ещё от первого декрета не пришла в себя, что боюсь что с двумя не справлюсь, что мне просто страшно, здоровья своего и так мало( у меня не большая эпилепсия, мелкие приступы зависания без падений, ещё вечные проблемы со спиной, хондрозы и нервы защемляют, а при беременности если защемление будет нельзя не каких таблеток, и это мучения) и т д. А он меня не понимает и обижается считая что я всё выдумываю и типа просто второго не хочу...". Тобто, чоловік Вас просто чомусь не чує, або не сприймає серйозно те, що Ви говорите... І причина, як на мене, саме у Вашому ставленні до себе... Адже нас сприймають через нашу власну призму... Як на Вашу думку, чому ще до заміжжя у Вас була занижена самооцінка? У чому може бути причина? Окрім того, "Я почему то стала очень злой, я злюсь из за всего, всех людей обсуждаю с какой то непонятной злостью, может быть и завистью" - це може бути відображенням Ваших невисловлених емоцій та почуттів і загального психо-емоційного виснаження...

Ответ отредактирован автором 07-01-2022 15:00:32

За атмосферу в семье отвечает женщина, нравится нам это или не нравится... Работа психолога с ребенком дает результат только в том случае, если парелельно работают над собой и родители... Ведь дети и родители - одно целое. И все проблемы с ребенком, так или иначе, связаны со взрослыми... Смысл работы ребенка с психологом, если он возвращается в ту же семью? Кроме того, идти совместно к психологу - это идеальный вариант, но... Как правило, мужчины не воспринимают психолога как возможность что либо изменить к лучшему... Ваш муж, по крайней мере, хотя бы пытался... К большому сожалению, женщины не имеют даже понятия о том, какой силой они обладают для сохранения семьи и ее гармонизации... У Вас, судя по тому что Вы написали, очень хороший муж, и будет искренне жаль, если Вы не приложите максимум усилий для того, чтобы сохранить семью и любимого человека... И у Вас есть к этому все предпосылки... Только к психологу надо идти Вам. Ведь почему то старший сын очень ревнив, а младший - излишне капризен... Позиция обвинения кого либо в таких ситуациях, абсолютно тупиковая. Просто надо разбираться и устранять проблему, и в первую очередь, в себе самой...Ответ отредактирован автором 07-01-2022 13:41:12

Ответ отредактирован автором 07-01-2022 13:41:59

Доброго дня! Ви пишете "Никто не собирается на старости лет делать больно себе, каждый следует своей цели: состариться и умереть на своей земле в спокойствии. Т.е., при такой категоричности обоих советов не получить? ;-)". По факту, Ви для себе вже визначилися в своїх діях та намірах... І залишається зрозуміти чого Ви прагнете більше: жити з чоловіком там, де хоче жити він і де він буде почувати себе більше впевненіше, а отже, продовжить виконувати функції чоловіка... чи залишитися самотній при своїх інтересах... Хіба що Вам вдасться його зламати - залишити там, де ви живете , заберете у нього мрію і тоді прийдеться жити з людиною, яка навряд чи зможе дарувати Вам щастя...

Ответ отредактирован автором 07-01-2022 10:11:02

Доброго дня! Ви намагалися поводити себе як справжній дипломат: пішли і до мами у гості, і до свекрів... Але... Судячи з усього, на душі у Вас дуже погано... І так буває тоді, коли щось не дає спокою, муляє... Звісно, ми не можемо вплинути на поведінку інших людей, і єдине, що ми можемо зробити - це розібратися у своїй поведінці та своїх діях... Певне, Вам вирішувати, бо це Ваше життя... Та у ситуації з мамою явно був дуже сильний "перекос"... а Ви "проковтнули" і нічого не сказали свекрусі... і нічого не зробили, щоб більше такі ситуації не повторювалися... Можливо Вам саме від цього так погано? Ви, по факту, прийняли як норму поведінки, що Вашу маму не запросили у гості як "бідну родичку"... Я б Вам порадила, насамперед, розібратися із тим, що у Вас всередині... Звідки таке нівелювання і себе, і мами?

Доброго дня Галино! Дуже важко жити не розуміючи, загалом, сенс свого життя.. Адже саме від того, як швидко Ви у цьому розберетеся і буде залежати Ваше майбутнє... Я б Вам порадила одну-дві консультації з психологом, щоб визначитися з напрямком свого розвитку...

Добрый день! Вы пишете "В браке мы давно, были и измены с его стороны, которые я простила...". К большому сожалению, это было не прощение, а какой то очень сильный страх, например, страх остаться.. У Вас "прощение" равно рабской покорности. Тогда как прощение - это, в том числе, умение воспитывать. А на это у Вас не хватает чувства собственного достоинства. По факту, муж относится к Вам как к наложнице, которую не уважает, а просто использует как свою вещь...Кроме того, именно женщина в семье несет ответственность за чистоту отношений... Поэтому и отвечать первой приходится именно ей за неправильное поведение... А У Вас растут дети, какой пример они получают от своих родителей? И какую жизнь родители им уготовили?... Получается, что своей рабской покорностью Вы мужа еще больше развращаете. Ведь остановиться в своих бурных фантазиях он сам уже не в силах...В Ваших отношениях четко прослеживается схема "тиран -жертва" и, судя по Вашему поведениию, эта схема очень давняя. Какие отношения были у родителей? как они относились к Вам в детстве?

Добрый день! Вы пишете "Муж пытался меня разгрузить как мог и в итоге стал нервным, нетерпеливым, замечает только негатив...." Дело в том, что муж из большой любви к Вам пытался делать то, что не свойственно впринципе мужской природе и "надорвался" психологически и эмоционально. Есть особенности мужской и женской природы, и обойти их еще никому не удавалось. То, что для женщины трудно, но естественно, для мужчины - тяжелейшая аскеза, это, помощь с детьми и по дому... Очень жаль, что Вы решили обратиться к психологам только сейчас, а не тогда, когда появились первые проблемы со старшим сыном. Ведь его ревность - это в первую очередь какие то перекосы в его воспитании и внутренние проблемы самих родителей... Но даже сейчас, на мое мнение, еще все можно исправить! То, что муж сказал, что не любит, еще не означает, что так оно и есть... Когда человек эмоционально вымотан, у него просто нет сил на чувства... И начинает казаться, что все закончено... Беда большинства людей в том, что любовь путается с влюбленностью и страстью. Тогда, как настоящее чувство, в первую очередь выражается в помощи и поддержке, в сочувствии, в долге и обязанностях... Другой вопрос, что Вам теперь надо начать правильно себя вести и конечно же решить вопросы с эмоциональным состоянием детей - ведь они "зеркалят" внутреннее состояние родителей...

Дякую за щирість! Є речі, які складно пояснювати у форматі цього сайту і які, так само. важко зрозуміти та усвідомити у переписці... Завищена та занижена самооцінка - це якраз і є дві крайнощі, які змушують людину залежати від ставлення оточуючих, і особливо, близьких людей. Це як два кінця однієї палиці, де істина знаходиться посередині. При чому, вплив на оточуючих має не наше зовнішнє сприйняття себе та оточуючих, а наші підсвідомі установки, наш внутрішній стан... Найцікавіше, що от ті самі установки, які керують нами несвідомо, закладаються так само несвідомо в дитинстві, під впливом стосунків батьків та їх ставлення до нас... Вже те, що Ви не давали батькам можливості втрутитися у процес цькування Вас в школі, говорить, що не було довіри до них... Батьки - це та основа, на яку в ідеалі повинна спиратися маленька дитина, коли приходить у цей складний світ. І якщо не було достатньо тепла та любові, без якої людина просто жити не може, вона інтуїтивно намагається "добрати" від оточуючих.. Але ж оточуючі не батьки, і в принципі дати те, чого потребує дитина, не можуть... Окрім того, на рівні підсвідомості відчувають, що допомога не безкорислива, що є неусвідомлене очікування взаємності... І чим потужніше це очікування (про яке сама людина може навіть не здогадуватися), тим швидше люди беруть і нічого не повертають у відповідь... Мало того, батько - це перший чоловік у житті дівчинки, і якщо стосунки з ним не вибудовані (можливі образи, протест, страхи і т.д.), тим менше шансів на вибудову гармонічних стосунків з чоловіками... Тобто, для того, щоб змінити своє життя на краще, насамперед, потрібно повністю трансформувати оті самі підсвідомі установки, закладені дуже давно... Бо не Ви зараз керуєте своїм життям, як би вам цього не хотілося, а саме сприйняття оточуючого світу сформоване в дитинстві...

Доброго дня! Одразу привертають до себе Ваші слова "Я в отношениях и не уверена, что нужна человеку. Мне одиноко и я ищу общения, а после словно выжатый лимон и хочется перестать со всеми общаться". Як на мене, Ви психо-емоційно дуже залежна від стосунків взагалі: потребуєте тепла, любові, підтримки... Тому зрозуміло, чому відчуваєте себе як вичавлений лимон, адже те, чого Ви шукаєте в тому, хто поруч, просто не може дати Вам чого Ви хочете... Так буває з тими, хто недоотримує таких почуттів в дитинстві. Яким було Ваше дитинство? Як до вас ставилися батьки?

Доброго дня Софіє! У вас є три питання до психологів і кожне потребує уваги та окремої відповіді... Якщо говорити про існування справжніх друзів - це питання набагато глибше, ніж здається. Окрім того, друзів багато не буває. І якщо є хоча б одна справжня подруга - то вже велике благо! Вміння дружити - велике мистецтво і потребує від людини певних якостей характеру. Одним з яких є вміння бути по справжньому емпатійним і при цьому - самодостатнім. Ви пишете "Другая причина моего одиночества, наверное: я часто разрешаю людям пользоваться своей добротой..." і додаєте, що останнім часом перестали вже це робити... Як на мене, Вас кидає з крайності у крайність. То Ви ладні робити все для тих, хто Вас не цінує і ображає, то загалом закриваєтеся від всіх і таким чином втрачаєте можливості мати друзів, про яких Ви так мрієте. Ви пишете, що були відмінницею "Смеялись даже несмотря на то, что я помогала многим с учебой, была гордостью школы". Нам зачасти здається, що оточуючі реагують на наші зовнішні дії, хоча, насправді, - реагують на наш внутрішній стан. І як на мене, саме внутрішнє відчуття "кращості" та "особливості" могло Вам надзвичайно зашкодити в стосунках з однолітками... Це перше... І друге... Ви пишете, що були токсичні стосунки... У чому полягала токсичність? Які стосунки між Вашими батьками? Як вони ставилися до вас в дитинстві? Адже, ми притягуємо до себе людей лише відповідно нашим внутрішнім установкам та поведінковим моделям, що були сформовані несвідомо в дитинстві...Ответ отредактирован автором 04-01-2022 18:36:41

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 18:38:08

Доброго дня! А Ви зверталися до лікаря з цією проблемою? Можливо є якісь суто медичні показники? Але, якщо проблема має психо-соматичний характер, як на мене, варто згадати з якого моменту почалися саме такі реакції? Можливо була якась ситуація в дитинстві, можливо Вас хтось сварив за ситуацію сечонетримання? У любому випадку, Вам потрібно шукати не психолога, а психіатра, який працює саме з такими проблемами...

Ответ отредактирован автором 04-01-2022 18:14:29