Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Добрый день Оля! Коллеги написали очень много правильных советов и вопросов, поэтому я остановлюсь только на одном моменте. Просто так такие фантазии, как по мне не возникают. "Боюсь что может он мне изменит когда появиться возможность или вообще сменит ориентацию! А я останусь ни с чем и мне будет уже за 30. Так же боюсь что в конфликте он может меня ударить или я его.. обозвать или выгнать из дома..." Для этого нужны очень веские жизненные основания. Как сложились отношения у родителей? Что происходило с Вами в Вашем детстве?

Добрый день! Я Вам искренне сочувствую, потому что Вам предстоит принять очень непростое решение и не только в отношении того, как себя вести с девочкой, но и как быть с ней дальше. Судя по тому, что Вы пишете, у ребенка стрессовое состояние, у нее нет внутренних ресурсов, чтобы "прожить" травмирующую ситуацию и идет так называемое "вытеснение" реальности. Подсознательно она защищает себя от непереносимой боли, ведь судя по всему, и до этого ее жизнь не была "медом". Детская психика так устроена, что все с чем справиться ребенок-подросток не может, загоняется в глубь подсознания... А внешне могут создаваться иллюзорные картинки, которые помогают держать относительное равновесие. Как по мне поговорить с девочкой надо обязательно. Какие у Вас с ней отношения? Вы душевно близки?

Справа в тому, що чоловік та жінка завжди "дзеркалять" один одного, а отже і проблеми, які виникають в роидині також є спільними. Хоча зовні вони можуть здаватися несхожими. Як на мене, починати потрібно з почуття образи на чоловіка та втрати себе як особистості. "У меня свои переживания, что не добилась многого и т д, не самореализовалась ,а растворилась в семье". Коли жінка повністю розчиняється у побуті, вона стає нецікавою навіть сама для себе. І абсолютно не обов'язково бігти влаштовуватися на роботу, щоб вже там проводити все своє життя. Це, швидше, питання самосприйняття та розуміння мети свого існування. У житті буває по різному, і з грошима, у тому числі, Тому, як на мене, питання не стільки в них, скільки у Вашій реакції на вчинок чоловіка. І чоловіки починають випивати тоді, коли їм не вистачає прийняття його як особистості своєю дружиною. Те, що відбувається зовні є лише реакцією на внутрішній стан...

Доброго дня Надіє! Вам зараз не позаздриш... Але те, що відбувається, сталося не "зараз". Ви пишете "В острые наши моменты я включила женственность, гибкость, нежность, мудрость и сохраняла отношения, потому что люблю. Последнее время, то ли ресурса нет, то ли женские качества исчерпались, у меня к нему злость, обида, боль, даже ненависть, поэтому постоянные скандалы. Раньше молчала, сейчас не могу". Те, що Ви пишете про " женственность, гибкость, нежность, мудрость и сохраняла отношения, потому что люблю" дуже схоже на прив'язаність, "злипання" та намагання навіть ціною принижень, втримати біля себе чоловіка. Це схоже на дуже залежні псхо-емоційно стосунки. Спершу Ви "давили" себе, підлаштовувалися, "прогиналися", знищуючи свою індивідуальність та неповторність. А коли ресурс закінчився (адже, коли весь час принижуєшся, сили згорають практично миттєво). У Вас пішла неконтрольована агресія на чоловіка, а отже автоматично і на його сина. "Последнее время, то ли ресурса нет, то ли женские качества исчерпались, у меня к нему злость, обида, боль, даже ненависть, поэтому постоянные скандалы. Раньше молчала, сейчас не могу". Як на мене, Ви просто не розумієте, не знаєте як правильно будувати стосунки.І тому залежність сприймаєте як кохання. Коли жінка поводить себе принижено або агресивно, (що насправді два боки однієї проблеми), чоловік таку жінку ніколи поважати не буде. У Вас несформоване почуття власної гідності та повністю відсутня самодостатність (не самостійність - це різні речі). Окрім того, Ви самі себе поставили у позицію "наложниці", згодившись жити з чоловіком без офіційного шлюбу. Що Вам робити зараз? Як на мене, якщо є хоча б найменша можливість домовитися з чоловіком - домовляйтеся та залишайтеся і терміново почніть працювати з психологом. Бо Вам потрібно відновитися і розібратися із собою та почати себе правильно поводити.

Доброго дня Kseniya! На превеликий жаль, те що у Вас така сильна неприязнь до готування їжі - це не тривіальне питання, а наслідок дитячої травми "Когда то в детстве я готовила где то от 10-12 лет, потому что мама умерла когда я была маленька папа нашел себе мачеху он с ней то жил, то она уходила, есть еще два брата старшие. Очень часто готовить должна была я хотя я нехотела и делала ето как обезательство". І під небажанням готувати криється дещо набагато глибше і болючіше. Там може бути дуже багато всього, про що можна тільки на відстані здогадувати, наприклад, неприйняття маминої смерті, (дитяча психіка зачасти несправляється з проблемою і "заганяє" її у підсвідомість), образи, гнів на батька, братів, саме життя, невдоволення їм, внутрішнє бажання таким чином відстояти своє право на недоотримане дитинство, бажання хоч так помститися і т.д... Зовні , незначне питання, яке може стати, у тому числі, перепоною у створенні налагодженні вже своєї родини... Яке у Вас зараз особисте життя?

Доброго дня! Як на мене у Вашого питання є два аспекти. Перший, суто психологічний. Ви живете сім'єю з чоловіком вже два роки, а досі називаєте його просто "мужчина". Тоді, як насправді, він вже Ваш чоловік. Тобто, підсвідомо, Ви сама його не сприймаєте, як людину, з якої б Вам хотілося прожити все своє життя. І друге "много лет тому у меня были отношения, где МЧ тоже таким образом пропадал и объявлялся раз в сутки. Потом оказалось, что он изменял. Так что присутствует страх предательтсва" У Вас не просто страх, у Вас непрожита травма, яка зараз фактично руйнує Ваше життя. Скажіть будь ласка, чи були зради між вашими батьками?

Спасибо Вам за искренность. Вы пишете "Пытался задеть за живое, типа бил по больному, что я якобы никто без него, что в жизни ничего не добьюсь и не заработаю, что и внешность моя деланная, что и трачу я на нее много и пятое-десятое". Есть, как по мне несколько аспектов Вашей проблемы. Первая: "задеть за живое" можно только тогда, когда у нас есть по этому поводу недовольство собой, неудовлетворенность: "ничего не добьюсь" и акцент на внешности. И второе: мужчина так себя ведет тогда, когда чувствует собственную несостоятельность, отсутствие собственной значимости в семье, в глазах жены... Вы пишете, что очень обиделись на мужа сразу... А Вы пытались прежде выяснить у него, в чем была необходимость такого действия? Очень похоже на недоверие к Вам как к жене в плане умения распоряжаться деньгами... Как сейчас Вы получаете деньги на необходимые расходы? Ведь муж как то дает Вам необходимые деньги, я правильно Вас поняла?

Є таке поняття, як природа жінки. На превеликий жаль, зачасти жінка вступаючи у інтимні стосунки, навіть не розуміє, що підсвідомо вже сприймає хлопця як свого чоловіка. Тим паче, що ви були разом 5 років. І оте, що Ви пишете "Совершенно недавно я ему написала , с претензией того что он начал опять липнуть к одной и той же девушке, хотя он обещал мне когда мы переставали общаться что с ней он даже пересекаться не будет (так как мне было неприятно это) на что он ответил что я ему уже надоела, что это не мое дело, чтобы я отвалила от него." - є цьому прямим підтвердженням. Те, що відбувається - ревнощі. Окрім того, у Вас неправильно сформоване відношення до чоловіків. Ви ставитесь до хлопця як до своєї власності, як до іграшки, яку можна "заховати" у шафу, а потім звідти витягнути. Але "іграшка" чомусь не захотіла сумирно сидіти там, куди її поставили і почала сама приймати рішення. Відбувається злам стереотипів, які були закладені з дитинства. Це - так званий, розрив шаблонів... Навряд чи Вам вдасться з цим впоратися самій, мені шкода... Але поради психологів не дуже дієві у таких випадках, потрібна терапія.

Дякую Вам за щирість! Хто поміж батьків головний? Хто приймає рішення?

Доброго дня! А Ви не думали, можливо Вас просто дуже сильно "зачепило", що вже він Вас не хоче бачити? Адже до цього процесом керували Ви... І якщо "зачепило", то чому? Як у Вас склалися стосунки з батьком? Які стосунки у батьків? Адже Ваша проблема набагато більша, як на мене, аніж один випадок з хлопцем...

Ответ отредактирован автором 05-06-2021 16:57:30

А загалом, як на мене, є дуже непоганий спосіб обрати собі спеціаліста, окрім тих, що вже порадили психологи - просто почитати відповіді та поради терапевтів на схожі з Вами питання на сайті. Можливо піде відгук у серці.

Добрый день! Как по мне, Ваша реакция на свекров - это "верхушка айсберга, ведь Вы и сами говорите, что в принципе ничего плохого они не делают. Значит проблема не в действиях, а скорее в реакции на эти действия. Что то внутри Вас заставляет постоянно отстаивать себя и свое право делать все самостоятельно. "Вы пишете "Когда они нарушают мои границы..." Кто в детстве постоянно нарушал Ваши личностные границы? Кто лишал Вас права на самостоятельные решения?

Доброго дня Рито! Ви пишете "Сама знаю что причина в моём детстве". Що змусило Вас так думати? Які події чи стосунки дали Вам це зрозуміти? Адже, за невпевненістю у собі, інколи приховується набагато більше, аніж спершу здається...

Доброго дня Яно! Я Вам співчуваю, бо Ви опинилися в ситуації, коли самі, не розуміючи цього, почали "тікати в роботу", намагаючись притамувати почуття страху, самотності, непотрібності... Так, поштовхом до Вашого теперішнього стану, безумовно стали останні трагічні події. Але, як на мене, за зовнішніми, не дуже приємними почуттями, криється набагато сильніша проблема - нерозуміння сенсу свого життя. Адже смерті "обнулили" попереднє бачення світу, а нового поки що Ви не віднайшли... І те, що чоловік знайшов роботу і там "пропадає" цілими днями, не є, як мені знову ж таки здається, проблемою насправді. Просто його відсутність і Ваша раптова зупинка по завершенню роботи пікреслила, виділила внутрішню самотність.... І це чудово що прийшло усвідомлення, що зовнішні дії аж ніяк не допомагають вирішувати глобальні внутрішні питання... хіба що на деякий час дають забутися... Але, як на мене, саме такі "зупинки" допомагають переосмислювати вже пройдене та шукати вихід на новий рівень життя. Певне, якщо сама людина цього захоче і готова до внутрішньої роботи...

Ответ отредактирован автором 05-06-2021 15:14:19

Доброго дня! Щоб спробувати допомогти Вам, потрібно більше інформації. Ви пишете "Как представлю что ухожу от мужа, хотя хочу этого, окутывает сильный страх, становится плохо физически". Яка причина Вашого бажання піти? Чому Ви це хочете зробити?