Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Доброго дня.

Ви досить чітко усвідомлюєте конфлікт який обятжує та псує Ваше життя, але зазвичай питання ідеального-Я, самооцінки і самоцінності набагто глибші, ніж може здаватись. Переживання які Ви описуєте, неймовірно виснажливі і пригнічуючі, напевне важко з ними постійно справлятись(

Проте надати якусь допомгу в такому форматі для Вашого запиту складно, набагто ефективніше і важливіше буде пропрацьовувати це з психологом, адже лінія "ідеальності" зачіпає практично всі сфери життя, і зачіпає багато в тому числі екзистенційних труднощів, тому що жити не те життя і будучи не такою як хочеться може ставати все важче і важче, і впоратись самотужки може бути доволі складно а розуміння - далеко не достатньо.

«я почну діяти зараз на свої бажання потім опущу руки і все піде крахом»; - чому? Що Ви маєте на увазі під крахом? Я запитую, оскільки ці тривожні уявлення завжди катастрофізуються і обмежують, діючи по колу і викликаючи страх та супротив до будь-яких дій, і при їх конкретизації та прирівнянню до реальності можна відділяти страх від можливості. Умовно, а що саме жазливого станеться? Чи настільки це жазливе безповоротне? і т.д.

Прикро, що Ви стикнулись з таким доволі токсичним колективом, і складно подолати різнобіжності. Проте, якщо все так як з Ваших слів, то дистанціювання від них може добре працювати якийсь час, але це тж виснажує і пригнічує, з часом може приводити до вигорання.

А стосовно фінансів і психолога - Ви можете знайти на свій бюджет або домовитись індивідуально з психологом про вартість, яка Вам доступна. Це не заклик, але хочу зауважити, що коли страждання фізичні ми зазвичай приймаємо бодай якісь мірі, якщо не йдемо до лікаря, то купуємо ліки для мінімального полегшення і навіть рідкі зустрічі з спеціалістом можуть послужити такими "ліками" для душвного та психологічного благополуччя

Період близько року, це вже тривалий час, і дуже прикро, що весь цей час Вам доводиться справлятись із таким складним станом. Тому ще важливіше, подбати про себе і звернутись з цим до психіатра, адже можливо, ви перебуваєте у в'яло-текучій депресії, і без відповідних мір може стати ще гірше. Тим паче, маючи попердньо прогнозований тривожний розлад.

А інші теми з їх екзистенційною спрямованістю, висмоктують сил не менше. Важливо пропрацювати їх.

А якщо немає можливості працювати з психологом, для початку зверніть уваги на те, що можете зробити для себе на краще зараз? Що є цінного зараз? Перебуваючи у тиснучих і похмурих буднях, ми можемо забувати те, що нам приносило задовлення і ресурс для руху. Тому важливо почати з цього. Не з "потрібного" взагалі, а з бажаного зараз.
Додати більше речей, що насичують Вас ресурсом - навчання, творчість, спорт.
Ставити собі невеликі цілі у цих приємних речах, більше якісно відпочивати і відновлювати моральний стан. Крім того, спробуйте приділити час тому, щоб конкретизувати свої уявлення. Те що звучить абстрактно як "улюблена справа" "успішність" і т.д. Конкретизувати в чому, бо поки ціллю Вашого розвитку і руху стоїть "якась справа", "якась успішність в будь-чому" і т.д. - вони не реальні і неможливі для досягнення. А тому, викликають тільки тривогу, пригнічення та неагтивне самосталення, бо Ви не можете досягнути того, чого не бачите, не знаєте чітко.

Ви сказали про конкуренцію, яка виглядає як мінімум не справедливою - а в чому саме Ви конкуруєте? І наскільки це впливає на Вас та Ваш стан?

Доброго дня.
Відчувається, наскільки важливою для Вас була дружба з цим сусідом, і злість стосовно його переїзду видається нормативною, проте те, що ці негавтині переживання не зникають вже тривалий час, наводить на роздуми стосовно того, як Ви взагалі вибудовуєте стосунки. Можливо, той спосіб життя який був до його переїзду став для Вас дуже цінним, і це заважає адаптуватись до певних змін.
Від цього є декілька питань: а як Ви взагалі заводите нові знайомства і дружбу? наскільки легко чи складно це дається?
Який мотив був переїзду в гуртожиток? Повернути спілкування з другом чи також знайти нових?

Дійсно, доводити щось йому немає сенсу, і тут важливо зрозумти Ваше обходження у стосунках з людьми, певну надцінність тих стосунків і чому складно справлятись з новими умовами.

Ви казали, про те, що Вас ніби покинули. Чому саме таке відчуття? Що лякало чи відштовхувало Вас при думках, що друг переїде?(ще до переїзду його)
Як змінилось Ваше самовідчуття вже після?
Чи змінились Ваші стосунки? Попри зрозуміле, що Ви менше часу фізично разом проводите.

Коли Ви кажете про нових друзів його, видається ніби вони Вам загрожують. Чому? Що погано в тому саме для Вас?

Це тільки поверхневі питання, що виникають на Вашу історію. І по більшій мірі, можна сказати, що складність цих переживань викликана не тільки самим другом, а Вашою історією і досвідом близькості і спілкування. Для більш ефективного її розуміння, краще обговорити її на декількох сесіях з психологом

Доброго дня. Попри виразність Вашого стану, що Ви описуєте, цієї інформації мало для діагностики депресії. Ви можете для надійності проконсультуватись у психіатра або бодай психолога, щоб ясніше побачити нюанси і симптоматику стану.

Крім того, навіть якщо це і не депресія, переживання та проблеми, що Ви описуєте, потребують уваги і роботи з психологом.
А чи можете уточнити, як давно відчуваєте фізіологічні проблеми з вагою, сном, увагою? Коли вони з'явились?

Питання ж власного місця, не менш важливі. Як це переживається Вами? Чи є уявлення про те, а де б хотіли бути? Чому зараз - це "не те місяце"?
«Я не знаю ким я хочу бути, чим хочу займатися»; - зараз складно з цими питаннями чи було завжди? Чи є зараз речі чи хоббі які Вам просто подобаються і приносять задоволення? Чим наповнене Ваше життя зараз?

"чи є це проблемою і чи треба щось робити? Не хочу, щоб моя дитина була наче якимось ізгоєм у колективі чи що" - Ви дуже вірними питаннями задаєтесь, тільки тут треба трішки розрізнення. Якщо вона не може встановлювати спілкування але дуже хоче і страждає від цього - це одне. Коли вона хоче і намагається але її не сприймають -це інше. А поки з описаного Вами Ваша донька дуже акуратно вибудовує власний простір, щоб якраз таки бути в комфорті. Бо інші їй не знайомі, шумні і не комфортні. Тобто прямого бажання контакту у неї до них поки немає, але не означає, що його не буде.

".і ще не любить криків та шуму там...їй дискомфортно" - ну власне от, а як в садку без криків і шуму. Якщо до цього вона перебувала в іншій обстановці, таке середовище може напружувати і втомлювати базово на рівні нервоої системи, яка не звикла опрацьовувати таку кількість подразників. І для адаптації тут потрібен час.

В будь-якому випадку, поки трохи часу і того про що писала вище, а якщо будете бачити, що зсувів позитивних немає, то можете звертатись чи на сайт чи в повідомлення.
І ще один момент, який дуже навіть хороший, що донечка в такому віці вміє свій простір вибудувати і відчуває як їй буде комфортно і спокійно, створити собі тиху гавань і безпеку, а не розгублюється серед всього і не страждає від такої закинутості до нового середовища. Це дуже гарна навичка у неї)

Ну власне в цьому може бути і основна причина. Відсутність у неї навичок спілкування з однолітками, особливо коли в садочку їх багато, вони активні, шумні і т.д. Тут не варто переживати з приводу її навичок комунікації взагалі, адже з Ваших слів вони дуже гарно розвинуті. Просто варто дати час дитині звикнути, бо те що вона говорить із старшими сусідами теж скоріше всього через вплив спілкування в родині, де вони такі ж дорослі, "знайомі" знайомі якимись повадками, можливо більше схожі на батьків по категорії "дорослі" і тому їй комфортніше.

Може бути дуже корисним ходити з нею на майданчик іноді де є інші діти, і спонукати її гратись з ними, без тиску, а скоріш самій відійшовши подалі і давши доньці простір. Можливо не одразу але вона може сама обирати до кого підходити, і поступово звикаючи до спілкування буде леше адаптуватись в садку.
Те саме стосовно садка, кращене тиснути на неї, і дати можливість звикнути до нового і не зрозумілого. Якщо там є якісь групові заходи то вже вихователька може залучати її, якась там робота в групках і т.д. І спостерігати за реакцію, питати після садка як їй було, чи є цікаві для неї дітки навіть якщо вона не ними не спілкувалась. І так по троху. Якщо вже через пару тижнів ніяких змін не буде, можна шукати нові методи, але поки краще не тиснути на неї очікуваннями чи тривогами. Трішки простору і підтримки, і гааю все наладиться)

Доброго дня.

Насправді, у Вашій розповіді багато аспектів які важливо було б прояснити, але в рамках цього формату та враховуючи вік, можу вказати тільки загальні речі.

Зокрема, Ви вказуєте що все пробачаєте, спробуйте тоді подивитись чи працює це з усіма людьми навколо Вас чи тільки з окремими, які мають особливе значення?
І насправді, чи викликано це прощання відсутністю образи насправді, чи скоріше тим, що маючи цю образу і виражаючи її Ви ризикуєте зіпсувати стосунки якими так дорожите? Ви багато про це кажете, і може бути так, що Ваші негативні реакції на погані вчинки просто подавляються, і Ви відсутпаєте від себе для збереження стосунків, чи через страх їх втратити, якщо бути більш щирою.

Взагалі проявляти пробачення це добре, і часто може слугувати покращенням як для Вас так і для стосунків, але тільки коли це свідомий і звірений із власними цінностями вибір. Зокрема, принаймні ще толі, коли цього вибачення просять.

Також важливим тут є подивитись на те, чому стільки страху встратити стосунки? Як Ви себе в них почуваєте? Що було б, не пробачаючи Ви його?
Питання самоцінності та власних кордонів також мають тут велику роль. Але проясняти це краще з психологом, і якщо є така можливість за згоди батьків Ви можете звернутись. Особливо, якщо те що Ви описали поширюється на різні відносини і вчиняє негативний вплив на якість Ваших стосунків і самопочуття.

Здравствуйте.

Очень сумбурно Вы описываете Ваши "отношения". Не выдаете ли Вы желаемое за действительное?
С чего делаете вывод что он кайфует? Откуда впечатление что он знает о Ваших страстях к нему?
А не проявляет обыкновенную вежливость?

А даже если и знает, на чем основан Ваш вывод что он "ломается" а не просто не ощущает взаимности?
Если Ваше понимание ситуации основано только на догадках, тут можно сильно заблуждаться из-за собственного влечения к нему.

И в конце-концов, пытались ли Вы напрямую заявить о своей симпатии? Почему столько месяцев ждете действий от него именно?
Внесение некоторой конкретики очень прояснило бы ситуацию и отношения, давая возможность уже обходиться с фактами и думать даже по поводу работы более уверено.

Доброго дня.

Цікава поставновка питання у Вас. І колеги вище вірно підмічають, а як Вам в стосунках? Як Ви переживаєте і сприймаєте її відношення?

«По їх словам, зараз їй просто зручно зі мною, »; - чи влаштовує Вас така її мотивація стосунків?
«Чи бути разом з нею і допомогати в складний час?»; - звучить наче Ви намагаєтесь зрозміти як буде "правильно" і потрібно їй, але тоді питання а потрібна їй Ваша допомога для чого?

І взагалі важливий момент того, а для чого Вам ці стосунки? На поверхні ніби зрозуміло, відчуваєте що хочете бути з нею, але якщо глянути ширше і глибше - що є для Вас у цих стосунках?

Доброго дня.

А в чому саме Ви бачите проблему того, що в садочку донька проводить більше час на самоті, враховуючи, що їй так комфортно, з Ваших слів?

Чи була така різниця в поведінці при попередніх відвідуваннях садочку? І що сама дитина говорить про садок? Як їй час там?

Звісно, білш відсторонена поведінка може мати різні причини, починаючи з того, що їй в садку нші дітки чи сама організація часу некомфортна, викликає якийсь стрес, з яким дитина так справляється. Або це може бути пов*язано із зміною обстановки в якій вона відчуває потребу в окремому проведенні часу.

Насторожливим моментом скоріше є те, що при найменшому стику в садку вона плаче, а вдома, з Ваших слів добре себе захищає - можливо тут присутній певний острах чи настороженість або до дітей, або до реакції вихователя і донька не має безпеки в тому щоб себе захищати.

Тут важливо спостерігати за цим, іноді корисним є пробути певний час з дитиною в садку, якщо є така можливість і спостерігати за нею самостійно.

Звісно не варто ігнорувати і те, що з Ваши слів Ви і сестра також мають вузьке коло спілкування, і можливо позасім*єю доньці не цікаво, не комфортно або з її відчуттів не безпечно бути "як завжди".
А як Ви самі заохочуєте доньку до нових знайомств і спілкування з дітками? Чи часто вона крім садка буває в оточенні інших людей, крім родини? Як тоді себе поводить?

Здравствуйте.

Здорово, что для Вас важно разобраться, но для того что бы прояснить о возможных причинах и определить способ обхождения с этим который подойдет именно Вам - важно конкретней посмотреть в чем проблема.

«начал говорить обидные слова в мою сторону , винить меня во всем и т.д , »; - например как давно такое началось? Какие отношения были ранее? Какие события в отношениях предшествовали изменению поведения парня?
Говорили ли Вы парню о своей реакции на эти слова? Что в принципе Вы отвечаете обычно? И чего касаются эти обвинения чаще всего?

Здравствуйте, Алевтина.

Во многом, коллеги Выше основное сказали, но хотела все же выразить сочувствие, касательно Вашего опыта у психиатра. К сожалению, это не то обращение которые Вы должны были получить.
Но, к тому же, читая текст, хотелось отметить, что работа с психологом важна не меньше, чем психиатрическая, и даже возможно, была бы более ценной. Сложилось впечатление, будто Вы испытываете большое, огромное давления багажа Вашей истории, при чем с самого детства. Эмоциональные проявления можно стабилизировать и лекарствами, к чему Вы подходите очень сознательно и здорово, так и другими не фармакологичными техниками.

Но не работая с Вашим опытом в целом, не пытаясь проанализировать причины такой перегрузки как и того, почему Вы выбрали форму самонаказания, и именно такую - они не пропадут. И особенно то, что касается ощущения что Вы заслужили наказание. Очень жестоко к себе, и даже с этого отрывка - не справедливо.

Доброго дня.

З Ваших слів, доволі складно сприйимати те що Ви казали хлопцю як не претензію чи докір. незалежно від цього, а чи хотіли Ви власне докірнути йому в його виборі?

Цікаво, що після сварки хлопець одразу каже про розлучення. Так завжди було у Ваших стосунках? Як Ви реагуєте на сварки і такі погрози? Чи робите їх самі?

Те що Ви назвали себе тривожним типом - тут не так просто дати рекомендацію і використати її. Це внутрішня глибока характеристика і стратегія поведінки, і над нею потрібно працювати з психологом. Тому що надмірна тривожність, підозрілість, пасивна агресія що часто присутня у тривожних людей - все одно будуть впливати на стосунки і на Вас, навіть після виправлення однієї ситуації.

Здравствуйте.

Должно быть очень не просто переносить такие изменения в отношениях и оставаться в неизвестности касательно мнения партнера.
«Подскажите, пожалуйста, это кризис или уже конец? Поможет ли нам пауза в данной ситуации или уже нет смысла?»; - это может быть и то и другое. Важно понимать, что пауза может быть очень полезна, но Вы должны понимать, что она как может улучшить отношения так и подсветить, для кого-то из Вас, что продолжать их не хочется.

«хочу сохранить и улучшить их, начать всё с 0»; - видно, что партнер и отношения для Вас ценны, но к сожалению, с нуля всё начать не выйдет. Нельзя просто забыть все что было 6 лет, и Вы сами об этом пишете. 6 лет это большой срок. И такая перспектива, такое представления про "начать с нуля" может только усложнить возобновление отношений.

И по поводу нынешней ситуации с паузой. Насколько и как Вы ее выдерживаете?
Как я поняла с текста, Вы с партнером почти все время проводили вместе, рано начали жить вместе, и прочее., и этот факт, может оказывать некоторое связывающее влияние. Вы привыкли быть только вместе, поменяли свой быт, привычки, время на едине и возможно многое другое. И это не плохо. Но сейчас, во время паузы, и для себя и для партнера важно вспомнить а как Вы жили без него. Как проходили дни, чем Вы можете наполнить их сейчас, какие новые привычки ввести или вернуть старые. Возобновить хобби.
Я пытаюсь сказать, что сейчас помимо внимания на партнере и его чувствах важно вернуть свою самостоятельную жизнь. Дать возможность отношениям и своим чувствам "освежится". И понять, а действительно ли ценность в парне и отношениях или в страхе и непривычности быть без них.

А по поводу отношения с парнем - определите как и когда Вы общаетесь. Подумайте, чего каждому из Вас возможно не хватало, поговорите об этом на каких-то свиданиях. Спросите чего хотелось бы ему, а чего Вам? Условно, это можно назвать возвращение такого себе конфетно-букетного периода, с новыми впечатлениями и без слияния в доме.