Психологиня Марія Радченко Дніпро лише онлайн

Зрозуміла Вас.
Коли Вас відвідувала думка про розстріл, Ви усвідомлювали, що це надцінна ідея, чи в той момент Ви вірили, що так правильно?

Стосовно КПТ, то вона і створена, щоб боротися саме з симптомами невротичних розладів. Але якщо у Вас є глибші причини для тривоги, то окрім КПТ з психіатром потрібно буде ще перебудовувати своє мислення і свій спосіб життя на такі, що не примушують Вас бути досконалим. Якщо психіатр радив Вам вести щоденник емоцій (це теж техніка КПТ), Ви можете самостійно продовжувати (або починати) це робити. Записувати свої нав'язливі думки, а також емоції, що їх супроводжують. Це допомагає частково знизити градус напруги від думок, а також пізніше поглянути на них тверезим поглядом. І знадобиться, коли будете відзвітовувати лікарю про свій стан.

Стосовно арт-терапії при ОКР, я достейменно не знаю, як вона працює при цьому розладі. Зазвичай психологи радять сублімувати в мистецтво ті емоції, які неможливо описати словами. Арт-терапію часто рекомендують як інструмент роботи з дітьми та з людьми, що страждають на алекситимію (неможливість озвучити вголос свої емоції). Але не всім людям вона може допомогти, і це теж нормально.

Стосовно колупання в дитинстві, то важливо щоб інсайти з дитинства мали для Вас особисто якусь практичну користь. Тобто не просто говорити про своє дитинство і минулі травми (якщо такі були), а опрацьовувати та переосмислювати свій досвід. Бо на минуле Ви повпливати ніяк не зможете, а на його наслідки (тобто, нинішнє життя) вже так.

Ну, і щодо думки, що Вас будуть соромити за відносини з дівчиною. Хто саме казав Вам, що бути відмінником і зустрічатися з дівчатами - соромно? В чому "неправильність" романтичних відносин для Вас? І які саме практичні складнощі у спілкуванні з протилежною статтю Ви маєте? Що найважче в цьому процесі, і як Ви собі пробували допомогти з цим?

Добрый вечер.

Сочувствую, Вы сейчас находитесь в непростой ситуации. Материнство - это сложный труд, и к нему ещё нужно адаптироваться. А когда близкие не поддерживают морально, это грустно и обидно.

Позвольте спросить, почему муж решает, как правильно и неправильно кормить ребёнка? Это ведь Ваше тело и Вы им распоряжаетесь, так что можете, под наблюдением лечащего врача (педиатра и акушера-гинеколога) налаживать либо грудное вскармливание, либо кормление смесью на свой выбор. Ребёнок в любом случае без еды не останется, поэтому экспертное мнение мужа или других родственников тут роли играть не должно. (И да, кормили до трёх лет - довольно нестандартная ситуация из личного опыта Вашего мужа, которую не стоит воспринимать как норму и идеал.)

И ещё, есть ли у Вас работа? Если Вы сейчас находитесь в декрете, но у Вас есть свой доход, можете ли Вы себе позволить нанять няню? И как часто Вы просите родственниц о помощи, получаете ли от близких ту помощь, в которой нуждаетесь? Говорили ли с мужем на счёт того, что советы в данном случае Вам не помогают, и хотелось бы больше практической помощи с ребёнком и с бытом? (Это ведь его дом и его дочь тоже, даже если он устаёт на работе.) В общем, нужно находить в себе внутренний ресурс для жизни и материнства. Для этого лучше всего найти психотерапевта, который с темой материнства работает. Также можно и желательно продиагностироваться у психиатра на предмет послеродовой депрессии и ПСТР, и если таковые имеются, то найти психотерапевта, который с этими проблемами работает.

Доброго вечора!

По-перше, з приводу ОКР. Ви були на прийомі у лікаря-психіатра? Так, Ваша симптоматика дуже схожа на ОКР, але для діагностики обов'язково треба до психіатра та до психотерапевта. Психіатр поставить діагноз та, за потреби, випише медикаменти для зняття гострого стану тривожності. А психотерапія є обов'язковою для опрацювання нав'язливих думок та обмежуючих установок, які Вам нав'язали в дитинстві. З симптоматикою ОКР зазвичай працюють КПТ-терапевти. А з установками з дитинства може працювати будь-який кваліфікований психолог, не залежно він напрямку терапії.
До речі, чому, на Вашу думку, минулий психолог не допоміг? І на яку допомогу від психологів розраховуєте зараз?

Коли певні установки (думки про себе і навколишній світ) заважають повноцінно жити, перш за все треба ідентифікувати, хто Вам їх нав'язав і в якому віці? Які у Вас відносини з тією людиною або людьми, що Вас виховували, і чи є їхня думка для Вас авторитетною. зараз? Що страшного може статися, якщо порушите свої умовні "обітниці" і почнете зустрічатися з дівчиною чи зробите щось не "на відмінно"?

Я не раджу Вам почати робити щось протилежне своєму стилеві життя, на кшталт пити, палити чи піти в розгул. Все-таки, помірність - це здорова поведінка. Але обмеження себе в усьому може говорити про те, що Вам важко приймати свої темні сторони особистості, а також важко приймати, що не завжди кількість докладених зусіль дорівнює щасливе життя. Природа щастя й досі до кінця не досліджена, і нема чіткої кореляції між тим, наскільки людина досконала і наскільки вона щаслива. Відомо тільки, що надмірний перфекціонізм може сильно зашкодити.

1) Если есть доверие между Вами и парнем, и если есть желание рассказать - то можно это сделать, но выбор только за Вами, я не имею права за Вас это решать. В лучшем случае, это может частично снизить стыд. А в худшем, как Вы думаете, что может произойти? Почему Вам хочется рассказать парню о своём прошлом, и почему Вы одновременно с этим боитесь рассказывать?

2) С помощью психотерапии - сможете. Ведь у Вас, по факту, нет объективных причин для вины. Ну, отправляли эротические фотографии, и? Как Вас это характеризует, и какие именно навязанные установки заставляют Вас беспокоиться за свою репутацию? Предположу, что это может быть токсичный стыд за проявления своей сексуальности.
И ещё скажу, что даже если будет какая-то утечка личной информации о Вас, виноваты будете не Вы, а источник утечки (тот кто сольёт переписку). В таких ситуациях главное сохранять спокойствие, не демонстрировать свой страх (потому что потенциальным манипуляторам он выгоден), и при необходимости залучаться поддержкой близких людей и правоохранительных органов. Можно ещё конечно добавить о защите своих персональных данных, но об этом Вы наверное и так знаете. Тут важнее работа над своими установками и навязанным стыдом.

Доброго дня.

Так буває, що почуття у стосунках згасають, і тільки Вам вирішувати - продовжувати відносини чи розставатися. Після яких подій у Вашому житті та у ваших з хлопцем відносинах Ви відчули, що емоційно охололи до партнера? Що заважає поговорити з хлопцем про те, як Ви насправді себе почуваєте?

Добрый день!

Да, к специалистам надо: к психиатру и к психотерапевту. У Вас есть перепады настроения и селфхарм, это повод продиагностироваться на ментальные расстройства и получить медикаментозное лечение, если оно будет нужно. Психотерапия поможет проработать травмы, полученные в абьюзивных отношениях с родителями, и сепарироваться от них. Чем раньше Вы обратитесь за помощью, тем лучше будет.

Добрый вечер!

Конкретно по поводу той конкретной подруги, что не пришла на встречу. Вы спрашивали лично у неё, почему так вышло? Она одна знает причину такого поступка, а Вам не нужно держать в себе недовольство поведением подруги, можно спокойно его выразить и всё обсудить. А потом уже решать, что делать с этой дружбой.

Также, неясно, на почве чего разрушались Ваши предыдущие дружеские отношения? Как вели себя по отношению к Вам подруги, и как Вы на это реагировали? Какие у Вас ожидания от дружбы в целом, и каких людей Вы хотите в качестве своих подруг видеть?

Добрый вечер.

Нормально горевать по прошлым отношениям, даже если они были токсичными. При этом, если отношения были токсичными, процесс горевания по прошлому будет протекать сложнее, учитывая то, что у Вас есть как негативные, так и позитивные воспоминания о бывшем партнёре. Важно, не смотря на то, что в прошлом было много хорошего, осознавать, что так как предыдущий партнёр, обращаться с Вами нельзя. И в дальнейшем вступать в безопасные и доверительные отношения. Выяснить, что Вам давали прошлые отношения, отгоревать их и начать двигаться по жизни дальше поможет терапия.

«Це і є егоїзм я знала нехай і не зразу, але продовжували з ним стосунки.»;
Ну, дивіться. Егоїзм в чистому вигляді не є щось погане. Він сам по собі нейтрально забарвлений, а корисний егоїзм чи ні - залежить від того, чи приносять його прояви комусь шкоду (під кимось маю на увазі Вас і оточуючих).

Обирати себе і своє щастя - це прояв егоїзму розумного, коли себе ставиш на перше місце, і свої потреби також. Те, що Ви обрали чоловіка, який одразу з попереднього шлюбу перейшов до наступного, не повідомивши про це Вас, - це Ваш особистий вибір. І цей вибір має під собою певне підгрунтя, яке мені вбачається не в егоїзмі, а в неусвідомлених емоційних потребах, які тягнуться ще з дитинства. Ймовірно, в минулому, у спілкуванні зі значущими старшими (особливо з батьком, якщо той був присутній, а якщо був відсутній - то може мати місце заміщення в дорослому віці) Ви також відчували їх емоційну недоступність і відчували себе не вартої їхньої любові. Саме тому, зараз коли навіть отримуєте бажане, відчуваєте за це провину.

Щодо установок, які у Вас є про шлюб і відносини, які шкодять вашій родині. Вони є не тільки у Вас, а і у Вашого чоловіка. Тобто, якщо він не опрацював свій життєвий сценарій з приховуванням правди від дружини, коли у відносинах є певні проблеми, цей сценарій може перенестися і на вашу сім'ю теж. Я не ворожка, щоб прогнозувати майбутнє, і не проповідник, щоб когось засуджувати, але вважаю, що люди міняються лише коли самі того хочуть. Якщо Ваш чоловік щиро хоче зберегти шлюб і бути відкритим у стосунках, не повторюючи помилки що він допустив з попередньою жінкою (саме він, конкретно тут Вашої відповідальності немає), то йому теж потрібна індивідуальна терапія. І Вам потрібна індивідуальна терапія, але вже для опрацювання дитячих травм і відновлення почуття самоцінності.
Також можна звернутися парою до психолога для налагодження контакту між собою, але на мою думку тут це не є обов'язковим, якщо ви будете працювати кожен над собою окремо, і словами вголос обговорювати важливі питання всередині сім'ї.

Доброго дня.

Це запит на індивідуальну терапію з психологом, бо у Вас є деструктивне почуття провини (не за конкретний вчинок, який комусь нашкодив, а через свої моральні упередження). А також ретроспективні ревнощі (порівняння себе з колишньою чоловіка), які свідчать про брак почуття самоцінності ("я не є достатньо хорошою і мене неможливо любити"). Це радше про щось із Вашого дитинства, ніж з нинішнього часу.

Також важливо помітити, що у Вас до шлюбу був певний сценарій, за яким Вам траплялися чоловіки, які не були доступними для стосунків. Якщо така модель побудови стосунків трапляється з разу в раз, треба детальніше дослідити з психологом, чому так виходить.
У чоловіка теж є свій життєвий сценарій і свої моделі поведінки, які можуть бути для Вас морально неприйнятними, а для нього - звичними, бо він по-іншому не вміє. Можна, звісно, запитати у чоловіка, чому він не казав про свій попередній шлюб до фактичного розлучення і паралельно зустрічався з Вами (звісно, якщо у вас обох буде настрій на цю розмову і Ви будете в ресурсі спілкуватися без звинувачень, а він - не захищатись від таких питань). Але прозорість і чесність у відносинах - це радше навичка, і якщо в чоловіка її нема, то він може навчитися в індивідуальній терапії з психологом або парній терапії з психологом разом з Вами. Ви ж не зможете впливати на життєві сценарії чоловіка, якщо він сам не захоче якось їх змінити.

Ну, і наостанок, про провину. Ви написали, що НЕ знали про шлюб чоловіка, поки він не розлучився. Де тут егоїзм? Одна справа, якщо б він був одружений і Ви про це знали (що є егоїзмом - питання дискусійне, але тут більш зрозуміло, за що можна відчути провину), а інша - коли від Вас це приховувалось, і Ви думали, що зустрічаєтеся з вільним чоловіком.
Також Ви картаєте себе за те, що погодились на шлюб. У психології, коли йдеться про рішення, прийняті в минулому, враховується те, що Ви прийняли те рішення, яке здавалось Вам найбільш підходящим в моменті, з урахуванням Вашого попереднього досвіду, цінностей, установок, тощо. Можна для себе подумати, що саме спонукнкло Вас прийняти саме таке рішення, без осуду себе, але з розумінням. А більш детально розібратися в собі допоможе терапія.

Добрый вечер.

Гендерную дисфорию определяет врач-психиатр на основе анамнеза (Вашего самоощущения и прошлого опыта), и возможно клинических опросников её измеряющих. Если дисфория действительно есть и она у Вас на уровне мозга (т.е. биологически обусловленная), то с возрастом она не пройдёт, так что в случае подтверждения врачом что она у Вас есть, Вы будете иметь право на трансгендерный переход.

Если после визита к психиатру окажется, что причины неприятия к своему телу чисто психологические, без биологически обусловленной дисфории, тогда будет показана психотерапия (не для того, чтобы как-то поменять или "исправить" Вашу гендерную идентичность, а чтобы чувствовать себя более гармонично в своём теле). Даже в этом случае, Вы можете использовать местоимения, какие хотите, и выглядеть как хотите, т.к. это тоже Ваше неотъемлемое право.

Так что в любом случае, рекомендую обратиться к психиатру, который имеет опыт работы с транс людьми, может отличить гендерную дисфорию от, например, телесной дисморфии или последствия психотравм, а ещё умеет корректно с людьми общаться, потому что хорошо налаженный контакт со специалистом очень важен.

Это нужно в первую очередь для того, чтобы не рубить с плеча и не жалеть о принятых решениях. Есть кейсы, где людям ошибочно диагностировали гендерную дисфорию, и они делали обратный переход уже во взрослом возрасте. Есть кейсы, где транс переход поменял людям жизнь в лучшую сторону и они смогли наконец принять себя (но таким людям нужно всю жизнь быть на гормональной терапии, что тоже важно учесть). Есть - где транс люди/небинарные люди спокойно живут без перехода, но используя те местоимения, что им комфортны. Так что обязательно обращайтесь за профессиональной помощью, и формируйте вокруг себя принимающую среду, которая поможет быть собой в любом случае.

«Подскажите, если я не ищу отношения , значит ли это, что они мне пока не нужны и «надо» - это навязанное извне?»;
Это и есть вопрос, который я хотела Вам задать: для чего Вам самой нужны отношения, и нужны ли вообще? Вы много пишете, мол время идёт, уже поздно и так далее. Почему поздно? И что плохого может произойти, если не найдёте отношений вот прямо сейчас? Какие мысли и чувства Вас посещают, когда Вы сама?

«Тогда почему у меня постоянно нет настроения из-за того, что я одна? Или мне на самом деле нужны отношения, просто я ленивая задница и мне лень их искать?»;
Почему нет настроения - нужно разбираться индивидуально с психологом. Вы пишете, что есть друзья, работа и квартира. Насколько Вы удовлетворены своей жизнью, не считая отсутствия отношений? Чем наполнено Ваше свободное время? Есть ли занятия, которые приносят Вам удовольствие и люди, общение с которыми эмоционально Вас наполняет?
И наоборот, есть ли люди, общение с которыми портит настроение и наоборот заставляет думать, что с Вами что-то не так?
"Ленивая задница" - это не психологический термин. Под ленью может скрываться и нежелание что-то делать, и депрессивное состояние, и внутреннее сопротивление чему-то. В каждом конкретном случае нужно разбираться, что это. Не вижу проблемы в том, что Вы не хотите заниматься активным поиском отношений, но вижу проблему в том, что этот вопрос Вас так сильно беспокоит. Значит действительно нужно разбираться, где Ваше желание, а где навязанные установки.

Доброго вечора.

А чи є можливість знімати житло з іншими людьми, не з цим конкретним хлопцем? Або, якщо це робота з місцем проживання, то знайти іншу роботу, теж з місцем проживання, але з адекватнішим колективом. Бо тут діалог безпосередньо зі співмешканцем, на мою думку, не має сенсу. Не тільки тому, що людина боксер, а і тому, що подібна поведінка в нього явно не від здорової психіки.

По описанию действительно похоже на влюблённость. Так что да, Вас привлекают девушки. Привлекают ли Вас парни, я при этом не знаю (об этом в посте ничего не сказано, только о девушках). Так что Вы можете быть как гомо- так и бисексуальны, но свою ориентацию Вы можете определить самостоятельно.

Добрый вечер, Виталий.

Какие таблетки Вы пили, и было ли это по назначению врача? Наблюдались ли Вы у психиатра когда-либо, и если да, есть ли у Вас диагноз? Сообщали ли своему психотерапевту, что терапия Вам не помогает? Когда такое происходит, нужно обсуждать неэффективность терапии со своим психотерапевтом, а неэффективность таблеток или побочки от них - со своим лечащим врачом.

Если у Вас есть проблемы с психикой, то стоит на первое место поставить своё здоровье, а достижение успеха в жизни отодвинуть на второй план, потому что без здоровья это всё равно сделать не получится. Чувство вины перед близкими за их помощь может иметь место, но при этом не нужно стыдиться обращаться к ним за помощью, пусть это будет дополнительным ресурсом для заботы о себе. Желание убивать как фантазия из-за гнева на мир - это аспект, который может быть проработан с психологом, чтобы выяснить, что именно Вас злит в этом мире, и как Вы можете со своим гневом экологично справиться.
Удачи!