Вітаю!

На це питання може відповісти лише він. Образа на батьків - це його історія і вже його відповідальність, ви і ваша родина не забов’язані це обробляти.

Те, що ви описуєте не є нормою. Я рекомендую щиро висловити свої почуття з цього приводу і домовитись про якісь правила взаємодії, які можливо він в силу свого егоїзму не розуміє, не зв’язує і не бачить наслідків своїх інтровертних мансів. По суті це пасивна агресія, тому я пропоную вашою активною агресію прояснити цю ситуацію. Травми повині лікуватись, а не відіграватись об близьких людей, поміщаючи їх в ті почуття, яких він зазнав в ній.

Відредаговано автором 23-08-2024 16:52:46

Вітаю!

Коли вам не довіряють, то важливо домовлятись! Ваші батьки переповнені страхами і хочуть убезпечити вас, проте це займає сильну контрольну домінантну фіксацію. Співчуваю вам!
Скажіть, без звинувачень, а через власні відчуття, що ви з цього приводу відчуваєте і що ви самі втрачаєте повагу та довіру до них. Попросіть їх почути та побачити вас реальну, а не лише їх фантазії та страхи. Я пропоную вам відверту і щиру розмову з ними, бо ви ще неповнолітня і ми не можемо без їх дозволу вас консультувати. Шукайте шляхи примирення!

Вітаю!

Ви вже тричі мама і можете самі вирішувати як вам жити! Мамі може щось не подобатись і вона може свої переконання вам пропонувати, але вам жити своє життя.
Чи є у вас чоловік? Подруги? Хто може бути поруч і просто підтримати вас в вашій розгубленості. Чи хочете ви цю дитинку? Які у вас почуття з приводу цієї новини? Поділіться своїми страхами, що вас лякає?

Ви зараз наповнені життям і воно теж має право на існування, незаплановані діти - розповсюджене явище, яке потребує відповідальності та витримки. Наслідки будь-якого рішення ляжуть на ваші плечі, і тут питання не до мами, а до вас! Рекомендую вам психотерапію, де ви зможете почути голос своєї душі, яка знає чого хоче!

Доброго дня!

Єдина людина, з якою вам жити все життя - це ви самі. Ви ще не відродили до себе цінність, емпатію та гідне ставлення. Співчуваю, проте радію що ви це усвідомлюєте і пишете сюди. Інший партнер завжди відображає нам наше ставлення до самої себе. Ви не можете пережити, що вас не обирають і не люблять. Вся ця ситуація продовжується лише тому, що ви надієтесь отримати зворотнє. Але поки ви самі до цього всередині не прийдете, то буде повторення травматичного досвіду. Розуміти це одне, а ось пережити цю фрустрацію, оплакати її як горе, пройти цей біль, змиритись, що тут не буде того про що ви мрієте - це зараз задача номер один. Ви тримаєтесь за ілюзію і обираєте не себе, а цю химерну надію...

Пропоную вам експеримент тут і зараз. Вибачте, зроблю трішки посилення того, чого ви не можете прийняти. А якщо ви побачите, що він у стосунках ще з кимось? Саме у стосунках, то які почуття у вас? Дізнаєтесь, що завтра у нього весілля. Я пропоную такі події щоб прискорити - прощання і відпускання вашим мріям.

Ці всі почуття про вашу гідність і біль, бо це дорога до вас самої. Якщо вас не обирали, то вам прийдеться навчитись самій це робити! Ця ситуація подібна до ваших відносин з мамою, але він не мама і ви не залежна дитина, можна це повторювати як мантру, щоб не регресувати у безпоміч.
Рекомендую вам продовжувати психотерапію, бо ви ще не звільнились від травматичного дитячого досвіду. Я бажаю вам цінності та любові до самої себе, бо це і є ваш священний обов’язок перед собою!

Доброго дня!

Ви граєтесь в дружбу, якої не існувало з самого початку. Я рекомендую вам психотерапію, у вас є шлейф непропрацьованих почуттів з чоловіком, страх близькості, заперечення реальності і перекладання відповідальності, щоб хтось запропонував дружбу, а психологи сказали що робити. Тут якась сильна травматизація, я співчуваю і раджу не ховатись від життя, бо подобатись чоловіку і мати прив’язаність - це чудово, не дивлячись на біль минулого, з якого можна прорости і стати більшою за нього щоб впустити любов!

Співчуваю, у ваших доповненнях дуже багато травматичних подій. У вас є дуже доросла зріла частинка, але і є та, яка весь час травмується і попадає на численні гачки знецінення та примусу. Ну татові потрібна влада, де він знає, а не чує і співчуває (він це не вміє, на жаль)… А вам потрібне відношення, визнання вас дорослої автономної і як я зрозуміла вам потрібні стосунки, яких ви ні з ким не мали, бо родинні зв’язки це ж не завжди стосунки.
Колеги дуже гарно підсвітили вашу ситуацію, але цей травматичний досвід треба лікувати саме відношенням, співчуттям, присутністю і це може зробити той, хто проживав і лікував подібне - психотерапевт. Розумієте, коли ви себе наповните, ви будете реагувати на гомін тата посмішкою як на дитину.

Вітаю!

Я вбачаю тут конфлікт між стосунками, прив’язаністю та потягом/інстинктом. Будь-який внутрішній конфлікт викликає сильний випад почуттів, хитань, де треба щось обрати, щоб так не трусило. Але насправді ці амбівалентні сторони вашого внутрішнього світу мають породити щось третє, тому для початку напругу треба витримувати і нічого поки що не робити. Дати простір для кожного бажання на рівні фантазій, думок і досліджувати, але найкраще це робити з психологом!

Аня, вітаю!

У вашій розповіді вже і є відповідь. Ваш тато такий який є, він у своїх захистах, у своїх баченнях і він тримається за ролі, які вам демонструє. Хоче вас повчати, декларує свою мужність, бо це його роль батька і вона може абсолютно в вас не попадати і не наповнювати, але вона йому потрібна і він за неї тримається. Це його опора. На жаль, так трапляється! Вас це дуже задіває і тригерить, і поки що немає чим терпіти. Це варто визнати. І ви і ваш тато хочете один від одного, щоб ви були іншими. Але я бачу в цьому конфлікт навіть не поколінь, а півкуль - правої (образної) та лівої (логічної). Ви ніби один одному демонструєте те, що інший не хоче визнавати. Проте цілісність починається з цікавості до протилежностей, а не з заперечень. Я вам рекомендую просто терапію щоб розібратись з власними очікуваннями, з сприйнятим та фігурою тата всередині. Ви просто в тексті теж його повчаєте між рядками і значить вже інфіковані його комплексами, просто вони проявляються у інших конфігураціях з науковим підґрунтям всупереч його езотеричним. Це все говорить про те, що сепарації не відбулось, бо немає прийняття різності один одного, ні з вашої сторони, ні з його.

Для гармонійного спілкувння шукайте місця, де вам тато подобається і де ви ним задоволені, якщо там буде енергія, то будуть проростати мости розуміння, тепла. Проте для глибинної трансформації потрібна психотерапія. Можливо навіть з чоловіком спеціалістом, з яким можна буде прожити те, що не можете з татом.

Відредаговано автором 22-08-2024 17:38:12

Вітаю!

Тема минулого і стосунки до вас - це дуже вразилаве і болюче поле. Особливо коли це привноситься в теперішнє і ви вже починаєте сумніватись, порівнювати себе з нею. Я знаю безліч історій подруг, клієнтів. Розумієте, якщо будь якому хлопцю показати фото якось минулого хлопця і сказати: «Я його так любила …», то це звернення до теперішнього, скрита маніпуляція, яка по суті робить боляче бо теперішнє протистоїть минулому. Нікому таке не буде приємним. Я раджу минуле залишити в минулому, у нього ж немає дітей, які могли б бути привидом для взаємодій і зосередитись лише на вас. Щирі відкриті обговорення - це те, що можливо не всім вдається, але саме воно спроможнє прояснити у кого і що на душі і в голові. Скажіть, що вас ранило це показування фото і звернення до його компетентності нажитого досвіду. І запитайте мотивацію: «А для чого ти це робив?». І проростіть більше ніколи так не робити!

Вітаю вас!

Співчуваю вашій втраті, бо це це є велика втрата. Її треба оплакати, відгорювати. Спробуйте віднестись до цього абсолютно серйозно, як до даної реальності яку треба прожити, бо зараз є сум, біль, горе. Назвіть якось цю дитинку, попрощайтесь і подякуйте її за той короткий період вашого спільного життя та серцебиття один об одного. Вона точно вже ініціювала вас у материнство, хоча воно було коротким і не до кінця щасливим. Розумієте, з будь-яким материнством дівчина втрачає свою наївність, а у вас точно відбулась і власна втрата дитини і свого якось безпечного дитячого стану. Дуже багато жінок проходять це випробування і тут немає вашої провини. Це вибір і дитини піти, побути стільки стільки їй потрібно. Зробіть щось хороше в пам’ять про цю крихітку життя і хай ваша любов здолає цю печаль! Співчуваю і підтримую вас! Якщо буде дуже важко, рекомендую вам психотерапію!

Вітаю!

Ваше питання базується на вашому власному не зовсім приємному батьківство-дитячому досвіді, який, як я розумію, ви не хотіли б повторити та передати своїм дітям. Насправді це дуже глибинний роздум: «Для чого ми живемо?». Діти - це майбутнє, батьки - це минуле, ви - це теперішнє. І це є дерево роду, бо не можна щось з чогось виключити. Важливо щоб ці зв’язки були і текли природньо, без претензій, образ та надлишкових очікувань, але це ж велика душевна робота.

Я знаю багато прикладів, коли люди народжують дітей і так їх люблять, і так плекають, бо всього цього не мали самі, а як наслідок в них розбещені без меж діти, які керують і які вимагають щоб все було на їх лад. Тобто самі батьки спроектували своє нещасливе дитинство і надули власну дитину і за себе, і за партнера, не будучи в контакті ні з своїми дефіцитами, ні з реальністю дитини… Це дуже розповсюджена динаміка. Найкраще виховувати себе і дорощувати свою внутрішню дитину. А далі яблука вродять, бо є енергія для розвитку і життя! Це і є свідоме зріле батьківство!

Вітаю!

Ви зробили так як зробили і тим паче зі згоди батьків. Ви заділи його гордість, проте ви вибачились. Однак ваш тренер не може це пережити, у нього втрата влади, якась образа та істерика… Здається не вам це треба обробляти, а йому. В будь-яких взаємодіях будуть конфлікти, біль, непорозуміння і розпач. Мудрість зберегти стосунки і незрілість - це обривати. Здається і ви і він показали один одному зворотню сторону своєї особистості, доречі, все в чому він звинувачує вас і є він у своїй суті.

Вам ще хочеться тренуватись у нього? Це маєте бути ваш вибір, ми за вас його робити не будемо. У вас є батьки і вони несуть за вас відповідальність і як добре, що вони є в як добре ще мати голову на плечах, бо хто б що не казав, вам жити своє життя!

Доброго дня!

Ваше тіло і можливо внутрішній світ напружений, бо певно там є почуття, історії, які не радують. Треба спочатку подивитись чим ви переповнені, відпустити ці тяжкі відчуття. Для цього потрібна психотерапія!

З того, що ви можете зараз вже, дивитись на себе в дзеркало і почати посміхатись, саме тій яку ви бачите і радіти собі вже тут і зараз. Всьому можна навчитись якщо це практикувати. Дуже важливо бути собою і не порівняти себе з іншими, можливо саме це і засмучує вас.

Вітаю!

Ви описуєте сильне протистояння на своїх та чужих, а це більше схоже на війну, а не на родину. Можливо у вас були якісь очікування і бажання, а на вашу долю випало багато навантажень. Тільки діти не винні, їм теж важко і всі ви зараз на чужині, а це великий стрес. Співчуваю!

Вам потрібно вибудувати з кожним членом родини стосунки, не об’єднувати їх у групи. Кожен важливий і ви, і ваша дитинка, і чоловік, і його діти, і ваша мама. Мені здається не відбулось стадії адаптації і ви не відчуваєте безпеки, тому кожен як вовченя. Ви зараз дуже вразливі, тому рекомендую вам звернутись до психолога. Це допоможе вам відчути себе цінною, розмістити свої переживання, віднайти шляхи примирення. Можливо ви самі зараз як дитинка, яка потребує турботи, уваги та контакту, такий регрес завжди трапляється після народження дитини… Чоловіки не вміють це обробляти, вони більш скеровані на дії. Тому шукайте підтримки емоційної спочатку там, де її можуть надати, а далі вам буде легше взаємодіяти з ним. У вас всероедині буде чим взаємодіяти, а поки що нема…
Я бажаю вам мудрості, сил та терпіння зберегти себе та свою сім’ю!

Вітаю!

Прикро, що між вами та мамою немає порозуміння і підтримки. Хоча я переконана, що вона вірить в те, що підтримує і хоче всього кращого, проте дає це як може, бо можливо сама цього не мала. Співчуваю!

Розкажіть якої підтримки ви потребуєте? Щоб хотіли почути, відчути від мами? Спробуйте самій собі це озвучити і опиратись на це!

Більшість психологів мали подібні історії з батьками і виплекали внутрішніх батьків всередині собі, як внутрішний голос, самоцінність. Тут дуже важливо, щоб мамин голос не проростав у ваш внутрішній світ і не знецінював вас саму. Ви зараз на рубікон переходу від залежності до автономності, тому вам так важко і аи потребуєте друзів, свого окремого життя. Чи є ще хтось кому можна відкритись? Тітка, бабуся, хрещена?