Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Здравствуйте. Сочувствую Вашему состоянию, это должно быть очень сложно справляться с этим в одичноку

А как давно Вы с таким состоянием? Как оно начиналось? Возможно, что-то произошло после чего Вы можете отследить ухудшение состояния?

И на самом деле рекомендуется обратиться к психологу или психиатру, так как такое затяжное состояние может оказаться депрессией и дальше будет только сложнее. Есть ли у Вас возможность и силы обратиться к специалисту?

Вам, наверное, очень непросто так долго жить с этим в одиночку, и действительно, усталость и даже истощение не удивительны.

Думаю да, терапия будет трудной. Но жить с теми трудностями о которых Вы говорите - тоже очень трудно. И остается выбрать какое трудно Вы хотите испытывать.

Но возможно, все таки, помимо трудности в терапии, она может принести хорошие плоды и стать местом где Вашу усталость можно если и не сразу снять, так хоть разделить.

А что отталкивающего видите в работе с психологом? Может у Вас есть представления о том как проходит работа и Вам это не очень нравится?

Здравствуйте. Очень сочувствую Вам и Вашим переживаниям, хоть Вы и пишите о них как-будто с большой дистанции, мне кажется переживать эти моменты и проблемы было не просто.
Но учитывая выше сказанное Вами, хочется уточнить - а что побудило Вас написать сюда? Почему сейчас?

Знаете, не хочется пытаться строить какие-то однозначные выводы или диагнозы, но учитывая Вашу длинную историю, очень важно обратиться с этим к психиатру или врачу-психотерапевту. Если, конечно, Вы чувствуете что хотите изменить и отношение к себе и отношение к жизни, так же как и изменить качество своей жизни.

Вітаю. Співчуваю Вашому стану, це дуже непросто. І дуже важливо, що Ви знайшли в собі сили написати про свій стан тут, проте нажаль мало ефективності можна отримати таким чином. Варто звернутись до психотерапевта, адже самостійно справлятись ставатиме все складніше.

Доброго дня. Приєднуюсь до коментаря колеги вище, проте хочеться таки зазначити, що навіть підвищена тривожність не означає що у Вас це трансформується в ОКР. Тривога може посилитись в різні напрямки, але дуже круто те, як свідомо Ви підходите до свого стану і турбуєтесь про себе.

І так, при роботі з терапевтом, відсутності додаткового стимулу, як проживання з мамою, то Ви дуже добре з тривогою впораєтесь)

А з приводу вмовити маму на похід до психіатра - це доволі складно, адже люди які навіть відмічають для себе ОКР не часто готові з цим працювати, що обумовлено і особливістю симптоматики. Але поступово говорити з нею про це, виділяючи чому їх буде краще від цього - може мати результат

Здравствуйте. Очень жаль, что мама не разделяет Ваши желания.

Подскажите, а есть ли еще близкие взрослые к которым Вы могли бы обратиться и заручиться поддержкой?

Возможно, Ваша мама не до конца понимает вид спорта который Вы хотите освоить, и больше информации о нем видео, слова тренера или примеры тех, кто занимается или достиг результатов, может расширить представление мамы о этом занятии. Могли бы попробовать такое небольшое просвещение?

Так же, подскажите, а чьим было решение о занятии гимнастикой? Вас мама направила?

Здравствуйте. «порыве возбуждения »; - можете больше сказать о характере этого возбуждения? К тому мужчине или к акту орального секса? Были ли фантазии и мысли об этом ранее?

«Теперь незнаю что делать»; - а что Вы хотели б сделать? Перестать считать себя геем? От мысли об этом геем не становятся, но "не хочу им быть" и опыт сексуального контакта с мужчиной, немного противоречит друг другу. Есть ли у Вас негативное отношение к гомосексуальной ориентации?

Доброго дня. А коли Ви закінчували стосунки, Ви керувались "доречністю" цього чи власним відчуття що так більше не можна?
Можливо, через якийсь час дівчина і погодилась б зустрітись, але чи змінює це факт того, що до цього і певний час Вам це приносило більше негативу?
Після розриву досить нормативні думки про те чи треба було, а якби все змінилось і т.д. Але варто розуміти, що це в більшій мірі раціональні викривлення. І варто задати собі питання - А якби в стосунках не змінилось взагалі нічого, протягом наступних років, вони і ваша дівчина залишались точно такими ж - Ви б на це погодились? Ви б були щасливими в таким стосунках?

Доброго дня. Дивіться, хочеться одразу уточнити - а для Вас любов і її прояви це що? Чи обов*язково зізнаватись у коханні словами? Як ще Ви можете зрозуміти, що у людини є почуття?

Також, якщо Ви відчуваєте глибокі почуття до хлопця, і хочете їх виразити - чи доречно зупиняти себе через уявлення про те, хто перший має це робити? Чому для Вас це важливо?

І основне, а наскільки Ваш хлопець на Вас схожий? Ну по характеру, по манері поведінки? ПО схильності говорити про почуття та інше?
Не знаю, чи людина б залишалась в стосунках рік, якби не мала почуттів до когось.
Можливо, через особливості характеру Вашого хлопця він веде себе так. Менш говіркий, не вміє чи не вважає потрібним в його картину світу говрити слова кохання, менш емоційний.
Чи може бути що справа не у тому, що у нього немає почуттів, а в тому що через його характер, це може бути не так помітно ззовні?

Доброго дня. Неможиво нажаль надати точні рекомендації стосовно описаного Вами у такому форматі. ТОй ж синдром відмінника хоч і має загальні характеристики і поширені причини виникнення - є дуже індивідуальним, і потрібно розбиратись з коренем.

А проблеми з харчуванням тим паче, вони вимагають комплексного підходу, аналізу і підтримки, адже вирішити їх буває не просто

Як давно помічали за собою прагнення до надмірної ідеальності?
Нав*язливі думки про їжу - якого характеру? Про що вони? Про їжу чи про схуднення/набір ваги?

Доброго дня. Якщо формувати враження з описаного Вами, шоколадка то просто шоколадка. Такий жест може не мати нічого більше, особливо враховуючи контекст - алкоголь, весілля, атмосфера загалом. Та і до виконавців часто звертаються з подібнми жестами, не маючи на увазі нічого більше.
Але, навіть якщо той чоловік і хотів цією шоколадкою чи привернути увагу чи залицятись, важливо ставлення до цього Вашої дружини. Вона і Ви не можете вгадати наміри іншої людини, але якщо дружина відноситься до цього просто як до випадкового компліменту, то для неї так і є. Тим паче, з Ваших слів видається, що відповіді на цей комплімент від неї не було.

Проте, якщо це так Вас хвилює досі, можна про це поговорити не у формі конфлікту і претензії, а з позиції того, що Вам було б приємніше, якби вона від таких жестів відмовлялась. Висловити свої переживання але не звинувачувати її.
Також, жінки схильні приймати жести уваги від інших для підняття самопочуття, самооцінки, щоб відчувати себе красивіше, привабливіше і т.д. Особливо, коли отримують мало такої уваги від свого партнера. Тому як варіант, можете подумати чи достатньо романтичної уваги приділяєте дружині.

Доброго дня. Знаєте, хочеться одразу відмітити, що якщо Ви переймаєтесь питанням своїх "поганих" вчинків, Ваша совість на місці. Ви її не втратили. І тут скоріше варто аналізувати Ваше почуття провини стосовно тих вчинків.

І хоча я не знаю вчинків, про які Ви пишите, часто ми робимо щось "погане" не тому що хочемо саме цього, але така дія є єдиним доступним на той момент варіантом, є тим, чим ми можемо захиститись, відстояти себе. І тут не про правильність чи ні, а про внутрішню вимушену необхідність. Тому, замість того щоб думати, що Ви вчинили безсовісно, можна подумати а чи в тій ситуації і тому стані - могли б Ви вчинити інакше? З тим досвідом та силами які були.
Звісно, це не виправляє скоєного стосовно інших людей, але важливо розуміти чим були викликані ті чи інші дії та як навчитись нині діяти по іншому. Діяти відповідно до себе і щоб відчувати в цьому впевненість та право.

Звісно, краще пропрацювати це індивідуально з терапевтом, але якщо б Ви могли описати ситуації самі, то можливо зовнішній погляд на них тут зможе і для Вас прояснити щось

«Вопрос мой в том, что есть ли смысл это терпеть»; - на это только Вы можете ответить.

Здравствуйте. В таких ситуациях сложно выделять правых и не правых, так как у всего есть разные стороны и только Вы можете решить готовы ли терпеть такое, готовы ли позволять к себе такое отношение, что Вы получаете в замен?

«Возможно мне стоит как-то помочь ему и исправить?»; - как Вы себе это представляете? Менять другого человека неблагодарная и бессмысленная работа. Пока он не поймет и не решит сам, что нужно по другому ВЫ не повлияете.
Но можете рассказывать ему о своих переживаниях, делиться ими и просить поддержки, но не в форме претензий и недовольства, а как душевный разговор, где каждый говорит о себе.

Здравствуйте. Сложно сказать про этот "предворительный диагноз нарцисса" но человек не умеет обходится со своими эмоциями, не умеет управлять гневом и своими словами. К тому же, скорее всего такая форма общения для него нормативна, в ряду его опыта.

По поводу разбираться - Вы можете только разобраться в том, готовы ли мириться с таким отношением или нет. Опять же, если после первого разговора о том, что Вам такая манера не нравиться было просветление, Вы можете продолжать говорить с ним. Выстраивать границы, что "со мной так нельзя разговаривать".
Но результат по большей мере зависит от партнера. Потому что ругаться можно по разному.

И по поводу Вашей виноватости - если в наличии конфликта и спора правда виноваты оба, то в том какую форму выражения своей злости выбирает Ваш мужчина виноват только он. Насколько бы Вы не злили его, не соглашались или что-то еще - это его выбор, как на Вас реагировать.
Так же, как и Ваш выбор как проявлять в спорах себя. Этот элемент с царапаньем рук - проявляя физическое насилие в спорах Вы только больше легализируете унижение и обесценивание друг друга. Бить или царапать человека такое же и даже большее неуважение и оскорбление, чем матерные слова.

Доброго дня. Чи були за останні 3-4 місяці особливо складні для Вас ситуації чи події? МОжливо сам період був дуже виснажливий?

Чи ділились своїм станом з кимось старше? Чи можете поділитись з батьками або шкільким психологом?