Самопізнання

Доброї ночі, я перестала сприймати реальний світ мені краще в інтернеті чи видуманому світі , мій чоловік каже що я багато сиджу в телефоні, мені важка адже я народила лише півкроку назад , також у мене від 21 року хтось з близьких помирає мені важко та не має з ким поговорити

Добрий вечір! Останнім часом почала помічати за собою, що я не хочу бачити багатьох людей. Іноді просто хочеться сховатися, щоб ніхто мене взагалі не помічав. Але так не виходить, тому мені зараз дуже важко, я постійно нервуюся і переживаю. Я ніколи не була дуже комунікабельною, але не думаю, що ті люди, з якими мені доводилося спілкуватися, можуть сказати про мене щось погане. Я зовсім не конфліктна, завжди стараюсь до людей з відкритою душею, за що неодноразово терпіла. Я краще змовчу, ніж буду ображати когось у відповідь. В мене була робота, де я постійно була в контакті з людьми. Від маленьких дітей до високопосадовців. Жодних проблем у спілкуванні в мене не виникало. Проте останнім часом, а це вже більше п'яти років, я працюю вдома. В силу різних обставин зараз я не можу змінити роботу. І не хочу. Бо не уявляю, що мені доведеться стикатися з людьми. А їх я бачити не хочу. І, якщо чесно, не до кінця розумію чому. Я не хочу бачити своїх старих знайомих, шкільних друзів, колег по роботі. Я не ходжу на зустрічі однокласників, я переходжу на інший бік вулиці або вдаю, що не бачу, коли зустрічаю когось знайомого на вулиці. Сама намагаюся аналізувати, чому так виходить. Просто у мене постійне відчуття, що в мене щось не так. Що я погано виглядаю, що з мене будуть сміятися. Що люди погано думають і говорять про мене. Розумію, що більшості можливо взагалі до мене ніякого діла немає, але ці відчуття мене не покидають. Намагаюся подивитися на себе очима збоку і розумію, що ніби-то причин для хвилювання нема. Я достатньо заробляю, тому можу дозволити потратити гроші на догляд за собою, стараюсь завжди стильно одягатися. Проте в очах інших ніколи не відчуваю себе на всі 100%. Коли в мене не було машини, мені здавалося, що всі тикають в мене пальцем, коли я стою на зупинці. Тепер в мене з'явилося авто і я думаю, що воно якесь не таке і з мене всеодно хтось насміхається в спину. Я не хочу бачити своїх родичів, які часто дають мені ''цінні поради''. В мене дуже мало друзів, і мені страшно від того, що навіть найближчі подруги починають мене нервувати. Одна - тим, що знайшла собі хлопця і тепер не має часу навіть зі мною поговорити, інша - вічно зайнята своєю сім'єю. З одного боку я за них дуже рада і розумію, що це їх життя і вони не зобов'язані приділяти час мені. А з іншого боку мені якось образливо. Я чітко усвідомлюю, що проблема не в інших, а в мені. І мені страшно від того, що буде далі. Я ж не зможу все життя бути замкненою в футлярі своїх страхів і вагань...

Я не счаслива.У меня разрушени почти все спектры жизни.Я живу с парнем,сижу дома и ничерта не делаю(и я ненавижу себя за это).С парнем ми поледнее время плохо ладим.Меня никто не любит даже я сама себя.И вот я вроде берусь за свою жизнь начинаю чтото делать,но на долго ли?Мне сложно дается следить за всем,за собой за порядком в доме вообще за всем .У меня нет возможности на посещение психолога . У парня нет уважения ко мне или трепета как к девушке, мне не дарят цветы покая не выпрошу , мне не дарят подарки, не устраивают романтику,а если пытаюсь устроить мне портят напрч настроение,он не делает для меня ничего бытовые дела нужно долго выпрашибать, отношение неуважительное и пренебрежительное,он постоянно работает,а когда не занят втыкает в игру, интима у нас нет уже месяц если не больше,я не хочу уего после такого отношения,я не чуствую себя любимой.Я зажралась розтолстела потому что я заедаю стрес, еда наверное единственное утешение.Я толстая не счасливая и уставшая от жизни девушка.У меня есть способности к шитью но я их не развиваю,хотя очень хочу открыть на этом бизнес,но это лиш мечты.У меня способность к рисованию но опять же не развиваю.Есть попытки чтото изменить но потом хожу с облезлым лаком,заросшими бровями,Дома кошмар у меня словно нет сил убраться,а если и уберусь срач быстро розростается снова .Я в отчаяньйи. Я боюсь выйти на роботу другая страна другой язык людей боюсь и не понимаю . Я просто попала в свой личный кошмар,ад созданый мною самою и как выбраться я не знаю.Как мне починить мою жизнь.Иногда у меня срабатывает инстинкт отличници в ЛуЧшЕй его форме либа хорошо либа никак и как вы понимаете в основном некак.Я человек с потенциалом который сам гробит свою жизнь.Для парня я видимо не та девушка ради которой делают все,мы живем вместе почти 3 года и если ранше я хотела чтоб меня взяли замуж,то сейчас я уже не уерена что сама хочу этого.У меня есть в голове образ того какой я хочу быть но ничего не получается , это не заоблачные мечты а вполне реальные вещи,хочу получать удовольстви от готовки,хочу жить в чистоте и уюте,чтоб квартира была уютным гнездом где хочеться быть,хочу любить себя и заботится о себе кушать здоровую пищу потдерживать физическую форму,и даже не забивать на свое здоровье,хочу развиваться в шитье,шить одежду которая будет заставлять людей чуствовать себя красивыми включая меня . Помогите мне , советы как все починить, посоветуйте какието книги по психологи. Я больше так не могу я хочу выбраться из этого ада .