ДНУ імені О.Гончара (магістр)
Відвідувала додаткові семінари з психології кризових ситуацій, суїцидальної психології та психології втрат.
Курси:
- "Знати, як допомогти" (Ознайомчий онлайн-курс про базові принципи психології для роботи з травмами дітей та дорослих)
- "Резильєнтність дітей, що пережили травму, війну і катастрофи: глобальні перспективи" (Онлайн-курс Міннесотського університету)
Досвід психологічної практики
Проходила виробничу практику у Дніпровській міській дитячій лікарні №5, у якості помічника клінічного психолога. Проводила психологічні тести з пацієнтами лікарні та психологічні консультації з пацієнтами та їх батьками.
Консультую онлайн з 2020 року.
Звернутися до мене можна, надіславши повідомлення у Telegram або Viber. Консультую також в цих месенджерах.
Працюю з запитами спеціалізація, зона професійних інтересів
ПРАЦЮЮ З ТЕМАМИ:
- Суїцидальні думки, депресивні стани
- Міжособистісні відносини (дружні, сімейні, романтичні, професійні, тощо)
- Проблеми з мотивацією, самоорганізацією, вибором професії, життєвого шляху
- Криза ідентичності, пошук відповіді на запитання "Хто я?"
- Творча криза, розкриття власної креативності
- Втрата сенсу життя або задоволення від життя
- Втрата близької людини або тварини
- Стрес через перебування в екстремальних умовах або адаптації до нових умов (нова робота, місце навчання, новий колектив, нова країна)
- Знижена емпатія, складність у розпізнанні своїх або чужих емоцій
- Підозра на психічні розлади (даю контакти психіарта, надаю психологічний супровід людям з не психотичними розладами, які паралельно проходять лікування у психіатра)
- Хронічні захворювання (НЕ лікую захворювання. Надаю психологічний супровід людям, які вже спостерігаються у лікарів та потребують психологічної допомоги.)
- Труднощі у визначенні власної сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності
- Просто бажання отримати інформацію або підтримку стосовно Вашої проблеми
- Якщо не можете сформулювати запит - можу допомогти з формулюванням
- Можу надати консультацію англійською мовою, якщо буде така необхідність
НЕ ПРАЦЮЮ з:
- Невнолітніми
- Темами пологів і материнства/батьківства
- Психотичними розладами
- Людьми, які мають інтелектуальну інвалідність (не маю належної компетенції)
- Хімічними залежностями (алкоголь, психоактивні речовини)
- Ігровою залежністю
- РХП
- ПТСР
- Військовими, які мають психологічні травми через війну
- Темою сексуальної травми
- Людьми, які скоїли фізичне або сексуальне насильство. А також з людьми, що мають повторювану антисоціальну поведінку та не мають мотивації її змінити.
- Людьми, які жорстоко поводяться з тваринами
Чому користувачі не можуть залишати відгуки про психологів? Чому не можна дати можливість запитувати на сайті оцінювати відповіді?
Людина, яка звертається за психологічною допомогою, так само як і будь-який нефахівець у принципі, не завжди може об'єктивно оцінити користь від тих чи інших рекомендацій психолога. Іноді найбільш слушна порада, наприклад, переглянути свої способи реагування в конфлікті, що повторюється, а найприємніша для клієнта - запевнення в тому, що він у всьому абсолютно правий і змінитися повинні оточуючі люди.
Іноді саме ті відповіді, які «зачіпають» клієнта, викликаючи почуття роздратування та агресії, якраз і є «правильнішими».
Хороші рекомендації не завжди приносять полегшення одразу.
Тому майстерність психолога може найточніше оцінити інший фахівець.
Розкажіть, будь ласка, як загалом розвиваються Ваші стосунки з чоловіком? Коли саме він почав віддалятися, після яких подій у вашому подружньому житті? Чи є фактори (стреси на роботі у нього і у Вас, переїзди, тощо) які б впливали на відносини між вами?
Чому саме у Вас виникла підозра, що чоловік зраджує? Ви пов'язали між собою свою зраду в минулому і те, що він міг знайти собі когось іншого. Ви все ще відчуваєте провину за те, що зрадили чоловікові? Чи є між вами з чоловіком довірчий діалог, після яких ситуацій почали підозрювати, що він недоговорює?
А з депресивним станом краще не жартувати, і якомога скоріше звернутись по допомогу до психотерапевта. Що б не відбувалося у Вашому шлюбі, Ви у себе одна і про себе треба піклуватися.
Думаю, Вам нужно обсудить этот вопрос со своим партнёром. Психологи форума не общались лично с ним, чтобы сказать, какие у него мотивы, а если Вы будете додумывать сами, то можете накрутить себя. Поэтому прямой вопрос "Что между нами происходит и как ты ко мне относишься?" будет в любом случае лучше неизвестности, какой бы ответ Вы не получили.
Краще за все буде звернутися на індивідуальну консультацію до психолога. Бо ставлення до грошей зазвичай сягає коренями до ситуації в родині, де Ви виросли, до установок, які там панували. Ставлення до грошей може передаватися через навчання і виховання від батьків до дітей, а може і навпаки - людина не хоче жити так, як її батьки, тому дуже переймається своїм фінансовим благополуччям в дорослому віці.
Також тема грошей - не завжди тільки про матеріальні блага, це про Ваші цінності. Гроші цінуються насамперед тому, що без них в сучасному світі неможливо прожити. І вкладати їх можна в різні сфери життя, від базових потреб до більш культурно обумовлених, тому те, на що Вам шкода і не шкода грошей, може свідчити про цінність для Вас тих чи інших сфер життя. Це дуже цікава тема, яку можна дослідити з психологом.
Это может быть что угодно, от нарушения слуха до расстройства аутистического спектра. Нужно обязательно показать сына врачам: педиатру, ЛОРу и психиатру. Последнего не пугайтесь, потому что если и есть какое-то расстройство, то раннее выявление чего угодно позволит как можно раньше помочь сыну адаптироваться ко внешнему миру с теми исходными данными, что у него есть. Сил и удачи Вам!
Я вижу, что Вы взяли словосочетание навязчивые мысли в кавычки, и действительно, то что с Вами происходит, не подходит под клиническое определение навязчивых мыслей, то есть обсессий как симптома ОКР. У Вас скорее нормальная реакция психики на непрожитые эмоции. Эта новость скорее хорошая, чем плохая.
Проблему я вижу в том, что переживания, связанные с вашим бывшим парнем, были вытеснены в подсознание и продолжают беспокоить в виде непроизвольных мыслей и снов. Это так психика сигнализирует "Хьюстон, у нас проблемы!" Так что рекомендую обратиться к психологу на индивидуальную консультацию и проработать данный внутренний конфликт.
Треба, перш за все, звернутися до психіатра, бо саме психіатри (в першу чергу, психіатри-наркологи) спеціалізуються на діагностиці та терапії залежностей, не тільки хімічних, а й ігрових. Також, треба підшукати психотерапевта, який працює з залежностями, щоб довго і планомірно опрацювати Вашу проблему. Ще існують різні терапевтичні групи для залежних, можна пошукати подібне у Вашому населеному пункті.
Думаю, тут важно вежливо отстаивать границы в общении с мамой. Отказывать, если не хотите чего-то делать, и не идти на контакт, когда чувствуете, что у Вас нет ресурса коммуницировать. Её поведение уже не изменишь, она человек взрослый, и имеет право на свои реакции на происходящее. Но и Вы не обязаны быть своей маме мамой и выдерживать все её эмоциональные всплески. Если будет трудно - обращайтесь к психологу сами. Маму туда не затащишь против её воли, и на пользу это ей, без её желания, не пойдёт. А Вам пойдёт, потому что Вы понимаете важность психологической помощи.
Расскажите, пожалуйста, подробнее свою жизненную ситуацию. С кем Вы живёте, кем работаете, есть ли у Вас близкие люди, которым Вы доверяете?
Кто мешает Вам защитить себя и каким образом?
Ви можете ділитися з донькою своєю точкою зору, не наполягаючи на тому, що вона єдино вірна. Але остаточне рішення, що робити далі зі своїм життям, все одно за нею. Так, вона неповнолітня (як я зрозуміла) і Ви поки що несете за неї відповідальність. Але і чинити тиск - не варіант, бо після повноліття донька все одно зможе робити те, що забажає сама, плюс зайвий тиск може зіпсувати відносини між вами.
Тут варто проявити мудрість і дотримуватися тонкої межі між бажанням допомогти доньці жити кращим життям і прийняттям її права на особистий життєвий шлях.
Прежде всего хочу отметить, что очень хорошо, что Вы с психологом открыто проговариваете все свои эмоции, в том числе и негативные. Злиться на своего психотерапевта - это так же нормально, как и злиться на любого другого человека. А так как в терапии проявляются те же конфликты, что и в обычной сфере общения клиента, то тем более всё вполне естественно.
Интервизия (групповое обсуждение психологами клиентов) и супервизия (обсуждение клиентских случаев психолога с более опытным наставником) - это обязательная часть жизни психотерапевта. Не у всех психологов-консультантов есть возможность проходить супервизию и интервизию, но для последипломной подготовки психотерапевта это показатель как раз-таки компетентности. Признаком некомпетентности было бы, если бы психотерапевт обсуждала клиентские кейсы неанонимно, в кафе с подругой или дома с мужем. Другое дело, что Вам очень обидно было слышать, как Вас обсуждают за спиной и то, в каком ключе это делалось, тоже могло ранить. От реакции психотерапевта на Ваши эмоции, возникшие от такого стечения обстоятельств, очень сильно зависит качество терапевтического контакта.
С одной стороны, все возникшие разногласия важно обсуждать именно со своим психологом (что Вы и делаете). И динамика общения с ней выявляет Ваши внутренние конфликты (например, связанные с доверием и с деньгами). С другой стороны, если специалист Вас не устраивает, Вы всегда можете прервать терапию и/или выбрать другого специалиста, с учётом того, что в терапии с другим специалистом тоже могут возникать некоторые разногласия.
Ви правильно зробили, що почали шукати для дитини психологічну допомогу. Я не є дитячим психологом, але хочу зазначити, що дитина часто підсвідомо віддзеркалює психологічні проблеми, які є в родині, де вона виховується. Тому паралельно з походом до психолога з дитиною, добре було б ще знайти психолога для себе, який пояснить, як показати дитині приклад асертивної поведінки в соціумі (діти краще за все навчаються, коли дорослі на власному прикладі показують, як варто поводитись в різних ситуаціях), і допоможе знизити загальний рівень стресу у Вашому житті, вирішити якісь свої особисті проблеми, якщо такі є. Удачі!
Нормально раздражаться, когда друзья или другие люди из круга общения делают что-то, что нарушает Ваши личные границы. Тут важно уметь отстаивать границы и вежливо, но настойчиво отвечать, что совет от подруги Вам сейчас не нужен, либо какое-то другое действие с её стороны Вам неприятно. В дружбе очень важно быть откровенной о своих эмоциях, потребностях и границах в том числе.
Если же отстаивание границ не поможет, Вы вольны не дружить с человеком, который настолько раздражает.
Если будет сложно самой разобраться с ситуацией, можете попросить родителей записать Вас к психологу. Удачи!
Как насчёт начать подыскивать новую работу, пока ещё не уволились с этой, чтобы не уходить "в никуда"? Я понимаю, что Вы сейчас не готовы уходить с этой работы, чтобы не терять материальную стабильность. Но также важна и Ваша психологическая стабильность, которая из-за поведения начальницы страдает.
По поводу общения с начальницей. Как у Вас с тем, чтобы отстаивать личные границы? (Как конкретно с ней, так и с другими людьми.) И ещё, напоминает ли Вам начальница кого-то из знакомых Вам людей из прошлого? Например, кого-нибудь из родственниц или других значимых взрослых, с кем Вы общались в детстве? Иногда взрослых триггерит поведение тех, кто напоминает им о детских и подростковых травмах в общении с родителями и другими людьми.
«Но я хочу уже приостановиться, хочу детей, я не знаю почему, может эволюция так работает. А детей я могу создать только в браке, ведь я сама по себе слабенькая и нуждаюсь в крепком плече, в любом случае. +у меня в планах далеко не один ребенок, я допускаю как рождение, так и усыновление, если все будет ок с деньгами. Не знаю почему так, но я такое представляла ещё когда мне было лет 16.»;
Поняла Вас. Это непростая задача - найти своего человека, с которым Вам будет комфортно и будет взаимное желание создать семью и продолжить род. Думаю, нормально, когда такой человек находится не сразу, а после долгих поисков и понимания, кто нужен именно Вам. Также думаю, важно не форсировать события и не ставить себе каких-то временных лимитов, вроде "выйти замуж и завести детей до такого-то возраста", потому что они поднимают тревожность и могут мешать в осуществлении Ваших целей. Вы можете как жить в своё удовольствие сами, так и строить счастливую семью с любимым человеком, и хорошо то, что у Вас всегда есть выбор.
«Там зашла речь про секс и когда я узнала что многие не девственницы для меня это было сродни обиды и злости, я сидела в такой агрессии, что я думала что побью их прямо сейчас, в миг они стали мне противны, я посмотрела на них как на проституток, с некоторыми избегала общения, при этом сама не была на тот момент девственницей»;
Скажите, пожалуйста, какой смысл Вы вкладываели в то, девственница девушка или нет? В зависимости от культурных особенностей и личного опыта, разные люди по-разному реагируют на наличие или отсутствие у других сексуального опыта. Сам факт того, что кто-то не девственница - это не хорошо и не плохо, но решающе тут то, про что это лично для Вас.
«Ещё у меня есть странность в том, что я могу с кем-то встречаться, заниматься сексом после пару дней знакомства, но если я узнаю что так делает другая девушка, то она сразу для меня гулящая, я начинаю ее оскорблять, говорить про нее очень плохие вещи»;
Похоже на механизм проекции. Люди часто осуждают других за то, чего не принимают сами в себе. Как у Вас с принятием своей сексуальности и образа жизни?
«Может быть я завидую этим девушкам, не знаю. Они симпатичные, стильные, у них есть парни, а я одна, переехала в другой город, не знаю даже как и где знакомиться и профессия у меня чисто женская, парней тут не бывает. Со стилем я постоянно определиться не могу, я все время меняю его. Мне пишут, говорят что красивая, но все это в интернете, а в реальности познакомиться негде»;
Думаю, тут дело в самооценке. Даже, я бы сказала, в самоценности. Самоценность - это такое чувство, когда человек понимает и ощущает, что он ценен сам по себе. Не зависимо от отсутствия или наличия отношений, не зависимо от оценок окружающих. Если оно не сформировано, начинаются сравнения себя с другими не в свою пользу.
Можно поработать с психологом, чтобы постепенно поменять самовосприятие.А также нужно обратиться к психиатру по поводу вспышек агрессии, так как судя по тому, что они были у Вас с детства и стабильно продолжались всю жизнь, это может быть органическая особенность Вашего мозга, связанная с повышенной возбудимостью нервной системы.