Психолог Володимир Анатолійович Тарасенко Запоріжжя лише онлайн

Доброго ранку, Артемій!
«ЧОМУ Я НЕ МОЖУ ЗМІНИТИСЯ, ХОЧ МЕНІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ КИМ Я Є ЗАРПХ»;
Мабуть, не дуже хочете або не знаєте як.
Цікаво, а що ви думаєте з цього приводу? Дійсно, чому ...?

«Це все якісь неправильні установки в моїй голові, через все переймався, старався завжди бути правильним і робити все правильно, і досконало, бути кращим за інших. Завжди боявся зробити помилку бути висміяним це створило страх зробити щось неправильно, бути кумедним.»;
Мені здається, що ви близькі до істини, стверджуючи вищевказані моменти. У сукупності вони сформували кістяк вашої індивідуальної моделі буття - пристосовуватись, догоджати, аби не відкинули... аби визнали, схвалили, приділили увагу, що, зрештою, мало стати замінником ЛЮБОВІ(!)
В цій моделі є ще один надважливий вимір - ВІДМОВА від себе, по суті, заборона самому собі БУТИ собою(!) Через це мірилом рішень та вчинків стало - А ЯК ПОДУМАЮТЬ люди? Чи не осудять?

Усі ці викривлені принципи глибоко впресувались у ваше тіло і свідомість. Тому швиденько, лише раціональними міркуваннями їх не витравити, від них не позбавитись. Спрацює повноцінная та плідна взаємодія з психологом. Перепроживання травмуючих епізодів минулого з новим баченням, з доступом до ресурсів самопідтримки і формуванням в новому досвіді прийнятних зразків самовираження.

Доброе утро, Евгений!
«НАРЦИСС ЛИ Я?»;
В какой-то мере да, в какой-то нет(!)
Определенные черты просматриваются, однако это еще не основание для каких-то однозначных выводов. Да, и разве дигноз вас по-настоящему заботит?!
Вот где, как мне показалось, ваша самая яркая болевая точка - «я конечно ощущаю пустоту, какое-то одиночество ,будто открыться не могу»;
От встречи с этим переживанием - СЕБЯ ПУСТЫМ - пожалуй, хочется убежать куда угодно. Чем вы, по сути, и занимаетесь.«Я начал интересоваться психологией в лет 16»;
Но удовлетворения это занятие не находит. Зато другое занятие находит - «мне абсолютно равнодушно что я сделаю кому-то больнр,нет,не так,мне наоборот это нравится.Если это люди из прошлого,я всегда возвращаюсь к ним и мне нравится даже их триггерить морально. Для меня любая эмоция их уже победа,если яркая я вообще такой кайф получаю.. неописуемый.»;
Удовлетворение, разумеется, с приставкой ПСЕВДО. Было бы иначе, вы бы не отмечали вот этот нюанс - «не знаю как компенсировать потребность в моральном насилии над людьми»;
При всем при этом в вашем ходе мыслей масса противоречий и опровержений своих же утверждений. Например, заявляете, что не хотите ни с кем отношений «Я не хочу никакие отношения... »; и в то же время жалуетесь на одиночество - «Вместе с этим я конечно ощущаю пустоту, какое-то одиночество ,будто открыться не могу да и не хочу..?»;
Слова про "не хочу" воспринимаются не более, чем бравада, что рождена бессилием.

Из вашего рассказа возникло ощущение и предположение, будто вы себя НЕ ПРИНИМАЕТЕ, не любите и не цените. Очевидно, вынесли этот горький на вкус багаж из своего детства, из родительской семьи. Плюс, возможно, скопировали некие садистические модели поведения кого-то из близких.
Теперь же, страдая от одиночества, ищете способ, как себе помочь. И "очиститься от коррозии", что мешает построить здоровый контакт с собой и миром.

Відредаговано автором 17-05-2025 10:31:39

Доброго дня!
«живу просто ради него»;
Хочу вас поддержать и вместе с тем обратить внимание - вам предстоит со временем изменить скрипт своего существования. "В первую очередь я живу ради себя и я благодарна судьбе за то, что она подарила мне близкого человека. Не бога, не кумира, а моего родного мужа(!)"

«муж хочет чтоб я жила »;
Как думаете - ваш муж настолько эгоистичен, чтобы вы жили РАДИ него?

«Я не могу, чувства мучают меня, я люблю и страдаю от расстояния.»;
А как иначе вы могли бы реагировать, учитывая ваши личностные особенности и общую историю своместной жизни?! Уверен, что на данный момент НИКАК(!) То есть нынешние ваши чувства естественны и закономерны. И потому лучшее, что вы можете сделать - это ПРИНЯТЬ их все. А дальше сказать себе, что острота переживаний постепенно сойдет. Я научусь справляться с тревогой и страхами. Буду достойна смелости своего любимого(!)
Для меня настал новый период жизни, новый вызов. Чем по- настоящему полезным и содержательным я могу на него ответить?

Постарайтесь оберегать спокойствие мужа, удерживаясь во время общения от жалоб на судьбу и свое плохое состояние.
Подумайте о том, как вы можете поддерживать его настрой и собранность.

«Просила помощи у друзей - непонимание, для них я нытик»;
Расскажите, пжл, какой именно помощи вы ждали от друзей? В чем она может выражаться?

Доброго дня, Olga!
«Чи можна якось з цим справитись ?»;
Безперечно, можна(!) Щоправда, не миттєво, а поступово зменшуючи рівень хвилювання та паралельно відновлюючи впевненість в собі.
Щось ви зможете робити самостійно, а щось обов'язково спільно з психологом у плідній співпраці.

«Не можу нормально жити , в постійному стресі і напрузі.»;
Як бачимо, стрес і напруга стали вашими постійними супутниками, ніби без них ви вже ви. От тому і доведеться з'ясувати, де і коли були закладені основи ТАКОГО сприйняття себе і світу навколо? Очевидно, в далекому дитинтстві ви були позбавлені почуття безпеки. Що можете розповісти з цього приводу? Яким було ваше дитинтство?

«Завжди була людиною яка все близько приймає до серця»;
Коли людина все сприймає близько до серця, то про неї можна сказати, що вона гіперчутлива, що її особистісні кордони майже не збудовані або майже зруйновані, а в середині - слабкі опори. Тому будь-яка новина чи подія спричиняє перебільшену реакцію, запускаючи механізм накручування поганими думками. Простіше кажучи, в неї немає звичайного психологічного захисту, а також здатності ОБ'ЄКТИВНО ставитись до реальності.
І що важливо, в тому немає її провини(!)
Тому завдання терапії в такому випадку полягає у відновленні почуття самоцінності, упевненості в собі та адекватному поводженні з тривожними думками, та емоциями, в основі яких СТРАХ, ніби відбудеться щось погане.

Найбільший страх - життя може обірватись. Через нього, напевно, ви і страждаєте. Водночас цей страх спалює ваші сили, які могли б бути спрямовані на корисні дії, на те, щоби розкрити свій людьский та особистісний потенциіал.

На противагу страху вам доведеться навчитись беребувати в моменті "тут і зараз", вкладати свою енергію у те, що за вашим вибором є актуальним і бажаним, контактувати з зовнішньою реальністю, замість продукування страхів у власній уяві.

Самостійно можете спробувати дати відповідь на такі питання:
1. Яку маленьку зміну я можу ініціювати цього тижня, аби відчути, що я управляю власним життям?
2. Коли я відчуваю себе впевненою (хоча б інколи), що я роблю? де я? з ким я?
3. Що мені насправді подобається, що мене мотивує? І що я можу зробити, аби насичувати ці бажання щоденно?
4. Як мені помічати хороші моменти щодня?

Наостанок раджу переглянути відео на тему страху та тривожності.
"Страхи. Как преодолеть..."
https://upsihologa.com.ua/audio-video-466
"Тревога как прерванное возбуждение."
https://upsihologa.com.ua/audio-video-653

Доброго дня, Аліно!
«Чому я прагну щось комусь довести?»;
Це питання ви поставили у назву теми і цим же питанням завершили свій пост. Між тим, значною мірою відповідь криється в першому абзаці.«Я завжди була тривожною людиною, і завжди у мене була якась фонова депресія. Це з дитинства і по зараз. Нестача сил, поганий настрій більшість часу.»;
На цьому тлі, ймовірно, будь-яке звернення до вас зовні сприймається на підсвідомому рівні як ВИКЛИК, що потребує активності і концентрації зусиль, аби відчути себе ПОВНОЦІННО живою(!) без отого тягаря, що супроводжує вас ще з дитинства.
Це один з можливих мотивів.
А другий - намагання отримати визнання, знову ж таки, від когось зовні, бо всередині себе, очевидно, не дуже поважаєте і цінуєте, на жаль.

Наразі я поділився з вами своїми думками і припущеннями. А що думаєте з приводу поставленого питання ви? Які у вас міркування, здогадки? Можливо, є розуміння, через які обставини дитинтства, виховання, ставлення до вас з боку рідних та близьких сформувалась така особливість?

«Серйозних відносин у мене не було, взагалі. Тільки хіба побачення. Чи то людини не було підходящої, чи я несвідомо уникала відносин, якось завжди не до відносин було.»;
Важливий і показовий нюанс. Він про ваше визначення пріоритетів і цінностей у поглядах на життя. В тому числі, і про несвідоме намагання уникнути близьких відносин. Коли думаєте про взаємини, які образи з'являються у свідомості? Чи привабливі вони або, навпаки, більше схильні відклякувати від близькості?

«А ще і тривожність»;
Чи звертались ви до спеціалістів по допомогу з приводу тривожності?

Раджу переглянути відео на тему тривоги.
"Тревога как прерванное возбуждение."
https://upsihologa.com.ua/audio-video-653

Відредаговано автором 16-05-2025 09:19:39

Доброго ранку, Мулан!
«Права ли я насчет этих людей, что это странное и не очень хорошее отношение?»;
На мою думку, варто шукати розв'язку в іншій площині(!), адже не правота має визначальне значення.
А що має, спитаєте ви?
Відповім - ваш спосіб побудови контакту. Тобто, що ви в цей контакт привносите - який зміст, в якій формі, які очікування, які перестороги і так далі?
Далі - як сприймаєте слова і ставлення іншої сторони? Яке надаєте їм значення? Зрештою, що відчуваєте і, відповідно, як реагуєте?

До певних відкриттів ви вже наблизились - «напевно є такий синдром, мені завжди хочетьсчя бути приємною, і я потім не можу нормально відреагувати на такі випади
напевно що і не хочу ідти на конфлікт»;
І це чудово.
А далі? Далі варто дослідити, що вас змушує займати позицію безконфліктної? Страх чого? Опасіння впоратись з якими відчуттями?

«виходить, що витрачаю зайві нерви»;
Щодо цього висновку, вважаю, можна вжити слово "ПРАВИЛЬНИЙ".

Відредаговано автором 14-05-2025 10:31:25

Доброе утро, Александр!
«ПРОБЛЕМЫ НА РАБОТЕ ЗА ГРАНИЦЕЙ, ЧУВСТТВУЮ СЕБЯ НЕ В СВОЕЙ ТАРЕЛКЕ»;
Я вас очень хорошо понимаю. В юности подрабатывал на стройке и на железной дороге монтером пути. Вникал, адаптировался, находил общий язык. лучше сказать пытался находить... и все это не без проблем и сложностей. Но то была своя страна, где хотя бы язык все понимали.

Теоретически в вашем положении возможны три варианта.

Первый - "менять тарелку, если ЭТА оказалась не вашей." Этот вариант вы отметаете. То есть должны принять на себя ответственность за последствия такого выбора.

Второй вариант - терпеть, приспосабливаться, изматывать себя, реагируя буквально. Иными словами, болезненно - вот как сейчас.

И третий вариант - сыграть в игру. То есть воспринимать происходящее как квест, который вам интересно пройти до конца. делов-то - всего несколько недель(!)
Где-то прикинуться простачком, где-то, простите, неумехой или даже глупцом. Именно прикинуться, что на практике означает психологически дистанцироваться от болезненных ситуаций.
Заодно освоите одну из непознанных до сих пор граней своей личности. Ее КРАТКОВРЕМЕННОЕ задействование может быть чрезвычайно полезным средством - как одной из множества стратегий творческого приспособления к неблагоприятной реальности.
Разумеется, заигрываться и глупить буквально долгое время не стоит - может быть чревато.

«Взагалі складно знаходити товариство чоловіків після 40ка, якщо це не по роботі і не за чаркою.»;
Цей висновок-установка, за своєю сутністю, є упередженням, тобто обмеженням. Ви в нього вірите,тому вам складно знаходити товариство. Згадайте про відкритий розум і відкрите серце...

«Вочевидь, повертаємось знову до почутя самоцінності, а також на додачу йому - до оптимізму.»;
Пропоную статтю на тему доброго ставлення до себе. Вона може сприйматись в якості дороговказу.
"Как это полюбить себя?"
https://upsihologa.com.ua/kak-eto-polyubit-sebya-18vtarasenko.html

Відредаговано автором 14-05-2025 09:50:34

«а как доверять своим чувствам если во всем сомневаешься»;
Увы, пока у вас не получается доверять. Но что поделать?! Оптимальное решение - обратиться к психологу и начать вместе с ним уделять внимание развитию эмоционального интеллекта. Что в переводе на понятный язык означает учиться распознавать и сознавать свои эмоции и чувства. Учиться их в соответствии с контекстом выражать. Открывать для себя феномен эмпатии.
Учиться распознавать те чувства, которые испытывают другие люди.

Пока этого в человеке нет, он будет зависим от мнения, выводов и оценок других людей.

Відредаговано автором 13-05-2025 20:10:47

«Зара просто не вистачає друга однодумця з яким можна було б відверто поговорити.»;
Через це варто спробувати уявити, як може відбутись зустріч? За яких умов? За якими ознаками відчуєте готовність відкритись?..

«Тому що як ставитись до інших моделька в голові є, а як ставитись до себе - модель відсутня.»;
Можете піти від зворотнього, викреслюючи аспекти негативного ставлення. Наприклад, не поважати себе неможна. Ганьбити себе неможна. Знецінювати себе неможна і так далі.

«Залежність від уваги 90% і більше, залежність від схвалення 60-80%.»;
Умовно кажучи, вам притаманно майже постійно шукати на символічному рівні донора, який би надав вам бажані увагу та схвалення. Без цього, ніби ви не ви.

Написав і піймав себе на думці - має ж сенс звернути увагу на 10% уваги та 40-20% схвалення, які з вами ЗАВЖДИ(!) Цікаво, з чого вони зліплені або збудовані?

«Якщо людина вірить вона буде бачити прояви всюди, якщо не вірить то не побачить щоб не відбувалось.»;
Вочевидь, повертаємось знову до почутя самоцінності, а також на додачу йому - до оптимізму.

Відредаговано автором 13-05-2025 20:02:09

«Ким себе відчувати, щоб що, у мене були тоді різні думки, ідеї, оповідання, переживання, погляди на світ, і я хотів тим з кимось ділитися, щоб хтось або хвалив, або коригував, або захоплювався, або ділився власними. Просто було дуже одиноко.»;

Напевно, це пошук про батька або батьківської фігури...В усякому разі, мені таке відчулося.

«Моє сумління воно про відношення до інших, а от що робити з собою і для себе, часто ставить мене в ступор.»;
Дивно, через що і навіщо виводяться на арену подвійні стандарти - іншим сумління, а собі безпорадність і ступор?

«Якщо ніхто ззовні не оцінить мою роботу, то як я знатиму на скільки добре я її зробив ?»;
Мені здається, що в цьому випадку йдеться про другий рівень самоцінності - самооцінку, яка ЗАЛЕЖНА від схвалення або осуду зовні і тому коливається. А перший рівень - безумовне відчуття самоцінності, яке ні від чого НЕ ЗАЛЕЖИТЬ, бо має формуватись через прояви безумовної любові від батьків ще до моменту народження дитини.

«А це веде в свою чергу до бажання сподобатись, до бажання бути кимось, порушувати власні кордони, і інші не дуже екологічні речі.»;
Цілком закономірний механізм включається, аби надолужити і компенсувати відсутність ТОГО першого рівня самоцінності.

« Я зустрічав людей які пишуть для себе в зошит, але навіть вони мені показували той зошит. »;
Можливо, має значення ступінь критичності, коли йдеться про залежність від схвалення або, бодай, уваги когось зовні?
Зі 100 можливих відсотків, скільки даєте собі на цей час?

«Чи є митці які творять і нікому не показують, може і є, а може й нема.»;
Щодо цього є афоризм, чиє авторство мені невідоме. Письменником вважається не той, хто пише, а кого читають. У Миколи Гоголя якось знаходив цікаві думки щодо авторства і визнання.

«Питання аналогія "Чи є Бог якщо не має його проявів?»;
Щоби їх побачити, має бути відкрите серце і відкритий розум.

Відредаговано автором 13-05-2025 14:58:17

Поділюсь з вами деякими міркуваннями з нахилом у бік сьогодення і майбутнього, оскільки ретродосліджень в темі вже доволі багато.
«Без почуття провини і міри я вів досить деструктивний спосіб життя. Це типу як на фразу "Бери від життя усе" різні люди реагують по різному.
Я реагував як дослідник маргінальних кордонів життя, можливо тому що до таких компаній легше прибитись, і тому що в інші компанії ніяк не вливався.»;
Якщо відбудеться переосмислення ролі провини як чинника вашої поведінки, то чи не зможе це призвести до появи СУМЛІННЯ як адекватного регулятора поведінки? Звісно, цей процес не зможе оминути таких категорій, як цінності, потреби, бажання, етика, воля тощо.

Ви зазначили, що "в інші компанії ніяк не вливався". Очевидно, прагнення і спроби долучитись були. Цікаво, навіщо? Щоби що отримати і щоби ким себе відчути? А на заваді що ставало?

«Може і дуже може, як якась химерна гіперкомпенсація яка сплавилась з сексуальністю. Якщо людина НІКОЛИ не закривала потребу в повазі. (Дуже цікаво взагалі щось почитати на цю тему або навіть на якийсь тренінг походити). Бо в моїй голові, на сьогоднішній день, повага це як нагорода, її можна отримати коли тобі її дають, але що робити коли її не дають - не відомо.»;
Для вас повага дорівнює відчуттю цінності? А до чого тут може бути такий феномен, як САМОЦІННІСТЬ? До речі, звідки вона, на вашу думку, береться? Чи залежить критично людина з розвиненим почуттям самоцінності від поваги когось?

Що робити, коли поваги як нагороди не дають? Власної відповіді у вас на сьогодні нема. Досліджуючи цей аспект, візьмемо, до прикладу письменника, художника, скульптора. Словом, митця. Він працює і творить щось, втілюючи себе і свої погляди. А чи будуть його читати, дивитись, слухати? Чи отримає повагу колег, увагу критиків, визнання і популярність читачів, глядачів, слухачів? Можливо, не усіх, а лише деяких? Як йому бути - невже закинути творчість? Невже перестати втілювати себе у свої твори?

«Тоже согласна,отношения все это время с мужем были так сказать в зоне комфорта,и казалось все хорошо.
Не было близких открытых разговоров,никто не считал это важным,а потом и вовсе каждый живёт будто сам по себе но под одной крышей.
»;
Что тут можно заметить помимо всего прочего? Вы уже открыли для себя внешнюю канву отношений с мужем. То есть часть задач на пути помощи себе уже решили.
Остается продолжить движение с вектором вглубь. Прежде всего, в глубь себя и выяснения подлинных мотивов своего способа быть вместе в паре.

Например, когда отмечаете, что все время были с мужем в зоне комфорта и казалось, будто все хорошо. Это же про страх открыться. Про опасения сблизиться по-настоящему. Про желание следовать якобы традиционной модели "как у всех". Про незнание партнера, а еще более печально, но отчасти объяснимо молодым возрастом и отсутствием опыта - незнание СЕБЯ(!)
По сути, жили в ритуальных отношениях. Они в какой-то мере безопасны, но НИКУДА не ведут. Вот что важно.

«Не было близких открытых разговоров,никто не считал это важным,а потом и вовсе каждый живёт будто сам по себе но под одной крышей.»;
Иными словами, зашли в кризис. Однако по молчаливой договоренности решили его не замечать. Отсюда и последствия...

Что же дальше? Как быть с чувствами и будущим? И что делать с настоящим?
Кто даст ответы на все эти вопросы?

Відредаговано автором 13-05-2025 10:11:20

«Что тут делать?»;
Во-первых, перечитать внимательно всю тему и отследить повторы и хождение по кругу.
Во-вторых, взять во внимание, а еще лучше - руководством к действию содержащиеся в теме рекомендации. В частности, вот эти «Какие именно границы - решать исключительно вам. Границы, которые дадут вам ощущение безопасности, не поставят под огонь унижений и оскорблений...
И эта задача не решается механически или буквально. Ей предшествует глубокая работа по восстановлению у вас чувства самоценности, достоинства, самоуважения, что служит фундаментом для любых границ.»;

И в-третьих, принять мысль - в переписке на форуме психологические проблемы не решаются, как, впрочем, и при чтении замечательных книг по психологии(!)
Здесь можно только предварительно вскрыть проблему и наметить пути ее решения.
Все остальное происходит в процессе личного взаимодействия со специалистом, в живом диалоге, где проявляются и осознаются мотивы и чувства человека. Где даются рекомендации и задания для самостоятельной проработки. Где выводятся на свет бессознательные аспекты психики и преодолеваются псизащиты.
Поэтому для вас будет оптимальным выбрать психолога и обратиться к нему на индивидуальную терапию. Очно или онлайн - особого значения не имеет.

«Якого напрямку спеціаліста порадите?»;
Сексолог, психолог, що знається на цій темі.