Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Доброго дня. Стани про які Ви пишете, дуже непрості, і напевне справлятись з ними також дуже складно.
Ви б хотіли поговорити тут? Чи можете тоді більше росказати про те що відбувається?
Як давно Ви з цими переживаннями?

Здравствуйте. Соглашусь с коллегами, что чтобы справиться с самоповреждениями необходима работа с психотерапевтом хотя-бы. Но для этого Вам необходимо сообщить родителям, учитывая возраст. Эт возможно для Вас сейчас?
Если сделать это сейчас особенно трудно, можете поделиться этим с кем-то близким из других взрослым, кому можете довериться.

Доброго дня. Чую про Ваш сум за рідними, але чи говорили Ви про це їм безпосередньо? Чи ділились своїм сумом і переживаннями з мамою?
Це досить нормативна річ, коли діти і батьки живуть окремо, і можуть бачитись дуже-дуже рідко, окреме і незалежне життя необхідне кожному з ним, і чатсо це те, чого батьки і чекаю від своїх дітей. Можливо, дистанція яка некомфортна для Вас Вашою мамою бачиться як щось саме-собою зрозуміле, і якщо розгорнути це питання - можна буде інакше на це поглянути і дізнатись більше. Можливо і більше дізнатись як ця розлука сприймається ними, і про причини, чому вона власне так є.

Але тут також варто бути готовою і до відповідей, адже вони можуть бути і важкими. Батькам може бути просто зручно так, і з цим нічого не поробиш.

Також гарною ула ідея проявлення власної активності, тобто щоб Ви поїхали до них, з власної потреби. Як Ви і казали, якщо є сильне бажання то можна здійснити це так чи інакше.

Крім того, важливо для Вас в першу чергу, звернути увагу на власне життя і те, що Ви не уявляєте його без чоловік, на Ваші слова про "морально жива". Близькість це добре, але нездадтність бути окремо "живою" - поганий ознак. Цей момент краще пропрацювати з терапевтом, адже він суттєво впливає на якість життя. Тим паче, що Ви чекаєте дитину, такі переживання та пригнічення, будуть ставати ще складнішими.

Здравствуйте. Согласна с коллегой касательно синдрома самозванца. И это правда лучше анализировать с терапевтом. Но, Вы можете так же попробовать самостоятельно рассмотреть эти чувства.
Например, когда кто-то хвалит Вас за что-то, можете спросить человека - а чем по его мнению Вы похвалу заслужили? Как он видит Ваше достижение?
Второй момент, подумать а как Вы видите свои достижения? Когда Вам кажется, что Вы врете другим, врете о чем? О том что что-то хорошо сделали? Или о своем мотиве? Или не считаете что это было действительно хорошо?
И так же, а что Вам нужно было бы, что бы Вы сами сказали что повала Вас - это правда? Чтобы "ложь" превратилась в правду для Вас. Можно рассматривать на примере конкретной реальной ситуации, и смотреть, реалистичны ли вообще Ваши представления.

Доброго дня.
З приводу 1 Вашого питання - а погоджуючись на запрпоновану ними допомогу, Ви підписували поневільний контракт? Почуття вдячності до когось, не означає, що Ви повинні применшувати всі інші почуття та реакції. Можна бути і вдячним за допомогу, але не мати бажання спілкуватись. Це дуже добре, що Ви так уважно ставитесь до своїх почуттів та відслідковуєте що саме викликає ті чи інші реакції у Вас. Тут можна довго думати і шукати способи, щоб зменшити конфлікти із цією жінкою і навчитись з нею комунікувати, але чи варте воно того? Іноді найкращий спосіб це той який Ви і обрали.

А ще у Вашому питанні звучить про "право" - а хто мав би його дати? Як можна було б його отримати взагалі?
Так чи інакше, хочеться пдкреслити, що якщо Ви відчуваєте щось - то це виправдано і апріорі має право на існування.

А от з почуттям образи вже складніша ситуація. Можна злитись на будь-кого і це абсолютно нормально, але ящо це прям розїдає Вас(а так воно часто і буває), тоді краще корінь застиглості цього почуття пропрацювати із спеціалістом.
Але можете ще про себе подумати чи у цій злості і образі є якесь очікування направлене на цю жінку? Буває важко відпустити образи, коли навіть попри злість і віддторгнення до людини, ми чекаємо від неї чогось - виправлення, вибачення, покарання її поганих вчинків, і це не дає нам попрощатись і з людиною і з негативом до неї.

Здравствуйте.

Читая Ваши слова, хочется уточнить - а зачем Вам отношения как таковы ? Что это для Вас? Какими Вы их видите?

Грусть и слезы которые возникают у Вас при теме отношений - они о чем? Это слезы печали? Сожаления? Одиночества? Или возможно все еще слезы по потерянным отношениям Вашим?

И важно еще отметить что иногда новые отношения не складываются не потому что с Вами что-то не так(да и это "не так" только негативная установка к себе), и даже не из-за того что партнеры какие-то плохие - причина может быть просто в том, что Вы возможно к ним не готовы. И можете неумышленно транслировать это тем с кем находитесь в контакте.

Здравствуйте. Сразу хочется уточнить, по хронологии немного не понятно, это чувство вины у Вас с 17 лет? Уже два года после описанной ситуации?

Я сочувствую этим тяжелым ощущениям, с которыми Вы живете, но хочется сразу и категорически сказать, хоть это и не соответствует Вашим чувствам, но Вашей вины в той ситуации нет никакой! "Дала повод" - это негативный социальный стереотип, который не имеет отношения к реальности. Ваше хорошее отношение и общение с кем-то не дает никому права к любому контакту, который Вами не желателен. Вашей вины в поведении одногруппника нет никакого, Вы не могли это предсказать. И судя по Вашим словам, на него не ответили, не согласились на то что тот одногруппник транслировал.

«не знаю измена ли это, мне кажется как будто да»; - люди считают изменой разные вещи, но самое важное - это Ваш мотив и желание. Вы не были ни инициатором, не мели ни чувств, ни желания к этому поцелую.

Рассказывать парню или нет, Вы должны решить сами, но держать такие неприятные секреты должно быть сложно и выматывающе. Возможно, если поделиться с близки человеком часть напряжения пропадет.

Так же, остается непонятно, а чем эта встреча закончилась з одногруппником? Продолжаете ли Вы общаться? Какой была Ваша реакция ему?

И есть так же ощущение, возможно и ошибочное, но что такое сильное чувство вины, РПП, и депрессивные эпизоды - имеют более глубокие корни, которые лучше рассмотреть с психологом.

Доброго дня. Дуже важливо і добре, що Ви відмічаєте для себе цю поведінку і виносите її тут, як те що відбувається якось не так.

Хочеться звернути увагу на те, що така поведінка може бути наслідком Вашого виснаження і перевтоми, як фізичного так і морального. Як Ви можете описати свій стан попри відношення до дітей? Чи почуваєте себе добре чи відчуваєте стабільність у емоціях? Як Ваш сон? Фізичний стан?

Інший момент, важливо розуміти, а які дії дітей викликають таку реакцію? Який вік у Ваших діток? Що вони такого роблять, що Вас так виводить?

І, що б за неполухи не було зі сторони дітей, відповідальність за Вашу поведінку тільки на Вас, і важливо розібратись, краще із спеціалістом, з тим, як Ви можете регулювати свій стан, свої реакції та поведінку. З причинами того, що такі спалахи у Вас викликає. Бо зазвичай, це не прямо пов*язано із поведінкою дітей.

Здравствуйте. Сочувствую Вашему состоянию, это должно быть очень сложно справляться с этим в одичноку

А как давно Вы с таким состоянием? Как оно начиналось? Возможно, что-то произошло после чего Вы можете отследить ухудшение состояния?

И на самом деле рекомендуется обратиться к психологу или психиатру, так как такое затяжное состояние может оказаться депрессией и дальше будет только сложнее. Есть ли у Вас возможность и силы обратиться к специалисту?

Вам, наверное, очень непросто так долго жить с этим в одиночку, и действительно, усталость и даже истощение не удивительны.

Думаю да, терапия будет трудной. Но жить с теми трудностями о которых Вы говорите - тоже очень трудно. И остается выбрать какое трудно Вы хотите испытывать.

Но возможно, все таки, помимо трудности в терапии, она может принести хорошие плоды и стать местом где Вашу усталость можно если и не сразу снять, так хоть разделить.

А что отталкивающего видите в работе с психологом? Может у Вас есть представления о том как проходит работа и Вам это не очень нравится?

Здравствуйте. Очень сочувствую Вам и Вашим переживаниям, хоть Вы и пишите о них как-будто с большой дистанции, мне кажется переживать эти моменты и проблемы было не просто.
Но учитывая выше сказанное Вами, хочется уточнить - а что побудило Вас написать сюда? Почему сейчас?

Знаете, не хочется пытаться строить какие-то однозначные выводы или диагнозы, но учитывая Вашу длинную историю, очень важно обратиться с этим к психиатру или врачу-психотерапевту. Если, конечно, Вы чувствуете что хотите изменить и отношение к себе и отношение к жизни, так же как и изменить качество своей жизни.

Вітаю. Співчуваю Вашому стану, це дуже непросто. І дуже важливо, що Ви знайшли в собі сили написати про свій стан тут, проте нажаль мало ефективності можна отримати таким чином. Варто звернутись до психотерапевта, адже самостійно справлятись ставатиме все складніше.

Доброго дня. Приєднуюсь до коментаря колеги вище, проте хочеться таки зазначити, що навіть підвищена тривожність не означає що у Вас це трансформується в ОКР. Тривога може посилитись в різні напрямки, але дуже круто те, як свідомо Ви підходите до свого стану і турбуєтесь про себе.

І так, при роботі з терапевтом, відсутності додаткового стимулу, як проживання з мамою, то Ви дуже добре з тривогою впораєтесь)

А з приводу вмовити маму на похід до психіатра - це доволі складно, адже люди які навіть відмічають для себе ОКР не часто готові з цим працювати, що обумовлено і особливістю симптоматики. Але поступово говорити з нею про це, виділяючи чому їх буде краще від цього - може мати результат

Здравствуйте. Очень жаль, что мама не разделяет Ваши желания.

Подскажите, а есть ли еще близкие взрослые к которым Вы могли бы обратиться и заручиться поддержкой?

Возможно, Ваша мама не до конца понимает вид спорта который Вы хотите освоить, и больше информации о нем видео, слова тренера или примеры тех, кто занимается или достиг результатов, может расширить представление мамы о этом занятии. Могли бы попробовать такое небольшое просвещение?

Так же, подскажите, а чьим было решение о занятии гимнастикой? Вас мама направила?

Здравствуйте. «порыве возбуждения »; - можете больше сказать о характере этого возбуждения? К тому мужчине или к акту орального секса? Были ли фантазии и мысли об этом ранее?

«Теперь незнаю что делать»; - а что Вы хотели б сделать? Перестать считать себя геем? От мысли об этом геем не становятся, но "не хочу им быть" и опыт сексуального контакта с мужчиной, немного противоречит друг другу. Есть ли у Вас негативное отношение к гомосексуальной ориентации?