Батьки й діти

Ми переїхали в інше місто. Пішла дитина в іншу школу (7,5 років, 2 клас). Все було добре, потім дитина захворіла на ГРВІ, після цього почала категорично відмовлятися йти до школи. Причину не говорить, просто відмовляється.

Відносини вітчима з донькою (10,5р.)
З чоловіком у відносинах 3 роки. Маю доньку від першого шлюбу. Є проблема відносин вітчима з донькою.
На початку відносин з чоловіком разом не проживали, зустрічалися на території чоловіка, дитина була знайома з чоловіком та на словах в курсі за відносини. Після 1 року зустрічей стали жити всі разом. І почалися проблеми. Спочатку дитина тягнулася до вітчима, але не бачачи взаємності, а лише холод та критику, почала закриватися. Я розмовляла і з донькою і з чоловіком постійно стосовно відносин, але ставало з часом все лише гірше. Від чоловіка критика поведінки дитини та на рахунок мого поганого виховання. Від дитини позиція закриття та не бажання спілкуватися з вітчимом.
Таке враження, що у чоловіка постійні ревнощі, що я більше проводжу часу з дитиною, хоча більше часу проводжу з чоловіком, оскільки ще й працюємо разом. Донька в свою чергу поводиться більш мудро та без особливих сплесків емоцій, я завжди наголошую, що люблю її не менше і завжди намагаюся провести з нею час та оговорити питання, що її тривожать.
У дитинстві у чоловіка не було ні батька, ні матері (вона була, але материнської турботи про дитину не виявляла) і він не знає батьківсьго виховання і що таке сім\'я (виховувала його бабуся, вулиця і сам себе), звідси немає поняття як виховувати дітей, як поводитися з дітьми, як сварити та заохочувати.
Донька побоюється відчима. З його боку були досить часто розмови про те, що дитина загублена і виросте неадекватною та конченою людиною. Я, як мати, при цьому захищаю доньку і проводжу регулярні пояснення наслідків такого спілкування чоловікові, також спілкуюся з донькою на тему цих взаємин.
Таке враження, що я стою у коридорі, у мене є дві зачинені двері до кімнат, що знаходяться одна напроти другої. Та щоб зайти до кожної кімнати потрібно добре постукати, щоб відчинилися двері. Зайдеш в одну кімнату, зачиняється інша та вхід до коридору. Коридор та 2 кімнати не можуть бути єдиним відкритим простором. Такий стан зараз у мене.
На данному етапі таких взаємин бачу лише 2 варіанти: 1) розрив стосунків з чоловіком, 2) повернути стосунки мої з чоловіком в ракурс лише побачень, щоб не травмувати психіку дитини та залишатися в гарних стосунках з чоловіком та донькою та не мати пустих конфліктних ситуацій.

Цікавлять такі питання: Які можливі моделі поведінки мені слід ініціювати, як працювати з донькою і співмешканцем, якщо жити однією родиною та можливі виходи з цієї ситуації.

Здравствуйте, я живу вместе с отцом, я его очень люблю, дорожу им и он действительно это заслуживает. Он старается для меня, даёт советы, исполняет просьбы, пытается дать мне самое лучшее и говорит приятные слова. Однако, когда речь доходит до ссор, его будто переклинивает, такое бывает со всеми, но я их очень тяжело переношу. Они обычно из-за мелочей, где я где-то не выразилась, что-то сказала или моя точка зрения отличается от его. Такие ссоры стали не такими частыми как в детстве, точно не чаще чем раз в месяц, я повзрослела, поэтому меньше создаётся поводов, когда я его «бешу», он тоже созрел, я начала лучше себя контролировать, не поднимаю темы из-за которых может начаться ссора, больше его знаю, стараюсь перенести тематику разговора, если вижу, что что-то не так и тд. Но они присутствуют. Во время таких всплесков злости он может сильно материться (хотя не то, что бы у нас это запрещено, но нецензурной лексики становиться больше), обзывать меня дурой, дебилкой, тупой, тупорылой, говорить, что моё мнение ничего не значит, да и в принципе, всячески указывать в негативном контексте на мой юный возраст, а значит на мою глупость и неопытность, при этом поднимая себя в статусе родителя, а значит главного приоритета. Скажу так, он реально заслуживает уважение, повторюсь, он замечательный отец, очень умный, очень опытный, для конфиденциальности даже не смогу объяснить насколько и мне очень сложно с ним спорить, ведь он даже в этом можно сказать, спец. Но мы обычно сильно конфликтуем по простым диалогам, где целью является просто донести друг другу своё видение об коммуникации, очень субъективные вещи ( при этом, я всегда принимаю его позицию, а он мою называет неправильной) или бытовые вещи. Я конечно, не могу позволить себе его называть подобными прозвищами, да и не хочу, но в отчаянии могу срываться на крик и слёзы от нежелания слышать меня и понять. Я со временем очень хотела это наладить, начала выслушивать его, не перебивать, говорить прямо, что мне некоторые вещи слышать очень неприятно, я научилась извиняться за ошибки, предлагать компромисс или оставаться при своих мнениях, но так и не получила обратную связь. Пробовала делать это в позитивной обстановке, то есть поднять тему, что волнует, но без такого напряжения, однако, это заканчивается либо спокойной и длинной нотацией, что всё было не так, как я говорю, либо очередной ссорой, либо его смехом, что меня это волнует. Мне не нужно его менять, я бы хотела просто саморегулироваться в этом. Спасибо