Війна

Question 1

Доброго дня! Я в Україні, але багато знайомих поїхали за кордон. Я розумію, що це їх вибір, проте іноді деякі деталі з їх життя мене дуже сильно дратують та дуже важко впоратися зі своїми емоціями. Помітила, що особливо сильно мене дратує і я відчуваю як підіймається злість, коли бачу як знайомі позують на фоні закордонних морів у Італії, Іспанії чи Мальті. Я намагалася проаналізувати свою реакцію і знаходжу декілька причин моєї злості. По-перше, для мене це дуже сильно контрастує із тим що відбувається в країні, і у той час як наші чоловіки воюють в окопах засмагання біля моря жінок, яких випустили за кордон лише тому що вони народилися жінками, а не чоловіками, виглядає якось дивно. В принципі, я не проти того що вони зробили такий вибір та можливо море допомогає їм прийти до себе та морально відновитися. Проте навіщо це демонструвати у соцмережах, коли багато людей залишилися в країні та переживають війну? По друге, мені банально заздрісно, бо до війни я також дуже сильно любила море і це було важливою частиною мого життя. І ці жінки, що постять такі фото, нагадують мені про моє щасливе минуле, яке зараз закрите та недосяжне. Бо сьогодення сповненно війною. Від цього мені сумно та боляче. Я не можу видалити таких знайомих з друзів, бо їх надто багато і до того ж не з усіма ними хочеться рвати зв'язки. Проте подібні фото і пости дуже сильно мене тригерять. Як мені навчитися ставитися до цього спокійніше чи навіть радіти за інших, що вони у безпеці та біля моря. Дякую заздалегідь

Question 2

Почуття провини під час війни

Доброго дня. Я люблю свою країну, її мову і культуру. Під час війни, стала любити ще більше, цікавлюся історією, захоплююся народом. С дитинства я розмовляла на російській, але мені подобається українська, часто переходжу на неї, заохочую інших. Доначу на ЗСУ. Але мене важко назвати патріотом. Бо на фронт я не пішла би і не хочу, щоб мій чоловік, чи мій батько туди йшли. Я б навіть застерігала їх від цього. Я розумію, що мої почуття, то нормально, що ніхто не хоче, але все одно совість іноді гризе мене. Поряд з війною я розмірковую над тим, що потрібно також відроджувати націю, а не тільки відправляти на поле бою. Щоб виросла здорова нація потрібно, щоб дитина виросла психологічно здорова і в неї повинен бути батько. Ці противорічча в середені мене визивають дискомфорт. Підкажіть, як позбавитись почуття провини з цього питання?

Question 3

Не стабильность

После начала полномасштабной войны всё пошло на дно.
С работы пришлось уйти
Переезд в другой регион
Отсутствие друзей
Отсутствуют целей
Ничего не приносит радости кроме вредной еды.
Стрессы на новой работе (не могу уйти с неё это единственный способ не попасть на фронт )
Ушел в себя, разочарован в людях
Не однократно менял желье
Панические атаки по ночам (ощущение взрыва в голове )
Появилась тревожность когда выхожу на улицу или когда со мной ведут общение незнакомые люди.
До войны работал консультантом,речь мою было остановить не возможно а количество друзей и знакомых привышало норму!
Было стремление к спорту (бег, работа с весом)
Мог зарядить окружающих меня людей светлой энергией.
А щас ?
Щас меня не видят,не слышат,не воспринимают.
Стал домоседом (зачем выходить и рисковать своей жизнью)сами знаете какое время.
Стал бояться громких звуков и тревог даже когда ничего уже мне не угрожает.