Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора Маріє! Так, Ви абсолютно точно сам і знайшли причину проблеми. Це такий собі "перенос" на чужих людей родинних стосунків. А отже, очікування, які справдитися фізично не можуть, бо це абсолюно різні стилі спілкування. Ви ще й досі "дивитеся" на оточуючих очима маленької довірливої дівчинки. Яка дуже комунікабельна, але навіть не здогадується, що своєю комунікабельністю компенсує нестачу стосугків з близькими людьми... І все б нічого. Але таке відношення вже записане на рівні підсвідомості і одним лише розумінням або бажанням щось змінити не обійтися. Бо все одно будуть некеровані реакції у вигляді емоцій, почуттів... Як на мене, щоб увійти в гармонічний стан, необхідна певна трансформація дитячих установок разом із психологом...

Добрый день Луна! Сочувствую Вам вдвойне: и потому что "без обьяснений..." и потому, что Вы так долго не выстраивали серьезных отношений, а тут, вот так... Как мне кажется, Вам очень больно еще и потому, что его поведение Вы связываете лично с собой...Но это реакция не на Вас в принципе. Это его модель поведения в таких ситуациях, сидящая глубоко в подсознании:"от которой он кстати тоже сбежал в одной рубашке и брюках, внезапно , без объяснений , после ужина в ресторане с друзьями". Кроме того, у каждой национальности есть своя ментальность: как строятся отношения, как выражают свои чувства "они были против отношений, терпеть меня не могли но играли роль вежливых и доброжелательных , люди того момента, когда была озвучена дата развода с предыдущей возлюбленной". И чем более удалены друг от друга по этой самой ментальности, тем больше может быть несостыковок во взаимопонимании и понимании вообще того что происходит... Очень помогают в таком случае общие знакомые, которые вовремя могут дать необходимую информацию об избраннике... Но в случае с иностранцем общих друзей найти достаточно сложно... Ситуация уже сложилась как сложилась. И на данном этапе, как по мне, главное, это снова "найти себя",установить внутреннее равновесие, чтобы уже чуть поже попытаться понять, почему именно такой мужчина появился в Вашей жизни... Потому что случайностей в этом мире не бывает и каждая встреча чему то нас учит или к чему то подталкивает... Вы пишете, что "очень больно и можете много чего учудить..." А как складывались у Вас предыдущие отношения? И как они завершались?

Добрый день, Алина! Анкеты психологов - это информация о том, с какими проблемами он работает, какой опыт рабты имеет, какое образование... Но как по мне,этого недостаточно, чтобы понять - "мой это психолог или нет". Имя психолога - это уже некий бренд и о его наличии можно узнать из поисковой строки Интернета: персональный сайт, страницы в соцсетях, психологические группы, видео в ютубе и т.д. Кроме того, как по мне, есть очень простой, но очень результативный способ "присмотреться" к психологу и при этом не надо "никуда ходить"... Просто "листаете" ответы на вопросы на этом сайте и выбираете того человека, чьи рекомендации и манера общаться с человеком Вам больше по душе. Ведь в работе важны и професионализм и опыт, но безусловно, главной составляющей является доверие и эмпатия к специалисту. А это для себя можете определить только Вы сами.

Ответ отредактирован автором 31-07-2021 15:03:58

Доброго дня Аліно! Ви велика розумничка і зробили надзвичайно багато на шляху змін! Тим паче, зважаючи у яких умовах Ви діяли - велика повага до Вас! Але, на превеликий жаль, не все залежить лише від нашого бажання. Ми тільки думаємо, що свідомо керуємо своїм життям, насправді 90% керування відбувається з нашої підсвідомості. А вона закладається з дитинства у вигляді поведінкових моделей та родових програм, які передаються автоматично від батьків. І дитина навіть про це не здогадується. Ці програми можуть передаватися навіть через покоління чи два...І про це, до речі, свідчать Ваші страхи "Я не хочу більше потрапляти у таке...зараз я почну працювати, в офісі з людьми...в мене єс трах, що вони взнають, побачать мене...по жестам, по погляду, по трясці на руках - що зі мною ТАК можна...можна зараз проламати...я не скажу ні...я нічого не зможу зробити...От, де страх сидить). Як на мене, і те, що відбувалося з Вами раніше, і оцей ніби то новий страх, насправді має одне і те ж підґрунтя. Це програма "жертви", програма, наприклад, "що скажуть люди" і "аби не дізналися та не побачили" і т.д. Потрібне повне перезавантаження, а не "ходіння по верхам". Необхідне, знову ж таки як на мій погляд, повністю трансформувати або вибудувати новий світогляд...

Доброго дня! Так, дійсно, коли людина переживає такий важкий травмуючий досвід, їй дуже важко далі вибудовувати правильні стосунки з оточуючим світом, тому що зачасти її починає "кидати" з крайності у крайність. І Ваше занепокоєння цілком обгрунтоване, як на мене. "Чи можу я вийти з позиції жертви, не стаючи сама абьюзером, апатом? Не одягаючи роль якусь іншу на себе? Який шлях виходу з жертви?" Адже для того, щоб стати на шлях гармонії, потрібно не просто "відірватися" від ролі "жертви" і вміти бачити маніпуляторів та агресорів, а внутрішньо вибудувати абсолютно інший світогляд. Де немає місця ані "жертвам", ані "абьюзерам та апатам". Бо насправді і ті, і інші - це "два боки" однієї медалі, як би це не здавалося дивним. Потрібний такий світогляд, у якому людина із залежної позиції (Бо і жертва і тиран - взаємозалежні) переходить на позицію "вільної людини" яка вже сама несе відповідальність за своє життя... А для того, щоб вийти на такий рівень, потрібно знайти "коріння" самої проблеми. Чому Ви "притягнули" до себе саме такого чоловіка... Чому саме він став батьком Ваших дітей.. Чому Ви так довго "терпіли" та жили у ілюзіях... І починати потрібно, як це не дивно, з дитинства і зі стосунків із своїми батьками, та стосунків між ними... Зачасти дитина не бачить (або не хоче бачити?) щось, що може дати поштовх у вже дорослому житті до певних реакцій та поведінкових стереотипів... Певне, якщо Ви хочете "злізти" нарешті з "качель" і взагалі відмовитися від таких ролей... Щоб вже своїм дітям передати ті життєві установки, які зроблять їх життя щасливим...

Доброго дня Маріє! Так, дійсно, дуже болюча ситуація з "псевдо подругою". Та перечитавши Ваші розповіді,мені здалося, що коріння таких розчарувань набагато глибше... Адже ми шукаємо "себе" у стосунках з друзями, як правило тоді, коли нам дуже не вистачає родинного тепла та любові з дитинства "хоча можливо це десь і раніше було в підкорці але вилізло". І по факту, іде "накладання" розчарування на розчарування, тобто, травми на травму... Це схоже, коли ми "натикаємося весь час на одні і ті ж граблі"... Щоб ми звернули все ж таки увагу на внутрішню травму... Що відбувалося з Вами у Вашому дитинстві?

Дякую Юліє за щирість! Те, що Ви написали про батьків, тільки підтверджує мої припущення. батько та мама - це базис, на якому грунтується життя дитини. Я якщо з кимось із батьків не склалися стосунки, там буде "біла пляма". У Вашому випадку - це батько. батько - перший чоловік у житті дівчинки. Який по своїм природнім функціям повинен давати дівчинці відчуття спокою, захищеності, підтримки, усе те, що дає можливість жінці розслабитися та бути просто жінкою. І коли цього не стається, іде психологічний неусвідомлений "перенос" з батька на чоловіка "мне почему то очень тяжело положиться на мужа, хотя он никогда не подводил меня, тяжело принимать помощь от других людей. в голове установка что я все смогу сама и нечего грузить других своими проблемами...". По факту Ви не довіряєте своєму батькові, а не коханій людині... Окрім того те що Ви намагалися налагодити стосунки з батьком - чудово, але.. Люди знаходяться у різному психологічному стані та на різних рівнях розвитку, але жінці, яка дивиться на батька очами дитини, усвідомити це дуже важко... І швидше за все, сталася ще одна неусвідомлена травма "когда мне было лет 18 я пробовала наладить с ним отношения, звонила ему, но к сожалению мы так и не смогли породнится. не было контакта, как чужие люди друг другу...", яка привела, у тому числі, до того стану у якому Ви зараз перебуваєте... Тобто, є певний "внутрішній букет", який потребує повної перетрансформації, бо травми "забирають" інколи до 90% сил людини..А депресія - це, зупинка, нестача сил, втрата життєвих цілей...

Добрый день! Как по мне, Вы абсолютно точно определили свою проблему. " У меня эмоциональная зависимость от человека , я не могу сидеть и ждать его звонка и смс , много плачу и вечно ревную , когда он заходит в соц сети не пишет , у меня начинается истерика , мне очень тяжело но уйти я не могу , потому что очень люблю , а он всеми действиями показывает что ему все ровно..." К большому сожалению мы очень часто путаем привязанность с любовью. Любовь спокойна и самодостаточна, имеет чувство собственного достоинства. А привязанность очень зависима и болезненна. И возникает тогда, когда есть внутрення настроенность делать любимого человека основным смыслом своей жизни, центром Вселенной... Такое отношение очень унижает человека и делает его некрасивым, потому что "вымаливает" внимание и счастье... И естественно, любимого человека отталкивает... Представте, что кто то на Вас смотрит преданными собачьими глазами... Вы сможете такого человека уважать, полюбить? Но все можно изменить, если изменить, в первую очередь, отношение к себе... И начинать надо с детства, детско-родительских отношений... Потому, что пока Вы смотрите на любимого глазами несчастной, брошенной, никому не нужной девочки... А надо стать красивой самодостаточной счастливой женщиной..

Ответ отредактирован автором 29-07-2021 18:30:07

Доброго дня Юліє! У Вас всі ознаки депресивного стану. І, як на мене, причин може бути дві. Перша. "у мужа к сожалению карьера не задалась, основным добытчиком была постоянно я... мужа я приняла, не всем быть карьеристами и предпринимателями. он замечательный муж и папа, очень внимательный и заботливый. но я очень боюсь что наступил такой момент когда мы остались только с его зарплатой, а она достаточно скромная". Вас життя поставило у такі умови, коли Ви повинні повністю довіритися і своїй долі, і своєму чоловіку. Тобто, перестати виконувати чоловічу роль і бути "добувачем". А Вам це дуже незвично. І лруге. Нам тільки здається, що ми самі керуємо своїм життям. Насправді, на 98% нами керує наша підсвідомість, яка закладається, як правило, знову ж таки, в дитинстві. Тобто, дитина автоматично переймає від батьків їх бачення життя та їх світогляд у вигляді певних установок. Так Ви пишете "Все к чему стремилась - получила, и теперь привет апатия". Тобто, в середині Вас є конкретна програма Вашого життя. Яку, як з'ясувалося, Ви вже по факту виконали... Досягли усього про що мріяли... А тепер, до того ж, з'ясовується, що звична картинка світу на очах руйнується, і Ви просто втрачаєте внутрішню опору через руйнацію певних стереотипів... Тепер не Ви керуєте своїм життям... Окрім того, є певні неусвідомлені тривоги "я умом понимаю что ничего не случится с ней, а в душе очень тревожно. боюсь что она проснется и увидит что я не рядом, подумает что я ее бросила, будет нервничать от того что мама не рядом". Звідки такий страх? Чому дитина може подумати, що Ви її кинули? Що відбувалося у Вашому дитинстві?

Ответ отредактирован автором 29-07-2021 18:18:49

Доброго дня! Сумна ситуація. І як на мене, може бути декілька варіантів того, що сталося. Перший. Щось сталося таке, про що Ваш син Вам не говорить (у такому віці розповсюджене явище, коли підліток перестає бути відвертим з батьками. І тоді потрібен фахівець, який зможе "вивести" на відверту розмову дитину). Другий. Інколи так буває, що коли дитина входить у пубертатний період, загострюються ті внутрішні проблеми, які до цього віку "спали". Як правило, такі проблеми підлітка "перегукуються" з внутрішніми проблемами батьків, на які дорослі просто не звертають уваги. Адже діти нам даються, насамперед, для того, щоб ми розвивалися, а отже, ставали кращими. І якщо ми можемо "відмахнутися" від любої іншої людини, від дитини та її проблем, "відвернутися" навряд чи комусь вдасться. "Ему 11 лет.Он очень ранимый,добрый.Ему сложно завязывать дружеские отношения.Он не будет никому навязываться.Если его позовут играть,то он пойдет,если нет то нет." Доброта - це сама по собі чудова якість, але у поєднанні з ранимістю набирає дещо іншого окрасу... ранимість - це завищені очікування до себе, стосунків, до своїх друзів та загалом до оточення. Ранимість - це таке собі мірило, планка, якій потрібно відповідати. Це така собі дуже загострена акцентуація на собі та на ставленні до оточуючих, до себе. Це дуже сильна залежність від думок та дій оточуючих. А є певні закони життя, чим більше ми хочемо з кимось спілкуватися, чим більше залежимо від їх думки, тим сильніше ми оточуючих людей будемо відштовхувати від себе. І це відбувається несвідомо, цього не можна побачити зовні. Тобто, що "зацикленість" на собі, що "зацикленість на іншій людині не дає можливості вибудовувати рівноправні стосунки. (Більш конкретніше можна сказати лише під час індивідуальної зустрічі з дитиною та її батьками, поки - просто найбільш імовірні припущення). Окрім того, дитина у спілкуванні з батьками, і дитина у спілкуванні з товаришами, або із сторонньою людиною може бути зовсім різною. Тому так важко батькам побачити "коріння" проблеми". Так Ви пишете "Потом они перестали с ним дружить сказали что он обязывается.Он попросил извинения,они с ним поиграли один день и опять началась травля". Якщо Ваш син вибачався, значить він поводив себе у якісь моменти неправильно. Те, що він вибачився - просто чудово! Але вибачитися і одночасно змінити свою поведінку, своє внутрішнє бачення оточуючих вдається далеко не кожному дорослому, а що вже говорити про дитину.... Адже наші реакції та почуття підпорядковуються внутрішнім установкам, (а не свідомим наказам), які нами керують і, які ми, як правило, дублюємо з поведінкових моделей своїх батьків. Так Ви пишете "До замужества у меня было много друзей,сейчас я постоянно на роботе и гости к нам практически не ходят из за нехватки времени". Друзів багато в принципі не буває. Тому, що дружба - це дуже глибокі та душевні стосунки. І дружба не може розпастися через нестачу часу для зустрічей. Друзі можуть не бачитися роками, але у якісь дуже важливі моменти життя завжди опиняються поруч. Розпастися можуть приятельські стосунки, ділові стосунки, стосунки, які базуються на взаємовигоді, на спільному відпочинку, але не дружба... Я розумію, що можливо ця інформація може бути відкриттям, але... Допомогти сину можна лише тоді, коли будуть знайдені внутрішні сили у батьків для того, щоб, у тому числі, переосмислити деякі уявлення про себе, оточуючих та системи побудови контактів з ними...

Ответ отредактирован автором 29-07-2021 17:54:44

Доброго дня! В житті кожної родини бувають певні кризові періоди. Коли етап закоханості з активним залицянням та сексуальною захопленістю потроху затухає. І такі періоди потрібні для того, щоб чоловік та дружина змогли переосмислити свої відносини та перейти на новий, більш глибокий рівень стосунків. Окрім того, зачасти, з народженням дитини стаються певні "перекоси" у стосунках. Якщо до появи малюка основним джерелом щастя для жінки є коханий і саме йому жінка віддає всю свою увагу... То з появою дитини, джерелом найбільшого щастя стає дитина. І тоді увага жінки до чоловіка помітно згасає... І це відчувається не на зовнішньому рівні... Жінка може продовжувати так само все робити як і раніше, але... Внутрішньо вся її енергія починає перетікати до дитини... Сім'я - це певна система, як щаслива до тих пір, поки в ній є гармонія... Але, як тільки хтось або щось починає займати чуже місце або загострюватися - гармонія миттєво руйнується... Ви пишете " он сказал,что очень меня уважает и.тд никогда нас не бросит,но чувства охладели и я понимаю почему?Намекнул,что я занимаюсь только ребенком". По факту, Ваш чоловік озвучив основну проблему того, що відбувається... І здавалося б, чого б легше,взяти і почати себе поводити як раніше... Та проблема у тому, що нами рухають певні поведінкові моделі, які закладаються, як правило, в дитинстві від батьків. І "включаються" у певні періоди нашого життя... Тобто, ми можемо розуміти, що потрібно щось змінювати, але продовжуємо поводити себе як і раніше... І щоб спробувати допомогти Вам, потрібні певні уточнення... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас з ними стосунки?

Тоді залишається ще один спосіб: сідайте за кермо машини самі. А дружина нехай їде пасажиром. На наших вулицях точно за кермом не заснеш від напруги...

Доброго дня! Колеги вже висловили дуже багато, як на мене, цінних думок, тому зосереджуся лише на двох питаннях. "різко в один момент розуміння дружба для мене обезцінено". Що саме стало підгрунтям для обезцінення дружби? І друге. Людина розвивається і з розвитком у неї змінюється бачення себе та оточуючих. Такі моменти ще називають віковими кризами, коли людина потребує самотності для переоцінки сприйняття свого буття - і це абсолютно нормально! На справді,справжні друзі ніколи і нікуди не діваються. А проблеми лише стосунки загартовують. То чи Ваша ситуація - це не момент істини, коли Ви маєте можливість визначитися хто Вам насправді друг, а хто - просто був приятелем?

Доброго дня Valia! Найстрашніше - це зрада близької людини, та ще й тоді, коли повинні народитися дітки. Та, випадковостей та збігу обставин у житті, як на мене, не буває. Якщо так трапилося та ще й саме зараз, у цьому, зовні жахливому факті, є який дуже глибинний сенс. У Вашій сповіді одразу привертають до себе увагу декілька фраз і потребують певного уточнення, щоб мати змогу допомогти Вам. Перша: "Чоловік обіцяє як завжди золоті гори..." та " я була в розпачі, хоча всі 10 років шлюбу ,чомусь чекала такого моменту". Що означає перша фраза? Чоловік не дотримувався весь час свого слова, а Ви на це "закривали очі"? І чому очікували на такий розвиток подій? Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Скажем так, "сконцентрированным на себе" - это оборотная сторона все той же проблемы "зависания". А вот саморазвитие - это правильно. Главное, чтобы и направление в развитии соответствовало гармоничной картине мира, а не было однобоким..