Психологиня Наталия Горская Київ Русанівка

Даша, Вы когда нибудь оказывались в ситуации, когда человек старался, выбирал Вам подарок, а он Вам не нравится?
Ну вот вообще не нравится.
Будете носить?

Мужчина носил шапку.
Возможно она ему понравилась, а возможно не хотел Вас обижать.
Потом Вы сказали, что она покошлатилась.
Возможно он и сам это заметил, а возможно это стало удобным поводом уже её не носить.

Самое главное тут то, что ЭТО ВСЕ ПРО ШАПКУ.
НЕ про отношения.
А ТОЛЬКО ПРО ШАПКУ.

А вот Вам хорошо было бы разобраться с вашими чувствами по поводу всего этого, потому, что то, что Вы описываете вызывает предположения и о вашей неуверенности в себе, и о перемешивании понятий, когда некие внешние якобы "знаки" могут сигнализировать о том, что происходит в отношениях.

Поки Ви організовуєте все так, щоб змусити дочку. Навіть до психолога водили.
Вона чинить спротив.
Вона захищає Себе.
Бо більше її ніхто не захистить.
Бо в родині її не хочуть слухати.
Навіть складно уявити себе в родині, коли всі проти тебе.

Але якщо Ви дійсно спробуєте стати на сторону своєї доньки, то, можливо, зможете налагодити з нею стосунки та обговорити все, що її хвилює, або лякає.
Обговорити, і можливо, знайти якісь рішення.
Але з урахуванням її думки і почуттів.
Дитина може боятись незнайомого, втрати друзів, складностей в навчанні чи спілкуванні.
І навряд чи вона може вірити в те, що сім'я їй допоможе, адже вона вже зараз розуміє як це відбувається- їй просто кажуть "не придумувати дурниць".

А в ситуації коаліції "всі проти одної" ваша донька молодець, проявляє внутрішню силу.
Хоча їй це важко, напевно.

Щодо самої країни- завжди можна знайти якісь цікавинки, які дитині буде хотітись побачити, зробити з переїзду цікаву пригоду, в решті решт, вона може після повноліття обрати повернутись, чи жити ще десь, де їй сподобається більше.
Але все це має сенс тільки за однієї умови- коли батьки ДІЙСНО захочуть щирого спілкування з донькою.
Тільки тоді дівчинка має шанс на віру в те, що її там не кинуть саму розгрібати свої проблеми, бо будуть вважати їх незначними.

Много мелких ссор-это не про мелочи.
Как думаете, за что "сражаетесь" на самом деле?

На примере уборки и бутербродов можно предположить, что это было про "кто лучше/старательнее/правильнее".
Вам сложно было видеть, что Вы убираете, а парень "дурака валяет ", вместо того, чтобы делать бутерброды.
Так же не честно.
Вы ж тоже могли ничего не делать.
Вот Вы и подгоняли его, мол иди , пора делать что-то полезное.
Этого никто не любит.
Он стал огрызаться.
Дальше идут уже взаимные уколы.

Кризис это или нет- сложно сказать.
Многое имеет значение, например то, как каждый из Вас видит эти отношения, к чему идёт.
Для чего это всё каждому из вас?
Когда нет общих целей-нет смысла беречь друг друга, ценить, поддерживать.
Что-то вроде "да какая разница, сейчас этот/эта рядом, потом будет кто-то другой, зачем вкладываться".

Если и Вы и парень хотите что-то наладить, то можно обратиться на семейную консультацию.
Если Вы чувствуете, что уже перегорели и хотите жить отдельно, то почему бы не попробовать этот вариант?

Возможно родители так хотят для Вас более интересной, чем у них, жизни, что своим желанием умудрились "забить" все ваши, даже если они были.

А возможно, они слишком сильно вкладываться в Вас, и это дало уже негативные результаты в виде претензий "а чего это они мне не обеспечили богатство ".

Плохо ли, что родители пытаются "вытолкнуть" Вас на более качественную "орбиту "? - нет.
Плохо, что Вы в этом не участвуете.
И что Вас тут не учитывают.

Ничего страшного действительно не будет, если Вы не будете поступать в этом году.
Профориентация действительно может помочь услышать в себе отклики того, что может нравиться.

Вам хорошо было бы прислушаться к "хочу/нравится".
Возможно есть книги или фильмы, в которых есть примеры жизни, которая нравится.
Можете ли привести примеры каких то людей или героев фильмов, чья жизнь Вам кажется интересной?

В этой жизни можно осуществить много чего.
Все в ваших руках.
Не в руках родителей, а в ваших.

Анастасіє, важливо дійсно бути Собою, проявляти свої емоції.
Але тут може бути ще такий момент.
Ви пишете про колектив.
Але ж колектив, як правило, то достатньо чужі люди.
Можливо Ви відчуваєте недоречність прояву емоцій з цими людьми, бо це дійсно не варто робити?
Колектив в навчанні чи роботі не обов'язково включає людей, перед якими хочеться відкрити свої почуття.
І це нормально.

Важливо, щоб в спілкуванні з тими, кого вважаєте близькими, Ви могли б бути щирою і проявляти свої емоції.
І тут важливо пам'ятати, що навіть якщо близька людина не розділить ваші емоції , або "втомиться"- це зовсім не має "переконати" Вас, що з Вами щось "не так".
Просто люди різні, їх рівень енергії також різний, і це нормально.

Щодо ваших емоцій, то гарною ідеєю щодо виходу їх назовні може бути творчість. Будь яка, яка Вам до душі.

А "гіперактивність" може допомогти в реалізації якихось справ, адже не кожен має високий рівень енергії та швидкості, отже, це може стати навіть вашою перевагою.

А от ваше несприйняття себе важливо опрацювати. Адже це заважає Вам бути Собою і отримувати від цього задоволення.

Можно предположить, что парень готов был осуществлять ваши желания и выставлять совместные фото.
Но это не было его желанием.
О чем он и говорит.
Спустя время он понял, что можно уже пробовать быть собой и ничего не выставлять.
Возможно, так же было и в его прошлых отношениях.
Девушка хотела-он не сопротивлялся.

Парень не хочет выставлять напоказ жизнь.
Вы хотите.

Мало того, Вы видите в этой внешней демонстрации некую основу, на которую хотите опираться.
То есть Вы как-будто можете почувствовать, что важны для парня НЕ из каких-то событий РЕАЛЬНОЙ жизни, а из его согласия выставлять совместные фото.

Нежелание выставлять фото в вашей ситуации "назначено" маркером качества отношений.
Не многовато ли чести такому незначительному действию?

Вам важно разобраться с уверенностью в себе, раз Вам даже такая мелочь выбивает почву из-под ног.

И с тем, что на самом деле представляют из себя отношения.
Хотите ли Вы отношений ради отношений, даже если никто о них никогда не узнает, не увидит фото?

Или Вам нужна внешняя картинка, "смотрите все, у нас отношения ", без которой сами отношения и не интересны?

Зберегти шлюб можна ТІЛЬКИ за наявності бажання в обох партнерів.

Тоді робота з сімейним психологом може допомогти розібратися в причинах нерозуміння та знайти шляхи вирішення проблем.

Шкода, але виглядає так, що чоловік не хоче шукати шляхів налагодження стосунків.
Слова про "стало нецікаво" викликають припущення щодо появи когось, з ким цікаво, і , відповідно,
порівняння з Вами.
Але звісно, це тільки мої припущення.

Погоджусь з колегою, позиція , коли Ви вмовляєте, плачете, не допомагає відчути до Вас цікавість.
А от більша впевненість в собі дасть чоловіку шанс усвідомити, що він дійсно може залишитись без Вас.
І можливо, коли він дійсно відчує, що може втратити сім'ю, то почне дивитись в сторону збереження стосунків.

Також багато залежить від внутрішніх основ вашого чоловіка.
Чи є там взагалі всередині нього те справжнє, що відповідає поняттям гідності, відповідальності за родину, дітей, поваги до дружини.
Адже "стало нецікаво- просто піду " виглядає не дуже по-дорослому.

Звісно, не варто жити з людиною, яку не хочеш бачити поруч, але важливо враховувати і бажання партнера розібратися в ситуації.

Подобные навязчивые мысли могут говорить о повышенной тревожности и невысказанной агрессии.
Вы, как адекватный человек, осознаете, что осуществлять свои мысли не хотите.
Но внутренняя потребность выплеснуть злость от этого не исчезает.
Поэтому важно разобраться таки с тем, что может злить в отношениях с мамой.
При этом консультация у психиатра может прояснить момент, не нужна ли вашей психике/нервной системе медикаментозная поддержка.

А что касается занятости, то Вы верно заметили на своём опыте, что занятость действительно помогает.
Не как "бегство", а как направление своего внимания на то, что действительно интересно, увлекательно, приносит положительные эмоции.
Навязчивые мысли заполняют пустоту.
Не будет пустоты- им негде будет разгуляться.

Ірино, хоч і розумію, що нічиї висновки крім ваших власних не "спрацюють", все ж напишу.
Ви 11 років жили з чоловіком, який Вас не влаштовував матеріально та за деякими характеристиками.
Навряд чи це демонструє користь.
Скоріш вашу невпевненість в собі , страх щось змінити та , все ж таки, можливо і почуття до чоловіка.

Обставини змусили Вас отримати новий досвід, який Вас змінив.
Не може новий , глибокий досвід, не змінити погляди та відчуття в людині.
Тепер Ви відчуваєте на собі, що можете впоратись і без того, щоб терпіти "пиво" та небажання заробляти.

Що робить для того, щоб бути з Вами ваш чоловік?
Звинувачує, кричить та нічого не змінює, навішує почуття провини.
Хіба так проявляється любов?


Можливо потім, після війни, щось зміниться всередині Вас.
Але на даний час варто слухати те, що є всередині Вас саме зараз.
І не дозволяти нікому навішувати на Вас ярлики.

Не всегда нужно относиться "проще " , и не ко всему.
Очень важно слышать себя и не позволять людям поступать с Вами так, как Вам неприятно.

То, что Вам не нравится, можно отнести к важным жизненным ценностям?
Или к каким-то несущественным привычкам?

Вы имеете свои ценности.
Если человек, которого Вы хотели бы называть другом, имеет другие- возможно вам не по пути.

В отношениях всегда важно быть открытым и искренним.
Если не получится всё таки донести до подруги насколько серьёзно Вас не устраивают некоторые моменты, значит она не хочет сохранять дружбу.
Можно оставить человека в кругу знакомых, с которым хорошо проводить время.
Но не допускать его к себе, когда Вы "слабы и безоружны ".

От всех, кто повел себя не так, как мы ожидаем, убежать невозможно.

Раз остались чувства, значит ситуация эмоционально не закрыта, хоть и закончилась физически.

Эти чувства важно обнаружить, понять их причину.

Сами чувства "выпустить " наружу, можно писать, проговаривать, кричать в коробку, бить подушку и т.п.

А потом важно проанализировать саму ситуацию, чтобы найти свою ответственность за свои выборы в этих отношениях.
Отношения- это всегда выборы двоих.
Например, один выбирает врать/грубить/не заботиться/..., а второй выбирает не обращать внимание на "такие мелочи".
Возможно Вы замечали какие-то проблемы, но не хотели конфликтовать, "прощали" и т.п.

Часто возникает злость, если "давал" больше, чем был готов дать.
А потом если это ещё и обесценили, то кажется, что "меня использовали ".

Вам важко казати про те, що насправді відчуваєте.
І це призводить до таких наслідків, як ваша незадоволеність певними моментами вашого життя.
Саме тому так важливо озвучувати все те, що хочете, або не влаштовує.

Ніхто крім Вас НЕ несе відповідальність за цей аспект.
Тільки Ви маєте виносити назовні, в світ, те, що є всередині.

Що з цим будуть робити інші- вже їх справа.
Наприклад, хлопець не зважає на те, що Ви йому сказали про секс.
"Забиває", бо йому і так норм, зручно, що не нагадуєте.

А чому не нагадуєте?
Чому кожного разу, як він робить не так, не кажете, що Вам так не подобається?
Секс- це найвищі тілесні задоволення.
Навіщо їм займатись, якщо не подобається?

З описаного Вами можна припустити, що Ви намагаєтесь бути зручною (неконфліктною, не компресувати мозок).
Навіть питаєте у фахівців, чи терпіти Вам, щоб продовжувати бути зручною для хлопця.

Бо інакше йому не сподобається, і він ....знайде іншу?

Щодо його небажання проводжати.
Думаю, що всередині Ви і так розуміли, що він не хоче.
Але тут питання таке- можливо саме бажання тут не варто чекати. Адже це і зайві витрати (не завжди є на це гроші)і час, і потім самому повертатись не хочеться.
І в ситуаціях, коли все безпечно, то можна доїхати і одній на таксі.
А коли водій викликає занепокоєння, чи щось інше, то вже разом.
Доречі, "хвилювання " хлопця щодо "повільно їде" виглядають якось штучно, ніби як треба продемонструвати турботу. Бо справжня турбота була б, якби він, побачивши дивного водія, сів би з Вами.

В стосунках важливо бути справжнім.
Якщо хочете, щоб провів-просити.
А не відмовлятись, щоб сам запропонував.
Ви розуміли, що з Вами ноутбук до того, як сказали, що готові самостійно доїхати. Але зробили вигляд, що це ок.
Якщо не подобається секс-зупиняти і казати "навіщо знову так, як мені не подобається ".
А не терпіти, щоб зробити видимість.
Адже з кожного такого моменту потім складеться "видимість життя", замість справжнього життя.

Вы написали, что Вас все устраивает.
Хотя вопрос был большей частью о чувствах жены.
Вы пытаетесь её понять, когда она "ссорится" с Вами?
Или прислушиваетесь больше к себе ("меня все устраивает , а все остальное глупости ").

Ситуация с уколом действительно "не должна " вызывать ревность.
Но вызывает же.
Возможно потому, что является "официальным поводом " выплеснуть то, что беспокоит жену.

Важно понять, каким образом взаимодействуете Вы с женой.
Ведь что-то в этом взаимодействии "идёт не так", раз жена даже к уколу проявляет ревность.

Причин може бути багато, важливо все ж таки з'ясувати.
Дівчинка може своєю поведінкою дратувати різними способами, а ваш син можливо не може вловити що саме не так. Тому і відповісти не може.
Вам добре було б поспостерігати за дітьми, зрозуміти що насправді відбувається ці 2 рази на тиждень.
Можливо дорослі більше піклуються про дівчинку і у вашого сина виникають ревнощі. Можливо вона намагається дражнити чи знецінювати його. Можливо вашому синові в цілому не вистачає уваги і він не хоче ділитися вашою увагою з сестрою.
Можливо дорослі примушують його "бути страшим/розумним/поступливим/...", а його почуття не враховують.

Скільки років двоюрідний сестрі?
Як на вашу думку, що не так відбувається в ті 2 рази на тиждень?
Для чого необхідно їх пересікати, якщо син так цього не хоче?
Чи може бути так, що це тільки привід, і що насправді син просто хоче чимось своїм займатись в ці дні?
Які у Вас стосунки з сином загалом?
Чи прислуховуються в родині до почуттів сина?

Даша, насправді те, що плачете, навіть добре в певній мірі, як би це дивно не звучало.
Адже через сльози відбувається вивільнення ваших важких емоцій.
А їх і має бути багато, адже нещадно працювати, не мати відпочинку, та ще й картати себе- дуже дуже важко.

В першу чергу важливо забрати те, що точно можна забрати.
Це ваше самозвинувачення.
Якщо внутрішньо присутнє почуття провини, то можна з цим працювати зі спеціалістом.

Або на перший час спробувати вчинити дещо ультимативно- просто прийняти рішення не слухати цей внутрішній голос.
Як почати приймати ліки, не вникаючи, довіряючи лікарю.
А в даному випадку довіряти треба тому факту, що кожна людина дійсно НЕ може зробити те, що не може.
Не в її силах це.
Якби було можливо-зробила б.
Хтось інший може.
А хтось ні.

І звинувачувати себе в цьому, це як звинувачувати себе в тому, що Ви -Людина.

Щодо реальних обставин життя- можна пошукати якісь виходи, можливо допомогу.
Але найважливіше- забрати "добивання" себе через самозвинувачення.