Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Це напевне, дуже ускладнює стосунки для Вас із партнером, особливо з наявністю почуттів. Але тут потрібно розбиратись з чим це пов*язано.
Ваше "не подобалось" - це що за емоції? Відраза? Огида? Злість? СТрах? Ще щось чи їх сукупність? Які думки виникають при поцілунках чи думках про них? Якісь чіткі слова, можливо?

А як з іншими людьми? Обіцями, поцілунки в щоку, торкання? Ви вказували, що з попереднім хлопцем проблем не було, чи відбувалось якесь потрясіння, особисте, у Вашому житті в період між стосунками?

Доброго дня.

А як Вам відчуваються інші контакти тактильні з чоловіком? Така реакція тільки на поцілунки, чи на будь-які доторки?
Всі три роки на поцілунки така реакція? Як Ви справлялись раніше?
Якщо ні, то коли і можливо після якої подіїї поцілунки стали неприємними?

Важливо зрозуміти, які переживання стоять за цією реакцією, тому що однозначного "вгадування" чому це так не буває

Головне, що у Вас є бажання покращити свій стан та життя. Якщо воно ще актуальне, то знайти терапевта по вартості доступній Вам - можливо. Принаймні, можу запросити Вас в роботу і обговорити, чи є вартість яка буде комфортна для обох. Як можливість, якою Ви можете скористатись)

Шкода, що Вас оточують такі люди, які не здатні стати для Вас гарними друзями. Але можливо, варто пошукати в інших осередках?
Взагалі, можна було б заглиблюватись далі і знайти спосіб краще розуміти себе і людей навколо Вас, не йти на ці довбані компроміси, особливо там, де їх не оцінюють, тому що робити надто багато для інших - шкідливо для Вас самих.
Тут скоріш за, важливою темою є те, як Ви виглядаєте для інших, і можливо, несвідомо, але страх, що друзі використають, що проігнорують чи що Ви нав*язуєтесь - помітний у спілкуванні з Вами, більше, ніж Ви гадаєте, і це відштовхує якихось людей. Це варто пропрацьовувати із психологом, але нажаль, оскільки Ви ще не повнолітня, я не можу запропонувати Вам спільну роботу чи глибше продовжувати її тут - без дозволу батьків.
Подумайте, чи хотіли б Ви інакше з цим всім обходитесь і попросіть батьків про терапевтичну роботу, із психологом, що буде Вам до душі.

Хмм, дійсно цікаво, але щоб точніше розібратись в причинах та тому, як на це вплинути, потрібно проясняти більше деталей. Досліджувати різні стосунки, уявлення і досвід. Можливо, це наслідок не готовності в стосунки вступати, попри свідоме бажання, або якісь із варіантів вище.

Якщо практично, як варіант, можна спробувати стежити за своїми почуттями і не виходити якийсь час із стосунків. Дивитись як Вам чути подальші слова кохання, подумати, які речі, дії чи слова партнера могли б сколихнути Вас. Слідкувати, чи не стає і як стає нудно, чи байдуже. Також ефективним може бути спроба розпитати більше у своєї половинки про те, що він до Вас відчуває, що подобається, і слідкувати що з Вами відбувається.

Точно не варто намагатись демонструвати почуття, яких немає, реагуйте так, як це відчуваєте.
Такий феномен "згасання" часто проявляється коли стосунки тривають довго, в входять в так звану "сімейну фазу" або, коли людина переходить із не здорових, емоційно залежних стосунків, тоді звичайні - не викликають таких почуттів.

Також, можете письмово відмітити собі, що так особливо Вам подобається до моменту зізнання. Дії, слова, речі, торкання - і з Вашого боку і з боку партнера. Чи може бути так, що Вам подобається так званий процес "завоювання", щоб почуття до Вас виникли, бо це основна ціль, насправді, а не стосунки.

Ви можете досліджувати це самостійно або с психологом, але однозначно важливо дивитись на Ваш ти прив*язаності, досвід близькості, почуття самоцінності та ролі, яку Ви займаєте коли закохуєте у себе когось. І звичайно, приділити увагу тому, чому Ваші почуття до пори такі сильні, чи не для того, щоб надати стосункам романтизму та інтенсивніше впливати на партнера? Теж тема для пропрацювання.

Дякую, за відповідь. А чи відрізняються Ваші думки про людину до цього згасання та після? Як вони виглядають?

Це завжди так було у Вас? Якщо ні, то як давно почали помічати це?

Доброго дня.

Тут важливо прояснювати, що саме з Вами відбувається.
Можливо, згасання Ваших почуттів - це захисна реакція, блокування перед серйозним зближенням і тими ж тривалими стосунками, почуттями інших людей. А можливо, згасають не тільки почуття але інтерес, бо ціллю заведення романтичних відносин є саме "романтичний букетний період", а далі вони втрачають свою цінність для Вас.
Є різні причини та сценарії розвитку, але важливо розуміти як це проходить саме у Вас.

« кожен раз коли я отримую взаємність на мої почуття»; - як саме це відбувається? Ви вже в стосунках чи тільки на етапі входження? Це про залицяння і симпатію, чи зізнання в коханні в уже якихось стосунках?
Як Ви б могли описати свої почуття до цього моменту згасання? Скільки часу зазвичай проходить з людиною, перш ніж вона стає Вам байдужою?

Якщо не проти, було б цінно прояснити ці моменти для початку.

Доброго дня.

Це нормально, не справлятись із депресивними тенденціями самотужки. Це неймовірно складно. Тому Вам важливо потурбуватись і допомогти собі, звернувшись до психіатра для визначення діагнозу та до терапевта, для супроводжуючої терапії. З якісною роботою і медикаментозним супроводом з часом Вам стане краще. Головне не відкладайте надовго, тому що чим затяжніші депресивні стани, тим складніше з ними вправлятись і глибша прірва депресії.
Успіху Вам в цьому.

«раніше ще переймалася,що не зможу забезпечити дитину сама,потім не хотіла,щоб дитина росла без батька, і плюс звичка до нього,що він є в моєму житті»; - Ваші тривоги зрозумілі, і звісно, мають вагу. Проте, чи задумувались Ви, що знаходитесь в стосунках заради мотивів "не погіршення", але не з задоволення і отримання благополуччя. Тобто є страхи про те як буде без, бо зараз звично, але нічого поки про те, що щоб щось отримувати і радіти вже зараз.
Також, звісно Ваші хвилювання про дитину важливі, але варто розуміти, що принесе більше шкоди - відсутність повного складу сім*ї чи сім*я де кожен не дуже щасливий.

Чи думали пропрацювати своїх переживання з психологом? "Звичку до людини" замість почуттів, свої страхи та тривоги. Те що вони об*єктивні, не означає, що вони корисні. І можливо, впорашивсь та прояснивши своїх можливості і звільнившись від страху - Ви зможете побачити більше можливостей для себе, внести більше радості і спокою як у своє життя, так і в життя дитини.

Доброго дня.

Не обов*язково мати діагноз в карті, щоб вімічати, що почуваєтесь не добре, щось йде не так, як хотілось і якісь місця і цінності у Вашому житті - не правильно розташовані. А Ви пройшли складний, дуже складний шлях із власним тілом. Це саме по собі має значення, навіть без діагнозів.

Звісно, я не можу ставити Вам діагноз, але це однозначне РХП, а якого типу - це вже деталізація, залежно від компенсуючої поведінки. Якщо Вам важливо розуміти саме наявність, а тип РХП можна знову продіагностувати. Проте, чи то розлад чи то порушення харчової поведінки - це важкий, і дуже потребуючий уваги та турботи стан. Роботи з психіатром чи терапевтом, в ідеалі з двома. Але Ви це і так знаєте.
Дуже свідомим, розумним та виваженим видається Ваше ставлення до РХП, питань мами та свого стану, це дуже багато коштує, насправді. І Ви можете цінувати і хвалити себе за це.

«але згадую як була щаслива коли психіатр сказала мені про булімію. може, це попросту бажання бути 'не такою, як всі'?»; - а Ви відчували тоді, що раді бути не такою як всі чи те, що розумієте і маєти утвердження, що "не придумали собі труднощів на рівному місці"??
Доволі часто, люди які страждають і самостійно справляються із розладами різного спектру, але які не є діагностованими - стикаються іхз сумнівами, стигматизацією, критикою, що це просто перебільшення і т.д. Або страхом що не розуміють свого стану. І тоді діагноз - стає полегшенням та проясненням.

«а ще, є думка про те, що це могло передатися від батьків. мама постійно худне, тато переїдає.»; - Ви можете мати рацію, адже часто порушення харчової поведінки є наслідком особливого обходження з їжею вдома, наділення чи зняття з неї символічних значень, обміну, цінності, і т.д. В кожного по різному.

Чи проходите наразі підтримуючу терапію? Чи відчуваєте потребу в ній?

« а я себе повела як мужик, почала цілувати його, ну я була ще під дією алкоголя»; - Ви проявили своє бажання, і в цьому немає нічого поганого, якщо Ви не шкодуєте саме про поцілунок, а не його наслідки. Ви не знаєте, як Ви все було б, не зроби цього, і це не дає гарантії, що стосунки б продовжились.

Ви підігрували на його бажання, а чого Ви хотіли? Попри все?

«Ні, більше не писала я йому .»; - чому не розглядаєте такого варіанту?

Можу тільки уявити, який тиск Ви відчуваєте у зв*язку з цим усім.

«він витратив на мене роки життя, в які міг би мати родину з дитиною.»; - як і Ви, бо могли так само мати стосунки, які не були б зараз під загрозою, через неочікувані невиправдані вимоги.

І дуже прикро, що уявляючи поруч з цим чоловіком певні варіанти майбутнього - Вас це лякає. Це дуже важливий критерій. Тому що на місці страху, має бути впевненість, що поряд з людиною - буде легше.

У Вас є почуття до людини, є вдачність і повага, і це дуже багато каже про Вас та те якими були стосунки ці два роки. Але, нажаль, все піддається змінам, і це також. Далі вони не будуть попередніми, враховуючи який зараз на Вас склали вплив.
І залишається обирати, на що витрачати себе і сили - утримання старого чи будування нового. Що для Вас буде добрим.
З Ваших слів, Ви видаєтесь виваженою, розумною і ясною в баченні можливостей жінкою, тому в кількость Ваших вмінь і сил сумніватись не доводиться. Ваші слова і питання, можуть йти в розріз з почуттями до чоловіка, але направленні на Ваше благополуччя, тому у прийнятті рішень - довіряйте собі і своїм відчуттям. Особливо негативним, тому що Вони перший критерій того, де нам бути не добре.

Доброго дня.

Це дуже цінна риса, допомагати іншим, і це тільки характеризує Вас як добру та чутливу людину. Але важливо, щоб ця допомога не була в шкоду собі.
Скажіть, а як часто Ви отримуєте допомогу, підтримку? Отримували раніше? Є люди, на яких Ви можете опертись в складний час?

Тут дійсно, проглядається наче Ви здатні відчувати свою цінність та бути собою, коли потрібні комусь, коли відчуваєте включенність і силу, допомогти. Що з Вами тоді? Яка Ви тоді? Як гадаєте, як виглядаєте для інших тоді?
Чи був у Вас досвід, коли іншій людині нічого від Вас не хотілось? Не треба було?
І чи знайомий Вам досвід - коли людині потрібна допомога, але Ви не можете нічого для неї зробити?

Перепрошую, якщо завалила Вас питаннями, просто робити висновки з короткого опису складно і не правильно. Якщо у Вас буде бажання відповісти на них, то можемо прояснити трішки Вашу необхідність допомагати, якщо ж ні - спробуйте відповісти бодай для себе, і можливо відкриється щось нове.

Здравствуйте.

Тревоги что Вы описываете, настолько разные, громоздкие и даже сквозь текст в них сквозит напряженность. Должно быть непросто постоянно с ними быть и справляться.

А как давно эти страхи и тревоги начали беспокоить Вас? Сразу в такой же силе и интенсивности, или разрастались постепенно? Как это влияет на Вашу жизнь сейчас? Распорядок, сон, занятия делами, хобби?

Конечно, говорить так поверхностно неправильно, но возможно, у Вас развивается или уже развито какое-то из тревожных расстройство. Диагноз может поставить только психиатр, но советую обратить на это внимание и для собственного благополучия проверить.

Для борьбы с тревогой, есть разные способы. Техники саморегуляции, медитации, дыхательные техники - для управления чувствами тут и сейчас. Работа с психологом - лучший и эффективный способ, хотя бы для начала, что бы проработать их причины. К сожалению, для проработки тревог и страхов, нужно будет часто с ними встречаться, и это может быть не просто.
Конечно, есть книги, можете найти в общем доступе, их довольно много. Если есть желание, можете написать и я смогу отправить Вам небольшую методичку, как справляться с приступами тревоги. Профилактично и ситуативно.

Доброго дня.

«Бо постійно розумію,що я нав’язуюсь»; - звідки Ви це знаєте?

А як Ви починаєте дружбу з кимось? Які критерії для друзів у Вас? Як Ви поводите себе в таких стосунках? В чому це "нав*язування" проявляється?

Так, дуже важко бути на одинці, коли хочеться бути із іншими і серед інших. І я щиро співчуваю, Вашому жахливому досвіду із булінгом.

Але те, що у Вас є труднощі із втримання та пошуком друзів, не означає, що проблема в нав*язуванні чи тому, що з Вами щось не так. Скоріше з тим, кого Ви для себе обираєте і як проявляєте себе.
Насправді, це варто дослджувати в терапії з психологом, тому що тут не тільки про дружбу, але про стосунки з іншими взагалі, про потребу, про самоцінність Вашу, про те, на який людей орієнтуєтесь і підходите.

Якщо Ви могли б відповісти на питання, можемо спробувати розібрати трошки ці феномени тут, або в особистій роботі, якщо Ви на це готові і хотіли б впоратись із труднощами.