Батьки й діти

Коли я бачу, коли якась мама турбується про свою дитину мені стає дуже боляче до сліз.
Не розумію чому я це відчуваю,коли ніби мені цього вистачало.

Можно ли самостоятельно проработать обиду на отца которого на было и нет посоветуйте пожалуйста упражнения и книги,знаю про отца что он был алкоголиком и изменял маме,всю жизнь попадаются парни которые хотят только секса врач сказал из за того что не было папы
---

Доброго дня!
Хотіла б почути Вашу думку та поради відносно ситуації, що склалась у нашій родині.
З чоловіком одружені 4 роки, маємо синочка 2 роки. В сім\'ї, як і у всіх мабуть, бувають свої нюанси, але в цілому все добре.
Зовсім інша ситуація з батьками чоловіка.
Коли лишень одружилися стосунки склалися більш, ніж добре. Зі свекрухою часто зідзвонювалися, радилися, часто їздила допомагати їй по господарству, в городі та побуті в цілому. Після народження сина все частіше почала помічати, що її "забагато" у нашій сім\'ї, раніше, мабуть, просто не хотіла того помічати. Почалися з її боку питання нетактовного характеру, типу...
Скільки отримала декретних виплат, на що витратила, скільки привіз чоловік (він працює далекобійником і вдома буває не часто), скільки дали цей місяць мої батьки (вони по можливості допомагають нам фінансово), що і за скільки купила, чим годувала дитину, в чому купала, чим лікувала, проскакували і натяки щодо несхожості малого до їх родини і т.п., супроводжуючи усі ці питання своїми коментарями та невдоволеннями, якщо щось не по її. До внука прийти не мала поняття (при тому, що я з сином весь час сама, важко дуже було перші місяці, бо був КР, відновлювалася довго, дитина дуже неспокійна), якщо хоче поняньчити, то дзвонить, щоб привезла їй, постійно додаючи, що внук це сенс її життя! Привожу їм дитину, а там знову усі ці безтактні питання та коментарі. Пробувала пояснити коректно, що мені неприємні такі питання, а у відповідь - незадоволення і образи. Щоб уникнути серйозної сварки я просто віддалилася, стала значно менше спілкуватися і їздити до них. Після цього свекруха почала налаштовувати чоловіка проти мене, а далі то і взагалі почали говорити родичі та знайомі, що вона усім жаліється і розповідає яка я погана, помагати їм не їду, дитину бавити не привожу, гроші не туди витрачаю, дитині дороге купую, що син через мене до неї не горнеться, бо я налаштовую (хоча такого ніколи не було, навпаки, кажу, щоб їхав і навідував, бо це батьки). Дізнавшись про ці всі обмовляння я їй зателефонувала і напряму запитала чого вона обговорює це з родичами та спільними знайомими, а не пред\'являє цих претензій до мене, а вона просто поклала слухавку і з того моменту уже рік повний ігнор.
Ні внуком, ні мною ніхто не цікавився, не дивлячись на війну та часті обстріли міста, де ми з сином перебуваємо, навіть з днем народження ніхто не привітав, лише чоловіку моєму дзвонять і вимагають, щоб віз їм дитину побавити. Свекір зайняв позицію свекрухи, мовляв, правий той, хто старший, не залежно від ситуації. Чоловік цілком і повністю підтримує моє бачення.
От так і живемо.
На душі паскудно так, що не передати, але йти на перемир\'я першою не маю бажання (та тим паче цього ніхто і не потребує) і жодного кроку чи натяку для цього не зробив.
Останнім часом почали ще більше насідати на чоловіка, що хочуть побачити внука, щоб коли повернеться з рейсу відразу їм привіз.
Відпускати дитину до них (це за 60 км від нас) я не хочу. Син ще зовсім малий, дуже прив\'язаний до мене, більше ніж на декілька хвилин навіть з чоловіком не залишається, а вони там то і взагалі чужі для нього люди, для дитини це буде шок і травма.
Запрошувати їх до себе і робити вигляд, що все нормально, у мене теж немає жодного бажання.
Весь час думаю як правильно вчинити в даній ситуації, бо чоловік скоро повертається з роботи. По суті вони ж ніби і дід з бабою дитині. А з іншого боку мені жахливо боляче та образливо, що ні допомоги, ні турботи від них ніякої, стільки гидоти наговорили людям, а тут прям я зобов\'язана дати їм дитя.