Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Доброго дня.
Доєднуюсь до питань від колеги вище, проте пропоную звернути увагу ще на такий момент:
- коли Ви б'єте чи кусаєте його поза сваркою, то які емоції з цим пов*язані? Що Вам хочеться від нього чи для нього, що провокує таку поведінку? Ви кажете про жартома, але скоріш всього це висновок постфактум, а важливо зрозуміти який намір і емоція в самий момент. Що Вам тоді хочеться, які емоції тоді переживаєте?

- і у самих сварках, чи відбуваєте Ви тільки злість коли так вчиняєте? Яким Ви бачите тоді хлопця і себе, в момент коли б*єте його чи кусаєте вже у сварці? Хочеться саме ранити його, вдарити свідомо, чи можливо скоріше це наслідок переповнення злостью і рухи рефлекторні?

- Що по емоціям і відчуттям схоже на кусання чи биття хлопця в жарті, але цим не є? Маю на увазі, спробуйте подумати і підібрати рух, жест, дію, що могли б замінити кусання чи удари по хлопцю в "жарт", але щоб не шкодили йому. Умовно, сильні обійми, лоскотіння чи сжимання рук сильне і т.д.
По трішки і по можливості намагайтесь включати свідомий елмент в цю дію, принаймні поки не буде точно відома причина і необхідність в укусах і т.д.
І звісно, тут краще звернутись до психотерапевта, адже враховуючи мимовільність Ваших дій, самотужки дослідити це достатньо глибоко буде складно.

Ммг, Ваші питання зрозумілі, але чи може хтось тут, хто не знає ні Ваших стосунків, ні Вашого колишнього чоловіка на це відповісти?
Чи запитували Ви у нього безпосередньо? Про те, чому він ініціював розрив? Що змінилось?

А як Ви самі ставитесь до його поведінки? Того, як Він по різному себе поводить зараз? Які емоції це викликає? Чи хочеться Вам такого спілкування?
Тому що іноді, простіше розібратись у своїх переживаннях та покращити свій стан відійшовши від проблеми на певну дистанцію, а фактично Ваші стосунки утримуються і надалі, що точно не надає бодай чіткості в тому.

"Мені ж пише, щоб я жила своє життя, не малювала ілюзій" - це його прямі слова. Чому не можете покластись і прийняти рішення опираючись на них? Що в його поведінці, Ви сприймаєте як надію саме на відновлення стосунків а не на збереження нейтралітету чи "гарного розлучення" для комфортної роботи, наприклад?

Знаєте, помилитись можна в будь-якому випадку, але особливо часто ми помиляємось роблячи висновки із власних уявлень. Ви не можете знати, що у нього в голові, але можете запитати прямо те, що Вам потрібно знати. Те, чи можете Ви вплинути на його почуття та Ваші стосунки, і попри його поведінку, опиратись вже на вказані слова. Інакше, є ризик і надалі мучити себе умовною невизначеністю.

Як відчуваєте, чи могли б напряму запитати його?

Доброго дня.
Ваше сум'яття зрозуміле, 9 років це дуже тривалий термін. Як Вам дається переживння розриву?

І враховуючи все, важливо розуміти, а щоб Ви хотіли отримати тут? Яку допомогу?

Доброго дня.

Ситуація дійсно не проста, можу тільки уявити як Вас це стурбувало.

А що сам син говорить? Як пояснює те що відбувається?

Чи помічали щось таке в Україні? і чи відмічали раніше, що син не вміє себе відстоювати? Як він це робить з Вами? Чи сперечається, чи противиться? Чи може він навпаки, дуже слухняний?

Момент який особливо важливо враховувати, це те що зміна школи в такому віці, і не просто школи а й країни може мати різний вплив на різних дітей, і далеко не завжди це проходить легко. Як переїзд сприймав син? Чи змінилась його поведінка за цей час?

Ви могли переїхати два роки тому або місяць тому, але якщо не було належних умов для адаптації чи високий рівень тривоги і стресу у сина, для нього це може бути складно, що відмічається на поведінці із однолітками. В цьому віці, діяльність в школі та позиція серед однолітків взаємоважливі, і втративши щось одне, втрачається і інше, або ускладнюється.

Подосліджуйте ці моменти, чи самі чи з психологом, і важливо зосередити увагу не тільки і не стільки на самозахисті хлопця, "щоб міг постояти за себе", а на його стані. На тому, чи є у нього опори і ресурси, сили і впевнеінсть в тому зоб себе відстоювати. Просто технічно навчити його відповідати на образи - не зменшить неприємних відчуттів від самих образ.

Здравствуйте.

Конечно, навязчивые мысли о которых Вы говорите довольно неприятные, но делать вывод об ОКР слишком рано, да и даже не совсем симптоматично подходяще, так что не стоит нагружать себя дополнительными тревогами. Навязчивая невротичность и тревога, это не то же самое что ОКР.

А по поводу самих мыслей - Вы сказал что появились недавно, а что тогда происходило в Вашей жизни? И когда именно было это недавно? И кроме мысли о том не лесбиянка ли Вы, что еще крутится в голове?

«я тревожусь достаточно часто и по разным поводам, из за которых так-же появлялись навязчивые мысли.»; - тут так же следует понять, а каким образом Ваша тревога преобразуется в навязчивые мысли и обретает "причину". То есть, что становиться для Вас внезапно или повторно важным и занимает место объекта навязчивых мыслей.

Конечно, это лучше разбирать в терапии, но если Вы могли бы коротко обозначить какие еще были примеры и насколько длительны других навязчивых мыслей, то можно попробовать посмотреть как с этим обходить в общем плане или на этапе еще тревоги.

Доброго дня.

« як зберегти стосунки на відстані»; - як можна вберегти стосунки, якщо Ви до кінця не впевнені в тому, що це вони і яке у Вас в них місце? Це до слів про те, що Вам лячно запитати у нього, хто Ви для нього.
Що в цьому страшного? Яку відповідь Ви боїтесь почути?

«Тепер я не можу зрозуміти, чи справді він не має можливості зі мною спілкуватися, чи просто не хоче.»; - Які у .Вас самої переживання у зв*язку з цим? Чи запитували прямо бодай про те, з чим пов*язана така зміна у Вашому спілкуванні? Чи стали Ви у відповідь на його чи зайнятість чи холодність, вести себе інакше?

«Я розумію, що він не може мені нічого пообіцяти, бо живе сьогоднішнім днем»; - Ви дуже турботлива тут і щиро намагаєтесь враховувати його реалії, але все таки, чи хочеться Вам якоїсь обіцянки? Якої? Попри ризики з якими Він стикається, вони заважють не всьому, у формуванні стосунків. Тут важливо прояснити, його неможливість щось пообіцяти і Ваша готовність відмовитись від свого очікування, ніби опирається на різне бачення Ваших стосунків, і тоді дійсно складно поставити їх на одну хвилю.

« але поки що не можу довіряти йому на 100%»; - а в чому власне Ви йому не довіряєте? Ви говорили про сумніви, в тому чи дійсно у нього так мало часу, але чи тільки це підтриває Вашу до нього довіру?

Здравствуйте.

Очень хорошо и важно, что Вы кроме посещения психиатра работаете с психотерапевтом, потому что справляться самостоятельно может быть невероятно сложно, хотя это в любом случае не просто.

«Как я буду жить дальше понимая что я о таком думаю или думала.»; - какими бы пугающими или неприятными не были Ваши мысли, напоминайте себе, постоянно что это не более чем мысли. Это не действия и даже не желание действия. И, это по большей мере, мысли что вызваны Вашим состоянием, расстройством в данный момент, а не Вами как личностью. Напоминайте себе так же, что пусть они и возникают постоянно, ВЫ стоите против них. Они Вам не нравятся, Вы их не воплотите, потому что не хотите этого, и Вы работаете над тем, что бы от них избавиться. Так же, старайтесь отпускать их и пропускать мимо, не блокировать или прерывать, а пропускать мимо словно ручей, словно это какие-то чужие сюжеты из книг или фильмов, что бы немного снимать напряжение по возможности. Хоть это и не просто.


«Как жить дальше с пониманием что я не такая как все обычные люди,»; - так не будет всегда. При должном внимании и усердии в лечении, будет по другому. Хоть это и займет время.

Возможно, назначьте большие встреч с психотерапевтом, что бы и эти беспокойства свои выносить в терапии. Важно не оставаться наедине с этим, потому что закупоренная тревога и страх разрастаются в разы больше.
Проговаривать, выписывать, рисовать эти мысли, выражать из за пределы Вашей головы, поможет не только снять давление но и рассмотреть их при "дневном свете", так сказать. Материализация мыслей в слова очень их проясняет и часто снимает тот уровень тревоги или угрозы который ощущается.

І не думаю що маю право на велику кількість експериментів не за свої гроші. - а хто може Вам надати "право"? З Ваших слів, Ви себе вже цього права позбавили, без шансів.
Ви казали, що зараз Вас забезпечує хлопець, і якщо Ви у стосунках, то Ви для нього важливі. І, можливо, якщо спробувати включити і допустити його до Ваших переживань, Ви будете менш навантажені ними. І його допомога з оплатою, це те, що має і може вирішити Він а не Ви за нього.
Дати близьким людям можливість торкнутись Ваших переживань, бути поруч, бути включеним у таку сферу Вашого життя - це теж чесність та показник близькості, на який хоч і не просто наважитись. Ви можете провгоирти це, запитати і отримати фітбек, який матиме цінність, або так і виключати своє право на підтримку і право Вашого партнера бути включеним у Ваше життя зараз.

Доброго дня.

Ви описуєте дуже серйозні та складні для обходження симптоми та стани, підкажіть як давно вони у Вас?
Чи ділились з кимось із рідних дорослих тим, що переживаєте? Якщо ні, то чи є хтось з дорослих кому могли б довірити це? Зокрема, чи міг би це бути хтось із батьків?

Адже ідеальної рекомендації на Ваше питання немає, для цього необхідна робота із психотерапевтом чи психіатром особисто. Чи хотіли б Ви отримати таку допомогу?

З приводу Вашої мотивацій чимось займатись - їх багато, але чи помічали Ви, що по більшій мірі це бажання позбутись чогось - поагний думок, алко-думой, нудьги, поганих відчуттів і т.д. І тільки декілька на отримання чогось значимого для Вас. Це дрібний аспект, проте він простежується в багатьох Ваших словах. Позбутись поганого не теж саме, що отримати щось хороше.

Вам немає чого соромитись та за що вибачатись, і дуже прикро, що весь цей досвід, ніби змусив Вас думати інакше. В Ваших словах звучить багато приниження себе, знецінення, критики до себе там, де більше всього Ви потребували б підтримки. І це прикро. Бо ніби, навіть на себе, Ви не можете покластись і тоді складно взагалі щось робити, це можна зрозуміти.

Крім того, викликає певне хвилювання Ваші слова, тому що можливо, Ви переносили чи переносите досі депресивний період, і витримуєте його без належної турботи про себе та допомоги.
Чи, попри свій досвід з психологами, розглядаєте можливість звернутись знову? Бо попри великі запаси Ваших внутрішніх сил, що досі тримають Вас на ходу в будь-якій формі, справлятись самотужки ставатиме все складніше.

Дати якісь загальні рекомендації можна, але Ви і самі деякі з них вже пригадували, і без роботи із станом і думками загалом, все буде мало ефективним. Адже скільки самі симтпоми технічно не приховуй і не знімай, сама причина не зникне.

Доброго дня. Чому Ви обрали саме цю платформу для подібного питання?

Доброго дня.

«ЯК ЗНАЙТИ МОТИВАЦІЮ ЩОСЬ РОБИТИ»; - а для чого Вам щось робити? Щось - це що? Робота, хоббі, домашні справи, справи для себе? І навіщо?

«закінчився він нервовим зривом і розчаруванням в собі та й не тільки,»; - а як давно був цей період? Хоч опис і не дуже об*ємний, але видається на дійсно дуже сильне вигорання, перевиснаження, як моральне так і фізичне, і можу тільки уявити, як складно було тоді і скільки часу знадобиться для відновлення.
Як проходило Ваше життя після закінчення цієї роботи і цих зривів?

«досвід, хм, скоріше знайомства з психологами, адже мені дуже важко піти далі кількох зустрічей. »; - Знаєте, це абсолютно нормально, коли перші спроби входу в псхиоетрапію даються складно. Бути відкритим для іншого і для себе в складних чи навіть не дуже темах - не просто. І Ваші реації, мають місце, як спроба утримати себе в чомусь знайомому, навіть якщо некомфортному. Але виносити це в роботу, прямо заявляти і знайти психолога, яка відмічатиме ці прояви виходить не одразу. Проте, об*єднуючи сказане Вами, це було б найефективнішим способом потурбуватись про себе і в собі розібратись.

Доброго дня.

Багатокомпонентність, тривалість та складність Вашої ситуації не залишає байдужим, але, нажаль, у форматі повідомлень на сайті надати комплекску допомогу фактично неможливо. Тому що Ваша історія з чоловіком не останній час із відсутністю довіри, а всі роки шлюбу, коли вона поступово розхитувалась, коли Ви віддалялись одне від одного.

Якщо відповідати на питання, то ні, це не тільки у Вашій голові. Але зона можливих змін саме в ній, і у Ваших діях. В ідеалі, найкраще виправлення всієї ситуації це парна робота у психолога, разом з чоловіком.

Якщо перше не можливо,то саомстійна Ваша робота, в першу чергу для відновлення свого стану, наведення чіткості у тому, що може бути реальним ще у Вашому шлюбі а що тільки ілюзії, для його укріплення. Відновити довіру можливо, бо довіра це ще й вибір довіряти, проте для цьго треба мати бодай впевненість та опору на того, про кого йде мова. Як Ви можете довіряти тонкій і хиткій плотині, на якій стоїте?

У Вас багато внутрішніх сил і розуміння себе, що протягом такого часу Ви не розмили себе у цьому всьому, а чітко вбачаєте проблеми та намагаєтесь їх вирішити, і для Вас ефективним буде направити ці сили в роботі з терапевтом.

Ви писали, як його обрати і чи обов*Язково очно - переглядайте анкети і звертайтесь до того, хто зачіпає по вигляду, досвіду, запитам з якими працює.
І ні, може бути робота і онлайн, якщо Вам буде комфортно.

Доброго дня.

Перше і напевне одна із найважливіших справ, це прояснення а що власне відбувається. Для Вас і для Вашого хлопця.
Зокрема, Ви пригадуєте, що довіра до Вашого хлопця підірвана, а що саме в цій ситуації це спричинило? Його спілкування як таке? Те що він не може дати відповідь? Те що не розказує все? У Ваших словах читається ніби підозра до нього, відповідно якщо це так, то в чому саме? І що за емоції це викликає?
Запитую це, тому що попри все, "очевидні" відповіді тут, зовсім не такі. Прояснивши їх спочатку для себе, завжди простіше донести їх до партнера.

Він не може дати Вам відповідь,мна те чому пише їй, а чи говорили Ви йому, що це Вам неприємно? Незалежно від причини? Окрім запитань, можна включати свої ставлення і те як це на Вас відображається, вказуючи чітко, що саме неприємно, а не всю ситуацію загалом, бо тоді впливати на неї стає складніше.
Якщо Він не має відповіді на те, чому пише їй чи продовжує спілкуватись, можна запитати яке у нього до неї відношення? Чого йому не вистачає, що він звертається у це спілкування? Як давно, йому стало цікаво говорити з нею? І чому, якщо це дружнє спілкування, він не може відповісти чи зізнатись Вам?
Краще проводити такі розмови в спокійному настрої та в хороший день, щоб розмова мала як момога більше спокійної атмосфери, без прив*язки до претензій та сварок, бо так отримати відповідь тільки складніше.

Ну і ще один елемент, який залишився ніби поза увагою. Ваша подруга. Чи говорили Ви з нею? Чому і як часто вона відписує йому? Що Вас це турбує, що маєте питання? Вона, за власним бажанням чи ні, але теж стала учасником цієї ситуації і Ви можете звернутись до неї за проясненням.

А коли відповіді будуть Вам відомі, Ви вже зможете обирати те, як з цим обходитись

Доброго дня.

Співчуваю Вашій втраті. Якщо Ваше питання стосується саме снів - то бачити у снах померлих людей, вважаючи їх живими чи ні, абсолютно нормально. Як в перші місяці після втрати, так і набагато пізніше. Не буду особливо вдаватись в аналіз сновидіння і т.д., але таким чином можуть реалізовуватись бодай уві сні бажання, думки, тривоги чи страхи. Залежно від контексту. І це, повторюсь нормально.

МОжна звернути увагу у випадках, коли це заважає спати приймаючи форму жахіть, чи спричиняє тривалі проблеми із сном. ЧИ так у Вас?

Інший момент, де може бути потрібна допомога психолога - із переживанням втрати. Як по Ваших відчуттях, справляєтесь з цим?

Відредаговано автором 27-05-2024 11:16:21