Самопізнання

Есть проблема. Случается так, что иногда я думаю одно, а оказывается что говорю совершенно про другое. Например, разговариваю о чем-то хорошем, хочу произвести хорошее впечатление, а на деле оказывается что наговорила человеку много плохого и совершенно не то, что хотела( Из-за этого иногда прихожу в ужас, ибо бывали ситуации, когда непонимала реакции собеседника, а когда потом сидела и обдумывала ситуацию и разговор со стороны то понимала ЧТО я сказала

Также часто не могу определится с отношением к какому-либо человеку, всегда находятся и плюсы и минусы, причем всегда в равной степени. Такое впечатление, что и эмоциональная и аналитическая часть постоянно борются между собой, поэтому никогда не могу выбрать что-то одно - начиная от занятий, заканчивая окружением((
Помогите пожалуйста, уже незнаю что делать, доходит до того что иногда месяцами сижу в депресии, из-за непонятности в себе и собственном поведении и мнении ибо оно постоянно меняется...Что делать?




Вот если вы думаете о хорошем, а говорите только плохое,

Мені 35 років. Так склалось життя, що я залишилась одна, без чоловіка, без дітей. Живу на маленьку зарплату лікаря, на зйомній квартирі. І матеріальне становище дуже скрутне, буває так, що залишається 5 гривень, або приходиться записуватись у магазині. І характер такий непробивний. Я відмовляюсь від тих 50 гр, які мені дають інколи, хоча у самої є тільки 20 гривень у гаманці для прожиття. У мене не повертається рука взяти ці гроші. Тато вчив нас жити чесно. Так і він і я прожили чесно, але у бідності. Мені дуже важко.
Якось так все безнадійно стало. Я уже перестала вірити в щось краще.
Я соромлюсь сказати, щоб мені дали на заміну медсестру, тому що моя пішла у відпустку, поїхала у Єгипет. Я сама приймаю по 40-50 людей. Мені складно. І знаючи мій характер, начальство мені часто відмовляє у чомусь. Якісь курси, премії мені дають уже в останню чергу. Моя доброта уже мене дістала. І нерішучість. Я зроблю другим добре , собі в ущерб.
У школі,інституті я була відмінницею, а ось по життю - двійка. Не вмію виживати. Добре , поки у мене батьки живі. Як них не стане,я не знаю. як я буду жити. Мені страшно залишатись у такому світі, де один одного з*їдають, переступають. А я так не вмію. Я не вмію заробляти гроші. І бачу, що не знайшлось мужчини чи сім*ї , щоб хоч на когось покластись. Я розумію,що мені прийдеться виживати самій, в матеріальному плані.
Піти в приватну якусь лікарню - можна. Але - де жити? Житло у містах дороге. Та і складно,напевно, буде знайти роботу з моїм характером. На жаль.
У мене якось опустились руки. Я молода неодружена жінка, ще жити і жити. А я - бачу, що перестаю за собою слідкувати, починаю заїдати, інколи і випиваю ( Життя якось зовсім не так склалось, як хотілось.
Я розумію, що не прийде добра Фея і не дасть мені гроші, житло, не змінить мій характер. Що це я маю якось сама робити. Можливо є якісь лінії безкоштовної психологічної допомоги, можливо є якісь інші способи отримати підтримку. Щоб я хоч не залишилась сама, один на один із своїми переживаннями. Якби хтось був, хто мене вислухає, підтримає, чи ще щось - мложливо я і зробила хоч якісь кроки, щоб почати Жити.....

Я знаю, что многим женщинам нравятся врачи, но в моем случае это уже как помешательство, мне нравятся они почти все, внешность, возраст, личные качества - это вообще неважно. Вот на днях была у нового врача (очень хотела, чтобы это была женщина, но нет, опять мужчина). И все, я постоянно о нем думаю. Это вроде не страшно, но вот с предыдущим было что-то вроде флирта, а я знаю, что он женат, поэтому больше к нему не обращалась, т.к знаю, что устоять не смогу. А как специалист, полностью устраивал( был ещё один, неженатый, с этим были одно время отношения, но учитывая то, что они закончились, обращаться к нему тоже не хочу.
Я просто хочу понять, почему они меня так привлекают и почему я не могу найти хорошего врача женщину, вот просто не везёт с этим(