Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Здравствуйте, Катя.

Знаєте, первое что хочется сказать, что то что делает Ваш муж это не просто унижение - это физичекое, психологическое и финансовое насилие. Это отношение которого Вы не заслуживаете и в котором не виноваты.
Мне очень жаль, что Вам приходиться переживать это и по Вашим словам кажется, будто переживаете Вы это по большей мере в одиночку.
Может ли кто-то Вас поддержать? Можете ли Вы обратиться за поддержкой?
И самое главное, как Вы видите продолжение Вашего брака?
Какого решения Вашей ситуации Вы бы хотели?
Потому что действовать и исправлять или менять ситуацию, можно если Вы представляете куда ее двигать.

Доброго дня. Підкажіть, а в яких саме ситуаціях так буває? Може яийсь конкретний випадок? Яких тем стосується його категорична позиція?

Знаєте, тут можна спробувати запитувати у парнера "чому має бути так?" "чому тобі важливо, що було так?", якщо Він людина яка вміє дослухатись принаймні до себе то цей діалог може сприяти компромісам. Але знову ж таки, не означає, що скрізь.

У випадку ж, якщо для людини взагалі не характерний такий діалоговий формат, рефлексія та вміння дослухатись до інших, то буде це складна і дуже не вдячна справа - змінювати чи "перевиховувати" його.
Тому важливо розглядати випадки конкретно.

Доброго дня. А чому тема Вашої відкритості перед хлопцем турбує Вас? Ви відчуваєте, що не можете йому відкритись?

При цьому, хочеться відмітити що Ви можете мати різний рівень близькості з різними людьми, можливо для того щоб бути відкритою(в тому сенсі який Ви вкладаєте) з людьми Вам просто треба певний час, і для різних людей Він різний.
Крім того, попри все, стосунки з хлопцем відрізняються від стосунків з подругами. Тим паче, Ви вказуєте, що вони ще й перші. І Ви можете в них бути трохи різною, головне, щоб Вам було комфортно та була змога проявляти себе так, як Вам це відповідає.

Можливо у Вас є стопи, які не дозволяють відкритись хлопцю, але для початку дайте собі час, комфорт, говоріть з ним про це і цього може бути достатньо.

Здравствуйте.

Сочувствую Вашей ситуации и грузу которых свалился на Ваши плечи. Очень несправедливо, что Вы остались одна с этими обстоятельствами, хотя большая часть из них не входит в Вашу зону ответственности.
Есть ли кто-то, к кому Вы можете обратиться за поддержкой? Моральной и возможно физической, в качестве помощи?
Говорили ли матери, что Вам тяжело справляться и ее присутствие или другая организация быта необходима?

И по поводу множества дел, которые Вы выполняете в убыток собственному времени и здоровью - все ли их них обязательны? Можете ли вы от "сделай то или другое" отказаться? Перенести на какое-то другое время, оставив себе чуть больше времени?

Здравствуйте. Подскажите, а как давно появились эти конфликты с мужем? Происходило ли это отдаление постепенно или Вы заметили только один момент с какого времени общение изменилось? И как долго Вы в отношениях вообще?

Вы кажетесь довольно внимательной и бережной по отношению к чувствам и характеру парня, что касательно его усталости или желания побыть наедине, и это очень хорошо. Но подскажите, была ли у Вас в отношениях впринципе норма обсуждать тягости и проблемы друг-друга? Может ли партнер делиться с Вами проблемы и чувствами и делал ли так раньше?

Возможно его дистанцирование и вызвано какими-то личными трудностями, о которых он не хочет или не умеет говорить. Но, что так же важно, судя по Вашим словам партнер остается глух к Вашим чувствам. Причин этого может быть много, но возможно обсудить это получиться если сменить обстановку и условия. Предложите провести вместе время необычным образом, внести разнообразие. Поинтересуйтесь его мыслями и желаниями на этот счет.

Так же, если это возможно, было бы продуктивно пройти совместную терапию парную.

Доброго дня.

«постійно ліниться.»; - власне по ситуації, можлив Ви сприймаєте це як лінь, але для ного - це нормальний порядок речей, адже з описаного - якщо йому не потрібно щось, він це робити не буде, бо Ви все одно це зробите.

Ви праві, що в 12 років дитина вже може обслуговувати себе, виконкувати багато домашній обов*язків, забепечити свої базові потреби в дома. Але що важливо, він МОЖЕ але не мусить робити це постійно.
З приводу харчуання - навряд він буде голодувати, а невпорядкованй прийом іжі може бути пов*язаний як з відсутність сформованої харчової поведінки, так і просто з небажанням, чи збитим режимом.
А щодо речей чи порядку - не знаю, чи є сформоване у сина розуміння того, навіщо щось робити по дому, навіщо тримати речі в чистоті, і навіщо там прати ту білу річ вручну і прати взагалі. Якщо немає цінності і внутрішньої потреби до виконання цих речей, вони для нього можуть бути просто безкорисними і відповідно навіщо тоді їх робити.

На цю тему можна говорити з ним і запитувати, чому він хоче і робить так, чи йому це нормально і т.д.
Крім того, якщо до нього часто є вимога щось виконати, але при цьому за її невиконання немає жодних санкцій і більше того, вона виконається кимось іншим - дуже логічно задуматись а навіщо взагалі старатись?
Тому в певній мірі, по трохи(не одразу у всьому) але можете спробувати відмовляти йому у "обслуговуванні". Дозвольте йому стикнутись із наслідками того, що буває, коли він не слідкує за чистотою своїх речей і т.д.
Але тут важлива міра, і не забувати, що більша частина обов*язків і відповідальноті все таки не Вас(в плані забезпечння дому , їжі, взагалі і т.д.)
А вже по реакції сина, можна буде далі вести розмову.

Доброго дня. Читаючи описане Вами, виникає дуже багато питань, не тільки по відношенню Вашому до хлопця але і до стосунків загалом. Чи були схожі сумніви і коливання у Вас в попередніх стосунках? Ви коли думаєте про розрив стосунків, які мотиви виходять на перший план? І крім того, у Ваших словах відчувається певне навіювання від соціальних стереотипів і наче сором, пов*язаний з партнером. І коли Ви пишите, що комплексуєте через зріст - комплексуєте ВИ чи Вам соромно за ріст хлопця? Чому це має для Вас значення?

Також, рекомендувала б пропрацювати тему стосунків із спеціалістом, оскільки із описаного виглядає певна прикріпленість до несвідомого сценарію, який у стосунках повторюється і який Ви в цих коливаннях проживаєте.ЦЕ тільки припущення, сформоване по досвіду роботи, і воно омже бути помилкове, оскільки інформації не так багато, але буде в будь-якому випадку корисно звернути увагу на динаміку різних Ваших стосунків.

Доброго дня. Стани про які Ви пишете, дуже непрості, і напевне справлятись з ними також дуже складно.
Ви б хотіли поговорити тут? Чи можете тоді більше росказати про те що відбувається?
Як давно Ви з цими переживаннями?

Здравствуйте. Соглашусь с коллегами, что чтобы справиться с самоповреждениями необходима работа с психотерапевтом хотя-бы. Но для этого Вам необходимо сообщить родителям, учитывая возраст. Эт возможно для Вас сейчас?
Если сделать это сейчас особенно трудно, можете поделиться этим с кем-то близким из других взрослым, кому можете довериться.

Доброго дня. Чую про Ваш сум за рідними, але чи говорили Ви про це їм безпосередньо? Чи ділились своїм сумом і переживаннями з мамою?
Це досить нормативна річ, коли діти і батьки живуть окремо, і можуть бачитись дуже-дуже рідко, окреме і незалежне життя необхідне кожному з ним, і чатсо це те, чого батьки і чекаю від своїх дітей. Можливо, дистанція яка некомфортна для Вас Вашою мамою бачиться як щось саме-собою зрозуміле, і якщо розгорнути це питання - можна буде інакше на це поглянути і дізнатись більше. Можливо і більше дізнатись як ця розлука сприймається ними, і про причини, чому вона власне так є.

Але тут також варто бути готовою і до відповідей, адже вони можуть бути і важкими. Батькам може бути просто зручно так, і з цим нічого не поробиш.

Також гарною ула ідея проявлення власної активності, тобто щоб Ви поїхали до них, з власної потреби. Як Ви і казали, якщо є сильне бажання то можна здійснити це так чи інакше.

Крім того, важливо для Вас в першу чергу, звернути увагу на власне життя і те, що Ви не уявляєте його без чоловік, на Ваші слова про "морально жива". Близькість це добре, але нездадтність бути окремо "живою" - поганий ознак. Цей момент краще пропрацювати з терапевтом, адже він суттєво впливає на якість життя. Тим паче, що Ви чекаєте дитину, такі переживання та пригнічення, будуть ставати ще складнішими.

Здравствуйте. Согласна с коллегой касательно синдрома самозванца. И это правда лучше анализировать с терапевтом. Но, Вы можете так же попробовать самостоятельно рассмотреть эти чувства.
Например, когда кто-то хвалит Вас за что-то, можете спросить человека - а чем по его мнению Вы похвалу заслужили? Как он видит Ваше достижение?
Второй момент, подумать а как Вы видите свои достижения? Когда Вам кажется, что Вы врете другим, врете о чем? О том что что-то хорошо сделали? Или о своем мотиве? Или не считаете что это было действительно хорошо?
И так же, а что Вам нужно было бы, что бы Вы сами сказали что повала Вас - это правда? Чтобы "ложь" превратилась в правду для Вас. Можно рассматривать на примере конкретной реальной ситуации, и смотреть, реалистичны ли вообще Ваши представления.

Доброго дня.
З приводу 1 Вашого питання - а погоджуючись на запрпоновану ними допомогу, Ви підписували поневільний контракт? Почуття вдячності до когось, не означає, що Ви повинні применшувати всі інші почуття та реакції. Можна бути і вдячним за допомогу, але не мати бажання спілкуватись. Це дуже добре, що Ви так уважно ставитесь до своїх почуттів та відслідковуєте що саме викликає ті чи інші реакції у Вас. Тут можна довго думати і шукати способи, щоб зменшити конфлікти із цією жінкою і навчитись з нею комунікувати, але чи варте воно того? Іноді найкращий спосіб це той який Ви і обрали.

А ще у Вашому питанні звучить про "право" - а хто мав би його дати? Як можна було б його отримати взагалі?
Так чи інакше, хочеться пдкреслити, що якщо Ви відчуваєте щось - то це виправдано і апріорі має право на існування.

А от з почуттям образи вже складніша ситуація. Можна злитись на будь-кого і це абсолютно нормально, але ящо це прям розїдає Вас(а так воно часто і буває), тоді краще корінь застиглості цього почуття пропрацювати із спеціалістом.
Але можете ще про себе подумати чи у цій злості і образі є якесь очікування направлене на цю жінку? Буває важко відпустити образи, коли навіть попри злість і віддторгнення до людини, ми чекаємо від неї чогось - виправлення, вибачення, покарання її поганих вчинків, і це не дає нам попрощатись і з людиною і з негативом до неї.

Здравствуйте.

Читая Ваши слова, хочется уточнить - а зачем Вам отношения как таковы ? Что это для Вас? Какими Вы их видите?

Грусть и слезы которые возникают у Вас при теме отношений - они о чем? Это слезы печали? Сожаления? Одиночества? Или возможно все еще слезы по потерянным отношениям Вашим?

И важно еще отметить что иногда новые отношения не складываются не потому что с Вами что-то не так(да и это "не так" только негативная установка к себе), и даже не из-за того что партнеры какие-то плохие - причина может быть просто в том, что Вы возможно к ним не готовы. И можете неумышленно транслировать это тем с кем находитесь в контакте.

Здравствуйте. Сразу хочется уточнить, по хронологии немного не понятно, это чувство вины у Вас с 17 лет? Уже два года после описанной ситуации?

Я сочувствую этим тяжелым ощущениям, с которыми Вы живете, но хочется сразу и категорически сказать, хоть это и не соответствует Вашим чувствам, но Вашей вины в той ситуации нет никакой! "Дала повод" - это негативный социальный стереотип, который не имеет отношения к реальности. Ваше хорошее отношение и общение с кем-то не дает никому права к любому контакту, который Вами не желателен. Вашей вины в поведении одногруппника нет никакого, Вы не могли это предсказать. И судя по Вашим словам, на него не ответили, не согласились на то что тот одногруппник транслировал.

«не знаю измена ли это, мне кажется как будто да»; - люди считают изменой разные вещи, но самое важное - это Ваш мотив и желание. Вы не были ни инициатором, не мели ни чувств, ни желания к этому поцелую.

Рассказывать парню или нет, Вы должны решить сами, но держать такие неприятные секреты должно быть сложно и выматывающе. Возможно, если поделиться с близки человеком часть напряжения пропадет.

Так же, остается непонятно, а чем эта встреча закончилась з одногруппником? Продолжаете ли Вы общаться? Какой была Ваша реакция ему?

И есть так же ощущение, возможно и ошибочное, но что такое сильное чувство вины, РПП, и депрессивные эпизоды - имеют более глубокие корни, которые лучше рассмотреть с психологом.

Доброго дня. Дуже важливо і добре, що Ви відмічаєте для себе цю поведінку і виносите її тут, як те що відбувається якось не так.

Хочеться звернути увагу на те, що така поведінка може бути наслідком Вашого виснаження і перевтоми, як фізичного так і морального. Як Ви можете описати свій стан попри відношення до дітей? Чи почуваєте себе добре чи відчуваєте стабільність у емоціях? Як Ваш сон? Фізичний стан?

Інший момент, важливо розуміти, а які дії дітей викликають таку реакцію? Який вік у Ваших діток? Що вони такого роблять, що Вас так виводить?

І, що б за неполухи не було зі сторони дітей, відповідальність за Вашу поведінку тільки на Вас, і важливо розібратись, краще із спеціалістом, з тим, як Ви можете регулювати свій стан, свої реакції та поведінку. З причинами того, що такі спалахи у Вас викликає. Бо зазвичай, це не прямо пов*язано із поведінкою дітей.