Почуття й емоції

Решила поступать в университет, раньше было невероятное желание, а пару дней назад получила ужасный стресс связаный со сбором документов , на данный момент просто ничего не хочеться, появилось чувство полной пустоты, завтра интервью а я ничего не хочу, в глубине души я знаю что хочу, но тело не слушаеться, еще к этому всему проблемы в отношениях с моложым человеком, я не знаю что мне делать....

Здравствуйте,мне 17,пишу это с такой тяжестью на душе что ощущение что не доживу и до следующего дня,мне очень плохо,я закончила школу и вроде должно было быть все нормально ,я знаю куда хочу поступать,у меня есть подруги,у меня есть парень,но проблема в том что он на расстоянии в другой стране,я тоже хочу туда переехать через год,но целый год..год..познакомились мы прошлого июля,за этот год виделись в 3 раза (примерно 10 дней вместе были в общем) и сначала все было хорошо,но уже в апреле с его стороны начались ревности и не доверие,в мою сторону,длилось это где то 2 месяца,пока мы не встретились в июне,я тогда всё нормально объяснила,но я настолько сильно хотела сберечь отношения,что ишла на всё,но теперь я точно будто схожу с ума,после того как мы недавно встретились,постоянно смотрю в локаторе где он,у него появились друзья,и всё вроде бы хорошо,но я будто чувствую как он отдаляется,раньше мы говорили с ним бывало по 5 часов,всё было прекрасно,хотя он много работает,и устает,но теперь..мы созваниваемся 1 раз в день,вечером только на час,у него будто полностью своя жизнь а у меня своя..всё мои подруги видят своих парней,живут в одном городе,почему мне приходится ждать чтобы увидеть любимого человека..всё дошло до той степени,что последние 2 недели я всё что делаю это плачу,я уже плачу на роботе,плачу когда гуляю с подругами,из жизнерадостной девочки я превратилась в депрессивного нытика,я ненавижу себя,я помешана на человеке,и я это понимаю,я стала принимать таблетки для сна,в несколько раз больше чем нужно,я настолько чувствую себя ненужной,что хочу умереть,когда я иду по улице,я хочу прыгнуть под машину,или я каждый день говорю перед сном что не хочу больше проснутся,где то в душе я понимаю,что хочу жить,но мне хочется чтобы со мной что то случилось,чтобы на меня обратили внимание,родители у меня нормальные,я особо с ними не общаюсь,но отношения не плохие,никто не знает что у меня на душе,и я не хочу чтобы когда вы это читали,думали что я просто глупый подросток,я правда была нормальной..я очень хочу вернуть себя прежнюю,но это невозможно

Доброї ночі.
В мене склалася така ситуація, що я не можу себе пробачити за зраду, хоча помилки усвідомила і урок засвоїла. Пройшли роки. Я знову і знову займаюсь самобичуванням, хоча це вже нічого не змінить в минулому, а от теперішнє і майбутнє, можливість вирости над цим досвідом в себе забираю. Можливо звинувачуванням себе намагаюсь замінити справжню відповідальність. Бо та відповідальність яку бачу в цій ситуації (сказати правду і завершити стосунки) дуже мене лякає можливими наслідками – такими як фізична розправа від чоловіка, переслідування, цькування перед дітьми, або що просто не впораюсь сама. Насправді я не знаю що може бути в такому разі. Ніхто не знає. Страшно.

Причиною зради для мене було спершу непорозуміння з чоловіком – невідомість, чи ми разом, чи ми розходимося, яку я не мала сили витримати. Як виявилося ми не розходились в той раз і наче я все не правильно зрозуміла. Були конфлікти з його матір'ю і з ним, втручання його матері в наше сімейне життя і його бездіяльність в плані відсутності будь-яких дій щоб захистити нашу сім'ю і порозумітися, відстороненість коли мені була потрібна допомога з дітьми і при цьому його відмова розірвати стосунки, були погрози забрати дітей в разі розставання, які потім сказав що це просто ляпнув не подумавши і не збирається так робити, далі багато критики з його сторони і від його матері до всього, в тому числі він назвав мене брєвном в ліжку хоча сам не дбав про те щоб в нас в стосунках було гарно і щоб я могла бути розслабленою. Тож зрада була для мене в момент відчаю і нерозуміння як бути, як ковток повітря на межі життя і смерті, і тоді думала що і так вже розлучаємося, але врешті не наважилася
+ Я виросла в середовищі де було багато насильства і зрад. Можливо це повпливало на те що я в критичній ситуації кинулась шукати втіху на стороні, не могла звернутися за підтримкою до своїх рідних чи знайти інше рішення.
А зараз ми живемо окремо від його мами, життя не погано складається. Але мені болить минуле – мої вчинки і його вчинки та бездіяльність, а також тривога що все може розкритися рано чи пізно про мою помилку. Я не можу спокійно жити, розвиватися, працювати, залишилася домогосподаркою і тримаю все в собі. Ситуації щодо його неприпустимої поведінки і щодо його мами чоловік відмовляється обговорювати і стверджує що я просто все не правильно сприймаю. Тож я відчуваю себе єдино винною у всьому, тим більше що як мінімум конкретний моральний злочин вчинила саме я. Розумію що це було не правильно.