Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Здравствуйте. Что бы сказать как можно облегчить самостоятельно подобное состояние, стоит более точно его прояснить.
Конкретней как звучат мысли? Что ощущаете в такие моменты? Как часто мысли возникают? При какой деятельности особенно? Почему важно чем-то заниматься? Что Вы ощущаете? Что будет если не заниматься? Какая Вы когда ничем не занимаетесь Вы какая? И много прочих.
Можете почитать литературу посвященную тревожностям и навязчивым мыслям, таких есть много.

Но по опыту, без сопровождения и правильной поддержки - полностью и надолго избавиться - практически невозможно.
Поэтому, если есть возможность, лучше обратиться к специалисту

Доброго дня.

А рекомендації стосовно чого Ви хотіли б отримати? Що хотіли б почути?

І так, якщо ми кажемо про свідоме рішення, яке хоч і суперечить почуттям, відчувається правильним - далі тільки час та самопідтримка, щоб з цим впоратись. Пошук ресурсів і способів їх відновлення, приділення уваги своїй втраті, переживання тих неприємних почуттів, що з цим пов*язані. І поступове відновлення.

Доброго дня)

Власне дійсно правильним буде провести роботу із психологом, оскільки турботи про які Ви пишете, як часто буває, стосуються не тільки теми відповідальності.
Ваші кордони, Ваше проявлення іншим, зони відповідальності, самоцінність та самосприйняття, і вже далі не виключено теми вміння співвідноситись із іншими.

Корегування поведінки не зменшить Вашого напруження, а тільки додасть його. Адже крім тиску, відповідальності і образи, з якою Вам доводиться справлятись, Ви ще навішаєте на себе тиск того, що треба "поводитись якось інакше і робити щось іншакше". Бути інакшою. Але цього вистачить тільки на короткий проміжок часу.

Те, що необхідно, це розбиратись і дослдіжувати корінь цього, Вашу потребу та необхідність бути "толковою", "відповідальною", все могти і вміти. А чи знаєте Ви як можна інакше? Чи можна бути інакшою і не стати при цьому "ледачою" і "наглою"?
Можете поки спробувати почитати літературу, про вміння спостерігати за своїми емоціями та станами, фіксувати їх та розглядати.

Здравствуйте.

Даже сквозь текст ощущается так много напряжения и тревоги, наверное Вам очень не просто. Но очень важно, что Вы готовы делать что-то для улучшения своего состояния и даже написали сюда.
Но, к сожалению, вопросы социальной тревожности и фобий трудно разбирать в формате сообщений.

Могли бы Вы сообщить родителям, что Вам нужен терапевт? Смогли бы обратиться? Сейчас есть разные форматы работы онлайн или очно, с постепенной социальной активностью, которая для этого нужна.
И это было бы намного эффективней для Вас. Для уменьшения напряжения, тревоги, страхов. Что бы получать заслуженные положительные эмоции от общения, от других людей)

Здравствуйте. А для чего Вам вообще эти отношения? Помимо положительных описаний этого парня, что за чувства у Вас к нему? То что с человеком приятно говорить и проводить время, еще не значит что к нему испытывают чувства. И если, например, Ваше отношение к нему отличается от его отношения к Вам - Вам просто с ним не интересно? Что показывается в общении не лично и чувстве перебора. (Если его внимания Вам много в любом случае можно сказать ему, что Вам нужно больше пространства и реже видеться или общаться онлайн. Это так же даст возможность лучше понять свое к нему отношение.)

К тому, отношения с мини-абьюзом о которых Вы упоминаете. Если мы говорим в идеале, то здоровые отношения всегда со временем ощущаются более скучными тем, кто умеет размещать себя и, скажем, привык к драматическим качелям с партнером.
ЭТо нужно рассматривать, в идеале с психологом, ведь дальнейшее повторение одинаковых сценариев может усложнять Ваши отношения в принципе.

И последние. Вы не несете ответственность за его чувства. Вы причастны к ним, но не ответственны. Ему может быть больно, и грустно, и обидно - но это нормальные чувства с которыми сталкиваются все люди. И они проходят. И дальше он будет их испытывать к кому-то еще. И это здоровая позиция.

А заставлять себя оставаться в отношениях когда это ощущается больше долгом и грузом, несправедливо и тяжело, по отношению к Вам. Сколько еще так сможете быть? Что Вы получаете от этого?
Вы давите на себя, заставляя быть там и с тем, с кем возможно совсем не хотите таких отношений. И скоро это может отображаться не только на Вас но и на парне.
Выбирайте то, что будет лучше и комфортней для Вас.

Здравствуйте. Учитывая Ваше дополнение, это действительно может быть эмоциональным голодом или даже скорее мимолетной стратегией быстрого успокоения, снятия стресса. Поедание сладостей или вредной еды, вредные привычки и прочее, способ получения быстрый удовольствий, что резко снижают стресс и "успокаивают" мысли.
Только это не работает в одной и той же мере длительное время. Нужно будет всё больше еды и даже малейшие волнения и тревоги, будут вызывать резкий голод.

Если говорить про самостоятельную работу с этим, то пробуйте для начала его различать. Если это желание возникает резко и интенсивно. Когда только что всё было нормально, а сейчас будто умрете от голода и невозможно справиться с желанием чего-то вкусного - это оно. Если же Вы можете отложить желание поесть на минимум пол часа без смены настроения(то есть это не вызывает раздражение, злость, обиду и т.д.) - то скорее всего это просто голод.

Когда это первый случай - пытайтесь понять, спрашивая себя, а что собственно случилось? Если я пытаюсь вкусностями скрыть и избавиться от переживаний - то от каких? И т.д. Так как сам метод заедания довольно деструктивный и влечет за собой последствия.

Если же такие случаи будут учащаться, не прекращаться более месяца и приносить сильный дискомфорт - лучше поговорить с родителями и обратиться к психологу, что бы изменить стратегию и предотвратить формирование плохой пищевой привычки.

Здравствуйте.

Такие обстоятельства действительно тяжело выносить, и Вы показываете большую внутреннюю силу, справляясь такое уже продолжительное время. И так же верно то, что долго в таком режиме очень трудно. И как одно из решений, Вы говорите о том что бы бросить свою мечту, ради которой все начинали.
А как будет для Вас жизнь после этого? Это избавит Вас от части напряжения, но всё ли это? Не принесет ли такое игнорирование своих желаний и стремлений больше фрустрации, напряжения и обиды?

Так же касаемо ребенка. Быть с малышом 24/7 не гарант того, что ему всего будет достаточно. Вина так же очень несправедлива по отношению к Вам, ведь отказываться от других частей своей жизни ради ребенка не принесет счастья ни Вам, ни ему.

Мне хотелось бы узнать, есть ли аспекты Вашей жизни, кроме этих двух? Вы говорили про маму мужа, а где же сам супруг? Есть ли варианты, при котором он может помочь Вам разгрузиться? Хотя бы на время.
Есть ли вариант получить больше помощи из вне? Попросить ее, на то время, что Вам необходимо.

И касаемо последнего - а как Вы вообще отдыхаете? Где "выдыхаете"? С чего черпаете силы и ресурсы? ЧТо вносите в свою жизнь роме работы и ребенка? Любить их обоих это нормально, но где-то тут не хватает Вас как личности которая делает и хочет для себя.

Вобщем, все эти нюансы можно пытаться продумать самостоятельно, провести диалог с мужем, с свекровью, найти компромисс в распределении времени и т.д.
И так же Вы можете заручиться помощью психолога, что бы разделить и разгрузить себя.

Доброго дня. Вживаючи такі конструкції, чи не ставите Ви самі клеймо на власній дитині?
Більшість оосбистісних і емоційних розладів добре супроводжуються та купірюються. У який лікарів Ви були?
Варто пройти повний комплекс лікарів, і туди звісно входить ендокринолог, невропатолог, дитячий психолог та психіатр. І кожен з них дасть Вам рекомендації та прогнози.

Доброго дня.
Ви говорили з хлопцем про те, чого Вам не вистачає? Чи є для Вас з ним нормальним говорити про свої потреби і бажання взагалі?

А стосовно його мами. А що Вам заважає відмовитись від її надмірних прохань(чи вимог)? Чи Ви давали якусь обіцянку стосовно турботи за помешканнями?
Вони можуть просити що завгодно, опираючись на свої норми моралі та обов*язків, але що змушує Вас раз за разом погоджуватись на це?
Як хлопець реагує на таку взаємодію?

Доброго дня.
Ви не зможете прийняти рішення при якому всі сторони були б задоволені. І особливо хочеться підмітити, що вказуєте про те що не хоітли б сваритись із батьками і хлопцем - але не випускаєте те, яке рішення хоітли б для себе? У цьому конфлікті Вашої сторони і Ваших інтересів ніби немає, ніби вони не значимі.
Хтось точно буде менш задоволений.

Важливим аспектом є сепарація від батьків. І хоч сепаруватись ділючи спільну територію складно, проте можливо. Поки відповідальність за Ваші рішення позначатиметься впливом батьківських фігур чи фігури, всі вони будуть склдані і не на вашу користь. (мається на увазі стосовно Вас та Вашого особистого життя).

Чи пробували Ви пояснювати батькам, відстоювати своє право на власне дозвілля? ЧОму вони проти того, щоб Ви з*їхались?
Чи думали Ви, а що трапиться якщо, наприклад, матір образиться на Вас? Чим це Вам загрожує? Чим загрожують сварки із хлопцем? Такі остороги дуже тиснуть та обмежують нас у виборі.

Взагалі рекомендувала б спробувати пропрацювати це питання в терапії, адже складно вмістити всі нюанси в такому форматі.

Доброго дня. Хочеться одразу відмітити, що Ваші бажання стосовно партнера зовсім не звучать надмірно. Проте, чи знає і чи готовий Ваш хлопець їм відповідати?

Перше, на що важливо звернути увагу - Ваші стосунки можуть змінитись, хлопець може стати активніше да і антидепресанти припинить вживати, можливо буде більше дослухатись до Вас. Але питання чи готові і скільки ще готові цього чекати? А якби Ваші стосунки назавжди залишились такими ж - Ви були б щасливі? Хотіли б залишитись в них, якби взагалі нічого не змінилось б?

Стосовно його пасивності - складно змінити щось характерне людині, крім того, характерне все життя. МОжна просто знайти способи домовленості про те, як обходитись із цим разом. Звісно, про спонтанність мова йти не буде, в тих чи інших подарунках чи приємностях, але потреба яка є буде так чи інакше задовільнятись. Умовний компроміс. Це ж стосовно і інших бажань.

Скрізь тут можна спробувати знайти компроміс, якщо і Ви готові на нього. АЛе чи є бажання у хлопця? Чи його влаштовує все як є і більше нічого не потрібно? Не вияснивши його бачення стосунків і його потреби, стимулювати хлопця на діалог і домовленість буде особливо складно.

Тому спробуйте прояснити ці моменти. Але не забувайте, що Ви маєте право хотіти і вимагати від парнетра чогось, що в цих стосунках Вам необхідно. Як і Він має право від цього відмовитись. Знову ж таки, принаймні, поки Ви у цих стосунках є.

Доброго дня. «Боюсь ,що за цей період часу вона остине і взагалі! Хотя в неї були щірі почутя до мене »;
- якщо почуття були і продовжують бути щирими, то за тиждень вони не остигнуть.

Важливо розуміти, що Ви різні і потреба у спілкуванні, увазі, тактильності Вам потрібна з нею різна. МОжливо цей відпочинок викликаний саме цим.
Дівчина вчинила дуже відверто по відношенню до Вас, повідомивши про свої потреби. Ви можете намагатись дізнатись що ж таки сталося, або бути поважним до неї і вичекати все таки цей тиждень. Після чого відверто запитати та обговорити те що відбулось.

«навіщо вона так поступила?»; - це може знати тільки вона. І Ви можете просто відверто запитати коли термін Вашої угоди пройде.
МОжливо їй потрібен був час на самоті, можливо є інші проблеми, можливо обдумує Ваші стосунки. Ви не вгадаєте і навіть готуючись свої емоції не зміните. Дайте пранерці простір про який вона просить, звертаючи цей час увагу на власні потреби та думки.

Доброго дня. Коли Ви запитуєте, як Вам "з цим впоратись", що саме Ви маєте на увазі? Впоратись як? Зубти? Не переживати? Вважати іншим? Прийняти як норму?
У Вас вже є ставлення до цього, і хоча Ви пишете про дорослішання, у Ваших словах не було сказано про те, що Ви по-дорослому з дівчиною це обговорювали. Як це було і як сприймалось для неї?

Якщо ще говорити про "надійсніть" яку Ви вказуєте? Що саме мається на увазі? Довіра до дівчини чи що? Бо якщо так, то довіра це не тільки про почуття, це і про вибір - довіряти. Прийняти щось і залишити там де було. Чи готові Ви на це?

Доброго дня. А чи можете спробувати уявити а що трапиться коли мама приїде? Що буде вдома? Що вона буде казати чи питати? Яка увага буде до Вас і що від Вас хотітимуть? Просто спробувати широко і різноманітно уявити, як можуть йти подіїї і що в них особливо зачіпає, дратує чи засмучує.
Часто причини нашого небажання чи тривоги вже нам відомі, але для нас же безпечніше і менш соромно собі в них не зізнаватись.

І ще важливо для себе зрозуміти, а яке відношення зараз до матері? Чи говорили Ви з нею про те, як Вам важко були коли вона поїхала? Хай і за потреби, але це не відміняє Ваших почуттів. Як Ви сумували, чи хоч раз говорили про це?
Бо навіть зараз, коли Ви кажете, що її приїзду не хочете, і Ваше життя не змінилось - перше про що Ви пишете це про сум, який був. А іноді, коли для одного переживання немає місця воно замінюється іншим. Сум на байдужість, радість на злість, злість за щось - на провину за злість. І т.д.

Здравствуйте. Начать стоит, скорее всего, с более честного рассмотрения себя и своих чувств. Такая нужна в парне, почему появилась недавно? Почему не было раньше? Что изменилось?
Отношение парня к Вам? Из Ваших слов получается так. А была ли у Вас в нем нужда раньше? По Ваших словах слышно про внимание и нежности, но чувства Ваши к парню оставляют вопросы.

Один из которых - Вы нуждаетесь в парне как таковом, или только в его внимании к Вам? Ухаживал бы за Вами так же неистово сейчас другой молодой человек, что бы Вы чувствовали? Или если бы парень не изменил отношения, Ваши чувства оставались бы такими и дальше?

Я говорю о том, что бы внимательней рассмотреть в чем именно Ваша нужда. Что Вы еще получаете от него и в чем еще нуждаетесь. Конечно, тут имеет место уверенность в себе, самоценность и доверие к другим, но только ли это?.