Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Добрый день! Я вас понимаю, самое тяжелое - это узнать о том, что близкий человек изменил. То, что просит прощения - это чудесно. Ведь так бывает иногда, к сожалению, что жизнь очень запутывает и не всегда хватает сил устоять перед соблазнами. Особенно, когда жена ждет ребенка. Сказать просто "простить и принять" можно, но никакие советы на сайте не смогут Вам помочь внутренне принять боль, измениться, стать сильнее и продолжить жить. Нужна очень серьезная работа по Вашей внутренней трансформации. Потому что однозначно необходимо искать причины, которые побудили супруга к измене. Как сложились отношения между Вашими родителями? Это не тривиальный вопрос, поверьте...

Сочувствую Вам. Значит мои предположения абсолютно верны. Учитывая Ваши внутренние детские установки, которыми Вы пользуетесь неосознанно во взрослой жизни, ни одинсамый лучший совет психолога просто не сработает. Потому что Вы не сможете им последовать без внутренних метаний и сомнений, что еще больше может усугубить ситуацию. Чтобы изменить ситуацию, вначале надо изменить внутреннее Ваше отношение к себе и к мужчинам в целом. А без работы с психологом, к сожалению, этого сделать невозможно...

Очень понятно Ваше желание получить "рецепт" для налаживания отношений.. Но Ваша проблема касается не только отношений с дочерью, как это ни странно. "Корни проблемы" в Ваших взаимоотношениях с Вашей матерью. Потому что все, что мы не "решили" с родителями, нам прийдется решать уже в отношениях с детьми... Модели поведения закладываются в детстве, "передаются" автоматически от родителей к детям. И когда дети взрослеют, они начинают пользоваться фактически родительскими установками. Не изменив себя, не поняв, что отталкивает Вашу дочь от Вас, Вы не измените и взаимоотношений с нею, увы.. И без помощи специалиста, установки поменять невозможно...

Доброго дня Фейрі! Судячи з того, що Ви пишете, Ваш коханець має величезну внутрішню залежність від стосунків з Вами. Такі люди, як правило, емоційно дуже неврівноважені і дійсно здатні на непродумані вчинки - з одного боку. А з іншого боку - здатні шантажувати, "тиснути" погрозами, залякувати.. У Вас утворився, як на мене, дуже серйозний клубок проблем, який пов'язаний не лише з Вашим коханцем. Поява коханця - то лише наслідок великих сімейних проблем, які накопичувалися роками. І вирішити "полюбовно" ситуацію з коханцем можна лише розібравшись у стосунках з чоловіком. Ви пишете про свого чоловіка "Весь наш совместный брак, он пил, брал меня силой, но из-за своей доброты, я его прощала на протяжении 31 года". Вимальовується не дуже втішна картинка якоїсь суцільно "рабської" залежної поведінки. І причина, як на мене, не у Вашій доброті, а у внутрішніх установках щодо поведінки з чоловіками. Як це не дивно, але у стосунках з коханцем повторюється та ж сама модель залежної поведінки, що і з чоловіком. Ви так само залежите від того, що робить чоловік (правда, тепер, у вигляді коханця і з трошки іншим "присмаком" на перший погляд). Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які стосунки у Вас з батьками?

Ответ отредактирован автором 22-06-2021 19:17:52

Добрый день! Когда дети маленькие, они зависимы от взрослых ы очень сильно нуждаются в любви, тепле, заботе, понимании... Когда дети вырастают, зависимось уменьшается и теперь уже родителям хочется от детей понимания и заботы... Но, так случается, если родителям удалось в детстве и подростковом возрасте установить душевный контакт... Судя по тому что Вы пишете "Она всегда была нервной, несколько агрессивной, могла резко разговаривать. Я иногда делала ей замечание, ссорились, иногда я старалась сгладить острые углы", контакта особого не было. И на это наверняка были какие то причины... Чтобы попытаться наладить отношения во взрослом возрасте, надо очень хорошо разобраться. что мешало нормальным отношениям в детстве.. как сложились взаимоотношения у Вас с Вашими родителями?

Доброго дня Аріна! Не тільки Вам здається, що ми живемо у одному страшному сні, який ніяк не закінчиться. Дійсно, склалася така ситуація, коли звичні реалії повністю зруйновані і те, що відбувається, схоже на суцільний сюр. Війна аж ніяк не може бути нормою. І вона дуже далека від гармонії. Тому наша свідомість опирається такій дійсності, шукаючи бодай якихось пояснень, щоб можна було б за щось зачепитися і за щось триматися. "все вокруг это просто моя иллюзия, все только у меня в голове. я с этими навязчивыми мыслями больше года. я не хочу жить". Якщо б все навколо було лише Вашою іллюзією та тільки у Вас в голові - тоді б події торкалися лише Вас однієї, що аж ніяк не співпадає з дійсністю. Як на мене, окрім реальних проблем, які стосуються реальних обставин, є ще більша проблема, яка стосується Вашого світосприйняття. Все змішане до купи і переплутане настільки, що жодна жива людина з таким "вінігретом" просто б не змогла довго існувати. Тому і не дивно, що Вам настільки погано. Якщо б Ваш світогляд був істинним, у Вашій душі одразу б оселився спокій та умиротворіння незважаючи ні на які життєві обставини. А Вам стає все гірше і гірше. Тобто, Ви самі себе заганяєте у прірву, з якої все одно прийдеться вилазити... Тільки от якою ціною, і якими зусиллями... А щодо "я не хочу жить" ..Не питання, можна самотужки "піти", але є маленьке але... Якщо є якість невирішені проблеми у цьому житті, їх все одно прийдеться вирішувати вже у іншому... Тільки умови задачі стануть ще складнішими... Можна, певне, вірити або не вірити у це... Але, якщо це правда? Тим паче, що є наукові докази існування душі... Можливо проблема дійсно у неправильно сформованому світогляді?

Как сложились у Вас отношения с Вашими родителями? Как то уж очень быстро принялась Вами роль "жертвы"...

Добрый день! У Вашего мужчины серьезные проблемы.. И ему надо максимально быть сосредоточенным... Наилучшая помощь - это не мешать ему... А вместо этого... Претензии, капризы, обидки... Кого Вам больше жаль и кому Вы больше сочувствуете? Если в условиях бесконечных упреков, Ваш мужчина еще общается с Вами - он действительно Вас любит, однозначно... Нормальный мужчина решает свои проблемы всегда сам, тем более, что вы еще не муж и жена... Знаете, читая Ваши слова "Я почувствовала бы себя любимой и нужной, если бы человек нормально со мной поговорил и мы вместе думали как быть" мне как то очень сильно стало не по себе "Я, мне, мое, обо мне, про меня..." Ни сочувствия, ни понимания... Сплошные капризы и огромное Эго... Есть только Ваши чувства и Ваши желания, но нет ни чувств, нижеланий , ни потребностей Вашего мужчины...

До тех пор пока Вы станете искать решение вопроса во внешних действиях - у Вас ничего не решится "Но как перестать об этом думать, ведь мысли о прошлом мне не дают покоя". Ваша проблема находится внутри Вас.... И я Вам об этом уже написала. То, что Вы "не увидели" мой ответ говорит о том, что внутри Вас серьезный блок состоящий из множества чувств: страха, вины, Стыда, обиды... И Вы просто "уклоняетесь" подсознательно от решения проблемы, потому что это серьезная внутрення работа по переосмыслению своего видения себя и окружающего мира... Но убежать от себя невозможно, можно только себя "загнать" в ловушку, из которой выйти с каждым днем будет все сложнее... Бег по кругу не даст выхода из этого самого круга...

Доброго дня! Співчуваю Вам, адже жити з почуттям недовіри до близької людини дуже важко. Чоловік та жінка - це взаємозалежність у всьому. Як, наприклад, взаємопов'язані ємності. Якщо в одну наливати рідину, у іншій її стане більше. І навпаки. Тобто, зовнішня проблема чоловіка на пряму пов'язана з внутрішньою проблемою у Вас. Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас з ними стосунки? Чому "розпався" перший шлюб?

Доброго дня Каріно! Ваша ситуація не з легких. Адже гірше за власні проблеми можуть бути тільки проблеми з дітьми. І Ви абсолютно праві, коли пишете, що це Ваш син і от так просто взяти і викреслити його з життя неможливо. наркозалежність - це одна з найстрашніших залежностей. По факту - це вже хвороба. При чому не тільки фізична, а ще і хвороба душі. Якими б в родині близькі люди не були різними, всі абсолютно "зв'язані" між собою на рівні підсвідомості невидимими "ниточками".Що певним чином свідчить про те, що проблема з одним стосується абсолютно всіх. І особливо матері. Бо саме від матері діти переймають в дитинстві поведінкові моделі та світогляд. Зараз здається що досить пізно розбиратися що і коли було зроблено не правильно, які допущено помилки... Але не зробивши цього, у Вас немає жодного шансу допомогти своїй дитині. Окрім того, серйозне переосмислення свого життя дасть можливість суттєво змінитися. І змінювати свого сина непомітно через оті самі внутрішні енергетичні "ниточки-канали". Тим паче, що немає сенсу про щось говорити із залежною людиною - вона сама собі вже не належить, на превеликий жаль. Отже, залишається єдиний шлях через себе...

Доброго дня Аліно! В принципі, немає нічого поганого у тому, щоб прагнути все робити якісно та досягати своєї мети. Але якщо перфекционізм перетворюється на нав'язливу ідею, тоді це дійсно вже проблема... Ви пишете "И это доводит до изнеможения, головных и сердечных болей. Но я все равно зубами вгрызаюсь в идею быстрого и качественного исполнения, придаю задаче чрезмерного значения". У мене одразу одне питання. Кому і що Ви весь час прагнете довести? Для кого Вам так хочеться бути "гарною дівчинкою"? Як склалися у Вас стосунки з батьками? Як на мене, Ваша проблема "родом з дитинства" і саме там потрібно шукати відповіді...

Добрый день! Действительно, ситуация неприятная. Вы пишете "Не могу понять,почему у него такой повышенный интерес к этой теме и как избавится от чувства вины" Своими словами, как по мне, Вы приктически дали ответ на свой вопрос.Дело в том. что нам только кажется, что мы воспринимаем друг друга на уровне слов и поведения. На самом деле, наше подсознание "считывает" внутренне состояние близкого человека. Ваш муж фактически реагирует на Ваше огромное чувство вины. Чувство вины - это страх, неуверенность в себе, обида и т.д., что по факту есть латентной формой внутренней агрессии. И чем сильнее Ваше чувство вины, тем сильнее будет его желание разобраться с тем, что с вами происходит. выход единственный - вместе с психологом разобратьс в своихвнутренних чувствах и перестать "сьедать" себя и попутно - своего мужа... А развод, уход от мужа ничего абсолютно не даст, кроме увеличения проблем. Вы хотете на всю жизнь остаться одна с огромным комплексом вины и ненависти к себе?

Спасибо за откровенность! По опыту знаю, что мужчинам всегда намного сложнее обратиться к психологу чем женщине. И причина кроется в самой мужской природе. Ведь он пришел в этот мир побеждать, справляться с проблемами в одиночку, не признаваться никому в своих слабостях и проблемах. Поэтому начать работать могут очень сильные люди, которые уже имеют ресурсы признаться самому себе, что не всегда и не все от нас в этом мире зависит. Поэтому Ваше "отсутствие возможностей", как по мне, в переводе на язык психологии, звучит как "внутреннее сопротивление переменам". Когда человек уже действительно принял решение менять что-то в своей жизни, сразу находятся и финансы и возможность выйти на связь с психологом онлайн... Если не "находятся", значит не все еще внутренние возможности исчерпаны для решения проблемы...

Доброго дня! Те, що Ви робите висновки і намагаєтеся змінюватися - робить Вам "респект". Але, на превеликий жаль, у стосунках цього буває як правило замало. Адже наші близькі реагують не на наші зовнішні дії, а на наші внутрішні установки. Тобто, на те, що "записане" на рівні підсвідомості. Як на мене, у Вас дуже сильна внутрішня залежність від коханої людини. Тобто, Ви її зробили основним сенсом свого життя "Люблю её сильно стараюсь ни в чём не отказывать". Це так само, як прагнути так сильно обійняти когось, що тому не вистачає свіжого повітря і він починає "задихатися". "Я естественно воспринимаю всё как-будто бы всё наладилось, когда об этом заходит речь оказывается что мы же просто друзья. Я не понимаю почему человек ведёт себя со мной как с парой, а говорит что хочет просто дружить". Своїм залежним ставленням до коханої Ви зробили себе дуже приниженим. А принижених людей ніхто любити не зможе, хіба що жаліти. Що, певне, і намагається робити Ваша дівчина... Як на мене, потрібно дуже глибоко розбиратися звідки у вас така тяга до "залипання" та "зростання"... І причину, як я думаю, потрібно шщукати у Вашому дитинстві... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Які у Вас стосунки з мамою?