Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Доброго дня.

Щиро шкода, що у Вас був такий складний досвід з батьками, і в певній мірі залишається і досі.

Але запитуєте Ви про думку хлопця - а що має означати те, чи правий він? Поки його слова і думки залишаються словами і думками, він має повне право на будь-яке вираження свого ставлення до будь-кого, і тут немає правильного чи ні. Крім того, враховуючи війну зараз - складно звинувачувати чоловіка в такі агресивній позиції до людей, що підтримують агресію. Він має право на це.

Якщо ж Ви маєте на увазі, його правоту стосовно того, що батьки Вас не люблять чи навіть ненавидять Чому для Вас важливо знати чи правий він чи ні? Ви ніби пишете, що самі не думаєте так, тоді в чому питання до думки чоловіка? Враховуючи те що Ви описали, людині яка Вас любить не складно злитись на тих, хто Вас кривдив і покидав. Тому тут також справа не в тому, чи так це насправді, а в тому, що це переживання і враження Вашого чоловіка і вони мають місце бути. Як і Ваше ставлення до своїх рідних. Але чи можете Ви витримувати коли хтось погано ставиться до Ваших рідних?

І хоч це Ви не виписуєте як питання, я все ж зверну увагу на те, що у Вас - ніби зовсім немає злості, образи чи обурення на їх дії. Ні на те, що було в дитинстві, ні на їх обурюючу позицію зараз. Ніщо з цього Ви не викликає у Вас емоцій? Ви вказали тільки про "було неприємно", що на фоні всього видається дуже м*якою і не активною реакцією. Як Ви самі ставитесь до матері, бо як розумію, з нею ще спілкуєтесь? І до батька з сестрою?

Доброго дня.

«Я НЕ РОЗУМІЮ СВОЇ ПОЧУТТЯ»; і «але не розумію, що мені робить»; - так а що власне є Вашим основним питанням?
З приводу почуттів - що саме в них для Вас не зрозуміло? Сум чи полегшення? Бо так чи інакше, Ви їх називаєте.
А з приводу що робити - а робити з чим? Ви хотіли б дослідити себе і свій тип при*язаності? Змінити його? Чи хотіли б щось зробити із завершеними стосунками?
Тому що, від Вашого питання і фокусу того, що для Вас важливо можна і рухатись. Бо можуть бути і амбівалентні почуття, і тип прив*язаності і інші речі, але чи потрібно Вам і чи хочеться Вам, щось з ними робити і що саме?

Здравствуйте.

Ваш страх понятен и даже очень нормативный сейчас. Он встречается у многих мужчин и это не проблема с Вами, Вы не один в этом.
Но как и с любым страхом, насколько бы он не был приближен к реальности, нужно работать. Если не упираться в психологическую работу, то из базовый вещей - Вы должны понять какая из Ваших "реальностей", то есть что между страхом и желанием отношений сейчас важнее? Чем готовы жертвовать и какие есть способы реализации?

Вы говорите так же, что хочеться знакомств и встреч. Что в этом первостепенное? В наше время, учитывая условия жизни, нехватку новых знакомств и общения можно попытаться компенсировать через онлайн формат, если Ваша цель общение. Если важны именно живые встречи, и физический контакт - попробуйте внимательно посмотреть есть ли формы, в которых это можно реализовать при Вашем страхе?

В Ваших словах есть некоторая категоричность в сосуществовании этого страха и желания, но так ли они не совместимы? Важно так же понимать, что контакт с внешней средой не может быть полностью исключен без собственных потерь, оттого посмотрите на опыт знакомых мужчин, то время когда Вам с этим страхом приходиться справляться и попробуйте добавить этому место для своего желания. Для начала снизив требования к этим встречам - условно, ходить по городу и пройтись по парку рядом с домом или кафе - неплохой первый шаг.

Доброго дня.

Видається, що батьки досі намагаються опікати та контролювати Вас, і роблять це через критику та порушення Ваших кордонів. Проте важливим тут є те, а як Ви на це реагуєте? Як обходитесь з їх реакціями?

Часто, такий вплив і тиск батьків можливий не тільки через їх бажання, але і через неясність меж та фактичні умови. Як Ви самі оцінюєте, наскільки наразі від них залежні? В чому і де Вам потрібна їх допомога а де потреби немає? Ясне розмежування спочатку для себе а потім і для батьків, може додати більше поваги і простору одне до одного.
Але для цього важливо розуміти сімейну ситуацію Вашу трішки більше, то ж якщо можете, розкажіть і поясніть як Ви взагалі живете зараз з ними?

Здравствуйте.

А что бы Вам хотелось сделать? Какую реакцию Вы ждете от них? Сложно сказать приняли ли не приняли, но с Ваших слов сильного интереса у них нет к внучке и такое может быть. Почему Вам обидно от этого?

Причиной их отношения может быть много разных факторов, и угадывать их нет смысла. Можно спросить более прямо о том, почему не навещают или сказать что Вам хотелось бы, что они приходили чаще. Выразить свои мысли и желания, тем более если раньше отношения были хорошими.
Возможно, им не нравиться проводить время с маленькими детьми, возможно думают что Вам нужно пространство и время с дочкой, или что угодно другое. Вы можете узнать это у них, но лучше после того, как разберетесь почему их малый интерес настолько затрагивает Вас саму

Доброго дня.

Швидкої та простої поради до того як впоратись із частими ревнощами - немає. Ну, принаймні тих, які були б в тривалій перспективі ефективними.
Важливо розуміти причини Ваших ревнощів, думок та їх нав*язливості - для цього потрібна робота з психологом, або тривалий період самоаналізу і власної історії. Адже незалежно від того до кого і чому виникають ревнощі - вони пов*язані тільки з тим, хто ревнує. З заздрістю теж.
Тут можуть бути заторкнуті теми самоцінності, самооцінки, довіри в стосунках, відчуття власної важливості в стосунках, необхідність зайняття певної ролі, яка недоступна, токсичного суперництва, меншовартості і т.д.
Також є література, якою можу поділитись і яка частково допоможе в процесі прояснення та справляння з цими думками і почуттями.

Доброго дня.

Насправді, для того щоб знайти компроміс, важливо щоб з обох сторін були готові до нього рухатись, і можливо чоловік зможе на цей компроміс піти, якщо розібратись чому саме він против фото і якщо знатиме точно чому для Вас важливо їх виставляти.
Тож, чи пояснював чоловік і чи запитували Ви - в чому проблема публікації для нього? Чи так само він реагує на фото тільки Вас? Що в публікації фото дитини з мамою - поганого? Можливо він баччить в цьому забобон, можливу якусь загрозу чи інші почуття.
Спробуйте твкож пояснити йому, чому хочете публікувати фото і можливо обрати формат фото які не будуть у нього викликати таку реакцію.

Проте, варто бути готовою, як варіант, що думка чоловіка і його позиція може не змінитись, якщо він не захоче над нею задуматись. І тоді, конфлікт залишиться на краю кордонів кожного.
І безумовно, Ви маєте повне право публікувати все бажане у своїх соц.мережах(крім самого чоловіка), враховуючи спільну дитину, навіть, якщо чоловік буде незадоволений.

І тоді тут інше важливе питання - а чому, навіть попри його незадоволення, Ви цього не робите? І чи зможете поратись із його незадоволенням? Чи реакція чоловіка та його погодження є важливими для Ваших дій?
Важливо співмірити власні межі і бажання, і те, що вони можуть не подобатись навіть найближчим людям - і це нормально, і це не означає, що саме Ви мусите щось міняти.
Проте спершу, звісно, краще прояснити і проговорити причини

Доброго дня.

Ви описали в певній мірі своє незадоволення поведінкою чоловіка, і тут воо зрозуміле. Але питаєте про те, як зберегти стосунки - а що їм власне загрожує? Чи чоловік вказує на те, що хотів би їх завершити? Чи Ви, через переживання і злість про це думаєте?

Бо, принаймні з опису, якщо Ви хочете зберегти стосунки як такі - то у Вас виходить. Ви дозволяєте до себе будь-яке відношення, особливо не дорієкате чоловіку, займаєтесь побутом, працюєте, займаєтесь дитино. і купуєте йому класне взуття. Ви все для стосунків чоловіка робите добре.

Але чи таку форму стосукнів Ви хочете зберігати і надалі?

Доброго дня.

Ви досить чітко усвідомлюєте конфлікт який обятжує та псує Ваше життя, але зазвичай питання ідеального-Я, самооцінки і самоцінності набагто глибші, ніж може здаватись. Переживання які Ви описуєте, неймовірно виснажливі і пригнічуючі, напевне важко з ними постійно справлятись(

Проте надати якусь допомгу в такому форматі для Вашого запиту складно, набагто ефективніше і важливіше буде пропрацьовувати це з психологом, адже лінія "ідеальності" зачіпає практично всі сфери життя, і зачіпає багато в тому числі екзистенційних труднощів, тому що жити не те життя і будучи не такою як хочеться може ставати все важче і важче, і впоратись самотужки може бути доволі складно а розуміння - далеко не достатньо.

«я почну діяти зараз на свої бажання потім опущу руки і все піде крахом»; - чому? Що Ви маєте на увазі під крахом? Я запитую, оскільки ці тривожні уявлення завжди катастрофізуються і обмежують, діючи по колу і викликаючи страх та супротив до будь-яких дій, і при їх конкретизації та прирівнянню до реальності можна відділяти страх від можливості. Умовно, а що саме жазливого станеться? Чи настільки це жазливе безповоротне? і т.д.

Прикро, що Ви стикнулись з таким доволі токсичним колективом, і складно подолати різнобіжності. Проте, якщо все так як з Ваших слів, то дистанціювання від них може добре працювати якийсь час, але це тж виснажує і пригнічує, з часом може приводити до вигорання.

А стосовно фінансів і психолога - Ви можете знайти на свій бюджет або домовитись індивідуально з психологом про вартість, яка Вам доступна. Це не заклик, але хочу зауважити, що коли страждання фізичні ми зазвичай приймаємо бодай якісь мірі, якщо не йдемо до лікаря, то купуємо ліки для мінімального полегшення і навіть рідкі зустрічі з спеціалістом можуть послужити такими "ліками" для душвного та психологічного благополуччя

Період близько року, це вже тривалий час, і дуже прикро, що весь цей час Вам доводиться справлятись із таким складним станом. Тому ще важливіше, подбати про себе і звернутись з цим до психіатра, адже можливо, ви перебуваєте у в'яло-текучій депресії, і без відповідних мір може стати ще гірше. Тим паче, маючи попердньо прогнозований тривожний розлад.

А інші теми з їх екзистенційною спрямованістю, висмоктують сил не менше. Важливо пропрацювати їх.

А якщо немає можливості працювати з психологом, для початку зверніть уваги на те, що можете зробити для себе на краще зараз? Що є цінного зараз? Перебуваючи у тиснучих і похмурих буднях, ми можемо забувати те, що нам приносило задовлення і ресурс для руху. Тому важливо почати з цього. Не з "потрібного" взагалі, а з бажаного зараз.
Додати більше речей, що насичують Вас ресурсом - навчання, творчість, спорт.
Ставити собі невеликі цілі у цих приємних речах, більше якісно відпочивати і відновлювати моральний стан. Крім того, спробуйте приділити час тому, щоб конкретизувати свої уявлення. Те що звучить абстрактно як "улюблена справа" "успішність" і т.д. Конкретизувати в чому, бо поки ціллю Вашого розвитку і руху стоїть "якась справа", "якась успішність в будь-чому" і т.д. - вони не реальні і неможливі для досягнення. А тому, викликають тільки тривогу, пригнічення та неагтивне самосталення, бо Ви не можете досягнути того, чого не бачите, не знаєте чітко.

Ви сказали про конкуренцію, яка виглядає як мінімум не справедливою - а в чому саме Ви конкуруєте? І наскільки це впливає на Вас та Ваш стан?

Доброго дня.
Відчувається, наскільки важливою для Вас була дружба з цим сусідом, і злість стосовно його переїзду видається нормативною, проте те, що ці негавтині переживання не зникають вже тривалий час, наводить на роздуми стосовно того, як Ви взагалі вибудовуєте стосунки. Можливо, той спосіб життя який був до його переїзду став для Вас дуже цінним, і це заважає адаптуватись до певних змін.
Від цього є декілька питань: а як Ви взагалі заводите нові знайомства і дружбу? наскільки легко чи складно це дається?
Який мотив був переїзду в гуртожиток? Повернути спілкування з другом чи також знайти нових?

Дійсно, доводити щось йому немає сенсу, і тут важливо зрозумти Ваше обходження у стосунках з людьми, певну надцінність тих стосунків і чому складно справлятись з новими умовами.

Ви казали, про те, що Вас ніби покинули. Чому саме таке відчуття? Що лякало чи відштовхувало Вас при думках, що друг переїде?(ще до переїзду його)
Як змінилось Ваше самовідчуття вже після?
Чи змінились Ваші стосунки? Попри зрозуміле, що Ви менше часу фізично разом проводите.

Коли Ви кажете про нових друзів його, видається ніби вони Вам загрожують. Чому? Що погано в тому саме для Вас?

Це тільки поверхневі питання, що виникають на Вашу історію. І по більшій мірі, можна сказати, що складність цих переживань викликана не тільки самим другом, а Вашою історією і досвідом близькості і спілкування. Для більш ефективного її розуміння, краще обговорити її на декількох сесіях з психологом

Доброго дня. Попри виразність Вашого стану, що Ви описуєте, цієї інформації мало для діагностики депресії. Ви можете для надійності проконсультуватись у психіатра або бодай психолога, щоб ясніше побачити нюанси і симптоматику стану.

Крім того, навіть якщо це і не депресія, переживання та проблеми, що Ви описуєте, потребують уваги і роботи з психологом.
А чи можете уточнити, як давно відчуваєте фізіологічні проблеми з вагою, сном, увагою? Коли вони з'явились?

Питання ж власного місця, не менш важливі. Як це переживається Вами? Чи є уявлення про те, а де б хотіли бути? Чому зараз - це "не те місяце"?
«Я не знаю ким я хочу бути, чим хочу займатися»; - зараз складно з цими питаннями чи було завжди? Чи є зараз речі чи хоббі які Вам просто подобаються і приносять задоволення? Чим наповнене Ваше життя зараз?

"чи є це проблемою і чи треба щось робити? Не хочу, щоб моя дитина була наче якимось ізгоєм у колективі чи що" - Ви дуже вірними питаннями задаєтесь, тільки тут треба трішки розрізнення. Якщо вона не може встановлювати спілкування але дуже хоче і страждає від цього - це одне. Коли вона хоче і намагається але її не сприймають -це інше. А поки з описаного Вами Ваша донька дуже акуратно вибудовує власний простір, щоб якраз таки бути в комфорті. Бо інші їй не знайомі, шумні і не комфортні. Тобто прямого бажання контакту у неї до них поки немає, але не означає, що його не буде.

".і ще не любить криків та шуму там...їй дискомфортно" - ну власне от, а як в садку без криків і шуму. Якщо до цього вона перебувала в іншій обстановці, таке середовище може напружувати і втомлювати базово на рівні нервоої системи, яка не звикла опрацьовувати таку кількість подразників. І для адаптації тут потрібен час.

В будь-якому випадку, поки трохи часу і того про що писала вище, а якщо будете бачити, що зсувів позитивних немає, то можете звертатись чи на сайт чи в повідомлення.
І ще один момент, який дуже навіть хороший, що донечка в такому віці вміє свій простір вибудувати і відчуває як їй буде комфортно і спокійно, створити собі тиху гавань і безпеку, а не розгублюється серед всього і не страждає від такої закинутості до нового середовища. Це дуже гарна навичка у неї)

Ну власне в цьому може бути і основна причина. Відсутність у неї навичок спілкування з однолітками, особливо коли в садочку їх багато, вони активні, шумні і т.д. Тут не варто переживати з приводу її навичок комунікації взагалі, адже з Ваших слів вони дуже гарно розвинуті. Просто варто дати час дитині звикнути, бо те що вона говорить із старшими сусідами теж скоріше всього через вплив спілкування в родині, де вони такі ж дорослі, "знайомі" знайомі якимись повадками, можливо більше схожі на батьків по категорії "дорослі" і тому їй комфортніше.

Може бути дуже корисним ходити з нею на майданчик іноді де є інші діти, і спонукати її гратись з ними, без тиску, а скоріш самій відійшовши подалі і давши доньці простір. Можливо не одразу але вона може сама обирати до кого підходити, і поступово звикаючи до спілкування буде леше адаптуватись в садку.
Те саме стосовно садка, кращене тиснути на неї, і дати можливість звикнути до нового і не зрозумілого. Якщо там є якісь групові заходи то вже вихователька може залучати її, якась там робота в групках і т.д. І спостерігати за реакцію, питати після садка як їй було, чи є цікаві для неї дітки навіть якщо вона не ними не спілкувалась. І так по троху. Якщо вже через пару тижнів ніяких змін не буде, можна шукати нові методи, але поки краще не тиснути на неї очікуваннями чи тривогами. Трішки простору і підтримки, і гааю все наладиться)