Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Так, Ліно, дійсно, це життя і дається нам для того, щоб ми перосмислюючи себе та сімейні ситуації, розвивалися: вчилися розуміти себе, одне одного, приймати такими якими ми є, прощати і любити безумовно.. "Недавно открыла, что к нему тоже есть любовь, но много и других чувств.. Ярый гнев постепенно сменется принятием, возможно дойдет до понимания". Власне, нам тільки здається, що у цьому світі багато випадковостей та несправедливості. Насправді, є внутрішні закономірності, які так чи інакше впливають на наших батьків, на нас та на наших дітей. І є таке поняття, як родові програми, коли ми неусвідомлено потрапляємо під дію певних механізмів, що керують нашим життям... До того. моменту, аж поки не перебираємо відповідальності на себе за власне життя... І перестаємо взагалі шукати винних...Ви пишете "Не написала про отца, потому как он ушел от мамы, когда та была беременна мной. Я вообще не знаю, как она при своём характере с этим справилась..". Нам здається, що ми сприймаємо людей за їх зовнішніми вчинками та зовнішніми діями. Насправді ми реагуємо на те, що відбувається з людиною на рівні підсвідомості. Жінки фізично слабші за чоловіків, але психологічно потужніші у 6 разів. Образи, критичність, зверхність, категоричність, роздратування, претензії і т.д. - це все є проявами психологічної агресії. І якщо їх рівень перевищує допустимий, жінка не усвідомлюючи цього, починає чоловіка на внутрішньому рівні відштовхувати від себе... Так, зачасти, і буває в ситуаціях, коли чоловіки кидають своїх дружин. Окрім того, такі програми, знову ж таки, несвідомо, можуть передаватися і їх дітям. Саме тому так часто буває важко змінити своє ставлення до життя, змінити свої реакції на якісь події чи ситуації. Бо свідомість лише допомагає проаналізувати, зрозуміти і т.д. А керує людиною та її життям підсвідомість, яка сформувалася набагато раніше. Тобто, зараз з нами відбувається те, що заклалося вчора. А завтра з нами буде те, які ми сьогодні... І у таких випадках потрібне повне "перезавантаження" отієї самої підсвідомості....

Ответ отредактирован автором 25-07-2021 15:07:02

Дякую Ліно ща щирість! От Ви самі і дали відповідь на своє питання "Глубокое чувство несоответствия, что я не такая, как надо. Недотягиваю". Якщо мама "не додола" любові, дитина все життя підсвідомо буде вважати, що це вона винна в тому, що її не любили. (Не така, не співпадає з маминими очікуваннями тощо). Мама "снежная королева" буває у тому числі тоді, коли вона сама, мама, глибоко нещасна. (Це її ніяк не виправдовує щодо ставлення до своєї дитини, але...) І коли вона "зациклена" думками на комусь або на чомусь іншому постійно. Тоді складається враження, що вона відсутня, емоційно холодна... "Мама воспитывала одна"... Але внутрішні стосунки з ним (навіть, якщо його в житті дитини немає) - це надзвичайно важлива річ. Адже життя дитини тримається завжди на двох батьках, як на певній основі життя... Потрібне "пропрацювання" внутрішніх стосунків, як з батьком, так і з мамою. А ще, як на мене, стосунків самих батьків. Поки що Ви світ сприймаєте очима маленької дитини, бо є дитяча серйозна непропрацьована травмаОтвет отредактирован автором 25-07-2021 09:56:50

Ответ отредактирован автором 25-07-2021 10:02:04

Доброго дня Ліно! Ви пишете "Глубокое чувство несоответствия, что я не такая, как надо. Недотягиваю. Но при этом мне все должны, обязаны..." Коли є таке почуття невідповідності, недотягування, як правило, відсутнє внутрішнє почуття захищеності. А це почуття дівчинка отримує лише у гармонічних стосунках з батьком. Завдяки любові та турботі якого, дівчинка почувається впевнено та має сильно розвинуте почуття власної гідності. І відповідно, навпаки, якщо недоотримала або взагалі не отримала батьківської любові... А почуття , що всі мені винні, формується під впливом неправильного виховання. Коли дитина починає займати в родині таке собі головне місце. Про неї турбуються: вдягають, годують, водять до школи... Але немає головного, немає порозуміння, немає глибини у стосунках. Тоді дитина стає капризною, своєвільною... Нею хочуть насолоджуватися, але її не виховують. І підсвідомо складається враження, що все у цьому світі крутиться навколо малюка... Здавалося б, на перший погляд, абсолютно протилежні речі. Але, насправді, така реакція на життя - це лише "два боки однієї медалі"... Які склалися стосунки у батьків? Як вони ставилися до Вас в дитинстві?

К большому сожалению, Ваше теперешнее состояние, как по мне, в том числе, напрямую зависит и от Вашего отношения к маме. Ведь родители - это фундамент, на котором выстраивается жизнь человека вцелом. Поэтому и писано "возлюби мать и отца своего..." не зависимо от того, каких родителей нам дали в этой жизни... Кроме того, как правило, депрессивные состояния возникают тогда, когда у человека абсолютно неправильно выстроено мирровоззрение... Учитывая, что Вы несовершеннолетняя, работать с Вами психолог индивидуально не имеет права без разрешения родтелей или опекунов... Поэтому я Вам могу просто посоветовать начать слушать в Ютубе лекции Олега Торсунова. Если подойдете к прослушиванию серьезно, думаю очень многое сможете для себя понять. И в том числе, постепенно избавиться от депрессии... Удачи Вам!

Доброго дня Світлано! На превеликий жаль, незважаючи на плідну роботу з психологом, травма залишилася. Якщо травма "пропрацьована", тоді вже не виникають такі емоції як роздратування, гнів, презирство і т.д. Ви пишете "Мама очень искусно врет. Все это меня очень раздражает. Ехать сюда не хочу. В детстве она меня бросила но забрала с роддома под давлением родителей. Любила, заботилась, но о детстве я вспоминаю с эмоциями "разочарование","неприятно","ничего хорошего". Зачасти, працюючи з травмою, іде однобоке пропрацювання проблеми. Тобто, за принципом категоричності: або-або. Але складність родинних проблем полягає в тому, що що сімейні питання найважчі. Тому що люди між собою пов'язані не лише зовні. Основні зв'язки внутрішні, яких не видно, але вони існують і тримають дуже міцно. Та Ви і самі це відчуваєте на собі "Ехать сюда не хочу", але їдете і привозите із собою своїх дітей. (І це цілком нормально!). Тому що справа, як це не дивно, не у тому що трапилося, а у нашому сприйнятті того, що трапилося. "Пропрацювання" травми і полягає в тому, що ми абсолютно змінюємо своє внутрішнє бачення самої ситуації, бачення своєї близької людини і бачення самої себе в дитинстві. Тобто іде такий собі "перезапис" подій дитинства вже з позиції дорослої людини. Тому що поки Ви "дивитеся" на свою маму та те, що з Вами трапилося, очима отієї нещасної дівчинки, яку зрадила найближча людина! Яка насправді повинна була дати найбільшу любов та захист у цьому світі... І на це є дуже ґрунтовна причина, просто про яку Ви поки не здогадуєтеся, але яка знаходиться всередині Вас і тільки чекає можливості "вийти" назовні...

Доброго дня! Ваше бажання допомогти і Ваша тривога цілком зрозуміла. Тим паче, що є племінник, якому 15 років. Дорослу людину неможливо силою ні до чого примусити. Але, якщо хочете допомогти своєму племіннику, станьте йому прикладом здорового способу життя. І тоді своїм самим життям Ви дасте йому можливість вибору. Окрім того, чоловіки так просто у "запой" не входять.Як правило - це так звані "родові програми". (Хоча бувають випадки і того, що хтось один починає пити першим..). Коли пив батько і батько батька... І схильність до алкогольної залежності передається вже на генному рівні... Який варіанту Вашого дядька? Але ні той, ні інший варіант - не вирок! Існують певні закономірності стосунків чоловіка та жінки, певні природні особливості та певні закони створення гармонічних родин. Алкоголізм - це вияв дуже сильної родинної дисгармонії. Коли є надзвичайно сильні "перекоси" у сосунках чоловіка та жінки. І у таких випадках, назвичайно сильно може допомогти дружина. При умові, що буде хотіти і буде мати знання як правильно надавати допомогу. Окрім того, тема будь якої залежності лежить, у тому числі, в сфері світогляду людини. Неправильно вибудований світогляд "підштовхує" людину швидко потрапити у залежність... Всі члени родини, всі абсолютно родичі, пов'язані між собою невидимими ниточками. За принципом з'єднаних між собою посудин, коли добавляється в одній рідини, добавляється рівень рідини і в іншій... Тобто, якщо хоча б одна людина в роду починає шлях самоусвідомлення та шлях духовного зростання, всі інші починають рано чи пізно також змінюватися... Отже, якщо Вас доля Вашого дядька так турбує, можливо ця складна ситуація і виникла саме для того, щоб саме Ви почали над собою працювати... Або, зможете поговорити з дружиною чоловіка самій звернутися до психологів (До речі, в родині її батьків були ті, хто сильно випивав?

Ответ отредактирован автором 24-07-2021 16:12:40

Доброго дня! Тема дійсно дуже складна і неоднозначна. Тому я не стану повторювати те, що вже Вам сказали колеги. Я зупинюся лише на одному моменті. Якщо Ви дійсно вже повністю прийняли свою гомосексуальність - це одне. Тоді Вам лише залишається переконати у цьому свою маму. Але, якщо у Вас ще виникають думки стосовно гетеросексуальності, як на мене, є всі шанси на створення щасливих родинних стосунків з протилежною статтю. Тому питання, швидше, Вашого вибору... До речі, на сьогоднішній день існують наукові знання щодо того, чому людина інколи втрачає свою вроджену орієнтацію.. А отже, і снують знання, як цю орієнтацію можна відновити...

Добрый день! Когда человек перезжает за границу на постоянно, часто не задумывается над таким понятием как ментальность. То, что хорошо и понятно для одного, будет абсолютно неприемлемо для другого. Кроме того, склонность к идеализированию окружающего мира очень часто приводит к очень большим, болезненным разочарованиям. Всегда, в любой стране и в общении абсолютно с любыми людьми, есть и хорошее и плохое. Не бывает в этом мире ничего идеального! И наше внутренне гармоничное состояние зависит не от того, как много будет в окружающем прекрасного, а от того, на сколько мы умеем принимать мир таким, каким он есть. На мой взгляд Ваша проблема лежит в плоскости абсолютно неправильно выстроенного мирровозрения. Вы очень сильно внутренне зависите от окружающих людей. У Вас очень много внутренних ожиданий по отношению к ним. Но существует неписанный закон: чем больше мы что-то или кого-то в этом мире делаем главной целью, чем больше к чему либо привязываемся, чем сильнее основной смысл жизни видим в отношениях с близкими людьми - тем быстрее у нас начнут такие отношения разрушаться. Как у Вас сложились отношения с Вашими родителями? С Вашей матерью? Думаю,"корни" проблемы надо искать именно в Вашем детстве...

Ответ отредактирован автором 24-07-2021 15:37:45

Добрый день Ольга! Трагедии случаются тогда, когда женщина не имеет знаний о том, как строятся нормальные отношения. И абсолюно ничего не знает об особенностях мужской и женской природы. Ваше желание иметь серьезные отношения вполне понятны. Но серьезные отношения, увы, не начинаются с секса. Особенно, когда между людьми такая большая разница в возрасте. И тем более, когда мужчина имеет отличный от Вашего, менталитет. Исходя из того, что Вы написали, молодой человек получил то чего хотел и Вы стали ему просто не интересны. А Вы задавали себе вопрос, как бы могли дальше развиваться ваши отношения, если бы все получилось? Вы были готовы поехать с ним на его родину? Жить по его традициям? Общаться с его родственниками? Ведь Эквадор - страна, которая кардинально отличается от жизни в Вашей стране. В таких странах, женятся только с разрешения родителей и на девушках, которых они одобрят. Как правило, выбирают тех, у которых еще никогда не было связи с мужчинами... Кроме того, все мужчины- охотники по своей сути и им очень не нравятся женщины, которые сами себя навязывают им... Как по мне, Вам необходимо получить определенные знания как правильно строить отношения и научиться быть самодостаточной. То есть, иметь чувство собственного достоинства... Какие уВас отношения с Вашими родителями? С Вашим отцом?

Добрый день Мирослава! Вначале я бы Вам посоветовала исключить медецинский аспект.Это то, что касается хронических заболеваний. Если с этим все впорядке, Ваше состояние похоже на подростковую депрессию. Ваши родители знают о Вашей проблеме? И о какой работе идет речь? Ведь Вы еще несовершенолетняя и должны пока учиться в школе...

Доброго дня Ліно! Справа в тому, що коли, наприклад, людина отримала певні травми "У меня лет 8 уже никто не умирал и я давно это отпустила" або перебувала певний час у стресі "У меня часто были стрессы от ссор в семье, я человек впечатлительный" і у її психіки не вистачило внутрішнього ресурсу одразу з цим впоратися, її проблеми нікуди не діваються. Хоча зовні здається, що все в же в минулому. Вони переходять з рівня свідомості на рівень підсвідомості, а потім з часом на рівень психо-соматики (панічні атаки) "Но сны начались когда я поступила в учебное заведение и уже не была дома, там мне было даже комфортнее. В общежитии было спокойно и ничего не беспокоило. После этих снов у меня появилась новая проблема спустя 1,5-2 года. Это панические атаки, я даже не сразу поняла что со мной, било трудно справляться". Ліки лише гальмують певним чином тривожний стан, але, на превеликий жаль, не лікують і не "видаляють" саму проблему. Але з цим можна впоратися. Щоб "загоїлася рана, потрібно витягнути скалку". Тобто, знайти саме те, що травмувало психіку, наповнитися певним ресурсом за допомогою психолога і трансформувати стрес у життєво-необхідні цілі. Як на мене, проблему потрібно почати шукати саме у Вашому дитинстві та у сімейних стосунках. Адже, найглибші травми - дитячі. Бо дитина, на відміну від дорослої людини, зачасти, виступає лише мовчазним спостерігачем. Тобто, абсолютно немає можливості стрес перевести одразу у якусь дію або вчинок. І це найгірший варіант у стресовій ситуації. Нам тільки здається, що ми повністю контролюємо те, що відбувається зараз. Насправді, нами керує наша підсвідомість. І саме вона намагається "пробитися" до нас, "достукатися", через сни та наш психо-емоційний стан... як тільки ми "почуємо", про що вона нам хоче сказати, наш стан практично одразу змінюється...

Добрый вечер! Да, скорее всего Вы правы и дело не только в разных личностях Вашего молодого человека... А еще в Вас самой... Если диагноз поставлен официально - это человек, который по факту себе не принадлежит. То есть, Вы встречаетесь с психически больным человеком и хотите в отношениях с ним получать адекватные реакции. Но это абсурд полный... Вы предьявляете ему претензии как здоровому адекватному человеку, а он никогда не сможет реагировать в соответствии с Вашими ожиданиями... Другое дело, если диагноз надуман... Тогда тем более стоит задуматься, ведь относится он к Вам, мягко говоря, не очень хорошо... Поэтому возникает вопрос, чего Вы в действительности хотите от этих отношений? Как Вы видите свое будущее? И откуда у Вас такая тяга к уничижению? Как к Вам относились родители в детстве?

Ви пишете "моя мама несколько лет прощала отца за измены и побои. Но потом все же нашла силы бросить его". Тема прощення надзвичайно складна і на превеликий жаль, величезна кількість жінок у цьому питанні повністю заплуталися... Тому що звикли сприймати поняття "простити" як "нахилити голову" і терпіти далі, або, коли терпець уривається - не розв'язувати "вузлики", а їх категорично розрубувати. Так сталося і з Вашою мамою. Їй ніхто не пояснив, що прощення - це поняття внутрішнього стану, але аж ніяк не зовнішнього. Якщо чоловіку тільки догоджати і не виховувати, ставлячи конкретні вимоги, він з часом перетворюється на монстра. Так створене життя, що дочка, не розуміючи цього, переймає від матері поведінкові моделі та стереотипи поведінки. І потім в дорослому житті поводить себе у відповідності до них. Так, життєві сценарії Вас та Вашої мами різняться, але реакція на ганебну поведінку що батька, що чоловіка абсолютно однакова...медикаментозна допомога певним чином потрібна у критичні моменти. Але ліки не вирішують проблеми, вони лише на деякий час тамують симптоми, зачасти "заганяючи" проблему ще глибше і з часом переходять на рівень психо-соматики з хронічною формою вираження... Проблему потрібно "витягувати" і вирішувати, щоб нарешті стати самодостатньою та почувати себе з гідністю... Тоді у нашого організму відпаде необхідність намагатися до нас "достукатися" за допомогою депресивних та хворобливих станів, щоб ми нарешті почали вирішувати свої внутрішні проблеми...

Дякую Маргарито Вам за відвертість! Так, і тут Ви також абсолютно праві. Адже наше сприйняття себе та оточуючого світу також закладається в дитинстві через "призму" батьківської любові. І це називається установками. Вони напрацьовуються несвідомо. І потім, коли ми виростаємо, починають працювати в нас вже автоматично. І Тобто, до моменту повної внутрішньої перетрансформації, ми дивимося на себе та на оточуючих або очима батьків, або очима маленької дитини... І щоб розібратися з цим, потрібно "зустрітися" дорослій жінці з тією маленькою дитиною, яка так потребує правильного до себе ставлення...

Доброго дня Аліно! Есть несколько вариантов того, что происходит с Вами. Первый. Когда мужчина по настоящему влюблен и ему дорога женщина, он всегда выглядит намного скованнее и стеснительнее, чем есть на самом деле. Только тот мужчина, которому женщина нужна лишь для развлечений - буде напорист и игрив. А есть другой вариант. В этом мире звуковые вибрации играют огромную роль. Потому что резонируют с нашими внутренними энергетическими вибрациями. Звук может человека наполнять и звук может человека разрушать... При всем том, что молодой человек может быть тысячу раз хорошим, Ваше восприятие мира, Ваши внутренние духовные вибрации могут не совпадать. То есть, голос не соответствует Вашему внутреннему состоянию... Но, это не может быть абсолютной причиной, чтобы с человеком расстаться. Ведь когда мы начинаем общаться, мы в то числе совершаем некий энергетический обмен. Мужчина вляет на женщину, а женщина влияет на мужчину...