Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Сумно читати Вашу сповідь і дуже зрозумілі Ваші переживання та страхи, намагання зберегти родину... Ніщо так не забирає у людини сили, як застарілі образи... І найгірше у таких ситуаціях те, що намагання створити нові стосунки, або, бодай, найти в них якесь тимчасове полегшення, може виявитися фікцією "Сейчас год как я общаюсь с муж. которого не видела но в общении я слышу то чего мне не хватает.Человек то появляется то исчезает , много о себе врал и сам же признавался говорил что хочет создать условия и мня заберет,сейчас он опять исчез внезапно заблокировал меня.причины не понимаю"... Адже є певні закони життя, незнання яких все одно впливають на нас і керують зустрічами з новими чоловіками у тому числі...проблема навіть не стільки у Вашому чоловікові та Вас, скільки у тих поведінкових моделях і стереотипах, якими Ви підсвідомо керуєтеся все своє життя... Судячи з описаного вище, у Вас схильність до такої собі жертовності, ролі "жертви"... Дуже гарно розвинуте вміння турбуватися, любити, захищати і абсолютно відсутнє вміння виховувати чоловіків... Адже, коли жінка не вміє чоловіка виховувати, а "забігає йому всі дороги", він перетворюється на монстра... І те, що теперішній новий знайомий заблокував Вас, як на мене, закономірно... Коли жінка довгі роки приносить себе у жертву чоловіку, на рівні підсвідомості накопичується величезна кількість прихованої агресії до нього: образи, страхи, жалість, претензії тощо, що створює додаткову руйнівну програму всередині, яка починає діяти вже по відношенню до всіх чоловіків (адже підсвідомість просто реагує на саму чоловічу сутність). І такі речі просто чоловіками відчуваються. Зачасти, вони і самі не зможуть пояснити, чому не хочеться більше спілкуватися... Окрім того, сила таких "програм" ще і у тому, що вони дуже часто передаються від матері до дочки у вигляді несвідомих установок в дитинстві - у спадок... Які стосунки між Вашими батьками? Як до Вас ставилися в дитинстві?

Доброго дня! Ви пишете "у меня болезненные отношения, где каждая ссора следствовала расставанием. ещё в начале наших отношений я замечала неладное, но чем-то он меня зацепил и отношения начались. мне было страшно и неприятно ожидать от него любой реакции, т.к. ч понятия не имела что за собой дальше последуют. у меня были истерики, па, нервные срывы, я чувствовала себя ужасно и не слушала себя совсем..." Все, що Ви описуєте, дуже схоже на співзалежні стосунки, де Ви перебували у ролі "жертви". Окрім того, прослідковується надзвичайно сильна тенденція до психо-емоційної залежності "когда я вспоминаю его или же натыкаюсь случайно на похожий ник/человека, я дрожу, начинается боль в груди, страшно трусятся руки. мне до сих пор кажется, что он следит за каждым моим шагом и комментирует это" і саме цим та тим, що насправді такий тип стосунків не був повністю "пропрацьований", трансформований і пояснюється Ваш стан на даний момент, не зважаючи на те, що у Вас вже є інший хлопець... Те, що Ви намагаєтеся самостійно впоратися з проблемою - чудово, але... такі проблеми виникають тоді, коли є певні поведінкові та рефлекторні установки на підсвідомому рівні... А такий рівень дуже "глибокий" і формується, як правило, в дитинстві. І потребує роботи з підсвідомістю, а для цього потрібен спеціаліст, який має досвід в такій роботі (онлайн чи офлайн - абсолютно не має значення). Окрім того, потрібно мати більше інформації... Яким було Ваше дитинство? Які стосунки між Вашими батьками?

Ответ отредактирован автором 24-01-2022 15:58:42

Щоб знати, як змінити свою поведінку, і загалом виправити ситуацію, я б Вам радила декілька індивідуальних консультацій з психологом: тим паче що онлайн зустрічі так само ефективні як і офлайн... Вам самій просто не вистачає знань, як будувати правильно стосунки... Але ж це можна виправити!

Вам действительно очень повезло с отчимом, и прекрасно, что уже умеете обращать внимание на главное и стараться не видеть мелочей "я понимаю, что отец кричал на меня ради моего же блага, он любит меня, и я его всегда любил и люблю, сейчас стараюсь всячески поддерживать, когда он болеет." Но есть определенные законы развития мужчины и женщины, а еще законы касающиеся детей и родителей... На мое мнение, совершенно не просто так у Вас сейчас складывается ситуация, когда Вы проявляете в себе все больше наклонностей и талантов свойственных Вашему биологическому отцу... Ведь даже если мы никогда не видели своего отца, сохраняются невидимые связи, которые так или иначе влияют на нашу жизнь... И чем больше воспитанием сына занимается мама, тем меньше в нем раскрывается мужских качеств - ведь женщина может научить лишь тому, что умеет делать сама... А чем сильнее мы осуждаем отца (а мы этого можем даже не замечать прикрываясь равнодушием) или обижаемся (о чем тоже можем не догадываться) на него, тем тяжелее нам будет реализовываться в жизни, добиваться своих целей и тем быстрее мы можем, не желая этого, пойти его путем, повторяя все его же ошибки... На мое мнение, если Вы действительно хотите разобраться в себе и себя понять, необходимо вначале трансформировать детские установки, которые "сидят" на уровне подсознания и которые каксаются Вашего биологического отца и их взаимоотношений в целом... Ведь, на сама деле, Вы так до сих пор и не знаете, какие чувства двигали им, что он переживал и что именно заставило его решиться на то, чтобы украсть Вас (ведь наверняка ему не давали с Вами видеться)... Обьяснение что все из-за того, что он стал иеговистом, как по мне, весьма слабенькое... Я бы Вам советовала индивидуальное общение с психологом, тем более что онлайн встречи точно так же эфективны как и офлайн... Без этого Вы вряд ли сможете сами разобраться во всем...

Ви пишете "В чому феномен цього мужчини для мене , досі не знаю
І я давно і чітко усвідомила , що все що зараз має відбиток у моєму житті, це все корінь з дитинства. визнаю мені потрібна допомога". Як на мене, феномен полягає у тому, що саме він, його вчинок, підштовхнув Вас шукати відповіді на свої запитання... Адже, саме байдужість найважче прийняти тій людині, яка відчувала себе в дитинстві непотрібною або просто недолюбленою... І тепер вже залежить від Вас, який шлях оберете: ховатися і сподіватися що якось саме владнається, чи починати змінювати себе, змінюючи дитячі установки та моделі поведінки... А вже у який спосіб це станете робити: офлайн чи онлайн - різниці немає, головне Ваш намір та професіоналізм спеціаліста...

По-перше, потрібно все ж зрозуміти для чого Ви в цих стосунках, якщо не хочете виходити заміж без окремого житла..(У Вас є можливість жити окремо? Чи є перспектива у найближчому майбутньому?). Бо складається враження, що і самі не розумієте мети спільного проживання...По-друге. Ситуація вже склалася так як склалася. Тому потрібно змінювати свою поведінку вже в тих обставинах, які зараз існують... По-третє,, навіть у цих умовах можна стати самодостатньою (не плутати з самостійною) особистістю, яку чоловік почне поважати... Тобто, навчитися не бути на стілько психо-емоційно залежною від нього і відновити почуття власної гідності, щоб він відчув, що Ви по-справжньому цікаві для нього... Тому що поки, він відчуває, що може робити все що хоче, не враховуючи Ваші почуття...

Дякую за щирысть. Ви пишете "Сім’я в мене звичайна, нічим не вирізняється, хіба тим що ми мало один з одним спілкуємось. Коли за столом всі разом, то це просто мовчання". Тобто, в родині немає по справжньому теплих стосунків... Те, що Ви живете "Так позитиву в мене мало, сама не розумію чого. Я ніби живу на нейтральній передачі..." може бути так званим емоційним дефіцитом... І він сформувався саме в дитинстві під впливом батьківської моделі спілкування... Окрім того, і самі батьки могли отримати цей стиль спілкування вже від своїх батьків... За стосунки в родині та сімейну атмосферу несуть відповідальність саме жінки за своїм природним призначенням... Трагічні історичні події, складні життєві ситуації, стосунки - можуть утворювати певні емоційні блоки, які автоматично переходять у "спадок" дітям і онукам... У любому випадку, причину того, що з Вами відбувається потрібно шукати саме у стосунках батьків та стосунках із Вами... Я б Вам радила індивідуально зустрітися з психологом, (без різниці, онлайн чи офлайн), щоб вже конкретно визначитися з "корінням" та допомогти відновити життєву енергію... Яка, як на мене, була заблокована...
---

Добрый день! во многом согласна со своими коллегами, повторяться не стану... Но обращу внимание на один. на мой взгляд, важный момент.. Вы пишете "Но недавно мой парень пришел с работы и сказал что ему написала девушка с которой он один раз спал, и всё, больше у них ничего не было, ни общения ничего, спустя 3 года после того как они переспали, она задала ему вопрос о музыке (мой парень по профессии звукорежиссёр)... Как Вы думаете, для чего он вообще Вам сказал о том, что не имеет для него значения? (к стати, вполне возможно. что и не имеет, но...). учитывая, что ваш молодой человек работает в сфере, где много девушек, контакты все равно будут... Другой вопрос, какие... Ведь поведение мужчины на самом деле очень тесно взаимосвязано с поведение женщины, с которой у него есть близкие отношения... Это первая така ситуация или и раньше было что-то похожее с ним или с кем-то другим? Кроме того, очень настораживает его жесткая реакция на Ваши слова возмущения (Возможно, Вы тоже достаточно категорично озвучили свой протест?)..."я сказала что я бы хотела чтобы не общался с девушками с которыми спал раньше, он сказал что это контроль, и я ему запрещаю общаться с людьми....". Как по мне, необходимо уже сейчас определиться четко с тем, что Вы можете принять в отношениях, а что не можете... И тогда мягко, по женски, но стоять на своем... Но мне почему то кажется, что Вам уже сейчас достаточно трудно отстаивать свои интересы... И если это так, необходимо разбираться, почему? Ведь дальше, может все лишь усугубляться... Конечно, лучший вариант - это индивидуальная встреча с психологом и не важно в формате онлайн или офлайн... Ведь ни одна переписка, даже самая квалифицированная не позволит понять, что на самом деле происходит...

Ответ отредактирован автором 23-01-2022 18:31:16

Доброго дня! Ви пишете "Зараз працюю в кав’ярні, там тепло і затишно і люди хороші і зп норм виходить." Мені так здається чи Ви з теплом відгукуєтеся про свою роботу? Якщо це так, тоді проблема не у самій роботі, а у тому внутрішньому статусі, який Вам хтось нав'язав. Наприклад: "Ти повинна гарно вчитися і з червоним дипломом..." або "Будеш погано вчитися, станеш працювати у кафе офіціанткою..." і т.д. варіантів багато, а суть - одна... Окрім того, Ви пишете "Знову думки, що я не на своєму місці, що це все не те, порівняння себе з іншими, чому я так не змогла і все в цьому роді. А стосунки з протилежною статтю. В мене вони просто відсутні. Я не знаю як мені знайти хлопця і де, сижу на сайтах знайомств лиш. Дуже хвилююсь що ніколи нікого і не знайду. Як мені жити?". Ну, по-перше, хлопців знайти просто так неможливо, вони ж не гриби в лісі... та і гриби ще потрібно вміти бачити...::smile:: Хлопець "знаходиться" тоді, коли дівчина "готова" до стосунків та і тут є варіанти - яких стосунків... Тобто, у неї розкриті жіночі якості, які і притягують чоловіків... Насамперед, почуття оптимізму, щастя, внутрішнього спокою та гармонії. Життєрадісна дівчина ніколи одна не залишиться... А життєрадісність - це запас внутрішніх сил... Складається враження, що Ви почуваєтеся дуже невпевнено, що не розумієте чого насправді хочете...Яким було Ваше дитинство? Які стосунки між батьками?

Ви пишете "Ответ
Я не хочу что бы кто-то был у меня в голове..." звідки у неї ці слова? Дуже схоже на навіювання - дівчата схильні на віру сприймати те, що хтось говорить... Те, що вона плаче, як на мене, може говорити про якусь душевну травму, можливо, дитячу... Від якої вона сама "закривається", бо дуже болить, соромно, страшно і т.д. Ви знаєте про дитинство своєї дівчини? Про те, що відбувалося до зустрічі з Вами? Вона з Вами ділиться своїми почуттями?

Ответ отредактирован автором 23-01-2022 18:01:47

Доброго дня! Співчуваю Вам, адже легко сказати, але важко зробити, якщо відсутні навики вміння відстоювати себе та свої інтереси... Ви пишете "ВОЗЬМИ БУТЫЛКУ И ПРИХОДИ. никто не думает, что мне идти туда не близко, потом назад ночью... Они меня не проводят со своим парнем. Мне приходится идти самой, либо самой себе оплачивать такси. Или ещё один знакомый звонит мне, когда ему тупо скучно и расспрашивать меня, что у меня нового. А что, если я не хочу, рассказывать, о своей жизни. Тогда мы молчим.." Насправді, до нас ставляться лише так, як ми їм дозволяємо до себе ставитися... І вміння поважати себе напрацьовується автоматично в дитинстві або не напрацьовується, як це сталося з Вами... Ви пишете "Как себя защитить от окружающих? Я боялась, что люди подумают, что я эгоистка. ДоМА а меня часто называют эгоисткой..." Маленькі діти і дівчата дуже схильні до сугестії, тобто, навіювання... І коли батьки щось говорять, сприймають на віру... Але ж поняття "егоїстка" дуже багатошарове... І щоб зрозуміти, що насправді мали на увазі Ваші батьки, потрібно бути ними самими.. Зачати люди використовують слова не зовсім розуміючи їх глибинного значення і зовсім не у тому контексті, який повинен бути насправді... Окрім того, якщо батьки надміру контролюючі, дитина росте надміру залежною... Окрім того, дитині дуже потрібна батьківська любов в дитинстві, вона не може без неї жити... І тому, якщо батьки з якоїсь причини не додають тепла та любові, старається своєю поведінкою слухняною ці почуття отримати... А коли виростає, звичка все робити аби тільки її вважали "гарною дівчинкою" і полюбили - залишається... Якщо дійсно хочете змінити себе і ставлення до себе, я б Вам радила індивідуальні зустрічі з психологом, тим паче, що зараз є можливість ефективно вирішувати проблеми у тому числі онлайн...

Доброго дня Денис! Ви пишете "Появляется чувства что меня просто используют, так скажем просто содержу её … Я не совсем понимаю что мне делать..." І Ваші почуття абсолютно зрозумілі, адже на жодне запитання немає відповіді... Що насправді відбувається, може знати лише Ваша дівчина... Чому не говорить? - варіантів також багато... Від того, що щось приховує, до того, - що елементарно не вміє висловлювати свої почуття... Я б Вам порадила разом із дівчиною індивідуально звернутися до психолога... Тим паче, що зараз це можна робити як офлайн так і онлайн... У всякому випадку, запропонуйте їй хоча б одній звернутися, щоб зрозуміти себе... як мінімум, зробите висновок чи бажає вона дійсно працювати над стосунками... Якщо знову почне щось незрозуміло відповідати, ставте умови і стійте на них: або розбираємося вдвох, або розстаємося... Ви, загалом, хочете одружуватися? Можливо Вашій дівчині не подобається, що живете не у шлюбі, а просто її мовчання - такий собі знак підсвідомого протесту? Та це все лише припущення...

Ответ отредактирован автором 23-01-2022 17:37:22

Доброго дня! Як на мене, проблема комплексна і зацікавленість дитини порно - це лише верхівка "айсбергу"... Тобто, склалася вже така ситуація на яку дорослі так чи інакше, але вже повинні відреагувати... Тобто, якщо не відреагувати правильно, можуть бути ще більші ускладнення аж до того моменту, поки не почати розбиратися по-справжньому... Дитина та батьки - єдине ціле. І поведінка дитини лише "відзеркалює" якісь хиби чи вади виховання або ж і поведінки самих дорослих... Тому дитина і не може щось виразно Вам пояснити, бо і сама, насправді, не дуже розуміє для чого воно йому потрібне... Але те, що заходить дуже часто на порно сайти - може свідчити, що вже сформувалася хибна звичка... Ви пишете "Сам по себе ребёнок постоянно истерит, все что хочет берет на крик и истерику". Як давно у дитини така поведінка? Хто займається його вихованням? Які стосунки між Вами та батьком дитини?Ответ отредактирован автором 23-01-2022 17:25:52

Ответ отредактирован автором 23-01-2022 17:26:32

Доброго дня Мари! Зрозуміле Ваше роздратування, адже для здорової психологічно людини є абсолютно нормальним опиратися всьому, до чого її змушують без бажання... І те, що у деяких ситуаціях Ви "Недавно расковыряла кожу из-за чувства раздражения (давняя привычка)." Теж закономірно... Психо-соматика реагує на ті почуття, які були раніше, в дитячому віці "придушені", адже Ви були зовсім маленька... Це підсвідомий опір, бунт, незгода... Маленька дитина дуже залежна від батьків, тому робить все, що їй говорять, навіть якщо їй це не подобається... І якщо такі "утиски" повторюються часто, у дорослому віці зберігається звичка все робити, як скаже мама... "Также я пошла на поводу у мамы и поступила в магистратуру, хотя мне это не нужно, и я не тяну.
Ещё в том городе у меня был жених, нас рассорила мама, но это уже отдельная история.
Мне обидно, что она в меня не верит и не хочет слышать.". По факту, Ви вже , доросла і самостійна, дівчина, і маєте право сама вирішувати як Вам жити, але... Ви так і залишаєтеся насправді тією маленькою дівчинкою, яка змушена була робити так, як хоче мама... Бо це рівень рефлексів, звички, рівень підсвідомості... Якщо дійсно хочете навчитися відстоювати себе і своє право на індивідуальність, необхідно разом із психологом "перезаписати" дитячі установки та моделі поведінки, і не має значення чи зустрічі будуть індивідуальні онлайн чи офлайн... Окрім того, щоб перестати гризти шкіру, необхідно найперше, "зняти" і те, що викликає таке бажання, тобто - заборону на власну думку, почуття, дії і навчитися їх висловлювати та говорити "Ні!"...

Ответ отредактирован автором 23-01-2022 17:18:10

Щоб "красиво позбутися" чоловіка, потрібно, насамперед, самій розуміти чого Ви насправді хочете від стосунків... Тоді Ваші звичайнісінькі слово "Не хочу більше зустрічатися" буде остаточними незалежно від реакції самого чоловіка на них...Але ж, насправді, Ви пишете "Коли я відмовила він просто відповів ' 👍' тоді я у відповідь написала : типу і на цьому все ? і чому ти більше не разговорчивий ? На що було його ' не актуально ' . як таких осіб ставити на місце ??? Від симпатії до розчарування один крок..." То насправді, чи Ви дійсно хотіли з ним припинити стосунки? Адже він і не став навіть наполягати... пішов собі і пішов... Так ні, Вас "зачепила" його байдужість... і дуже боляче...
Звісно, питання про батьків звучить досить банально особливо на психологічному сайті "Не відповідала бо воно кругом і всюди по життю , і завжди є на це відповідь , але і набридає..." Набридає що? Коли у людини "перепрацьовані" сімейні проблеми, проблем у особистому житті складних не виникає.. Так, Ваша мама - чудова мама і зробила для Вас все, що було у її силах "Моя мама виховувала мене самостійно, і як для жінки одиначки виховала мене достойно я так вважаю." Чому Ви одразу стали писати про достойне виховання? Адже ніхто і не ставив під сумніви Вашу достойність... То може це суто для Вас дуже болюча тема?..
Є певні закони життя, які "перестрибнути" неможливо. Якщо мама, з якоїсь причини не змогла влаштувати стосунки з чоловіком, ті ж самі установки та моделі поведінки, що цьому завадили, передаються автоматично і її дитині... А потім, коли дитина дорослішає, починають нею несвідомо керувати... Тобто, ми вміємо себе поводити лише так, як нас навчили в дитинстві... І якщо щось не подобається у своїх діях, ці установки потрібно елементарно "переписувати" з психологом і, можливо, не один раз, бо це рівень підсвідомості, який формувався роками... Так, Ви за чоловіків не чіпляєтеся... зовні... і думаєте, що самотність - це кращий варіант Вашого життя... Але почуття викривають зовсім інше - відчувається надзвичайно сильна залежність від ставлення чоловіків до Вас... А це вже стосунки з батьком, а не з мамою... І неважливо, що Ви його швидше за все навіть не бачили... Ми "складаємося з тата і мами" - це базис, на якому тримається все наше життя... І якщо замість стосунків з батьком "біла пляма", така "біла пляма" може бути і у стосунках з чоловіками до тих пір, поки "внутрішня дитина" не відновить зв'язок із "внутрішнім батьком"... Адже тато - це перший чоловік у житті дівчинки... Вам вирішувати: ховатися від болю у своїх ілюзіях, просиджуючи роками біля комп'ютера чи почати "відкривати" очі разом із психологом...Ответ отредактирован автором 23-01-2022 16:54:39

Ответ отредактирован автором 23-01-2022 16:55:16