Психолог Володимир Анатолійович Тарасенко Запоріжжя лише онлайн

Доброго дня, Денисе!
«Як позбутися цих заздрощів?»;
В теорії дуже просто - зосередитись на тому, що любите і що подобається вам. І перестати заглядати в чужі тарілки(!)

На практиці, зрозуміло, що набагато складніше. Разом з психологом потрібно дослідити витоки ваших заздрощів? На чому вони побудовані? Якій несвідомій потребі слугують? Це для початку.
А далі працювати із вашим ставленням до самого себе, відновлювати почуття самоцінності і самодостатності.

Здравствуйте!
«Я стал свидетелем того, что моя жена делает оральный секс моему 20-летнему сыну. Случилось это потому что, я пришел с работы намного раньше положенного и они банально не ожидали меня увидеть. »;
Не кажется ли вам, что в этом треугольнике вы лишний?!

«В общем я не знал как на это реагировать и ушел в запой , от которого меня откачивали и я чуть не умер.»;
Как видно, уход в запой - единственный, к сожалению, ваш способ справиться в психотравмой.

«Сейчас уже прошло чуть менее полугода и мы все делаем вид, что ничего не произошло и эта тема табу (жена попросила не поднимать эту тему, если я хочу остаться в их семье). »;
Если делать вид, а вы ключились в игру жены и сына, то получите непрекращающийся кошмар подозрений - «я понятия не имею чем они занимаются, когда меня дома нет. На душе рана»;

«Я хочу просто простить их и избавиться от тревоги.»;
Это ваше желание, имхо, из разряда фантастического. Разве что удалить часть мозга, отвечающую за память и связь с реальностью, поскольку лицезреть жену и сына будете продолжать ежедневно. А они выступают в роли триггера ваших подозрений. И еще неизвестно, сколько раз вы станете невольным, а, может, и легальным участником их интимной близости.

Как прожить душевную боль и исцелиться - способ есть. Но, увы, вы его отвергаете.

Благодарю вас за столь развернутый ответ. Думаю, что ваша открытость оправдана, поскольку чувствуется, как вы настроены решить свою проблему. А без искреннего взгляда на себя и отношения сделать это невозможно.
«Верно, я довольно тревожная личность. Я думаю могу это сопоставить с тем, что меня когда то обманул прошлый партнер и на протяжении всего отношения с ним, обводил вокруг пальца. Все что я узнала потом, оказалось разрушением и шоком, после которого мое доверие сильно пошатнулось.»;
С "наследием" прошлых отношений предстоит разобраться основательно. По сути, вы тогда получили психотравму, которая не зажила и по сей день. Она проявляется в тревожности, в сомнениях относительно партнера, в желании себя уберечь от его гипотетически непорядочных действий и т.д. И это будет не просто разговоры о тех событиях. Это будет полноценная психотерапия - с проживанием чувств, отреагированием удержанных чувств и возвращением себе эмоцийнальной устойчивости(!)
В сущности, терапия будет ответом на ваши вопросы.«Как тут быть с его агрессией? Или мне стоит пойти на уступки?
к дополнению, я не могу откладывать то, что меня тревожит. Я хочу сразу решить вопрос/проблему. »;
Прошлые и нынешние отношения, как ни странно, между собой очень тесно связаны. То, что было прежде, критически вмешивается в ход нынешних отношений, в ваше восприятие партнера и его особенностей, в ваши способы реагирования.

И не только это влияет...
Базово сказывается повышенная значимость, которую вы придаете отношениям. Возможно, страх потерять отношения и остаться в одиночестве. А это чревато довольно болезненным ударом по самооценке, которая и без того уже пострадала.
Еще читается весьма заметный дефицит самоуважения. Будь по-другому, вы бы не позволяли молодому человеку абсолютно недопустимые для здоровых отношений вещи, как то - «он начнет повышать тон, может оскорбить, послать на три буквы.»;

«Как тут быть с его агрессией? »;
Во-первых, понапрасну не провоцировать ее.
Во-вторых, успокоить свою тревожность в процессе взаимодействия с психологом. Мне кажется, что самостоятельно справиться с такой задачей практически невозможно.
В-третьих, установить для себя допустимые границы агрессии со стороны партнера. На сегодняшний день их практически нет.

«Или мне стоит пойти на уступки?»;
Попробуйте с помощью воображения представить, что ХОРОШЕГО вам принесет этот шаг? И принесет ли вообще?

«Я хочу сразу решить вопрос/проблему.»;
Желание "СРАЗУ" свойственно детской позиции, когда еще не сформировано понимание реальности(!) А в реальности далеко не все бывает сразу. Иногда позже, иногда потом, иногда, когда созреют условия, а иногда и вовсе НИКОГДА(!) Но вы-то, к сожалению, пока не в состоянии совладать с тревожащими мыслями.

От меня вам видео на тему здоровых отношений.
"Здоровые отношения. Как построить?"
https://upsihologa.com.ua/audio-video-558

Відредаговано автором 04-05-2025 09:51:47

Здравствуйте!
«Мол, нет - значит нет. это нормальная позиция?»;
Для него, наверное, нормальная позиция, а вот для вас, похоже, что нет.
И тогда вопрос - как думаете, у взрослого человека может быть свое мнение на этот счет и, соответственно, свои границы?
Вы их либо принимаете либо не принимаете с последующими выводами и действиями(!)

«или если меня это очень гложет и внутренне беспокоит, я имею право знать причину?»;
Скорее у вас есть право спросить и выслушать ответ. А вот каким будет ответ, решит ваш партнер.

«И еще второй вопрос ,почему я вечно стремлюсь узнать что-то, даже что меня не особо касается?»;
Очевидно, вы тревожная личность. И по этой причине вам хочется многое, если не все, держать под контролем - для снятия тревоги.

«я все же считаю что если ему нечего скрывать то он с легкостью покажет. »;
А в этом месте отчетливо "запахло" недоверием...

Відредаговано автором 03-05-2025 19:28:33

Доброго вечора, Lora!
«БОЮСЬ ТЕМНОТИ»;
Шкодую, що страх темноти спричиняє вам дискомфорт.

«Темноти боюсь з дитинства.»;
Що саме страхало в дитинтстві , тобто у відсутності світла?
А чим саме страшний страх уже в дорослому віці?

«Без нічника не можу заснути через тривогу. »;
Напевно, що тривога запускає думки про щось небезпечне. Можете їх тут описати?

«Також у квартирі завжди вмикаю світло в декількох кімнатах вночі, коли встаю з ліжка.»;
Ймовірно, включене світло дає відчуття контролю за реальністю. Це так для вас?

«Порадьте якісь методи боротьби зі страхом темноти, будь ласка.»;
З суто механічних способів - поступове зменшення освітлення до мінімального або навіть до повного вимкнення.

З психологічних - взаємодія з психологом.

Щодо тривоги і страху - раджу переглянути відео на цю тему.
"Тревога как прерванное возбуждение.
"https://upsihologa.com.ua/audio-video-653

"Страхи. Как преодолеть..."
https://upsihologa.com.ua/audio-video-466

Доброго дня, Мила!
Благодарю за столь развернутый ответ. Чувствуется, как для вас важно общение и понимание...
«Официального диагноза у меня нет, но психотерапевт сказал что у меня ОКР.»;
Относительно диагноза, могу сказать следующее - вам необходимо без промедлений и откладывания на период после 18 посетить врача психиатра. Или психотерапевта с медицинским образованием. Пройти обследование и получить соответствующие назначения по лечению. Без этого какой-либо прогресс в улучшении вашего состояния вряд ли возможен. Так во всяком случае мне кажется.

«С родителями отношения не очень хорошие. На поверхности плюс минус нормально сейчас (не всегда конечно), особенно когда мать съехала после развода с отцом и не приходится так часто с ней контактировать и отношения стали поэтому лучше немного, но из за того как они со мной обращались раннее в детстве, я им не доверяю/ не чувствую себя безопасно в том плане чтоб им открываться и вообще не хочу чтоб они знали обо мне больше чем базовый минимум. »;
Жаль, что так у вас сложилось с родителями. Жаль, что нет доверия и подлинно близкого контакта. И тем не менее, вам все равно нужен Другой, другой человек. Может быть не один, в общении с кем вы сможете почуствовать себя живой и значимой. Думаю, со временем этим другим поначалу станет психолог, поскольку помочь вам разобраться с беспокоящими аспектами - будет его задачей. В диалоге и настоящем человеческом взаимодействии.

Відредаговано автором 02-05-2025 14:49:56

Доброго ранку, Lena!
«ЗРАДА СТОУНКИ, БІЛЬ ,САМОТНІСТЬ»;
Прийміть мої слова співчуття і підтримки. Проходити зраду вкрай болісно, іноді навіть нестерпно. Однак маєте через усе пройти, не втративши, передовсім, СЕБЕ(!)

«Я хочу зберегти сімю але не можу жити з своїм болем злістю і неможливістю діалогу!як мені вирішити мій внутрішній конфлікт?»;
Якщо є бажання зберегти сім'ю, то, напевно, не в тому стані і вигляді як зараз. Правильно?
Бачу, що образ бажаної сім'ї у вас є - «мій спокій і впевненість, ще має минути злість і біль. Вирішенням буде розмова з чоловіком його щире каяття бажання жити сімєю, його відмова від коханки. Почуття безпеки , почуття що мене цінують і люблять що я бажана..»;
Однак, щоби його реалізувати, потрібні зміни. Умовно, "правильні" зміни у вас і у чоловіка. Вони спочатку стосуватимуться бажання розібратись, чому не склалось? Які ваші погляди, установки щодо подружнього життя виявились хибними?

Велике поле дослідження - ваші уявлення про себе, про кордони допустимого і кордони неприйнятного(!) тут буде і ваше ставлення до самої себе - якою особистістю ви себе вважаєте і відчуваєте... Чого бракує? Можливо, гідності, яке базується на почутті самоцінності. Можливо, ще чогось. Зараз сказати важко.

Одне безперечно, аби адекватно діяти в подальшому, потрібно відновити душевну рівновагу. Побачити свою власну історію життя в батьківськй родині та історію подружнього життя максимально об'єктивно. Це дозволить побачити ВИБІР. Вибір можливих рішень і дій в інтересах вас і ваших дітей, насамперед.

Вважаю, що будь-які розмови про стосунки з чоловіком в тому стані, в якому зараз перебуваєте, приречені. Він відчуває і користується вашою вразливістю, на контакт не йде. Очевидно, звик сприймати вас слабкою та нецікавою для себе.

А вам в такому разі належить стати цікавою не для нього, а для себе. Цікавою і самодостатньою, без старху втратити чоловіка і залишитись самотньою. Тільки тоді може відбутись справжній діалог на рівних.

З огляду на вище зазначене, було б доречно вам попрацювати з психологом.

Доброго ранку, Анастасіє!
«В даний момент я збираюся пройти для себе вперше співбесіду і працевлаштуватися, але мене не залишає почуття тривоги»;
Впустіть в свою голову думку - під час співбесіди не тільки обирають вас. Водночас обираєте ви - умови праці, рівень оплати, репутацію роботодавця і так далі. Таким чином, усвідомлення цього аспекту додає вам упевненості(!)

В Мережі викладено чимало рекомендацій, як пройти співбесіду. Ознайомтесь з тими порадами. Підготуйтесь до ймовірних запитань.

Чітко визначіть для себе, що ви знаєте і вмієте, а чого не знаєте і не вмієте, аби не напускати туману під час розмови. Проявіть бажання і готовність засвоювати новий матеріал і розвиватись на робочму місці.

Можете попросити батьків або когось із знайомих потренувати вас у проходженні співбесіди. Так у вас з'явиться більш реальний образ тієї події, відповідно тривога поменшає.

«Однак, мені хотілося дізнатися, що може заспокоїти чи хоча б тимчасово дасть можливість забути про почуття тривоги?»;
Краще візьміть такий напрямок думок - мені прийнятно не позбутись взагалі тривоги, а зробити її прояви мінімальними. Тоді я зможу ефективно діяти.
Бажаю успіху!)

Відредаговано автором 02-05-2025 08:54:57

Здравствуйте!
«Я хочу перейти к новому этапу к жизни и вынужден совершить опасный поступок, который изменит мою жизнь.»;
Как думаете, каких качеств вам не хватает, чтобы решиться на действия?
Или, может быть, не столько качеств, сколько объективного видения ситуации?

« Мені ця жінка говорила слова, які я не чула від мами (що я красива, розумна...) я іноді питала в неї поради...Нас гукають на свята, як роблять батьки! Вибирають найкращі шматочки...це так приємно і мило. У чоловіка -- не стало тата. А цей сусід - його копія характером!»;
Про таку зав'язку близькості можна було здогадатись. Від сусідки ви почули бажані слова і відчули приязне ставлення до себе. Внаслідок чого ваше серце розтануло і потягнулось, немов, до рідної мами. Вам приділяли увагу, гукали на свята... А кому б це було неприємно?!
Проте у поведінці сусідів проглядається щось схоже на символічний підкуп, який, що ви побачили згодом, обернувся "сплатою" у відповідь - безсоромним втручанням у ваше життя і справи.

«Ми іноді говорили, що це доля таких сусідів послала...(їм нас, а нас - їм).»;
Зазвичай саме так в побуті і кажуть. Однак на мові психології спрацювали своєрідні закономірності: ви зустрілись з явищем, яке мало за мету - дати вам можливість пережити досвід, якого бракувало. Пройти потрібні уроки і зробити відповідні відкриття про себе і про взаємини. Так що можете бути вдячною сусідці за наданий шанс.

«Слабохарактерною ні я, ні люди які мене оточують - так не вважають. Чоловік навіть сказав, що хотів би, щоб я навіть була м'якшою))»;
Він вам пояснив, що означає м'якість в його розумінні? Чого вона має стосуватись? В якій формі проявлятись?

«Але мені неприємно, з якою наполегливістю ця жінка мені це постійно (!) внушає. Мене це дратує, я не хочу бути слабкою, такою - як була моя покійна мама...»;
Тобто стикаємось з певним протиріччям - чоловіку бажано, аби ви стали трохи м'якішою, а тій жінці здається, що вам бракує твердості. Наразі можна розгубитись. То за ким має бути останнє слово - за чоловіком? за сусідкою? чи за вами?

«Що означає дала слабину? - Проявила при сусідці сльози...»;
Та хіба це насправді слабкість? Може, це як раз та сама автентичність, коли людина поводить себе зовні у повній відповідності тому, що переживає всередині.

Доброе утро, Дарья!
«Чем может быть вызвано такое постоянное... состояние?»;
Если простыми словами, то на сегодня в ТАКОЙ форме реализуется ваша потребность во внимании, теплоте, добром отношении, признании своей ценности ... с весьма существенной ремаркой - в качестве способа заполнить избыточный дефицит ощущений и переживаний определенного спектра.
В этой связи уточнение - чего вам не достает в отношеиях с родителями?
И как вы воспринимаете своих сверстников? Дружите с кем-то? Или ведете себя обособленно?

«И будто бы мысленно меня вообще никакие рамки не сдерживают»;
Не могли бы вы раскрыть - о чем этот намек?

Доброго ранку, Алла!

«Розсудіть, будь ласка!»;
Співчувати, зрозуміти, підтримати - так, а от розсудити - то не справа психологів. Цим займаються арбітри або судді.

Чим реально можна вам допомогти, та це висловити думку, що ви маєте право на всі емоції і почуття, які зараз переживаєте. Жива людина тому і жива, що душею і серцем, а не лише розумом - холодним або не дуже холодним - реагує на події навколо.
От і ви реагуєте - на щось болісно, а на щось цілком прийнятно.
Але варто спочатку дослідити ситуації цілісно, враховуюч усі аспекти і деталі.

«Коли ми переїхали у новий будинок, почали з ними товаришувати... Ходимо один до одного в гості і, жартуючи, називаємо один одного: син/доня, мама-тато...Так склалося, що вони дітей не мають... »;
З приводу цього. Спробуйте зазирнути всередину себе і знайти відповідь, що вас мотивувало ЧУЖИХ людей називати мамою і татом? Яка була в тому потреба - для себе щось отримати? Їм щось про себе донести?

«Але потім - прийшло розуміння, що мої кордони порушили! Мама - я!»;
Тобто та жінка поза вашою спиною втрутилась туди, куди її не просили? Правильно? А що ви відчули в той момент? Може, гнів, образу? Якщо так, то на кого їх спрямували?

« І ми чоловіком маємо такі питання вирішувати! Тому я пішла і спокійно їй повідомила, що ми маємо намір йти до іншої вчительки, це МОЄ рішення! (я провела власне розслідування і зрозуміла, до кого моїй дитині і справді краще, а не до знайомої знайомих, бо це якийсь абсурд).»;
Тобто ви намагались вирівняти ситуацію, а як відреагувала сусідка? Ви її реакцію побачили? Усвідомили? Можливо, твердо попросили не втручатись у ваше життя?

«Про це якось дізналася і сусідка. І мені заявила, що вона вже порозмовляла із завідуючою садочком з цього приводу! "Роздувши" таке, що жах! »;
Отже, виходить, що ваше прохання вона проігнорувала.

«Мені ж сусідка вкотре натякнула, що я слабохарактерна, не можу за свою дитину заступитися, і іноді повинна "показувати зубки"...»;
Можете зараз виважено подивитись на перебіг подій, на власну спроможність діяти у власних інтересах і визначити, наскільки слова сусідки мають місце в реальності?

« І тут я при ній розплакалася... Мені стало неприємно. Здалося, що нам мене тиснуть. І я навіть засумнівалася, можливо, вона права?? »;
Власне, що таке ви відчули на рівні почуттів, через що пішли сльози?

«Я дала слабину»;
Розкрийте, будь ласка, що означає "дала слабину"?

«Сусідка мене заспокоювала, мовляв, вона хоче краще.»;
Ймовірно, їй здається, що вона має право, зважаючи на "блискість відносин". І, напевно, в неї є потреба доводити самій собі, що вона турботлива і дієва "МАМА". А для реалізації її задумів потрібен об'єкт, тобто ви - людина, на яку вона хоче "вилити свою любов".
Тобто ЗАПОДІЯТИ добро(!)

«потім до мене знову прийшло розуміння: мене виставили дурепою, та ще й без мого відома влаштували якісь розбірки....після всих цих подій мені хочеться від сусідки триматися подалі!»;
Чи є у вас думки, як краще реалізувати таке бажання?
До чого воно, зрештою, має призвести?
Як укріпити своє Я, аби на майбутнє не опинитись в якості "матеріалу" для чиїхось експериментів з добротою?

Доброе утро, Мила!
«Ведь тут нельзя все скинуть на расстройство, это действительно имеет смысл и это ужасает.»;
Скидывать и не надо, а вот признать участие расстройства в вашем способе восприятия и оценки реальности очень даже стоит.
А вот и подтверждение - ваши собственные догадки - «мне кажется, если я полностью перейду на веганство, мой мозг придумает ещё сотни новых навязчивых мыслей»;
Иными словами, расстройство продуцирует и находит множество способов себя подживить и множество мест, где бы ему разместиться(!) Такая уж у него особенность.

«Я не веган, но я всегда была согласна с веганам »;
Всегда - это с какого возраста? Не думаю, что в раннем детстве вы знали о существовании понятия "веганство" и тем не менее используете категорию "всегда."

«Мне кажется я так долго не выдержу.»;
Примите мои слова сожаления и поддержки. Вместе с тем хочу уточнить, обращались ли вы к врачу психиатру и, если обращались, то какой диагноз вам поставили? Какое лечение назначили? Принимаете ли фармпрепараты? Сотрудничаете ли с психологом?

Мои вопросы основаны на приведенных вами аспектах:
«у меня ОКР, и я уже 90% времени схожу с ума от всего подряд»;«Даже если я сама ещё не веган — как они могут даже не пытаться беспокоиться? И это очень сильно искажает моё восприятие людей, друзей, семьи.»;
«Ибо это все вызывает у меня ужас и желание вскрыться. Я не могу так жить. Мне сложно дышать при мыслях об этом, я опять не могу спать.»;
«У меня также рпп, булимия, в прошлом очень сильная, сейчас не настолько, но я все ещё могу иногда делать голодовки, блевать, я боюсь говорить о еде иногда, готовить или есть при семье.»;

Знают ли родители о вашем душевном состоянии? Что предпринимают? Понимают ли? Поддерживают ли?

Відредаговано автором 01-05-2025 09:43:35

Здравствуйте, Валентина!
Вы даете развернутые ответы и это вызывает симпатию)

Насчет похожести сценария сына и вашего - тут просматриваются не только точки совпадения, что лежат на поверхности, но и более глубокие мотивы.
Взять хотя бы этот пример - «Отношения с мужем были скорее нейтральные и я не испытывала к нему "любви". Просто он был неплохой человек. Работящий и не пьющий - поэтому и выбрала его в молодости. »;
Очевидно, в любовь вы не верите. Может, не в любовь вообще, а в любовь в своей личной судьбе. Поэтому и выбрали без чувств партнера для жизни. А потом неизбежно ваш союз рухнул. Вероятно, муж чувствовал многие годы, что нелюбим. Да и вам, по всей видимости, было не Ок.

А сын, взирая на вашу грустную историю, вероятно не хочет повторить участь отца. И потому не настроен встречаться с девушками, ссылаясь на занятость. Может даже не верит, что девушки могут полюбить его без всяких условий.

« у меня сильно просела финансовая составляющая, когда ушел муж и банально надо было экономить деньги, а не прогуливать их.»;
Ну, активность может быть разного рода - кому развлекаться, а кому ТВОРИТЬ и СОЗИДАТЬ, реализуя свои таланты и способности.
Вы после ухода мужа ведь не пошли на дополнительную работу, чтобы зарабатывать больше. Не пошли учиться и развиваться в профессии или навыках, способных принести доход. Наоборот, выбрали путь экономии. На вашем фоне сын уже в свои 32 повторяет вашу модель. Зачем что-то искать, рисковать, напрягаться, быть самостоятельным, жить осмысленной и содержательной жизнью?!

Отношение к собственному возрасту, на мой взгляд, у вас с сыном тоже весьма сходное.
Вам 52, однако вы склонны себя старить - «но ведь мне уже под 60 лет.»;, отказываясь от возможности наладить свою жизнь. А 52 - это же цветущий период для любящей себя женщины. Разве нет?
Сыну 32, а он все еще с мамой. Личную жизнь отвергает, зато, возможно, своим присутствием рядом с вами заменяет ушедшего мужа.

В итоге ответ на ваш впрос «В общем прошу совета как мне поступить»; получается такой - как сердце подскажет.

«на данный момент мы с ним похожи в плане образа жизни. До 35-40 лет я была довольно активна, а потом постепенно стала домоседкой. Возможно он неосознанно скопировал мое поведение и ролевую модель, будучи подростком.»;
Очень может быть, ведь ваш пример у него долгое время перед глазами.
«С его отцом отношения нейтральные. Мы не общаемся и расстались 12 лет назад.»;
А когда жили вместе, каким был ваш образ жизни? Что радовало и наполняло?

«С сыном они тоже не общаются»;
неужели ни с чьей стороны нет желания хотя бы узнать - как ты там?
Выходит, что стали чужими, примерно как вы выразились в первом посте про жизнь сына...

«Вы сейчас скажете, что мне надо менять свою жизнь, но ведь мне уже под 60 лет. Я физически не могу "активничать".»;
С чего бы это я стал вам предлагать? У меня нет ни такого желания, ни такой задачи.

«И у меня была "активность" до 40 лет.»;
Даже любопытно стало, в чем ваша "активность" проявлялась. А еще более интересно, на чем вы "сломались" или после чего "успокоились"?

«Наверное он боится менять что-либо по причине страха неизвестности.»;
Иными словами, страх сильнее неизвестности в будущем. Увы, так бывает, когда в человеке не сформировна вера в свои силы.

«Мне просто жаль, что его жизнь складывается таким образом, но что я могу сделать? »;
Сожалеете и только?

«Это его выбор.»;
С этим не поспоришь. Причем важно заметить, что выбор, скорее, без выбора. Своего рода продолжение сценария, заложенного в ранний период жизни.

«Невозможно просто взять и мгновенно "переделать" его ролевую модель, тем более он этого не хочет.»;
Да, без его личного желания что-либо изменить не получится.

«Потому что жизнь сама подсовывает ему подарки и возможности, а он упирается.»;
Поясните, пжл, что вы имеете в виду под словами "подарки и возможности"?