Зовнішність, тіло, краса

вже 5 місяців я не можу без зайвих думок поїсти, вся калорійна їжа для мене жахливий тригер, якщо все ж таки зʼїдаю цю їжу то йду блювати..
я схудла на 12кг та мені цього мало моя вага 47 при рості 169
але мені страшно, я постійно думаю тільки про їжу, що я буду їсти завтра? а що сьогодні на обід? а якщо заставлять їсти? я боюся набрати вагу, але я більше не можу жити в цьому болоті, я втомилася, мамі розповісти це я боюся, а психолог працює тільки зі згодою батьків та шо б батьки обов’язково знали з чим я звертаюся до психолога.(
можливо є поради як про це розповісти комусь?

доброго вечора. є проблема: не розумію, чи придумала я собі розлад, чи він дійсно є? з дитинства ображали за зайву вагу, але й з дитинства намагалася схуднути. загалом, поради зі схуднення давала мені мати (а-ля: не їсти солодке та після 6 вечора). так все продовжувалося, і потім, у класі 6-му, вже почала сильно голодувати (1-3 дні могла тільки пити воду). одного дня я вирішила подивитися відео про рхп бо цікавлюся психологією. і як я здивувалася, коли дізналася, що кожен день думати про свою вагу та способи схуднення-не окей. так все було до дев\'ятого класу. на той момент я схудла на 20 кг за 1,5 міс (проносні, туалет після прийому їжі, голодування, тренуванря), з\'явилися ще й слухові та візуальні галюцинації. розповіла батькам, звернулися до психолога, а після й до психотерапевта. пила таблетки, галюцинації пройшли, але не думки про схуднення. під час прийому препаратів набрала вагу, жалілася психотерапевту. на останньому прийомі вона сказала: -дуже схоже на булімію, але ще неділю подивлюся на твій стан. через неділю вона звільнилася. мама постійно худне та постійно питає як і що робити в цьому плані, бо я ж типу \'профі\'. не раз пояснювала, що не можу правильно худнути бо не в ремісії та не можу давати поради, на що отримую відповідь: -тобі не поставили діагноз у мед карту, не вигадуй собі хворобу, з тобою все нормально. і ось я думаю, може дійсно я попросту піддалася впливу тих відео про рхп та насправді все окей? не розумію. я не вважаю себе прям людиною з цією проблемою, але згадую як була щаслива коли психіатр сказала мені про булімію. може, це попросту бажання бути \'не такою, як всі\'? а ще, є думка про те, що це могло передатися від батьків. мама постійно худне, тато переїдає. намагаюся молодшого брата завжди підтримувати, щоб в нього такого не було. поясніть будь ласка, чи може бути це попросту вплив? дякую за увагу до мого питання.

Доброї ночі, я якщо чесно не знаю, як правильно пояснити свою проблему, але у мене є підозри, що у мене рпп. У дитинстві я не зациклюючись на вазі їла, спілкувалася з однолітками, все було добре, проте з часом дорослішання я почала все більше набирати вагу, за одне літо я набрала до 12 кг, а то й більше, і після цього мені багато хто говорив яка я товста, та й сама помічала за собою. Буду чесна, я ненавиділа бачити себе збоку, я всіма способами намагалася не дивитися в дзеркала, щоб не бачити себе. І так склалося, що все моє оточення складалося з людей, які були набагато стрункішими, через що мене вічно порівнювали з ними. Якось мій тато мені сказав, що в мене великий живіт, що мені потрібно почати займатися якимось спортом, і що він мені може допомогти, проте тоді я дуже сильно ображалася на його слова, хоча сама знала, що він мав рацію. Я просто не розуміла і злилася на тих, хто говорив яка у мене вага велика, ніби я сама не помічала. І після цього я часто чула від своєї сім\'ї, що дуже багато їм, багато образ і т.д. І зрештою я вирішила почати худнути, спочатку нічого не вийшло, були дуже часті зриви і я забила, але минули роки, і я розуміла що мене ніхто не покохає таку, ніхто не зверне на мене уваги, саме тому я знову загорілася ідеєю схуднути. Якщо чесно, я не можу розповісти весь свій шлях, бо багато чого забула, це було пеклом. Почалася війна, ми переїхали до мого брата, і там все пішло ... Спочатку їла по маленьких порціях лише один раз на день, точніше тільки ввечері, при цьому виснажуючи себе голодом і ходьбою по 10 тисяч кроків, потихеньку порції ставали менше, а в більшості випадків я зовсім їла, через що було дуже важко щось робити, банально встати з ліжка мені не вдавалося. Я не знаю що на мене тоді знайшло, але я не пам\'ятаючи того сама кидалася на їжу, я їла все що тільки можна було, і розуміючи, що дуже сильно болить живіт, я вирішила викликати блювоту. Все, з цих пір я зрозуміла як просто позбавлятися їжі, можна їсти все що захочеш і не набирати вагу, мене понесло .... Щодня я чекала поки все заснуть і їла, їла, і знову їла, і виригувала. Я ненавиділа себе страшенно. Я схудла, була 50 з чимось, стала близько 45-46, але мені було недостатньо. Незабаром я зовсім втратила свідомість на вулиці, досі пам\'ятаю як відключалася, я думала що помру. Мені було все одно на всіх, я віддалилася від найближчих людей, єдиною метою в моєму житті було схуднення. Як і говорила, багато я не пам\'ятаю, але пам\'ятаю як себе почувала, як бачила, що мої батьки дивляться на мене, адже всі чудово знають, скільки було сварок, але мені було все одно, я відчувала себе недостатньо худою. Я потихеньку втрачала зір, тепер у мене мінус 3, у мене зникли місячні, вони були рідко, але зараз їх немає вже близько 5 місяців, я вже забула що таке місячні. Стан волосся погіршився, я не могла нічого робити, я не мала сил. Я виглядала як скелет, але мені подобалися мої кістки, проте цього було недостатньо. Зрештою, я не могла навіть вийти на вулицю якщо щось поїм. Раптом в мене не виходило самостійно викликати блювоту, хоч і пила за раз по 2-3 літри води, тому я дізналася що таке проносні, довгий час вирішувалася, і все ж таки вирішила спробувати. Мені не описати того болю, коли я ковтнула 10 пігулок за раз, як же було жахливо..
Я досі не можу з них злість. Зараз все більш-менш нормально, проте я розповіла про свою проблему сестрі, і вона мені допомогла, я переїхала на довгий час до неї, і разом з нею почала жити спочатку, було дуже важко починати їсти, але я старалася. Але тільки-но знову приходила до будинку, де все це пекло відбувалося, все починалося як завжди, знову зриви, і знову блювота, голодування і так по колу. З часом я все ж таки поборола це, почала ночувати вдома, стежити за харчуванням, їла як нормальна людина, проте була сильна пристрасть до солодкого, я могла з\'їсти по 30 штук цукерок за раз, або дві упаковки шоколаду, але й це теж поборола. Але сьогодні знову стався зрив, я не їла цілий день, після приходу додому я все ж таки поїла, лягла спати, і прокинувшись я відразу ж побігла до холодильника і з\'їла все що можна було, думала знову викликати блювоту, але я не хочу, я боюся знову влазити в це болото. Я досі почуваю себе толстою, я бачу як моє тіло виглядає, воно інше, раніше було інакше, я була худою, але не помічала. Я довго думала про те, що мені потрібна допомога, але я боялася говорити комусь крім близьких, але сьогодні я вирішила що це повинно допомогти, що мені буде простіше якщо я висловлюся, може мені допоможуть, але я не знаю як. Сьогодні я поборола це, але знову це завтра знаю. Дякую, якщо прочитали