Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Те, що Ви робите висновки і намагаєтеся змінюватися - робить Вам "респект". Але, на превеликий жаль, у стосунках цього буває як правило замало. Адже наші близькі реагують не на наші зовнішні дії, а на наші внутрішні установки. Тобто, на те, що "записане" на рівні підсвідомості. Як на мене, у Вас дуже сильна внутрішня залежність від коханої людини. Тобто, Ви її зробили основним сенсом свого життя "Люблю её сильно стараюсь ни в чём не отказывать". Це так само, як прагнути так сильно обійняти когось, що тому не вистачає свіжого повітря і він починає "задихатися". "Я естественно воспринимаю всё как-будто бы всё наладилось, когда об этом заходит речь оказывается что мы же просто друзья. Я не понимаю почему человек ведёт себя со мной как с парой, а говорит что хочет просто дружить". Своїм залежним ставленням до коханої Ви зробили себе дуже приниженим. А принижених людей ніхто любити не зможе, хіба що жаліти. Що, певне, і намагається робити Ваша дівчина... Як на мене, потрібно дуже глибоко розбиратися звідки у вас така тяга до "залипання" та "зростання"... І причину, як я думаю, потрібно шщукати у Вашому дитинстві... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас стосунки з мамою?

Добрый день! Как по мне, уже очень хорошо то, что Вы осознаете связь Ваших проблем с Вашим детством. Вы пишете "ревность" и неуверенность". Если человек неуверен в себе (а причин неуверенности может быть множество), он как правило страдает и ревностью. Ибо не хватает чувства самодостаточности и чувства собственного достоинства. То есть, по факту, эти два чувства взаимосвязаны. Поэтому и "работать" с ними необходимо комплексно, разбирая детские травмы и поведенческие модели. Судя по тому, что Вы пишете о маме, кроме этих чувств есть еще чувство обиды и присутствует желание "искать виноватых" в своих бедах... Как сложились отношения у Вашей мамы с Вашим отцом? Какие отношения у Вас с ним?

Думаю що гарні стосунки батьків з Вами "зіграли" поганий гумор. Є таке поняття як ідеалізація стосунків. Так буває, коли основною цінністю в сім'ї стає родина. І чим більше ми прагнемо мати саме таку родину, тим швидше вона руйнується, щоб ми змушені звернути увагу на правильність нашого світогляду. Тобто, визначили для себе, що, насправді, повинне в житті стояти на першому місці. Нам здається, що найголовніше в житті - це гарні стосунки. Тоді, як сенс нашого життя полягає в розвитку, а не у солодкій сімейній дрімоті. От Вам і "дали" такого чоловіка, з яким Ви просто змушені будете шкати вихід, а отже розвиватися. Тому ті звичні дії, які присутні в родині батьків просто не спрацьовують. Адже ми всього повинні заслужити власними зусиллями. Ви пишете, що мама якось так вміє керувати, що батько навіть цього не помічає... А у Вас чоловік не такий як Ваш батько, він "строптивіший" і ним так легко керувати вже не вдасться. Тому потрібно, як на мене, дуже серьозно "пропрацьовувати" комунікацію з ним. Але найголовніше, розібратися зі світоглядним баченням життя. Без цього всі намагання будуть або тимчасовими, або взагалі не дадуть ніякого результату, на мою думку... І стосовно того, чи потрібно повертатися у "старі" стосунки... Певне, що ні! ам і дали таку ситуацію, щоб Ви нарешті розібралися у собі. Тому що, як на мене, Ви в стосунках повністю втратили себе як особистість. Тому, насамперед, потрібно змінитися внутрішньо Вам. І через свої зміни поступово впливати на свого чоловіка... Але, я б не радила Вам поспішати розлучатися... Поки живете окремо, працюйте над собою та над вмінням правильно себе поводити в родині... Розлучення самі по собі, без глибинних змін, дають тільки ускладнення в житті, а пироблеми аж ніяк не вирішують...

Ответ отредактирован автором 21-06-2021 16:13:44

Дякую Вам за доповнення! Ваші "батьки у шлюбі 40 років, сваряться, але завжди тримаються купи" і це просто чудово. Але швидше за все їх "тримає разом" далеко не гармонія, і не розуміння як правильно будуються стосунки.А,а можливо, установка, що так живуть всі, або страх залишится одною, або ... варіантів досить багато... Діти завжди підсвідомо переймають поведінкові моделі батьків і переносять на своє життя. От тільки не вирішені проблеми, як правило, з кожним поколінням стають складнішими... Ви пишете "я завжди "лупаю скалу" до кінця - ну не вмію я кинути валізу й легко йти далі". І це також чудово, бо стримує Вас і не дає зробити необдуманий крок. Особисті стосунки категоричними рішеннями не вирішуються, хіба тільки в подальшому ще більше ускладнюють життя. Єдине, як саме "лупаєте оту саму скелю"? Швидше за все "лупаєте" не тим інструментом і не в тому напрямку, що потрібно.. Інакше б не опинилися у такому стані...

Дякую за відповідь! У такому випадку, до психолога потрібно звертатися мамі. Тим паче, що проблема дійсно набагато глибша. Адже мамі самотужки правильно виховати хлопчика надзвичайно складно. І потрібно, насамперед, як це не дивно, але розбиратися і в стосунках із батьком хлопчика (навіть, якщо він не приймає ніякої участі у житті дитини). Тобто, проблема з порно, то лише верхівка "айсбергу" і проблема через Вашого сина "сигналізує", що прийшов час дуже уважно розібратися зі своїм життям. Щоб не понівичити, як наслідок, життя дитини... Тим паче, що завдяки онлайн зв'язку далеко "ходити" до психолога вже не потрібно. Було б лише дійсно бажання все змінити...

Доброго дня! Я вам співчуваю, адже у такому стані неможливо нормально жити. Ви пишете, що впали в депресивний стан через проблеми у особистому житті. Так буває, якщо людина надміру залежна від цих самих стосунків. Якщо кохання до близької людини зробили основною життєвою цінністю. І через це повністю втратили себе та, загалом, сенс життя. Все було б і нічого, але Ви пишете, що у Вас є діти... На превеликий жаль, якщо мама так реагує на неприємності в стосунках, діти подорослішавши у схожих ситуаціях вже можуть "дійти" і до думок про суїцид - це аксіома життя. Все з чим не справляються батьки, перекладається у збільшеному розмірі на плечі дітей. Як на мене, у Вас неправильно сформований світогляд в цілому. Іде підсвідома ідеалізація партнера та ідеалізація самих стосунків. Також відсутнє почуття самодостатності (не плутати з самостійністю). І, швидше за все, це не Ваше бачення світу. Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Доброго дня! Як на мене, ваша проблема набагато глибша, ніж "непрожиті" до кінця стосунки з попереджнім хлопцем. Ви пишете "Мне очень сложно привыкать к людям, поэтому я если и подпускаю кого то к себе - рассчитываю на серьёзные отношения". Звідки у Вас такий страх стосунків, що Ви дуже важко ідете на контакт, а потім одразу "залипаєте" на стільки на стосунках, що починаються одразу якісь умови та претензії? Як у Вас склалися стосунки з батьками? особливо з татом? Які стосунки у батьків?

Доброго дня! Коли навколо так багато спокус, дитина так чи інакше з цими спокусами "зустрінеться". Особливо, якщо є вільний доступ до всіх абсолютно ресурсів. Що саме і сталося з Вашим сином. Але, як на мене, проблема набагато глибша. Тому що стосується сфери інтересів дитини. А сфери інтересів дитини формуються під впливом значимих для неї людей. Сама дитина ще не на стільки сформована, щоб розбиратися, що добре і що погано. В ідеалі це повинні бути батьки, але.. Зачасти, батькам не вистачає внутрішніх сил, ресурсів, на налагодження душевних контактів з дитиною. І все крутиться навколо "що поїв, що вдягнув, як здоров'я та чи виконав уроки...". А цього замало для міцного контакту, на превеликий жаль. Бо саме завдяки ньому, дитина перемає і інтерес до чогось більш глибокого та цінного аніж секс. Окрім того, дитина живе в атмосфері своєї родини і переймає налаштованість родини на ті чи інші цінності. Це відбувається підсвідомо. Отже, щоб дитину "відірвати" від порносайтів, потрібні дві речі. Знання, як це потрібно робити правильно. І друге - налаштування самих батьків не лише на суто побутові проблеми, а наявність якихось більш високих цілей. Тому у Вашому випадку, я б радила звернутись до психолога батькам. Зустріч з хлопчиком потрібна тільки як у вигляді діагностичної роботи, щоб краще розібратися у причинах появи такого інтересу. Робота з дитиною не буде мати жодного шансу, якщо батьки не зрозуміють, що роблять не так. Адже дитина від психолога повернеться у те ж саме середовище родини

Ви пишете "Может просто мужу быстро надоедает быть семейным????и у него просто свои есть позиции по этому вопросу.....или боится ответственности??". Так, у нього дійсно є свої позиції стосовно сім'ї і це його внутрішні проблеми. Але основне полягає в тому, що саме такого чоловіка Ви "притягнули" у своє життя. І саме від цього чоловіка у Вас народилася дитина. Адже, випадковостей в житті просто не буває! Тим паче, коли народжуються діти. Зовнішні дії одного в родині завжди "дзеркалять" внутрішні проблеми іншого. Ви пишете, що батьки завжди вирішували всі проблеми разом і між ними чудові стосунки... З досвіду знаю - всім дітям властиве ідеалізувати батьків... Хто все ж головний у родині батьків? "Я хочу что бы муж советовался со мной.Я говорила с ним....пыталась сказать что все можно решать без ора и крика.Спокойно...теперь он решает все мирно...когда надо решить проблему и я говорю,то что ему не нравится.Он говорит Я тебя понял.Пока.И отключает телефон....". У Вашій родині тато завжди радиться з мамою, так? Тоді, за ким залишається "останнє слово"? Хто приймає "останнє рішення"? Бажання, щоб чоловік радився з дружиною - цілком нормальне, але... Є два варіанти. Або жінка стільки "вклала" в чоловіка душевного тепла, на стільки його прийняла з усіма недоліками, що він їй почав довіряти - а отже почав радитися з нею... Або керує в родині усіма прооцесами саме жінка. А чоловік займає позицію того, кого "ведуть за ручку". Судячи з того, що відбувається у Ваших стосунках, чоловік бути тим, кого "ведуть" категорично не згодний... То які стосунки у батьків?

Дякую Вам за щирість! Так, я вважаю, все ще можна налагодити. Але, як на мене, позиція претензій та очікування таку можливість просто знівелюють. Чоловік не хоче іти з Вами на "контакт", бо у Вас всередині накопичилася величезна кількість претензій до нього. І він це підсвідомо відчуває. Бо претензії та образи - це енергія агресії, просто вона виражається по іншому. А хто захоче мати справу з агресією, яка до того, ще і дуже негативно впливаеє на всіх. І у першу чергу, на чоловіка. За атмосферу в родині відповідає жінка - це її сфера впливу та основної діяльності. Тому потрібно починати з себе. Але ж нам не хочеться над собою працювати, бо це дуже важко. Ми, ліпше, намагаємося змусити змінюватися іншого... Та силою змінити нікого неможна, от у чому річ. Тому єдиний для Вас шлях - це розбиратися у собі: які родинні установки, які моделі поведінки "зруйнували" стосунки і їх "перезавантажувати" разом із психологом... Чоловіку набагато легше, ніж жінці створити нові стосунки... Та і знайти батька для дитини навряд чи вдасться...

Доброго дня! Як на мене, абсолютно неправильне було ставлення до чоловіка. Почуття жалості може лише людину скалічити, але не допомогти їй. Що певне і сталося. Ви свого чоловіка самі розбестили тим, що "забігали всі дороги" та підставляли руки скрізь абсолютно. Як би там не було, але чоловік повинен вирішувати свої проблеми сам, тим паче, що він воював. Це люди, які самі повинні приймати рішення і дбати не тільки про себе, а і про оточуючих. Чоловік ні при яких умовах не повинен жити на гроші дружини. Окрім того, чоловікам вмовляння жінок, це абсолютно нічого! І те, що Ви вели "душеспасительні розмови", то для нього як послухати радіо, перепрошую. Чоловіки розуміють тільки конкретні дії. Це перше. Друге. Ви маєте дитину і досі незаміжня. Чому? Чому ви згодилися жити нерозписана? І третє. Оскільки у Вас спільна дитина - це Ваш чоловік і Ваша сім'я. Тому Ви правильно робите, що збираєтеся на якийсь час іти від нього. Але зовсім неправильно думати про розлучення. Ставте йому умови, ідіть на зближення тільки якщо ці умови виконує... Не давайте над собою знущатися... А те, що він говорить - не слухайте просто, то чоловічі "понти". Якщо почнете себе з гідністю (не з агресією) поводити, врятуєте родину, батька для своєї дитини і станете щасливою... У батьків як склалися стосунки? Як мама ставиться до Вашого батька?

Доброго дня! Як на мене, вже чудово, що Ви достатньо критичні по відношенню до себе "частые ссоры с мужем, как два упертых барана не видим своих ошибок в отношениях, каждый прав, при последней ссоре очень много обидных фраз сказали в адрес каждого". Як на мене, проблема в тому, що Ви поводите себе з чоловіком фактично не як жінка, а як чоловік - конкуренція та змагання. В сім'ї є одне неписане правило "в родині не воюють", а шукають компроміси. І першою повинна "скласти" бойові штандарти саме жінка, якщо, певне, Ви хочете поруч мати сильного чоловіка, що вирішує проблеми, а не "додіка". Який би при цьому, поважав Вас та виконував Ваші бажання. Сильного чоловіка примусити "здатися" неможливо! він буде "битися" до останнього, навіть, якщо це буде небезпечно для здоров'я та родини в цілому. Така чоловіча природа - перемагати! і дружина, яка вступає у двобій з чоловіком, програє вже на самому початку, бо власноруч руйнує стосунки... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Хто з них головний та вирішував всі проблеми?

Доброго дня! Ви самі відповіли на своє питання. Проблема у Вашій реакції на Вашого чоловіка, яка виникає через Вашу втому. А втома від завищеного бажання зроибити абсолютно все для своєї сім'ї. Ви себе просто повністю зігнорували "І взагалі я себе б напевно відчувала якоюсь поганою мамою, якби лишила дітей і сама б десь пішла погуляти, повеселитись без дітей". Коли ми не любимо себе, тоді нас не люблять і наші близькі. Я правильно Вас зрозуміла, Ви не працюєте, і з дітьми вдома? Є таке поняття "комплекс відмінниці", коли людина хоче все зробити ідеально, не даючи собі ні хвилинки відпочинку - результат дуже плачевний. Все одно всього зробити в принципі неможливо, та ще й ідеально. Крім того, щоб повністю виснажитися і почати від втоми на всіх "гарчати", як ото у Вас відбувається... І що далі? Дочка ображається через тата, бо відчуває, що Ви несправедливі до нього, адже він забезпечує родину та й не відмовляється допомагати по дому... Він же не винний, що Ви сама себе "загнали", вибачте, як коняку. З чоловіком сварки... Що далі? Вам так подобається? Які у Вас стосунки з Вашими батьками? Як у них склалися стосунки?

Ответ отредактирован автором 20-06-2021 18:55:39

Доброго дня Анно! Як на мене, справа не у Вашій ініціативі, а у Вашому невмінні цю ініціативу виявляти. Чоловіки так створені, що це вони повинні приймати рішення і самі робити конкретні дії та кроки. Чоловіки - це "мисливці" по своїй суті. І їм не дуже до вподоби дівчата, які самі "падають" в руки. Певне, якщо в них багато саме чоловічого. Тим паче, що він гарно вихований і з сім'ї священника. У таких сім'ях головним повинен бути чоловік. І жіноча ініціатива щодо першого кроку навряд чи підійшла під таке бачення стосунків. У тому і полягає жіноча сила, що дівчина повинна вміти так себе поводити, щоб чоловіку самому захотілося з нею познайомитися. Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Доброго дня Юліє! Як на мене, у Вас найкращий вид стосунків, коли Ви можете непоспішаючи розібратися у своїх почуттях та у своєму хлопцеві. А Ви б хотіли чого? Щоб він Вам запропонував інтимну близькість не роблячи пропозицію вийти заміж, як це роблять більшість хлопців зараз? (І до речі, зачасти дівчат швидко кидають, бо їм вже стає з ними не цікаво - отримали все, що хотіли від неї) Чи хотіли, щоб він Вам одразу зробив пропозицію вийти за нього заміж через п'ять місяців спілкування? З яких він більшу частину в морі... Але одруження - це надзвичайно важливий крок, особливо для чоловіка, який у морі багато часу. Він повинен бути абсолютно впевнений у своїй коханій, що вона його не зрадить, коли він буде далеко від дому... Інше питання, чи настільки Вам дорогі ці стосунки, що Ви готові чекати і поступово налагоджувати спершу дружні, душевні стосункки, щоб все інше вже додалося поступово... Як на мене, Ви дуже поспішаєте...