Психолог Володимир Анатолійович Тарасенко Запоріжжя лише онлайн

Доброго дня!
«Дитина у великій упаковці, не можу до нього достукатись щодо зловживання їжею, замкненого життя. Він просто нічого не хоче. Каже лишить мене в спокої, не хоче думати за майбутнє... А мене розриває з середини, бачу свою дитину яка байдужа до всього, крім їжі та ігор. »;
Дійсно, є від чого хвилюватись. У зв'язку із цим хочу висловити вам всебічну підтримку!
А окрім неї, допомогти відтворити цілісну картину вашого з сином буття і взаємин, щоби привідкрилися відповіді на ваші питання - «Лишити його в спокої і дивитись як він катиться вниз? Яка ж мати це витримає?»;

А тепер до суті справ.
Ви зазначаєте, що «Це триває майже два роки, як почав робити...»;
Отже, виходить, що син проявляє самостійність і відповідальність - працює, значить, не байдикує(!) До речі, варто уточнити: чим він займається? Чому не поставити перед ним практичне питання - аби частину заробленого віддавав на комунальні послуги? Вас щось зупиняє вчинити саме так?

«Він має середньо- спеціальну освіту ( вчився дуже погано ледве закінчив). В ВНЗ не вступив з власної халатности і безвідповідальности. Дуже я тяжко це переживала, і наполягаю зараз на вищий освіті, він каже що вступить, але бачу по ньому, що бажання вчитися нема.»;
Цей аспект теж принициповий. Наполягання обов'язково на вищій може сприйматись сином, як спосіб тиску і поневолення, який полишає його права вибору(!) Ви з цим згодні?
Натомість запитаю у вас - як було раніше? В його дитинстві? Скільки і чи був примус? Як часто ви давали синові право обирати їжу, одяг, спосіб проведення часу і таке інше?

«( родина займається спортом, рахує калорії, стежить за виглядом, але його це не цікавить)»;
Виглядає так, ніби родина окремо, а син окремо. З якого його віку ви почали помічати синову відокремленість? З чого все почалося?
Так само варто прояснити, які стосунки у батька з сином? Як батько розцінює теперішній стан справ в сім'ї і положення сина, зокрема? Чи не було в минулому гострих і прикрих ситуацій, коли на фоні спортивних батьків, син відчував свою фізичну слабкість і безпорадність?

«Руйнує своє здоров'я, не має друзів, деградує.»;
Щось із ним відбувається і це щось потрібно встановити. Маю на увазі його бажання і потреби, домінуючі почуття та емоційні стани. З того опису ситуації, можу зробити припущення, буцімто він своєю поведінкою щось важливе маніфестує, якусь незгоду з заведеним в родині перебігом подій. Ці процеси відбуваються на символічному рівні, проте мають цілком земне, матеріальне підгрунтя, починаючи з того, чи була дитина бажаною, скільки тепла і любові і в якій формі отримала від значимих людей, передусім, матері й батька...

Додатково уточню - чи переживав ваш син так званий підлітковий бунт, як закономірний етап особистісного становлення, під час якого формується здатність покладатись на себе, приймати самостійні рішення, навіть коли вони суперечать "здоровому глузду" усталених соціальних норм?

«Лишити його в спокої і дивитись як він катиться вниз? Яка ж мати це витримає?»;
Зроблю ще одне припущення. Чи може поведінка сина бути помстою батькам за якісь важливі речі, в яких він не був свого часу почутий і прийнятий?

Ви, ймовірно, спитаєте, навіщо стільки уточнень та з'ясувань? Я відповім? Без цього не може бути в принципі просування вперед, оскільки шкідливо оминати історію ваших взаємин з моменту народжння сина і формування його характеру, приховані або непроявлені бажання та мотиви тощо.

Знаючи це все, отримаємо ключі до щирого діалогу та обміну почуттями, до налагодження КОНТАКТУ на рівні дорослі люди мати і батько та доросла людина син(!) Де усі сторони не грають якусь свою особисту гру. Де є ВЗАЄМНА повага і співчуття, розуміння і бажання вести щирий діалог без тиску і звинувачень.

Доброго вечора!
«Я шкодую шо позвонила і сказала шо я місті, краще б сказала шо я неприїхала, краще б зовсім не звонила.»;
Що сталося, то вже сталося. Цей факт треба прийняти(!) Адже нічого змінити не зможете.

«ЯК НЕ ДУМАТИ ПРО ПОГАНЕ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ»;
Ви вже цими побоюваннями заганяєте себе в глухий кут. Спробуйте змінити, так би мовити, налаштування - як мені зберігати святковий настрій в день народження?
І відповідно до цієї мети підібрати способи. А їх наразі може бути вельми багато. Справа у вашій винахідливості і увазі до власних бажань.

«Як спілкуватися з таким татом?»;
Хто б вам і що б не казав з цього приводу, ви все одно будете себе вести звичним способом.
Якщо спілкування з батьком вас засмучує/ тривожить/ ображає/ гніває і тому подібне, то психологу потрібно знати, як саме воно на вас впливає. І в разі, коли є бажання змінити спосіб реагування, а самотужки не вдається, то знадобиться індивідуальна консультація. Скоріше за все, не одна, бо ваше сприйняття його вже усталене. Тому на трансформацію потрібен час.

Доброго дня, Roman!
«Звісно, я не думаю що мій організм і весь світ проти мене і все таке, проте я не знаю чи дійсно це не пов'язано з якимось захворюванням в моральному плані чи щось таке.»;
Скоріше за все такі думки майорять на горизонті вашої свідомості. Інакше б, взагалі, про це не згадували. І тому цікаво прояснити. звідки вони приходять? З якого дива і на яких підставах весь світ в змові з вашим організмом постав проти вас?
Ці питання, як бачите, підіймаються вище рівня тілесності, на якому виникає турбуючий вас феномен. Однак вони не менш, а, ймовірно, більш важливі як для розуміння проблеми, так і для її вирішення. Адже вони стосуються символічного рівня, на якому ви функціонуєте. А також вашої ідентичності на тому ж символічному рівні.
Якщо вже організм і весь світ проти вас, то це свідчить про наявність конфлікту, наочним проявом чого є нудота. Вам може бути нудно від того, яким ви себе звично сприймаєте і що з собою робите, намагаючись досягти ідеалу - «коли я концентруюсь на чомусь мій організм думає: "О, тобі різко стане важче думати і у тебе буде якийсь ком в горлі бо... Я не знаю. Просто буде".»;

Від мене пропозиція - дайти 10 визначень того, ХТО ви?
Запишіть відповідь у стовпчик по мірі того, як з'являтимуться у свідомості, тобто не роздумуючи над послідовністю.

Щодо моральних захворювань. Напевно, мали на увазі психічні захворювання/розлади, бо моральних не буває.

Доброго ранку!
«Має приїхати у відпуску,а я незнаю чи хочу знову стелитися,затягувати усмішку,і тішитися ним.»;
Відчувається, що ви на межі якогось важливого рішення про себе і про стосунки. Вчиняти, як раніше, вже несила, втомились і розчарувались в тій моделі, а но-новому ще не знаєте як. Адже в досвіді не було нічого подібного.
До того ж, підтискає думка «Я розумію що він служить,йому важко.»;
Що за цим усим стоїть? На чому побудована ваша модель взаємин зі значимими людьми?
Напевно, наріжним каменем виступає досвід дитинтства, коли за елементарну увагу до себе, а тим більше за добре ставлення, не кажучи вже про любов, доводилось підлаштовуватись та пересувати свої бажання на другий план(!)
Згодом ця модель втілилась у конкретну поведінку «перебувала в стосунках де все робила для того щоб мене любили. Завжди посміхалася,чекала кожної зустрічі,згладжувала всі гострі кути,старалася уникати конфліктів,ковтала те що мені не подобається.»;

Отже, усі ці приклади говорять, що вам бракує ДОБРОГО ставлення, передусім, до себе(!) Тому на часі переосмислення власної історії життя і набутого досвіду. Що вкрай важливо визнати - ніякої вашої вини НЕМА. Так сталося, на жаль.

Що ж робити, спитаєте ви? Бути за себе! Обирати себе! Перестати жертвувати собою! Стати на шлях відновлення власної самоцінності!
Не відмовлятись від своєї доброти і щирості. Натомість вчитись оберігати свій душевний спокій і не давати нікому використовувати вас.
Звісно, самотужки із такими складними завданнями впоратись практично неможливо. Зате у співпраці з психологом - цілком реально.

Від мене вам відео
"Здоровые отношения. Как построить?"
https://upsihologa.com.ua/audio-video-558

Відредаговано автором 14-04-2025 09:07:28

Доброго ранку, Анно!
«Спершу я відчувала від цього піднесення, але з часом мені важко емоційно. Більше всього через те, що він розглядає це як стосунки без обов'язків. А я, мабуть очікувала більшого.»;
В цьому фрагменті ви описали причини свого теперішнього стану - ЕМОЦІЙНЕ ВИСНАЖЕННЯ.
Як же так сталося? А ось як - від невдовлення взаєминами «Мені не вистачало емоцій, адже я вже давно була в стосунках.»; ви побігли шукати розраду в романі з керівником(!) Та ще й з надією, мовляв, він позбавить вас емоційних проблем, візьме з собою у довгу і щасливу подорож життям, зробить вас своєю дружиною. Було таке?

До речі, ви не єдина, хто намагається скористатись цим доволі ПРОСТИМ і, як виявляється, дуже хибним способом. Натомість вам від моєї тези, мабуть, не легше.

«припинити цей роман і продовжувати далі працювати - не можу.»;
Тобто ви посадили себе на розтяжку емоційного шпагату - ні туди, ні сюди. Очевидно, на сьогоднійшній день ані розуміння як діяти далі, ані сил діяти у вас нема. Тож питання, як довго зможете бути підвішеною у невизначеності? Наскільки вистачить внутрішніх ресурсів? Чи не завелика ціна - емоційне виснаження?

Схиляюсь до думки, згідно якої вам допоможе піднятись дослідження ваших страхів, а вони обов'язкого присутні. Наприклад, що зупиняло розбиратись у стосунках із партнером і налагоджувати їх? Або йти від нього?

Що зупиняє зараз узяти відповідальність за крок у напрямку відновлення своєї гідності - «"як можна було до такого опуститися і до чого я себе довела?" »;?

Також, спрацьовують ваші установки щодо взаємин. І чомусь мені здається, що ці установки вельми викривлені.

А ще питання самооцінки...

Отже, іншого шляху, окрім індивідуального звернення до психолога я не бачу. Форум, звісно, гарна штука, проте його можливості суттєво обмежені. Тому набирайтесь сміливості і починайте реально себе РЯТУВАТИ, а не тільки жаліти - «себе шкода, я плачу.»;

Доброго дня!
«Як знати коли вже все, і більше не варто намагатися щось пояснити, прояснити, намагатися змінити?»;
Лише усвідомивши наявні складові обставин і перебігу подій спільного життя.

Перший аспект - «вживання алкоголю і продовження вживання алкоголю навіть коли я пояснила як це негативно на мене впливає і попросила цього не робити чи за потреби звернутися до нарколога;
- продовження вживання алкоголю після того як йому поставили діагноз з яким є ризик втрати працездатності (стати образно кажучи овочем), і на перебіг хвороби судячи з інформації про медичні дослідження в цій сфері, вживання алкоголю безпосередньо впливає;»;
Тобто ваш - чи то законний чоловік, чи то партнер - алко залежна людина. Яка, на жаль, факту своєї залежності не визнає і позбавлятись алкоголізму не збирається. То які добрі перспективи можуть бути в такому разі?

Другий аспект - «- переписки з іншими жінками, дзвінки;»;
Тобто ви для нього одна з числа інших. У Вас не виникає такого відчуття? А якщо виникає, то чи готові ви і надалі перебувати в такому невдячному статусі?

Третій момент - « ігнорування порушення моїх меж його родичами, відсутність захисту і підтримки в цьому;»;
Коментарі, здається, зайві.

Четвертий аспект - « крики на мене замість підтримки в складні моменти;
- критика, зауваження, знецінювання моїх зусиль;
- пасивність, безініціативність в стосунках;
- ігнорування моїх потреб, бажань, почуттів або їх заперечення.»;
Про яку вашу цінність для цього чоловіка свідчать наведені приклади?

«Якась надія що може я не так говорила і якби говорила б інакше, то він би мене краще зрозумів, почув, врахував.»;
З усього видно, що не зрозумів би і не почув. Не та людина, аби почути...

А тепер, нарешті, ГОЛОВНЕ - вам потрібно розбиратись з причинами своєї співзалежністі(!) Адже саме вони являються рушійними силами вашої поведінки у викривлених стосунках. Раджу не гаяти часу і звернутись до психолога індивідуально. Так у вас з'явиться шанс переписати життєвий сценарій.

Відредаговано автором 13-04-2025 17:51:38

Добрый день, Kristina!
«я чувствую что находясь здесь я просто ищу способы скорее умереть...»;
Вот такого развития событий допустить точно нельзя.

Поэтому ответом на ваш запрос «Я не знаю что мне делать.»; будет предложение ВСЕРЬЕЗ отнестись к желанию - «мне хочется их бросить и уехать в другой город и жить там. Снять квартиру, найти другую работу.»;
То есть в сложившейся ситуации выбрать себя, а не роль жертвы, принесенной на заклание печальной родительской истории.
Подумайте о том, насколько будет для вас приемлемо и посильно помогать финансово в уходе за больным отцом.

«Со стороны совести это не правильно»;
Ведете речь о совести... В таком случае стоит не сбрасывать со счетов и совесть мамы, папиной жены, проведшей с ним рядом не один десяток лет. А слова «Твой отец ты и развлекайся.»; выглядят не только цинично, но и крайне жестоко. Явно не по совести так поступать с вами, будто вы козел отпущения.

Рекомендую вам взять несколько консультаций у психолога, чтобы почувствовать понимание и принятие своего состояния. А также поддержку на этот сложный период.

Доброго ранку, Катерино!
«Ця ситуація змусила мене засумніватися в міцності наших стосунків. Я не розумію, чому мене це настільки зачепило, і чому не можу “відпустити” ситуацію.»;
Важко відпускати те, що боляче ранило. Що поставило під сумнів взаємини, в які вкладались, де мали сподівання ... А ще через те, що вашу порядність і цінність поставила під сумнів близька людина, якій ви, напевно, повністю довіряли. Не виключаю, що іноді відсуваючи у бік власні бажання і потреби.

Оці слова хлопця « “я не дружина, а чужа людина”, “сьогодні я є, а завтра можу зникнути з грошима”.»; , по суті, не стільки сумніви, скільки звинувачення у вашій потенційній або прихованій непорядності. А пара слів "чужа людина" здатна будь-кого до глибин травмувати.

До того ж, ієзутським виглядає натяк, мовляв, ви ж не дружина, бо не ПОТЯГЛИ його раніше до РАГСу. Маніпуляція жорстка, без сумніву.
Цікаво, яке значення ви надали цьому моменту?

«Я почала сумніватися, чи мають наші стосунки майбутнє, якщо на п’ятому році разом він все ще вважає мене “чужою людиною”.»;
Очевидно, сумніви абсолютно виправдані. Якщо подібне ви чуєте ще до заміжжя після п'яти років взаємин, то що, скоріше за все, почуєте згодом? Виглядає так, ніби вам увесь час доведеться його запевняти, що ви не шахрайка(!)

«Також хочеться зрозуміти, як мені краще комунікувати свої почуття та потреби в парі, щоб бути почутою й не втрачати себе.»;
Відчувається ваша розгубленість, за якою проглядають деформації у стосунках. Є складнощі доносити свої почуття та потреби, інколи втрачаєте себе. Хлопець багато чого важливого для вас не чує.
І в цих питаннях потрібно уважно розбиратись. Я би навіть сказав - досліджувати, адже листування на форумі суттєво обмежене у способах та інструментах реальної психологічної допомги вам.

Доброго дня, Vita!
«Хочу дізнатись як називаються такі люди і як з ними поводитись»;
Називається проблемна людина або ж людина з суттєвими психічними проблемами. На звичайному рівні цього достатньо, бо на підставі вашого опису можна робити лише приблизні припущення. А питання - навіщо?

Далі ви питаєте, як з ним краще поводитись? Відповідь така - подивіться і проаналізуйте, як на нього впливає вже те, як ви до цього поводились. Які наслідки помічаєте? Що самі внаслідок цього відчуваєте? І робіть висновки.
До речі, обов'язково зважте на те, що з часом його стан може погіршитись, а у вас маленька дитина.
Тому питання безпеки має бути на першому місці.

Доброго дня!
«ЕМПАТІЯ: НЕЙРОВІДМІННІСТЬ ЧИ ВИБІР»;
На мою думку, і те і те(!) Емпатія як властивість бути чутливою, чуйною і вміти цю чутливість виразити згідно контексту ситуації.
Звісно, що межі цієї чутливості, так як і вміння її виразити в реальності, будуть від людини до людини відрізнятись. Загалом-то, емпатію розглядаюсь як одну зі складових емоційного інтелекту. Тема, звісно, доволі об'ємна і розгалужена.

«І важко бути в цьому запанцерованому стані, всередині я відчуваю і мені не байдуже. Але мої кроки до налагодження близьких чуйних відносин, емоційного контакту завершувалися неуспішно.»;
Здається, в цьому випадку варто звернути увагу на ваші усталені погляди щодо емоційного контакту і відповідні очікування. Коли не отримуєте бажаного, то зачиняєтесь та відчуваєте себе чужою, може, непотрібною.
Натомість, ймовірно, у вашого чоловіка інші уявлення про емоційну близкість та способи виражати почуття. В нього свій індивідуальний репертуар емоцій і свій досвід побудови контакту, де бути відкритим душею було не прийнято або небезпечно. Або ж проявляється нерозвиненість емоційної сфери, включно з відсутністю змоги і навичок розпізнавати різні емоційні прояви.

«Як зрозуміти, чи він взагалі не відчуває і в нього немає цієї чуйності взагалі? І він не проявляє, бо немає чого проявити? Чи він також стримує? І нічого ніяк не може змінити?»;
Вельми доречні питання ставите. Як зрозуміти? Відповідаю - узявши на допомогу свої власні емпатичні навички, інтуіцію, спостерження і аналітичні здібності. І це буде, маємо визнати, лише частковий спосіб з'ясувати бажане.

Більш об'єктивний варіант - відвідування сімейного психолога. Там буде змога шукати відповіді на його питання, пережити доволі незвичний досівд взаємодії з чоловіком у присутності "незалежної" людини, зустрітись з певними феноменами, які не помічали раніше, та почути коментарі фахівця, як щодо власної моделі поводження з емоціями, так і щодо моделі чоловіка.
Звісно, це можливо в разі згоди чоловіка наважитись на такий крок. Однак ця сміливість того варта, адже вона прокладає стежку до налагодження здорових стосунків, де вам буде непотрібно себе панцерувати.

«ответ натолкнул меня на мысль о том, что мне хочется быть «хорошей» и в глазах других, и в своих собственных. Быть хорошей = ставить други выше себя.»;
Вас можно поздравить с этим открытием)) Но что же дальше? Что с ним делать? Может, все-таки в ходе терапии разобраться, откуда у вас эта установка? И сколько внутри Вас маминого "влияния"осталось, а сколько наработано, собственно, своего?

«Например, меня раздражает лень, неорганизованность других, но я «держу лицо» не позволяю себе честно сказать: извини, но я не считаю, что это не твоя работа; извини, но ты и правда часто опаздываешь. Но потом, обсуждаю человека за спиной.»;
И штука тоже весьма показательна. По сути, вас задевает то, что другие люди не такие как вы(!) Вот вы же не страдаете буквально от лени коллеги или страдаете? Теряете в зарплате? Чувствуете себя униженной и так далее?

«Например, меня раздражает лень, неорганизованность других, но я «держу лицо» не позволяю себе честно сказать: извини, но я не считаю, что это не твоя работа; извини, но ты и правда часто опаздываешь.»;
Неужели страшно быть собой? Быть искренней?

«Я общаюсь чтобы не быть «раком отшельником». Мне в детстве мама говорила, что нельзя «не общаться с людьми». Меня вполне бы устроило поверхностное общение.»;
Иными словами Вами руководят мамины установки. А где ваши собственные суждения и убеждения? Почему отдаете приоритет маминым?

«Я бы свела общение к минимуму, но боюсь, что это некрасиво.»;
А это чье мнение, мол, некрасиво? С какой точки зрения?

«Да, с одной стороны я «успокаиваю» себя: а что такого я сказала? Правду, которую все знают. Но раз все знают, зачем говорить?»;
И правда, зачем говорить, если все и так знают? Может, по той же причине - чтобы не прослыть "раком отшельником"?

«С другой стороны: я понимаю, что в принципе нехорошо говорить так о человеке, который тебе доверяет. И узнай я, что она нелестно обо мне отзывается - испытала бы чувство, что меня предали; мое доверие обманули.»;
Получается, вам пока удается уживаться с двумя несовместимыми "стандартами". И только чувство вины взывает - приведи все к какому-то соответствию типа "что внутри, то и снаружи"(!)

Так с чем же вы все-таки столкнулись в своем самовыражении по отношению к коллеге? Может, с ханжеством? Лицемерием? Слабостью? Незрелостью? Внутренним конфликтом? На что похоже?

Предложу вам видео о чувстве вины. Оно, кстати. не заменяет сотрудничество с психологом.
"Стыд и Вина. Как совладать с ними."
https://upsihologa.com.ua/audio-video-480

Відредаговано автором 11-04-2025 15:26:04

Здравствуйте, Лена!
«Я понимаю, что психологи не дают оценок и все же: разве это не предательство с моей стороны? »;
Предательство - так вы расцениваете свое поведение и вследствие этого испытываете чувство вины. Я правильно вас понимаю?
Предположим, что предательство. Тогда вы должны были давать клятву хранить верность коллеге. А такое было?
Может быть, давали слово не обсуждать коллегу за ее спиной?

Если ничего подобного не было, то имеет ли место предательство. Вероятно, проявляется что-то другое...

«Почему я так поступаю? Как перестать обсуждать ее за спиной?»;
Эти два вопроса идут в неразрывной связке, поскольку реализовать ваше намерение невозможно, не выяснив причины вашего поведения.

«На работе хорошо общаюсь с коллегой»;
Поделитесь, на чем основано ваше ХОРОШЕЕ общение? Что вы при этом испытываете? Даже буквально ответьте себе - для чего я хорошо с ней общаюсь при том, что «обсуждаю за спиной ее наплевательское отношение к работе»;?
Каким-то же образом внутри вас уживаются противоположно направленные мотивы. Вот и вопрос - каким?

Когда прояснится ситуация с вашими внутренними процессами, станет понятно, как вам можно будет помочь?

«КАК СПРАВИТЬСЯ С ЧУВСТВОМ ВИНЫ?»;
Это, вообще, любопытный момент. Если воспринимать ваш запрос буквально, беря во внимание только заглавие темы и касаясь всего поста, включаяя замыкающие его вопросы, то склоняешься к мысли, будто вам важно и общаться хорошо и обсуждать колллегу за спиной, обходясь при этом без сувства вины(!)

Добрый день, Nata!
«Сын 4г везде хочет ходить и все интересно до тех пор пока нет папы.»;
У меня сожаление по поводу описанной вами ситуации. Чувствуется, что у вас с мужем не только разные подходы к воспитанию сана. Они у вас, по всей видимости, существенно не совпадают по способу жизни в целом(!) Поправьте меня, если ошибаюсь.

«Папа никуда водить ребенка не хочет и не будет, он против всех кружков и любых впринцыпе выходов.»;
Не замечаете ли вы, может, интуитивно чувствуете, что между вами и мужем идет своеобразная пикировка? Муж против приобщения ребенка к активностям и развитию в кружках и секциях, а вы, наоборот - ЗА.

Любопытно, обсуждали ли вы с мужем эти разногласия? На чем основано мнение мужа? Что он видит плохого в том, чтобы сын развивался и социализировался в кругу ровесников, под началом тренеров и ведущих?
Чем, собственно, он сам интересуется? Что любит? Как проводит свободное время?

Насколько я понимаю, роль отца по отношению к детям не должна сводится ТОЛЬКО к защите и материальному обеспечению. Миссия отца состоит в том, чтобы показать ребенку, насколько интересна и ценна жизнь как таковая. Кто еще, кроме отца, сможет это показать?

«Как быть?»;
Мой ответ будет выходить за рамки сугубо позиции сына, поскольку его поведение является одной из функций поля, то есть сложившихся правил/традиций семьи в целом и ваших с мужем отношений, в частности(!) Последнее особенно примечательно и значимо.

Поэтому ответ такой - идти на прием к психологу. При согласии мужа - к семейному. В случае отказа - вам индивидуально. Можно как офлайн, так и онлайн. Оба варианта эффективны.

Доброго ранку!
«Як діяти далі ,щоб не нашкодити своїй сім'ї?»;
Дивіться, як дивно ви побудували питання. Спочатку, як не нашкодити сім'ї, а потім висловлюєте сумнів «Чи її вже немає ?»; Тобто коливаєтесь, опинившись на емоційному роздоріжжі...

І, справді, питання надзвичайно важливе та актуальне - є сім'я або ні? То хто має дати відповідь - ви? чоловік? може, психологи?

Попри усі складнощі, перед тим, як вам прийняти рішення, варто приділити увагу всебічному аналізу ситуації. Наразі, можемо це зробити разом. Згодні?

Отже, ви заміжня і у вас є маленька дитина. До речі, заміж виходили з почуттям любові? Чи, може, інші чинники повпливали?

Менше з тим. Згодом сталася зустріч і сварка у вашому домі - «Понад рік назад були у нас гості у вигляді сестри мого чоловіка з сім'єю та мами. Я зустріла їх ,накрила стіл. Але ми тоді посварилися сильно і я сказала,щоб до нас більше вони в гості не приїздили. »;«Але після тієї сварки і усього що я про себе почула. Так воно і є. »;
Невже ви буквально в очі побачили і почули, ніби ви погана невістка, нікуди і на що не гідна людина?
Це важливий аспект, адже могло несвідомо спрацювати взаємне упереджене ставлення , що сформувалось ще раніше, у той час, коли ви зустрічались до весілля або невдовзі після нього. Могло таке бути?

Відчувається, що на чоловіка ви тоді сильно образились за те, що не став вас захищати - «І замість того, щоб прикрити їм рота . Чоловік зайняв Нейтралочку. »;
Варто зазначити, що і вам і йому, враховуючи його усталене відношення до мами і сестри, було боляче переживати сварку та емоційне напруження.
Через це, вважаю, вам обом було б бажано навчитись уявляти контекст партнера, тобто бачення ситуації очима партнера. Така здатність дає змогу обирати різні ПРИЙНЯТНІ способи реагування замість ОДНОГО звичного - не завжди мудрого(!)

Зокрема, і для вирішення такого завдання працюють сімейні психологи. Вони ж не мають етичного та профессійного права давати буквальні поради, як людям потрібно вчиняти, адже йдеться про особисту відповідальність самих людей за своє життя(!)

«Я вибрала себе .»;
Мабуть, такий підхід властивий вам - обирати себе. Проте його здійснення, як це не дивно, може відбуватись у різній формі - від грубого "побиття горшків на на все майбутє" і до виваженого рішення, що "не спалює мости" за спиною. Уявляєте, до чого я веду?

«Питання : як йому донести ще,що я не бажаю спілкування з лицемврними людьмт ,які мене не поважають.»;
У зв'язку з вашим питанням і оцінкою рідних чоловіка, хочу уточнити - вони, дійсно, лицемірні люди? Чи лише до вас їхня поведінка є лицемірною?

Наступне. Чи допускаєте ви і за яких умов ставлення до вас може змінитись? А ваше ставлення до них в принципі може змінитись на краще? Чи ворожість між вами має бути вічним супутником існування?

«Він зі мною готовий сваритися ,але перед масою і сестрою ,він максимальнл ввічливий і ніколи не на моїй стороні. »;
Припускаю, що проблема глибша, ніж видається. Ймовірно, для чоловіка, окрім усього іншого, важливо продемонструвати мамі та сестрі, що він хазяїн у власній сім'ї, що його рішення має вирішальне значення. Однак з усього випливає, що більше "влади" знаходиться у ваших руках - "я сказала,щоб до нас більше вони в гості не приїздили."

І це таке делікатне питання, яке не вирішується у площині лінійної логіки. Воно потребує (саме "потребує") бажання зазирнути влиб моделі ваших відносин, відкрити поки що потаємні мотиви і прагнення кожного з подружжя, аби, зрештою, знайти дієві способи подолання проблем і розвитку взаємин в цілому.

Відредаговано автором 11-04-2025 10:33:43