Батьки й діти

Доброго вечора
Мені 25 років, з яких я 4 вже не проживаю з батьками разом. Проблемність у тому що моя мама гарна та кохана мною людина, до тата я відчуваю трохи слабші почуття тому-то він тиран, пояснює з дитинства усе криком, час від часу пиячить (зараз частіше, тому що у мене особисте життя, коштів на «утримання дитини» не йде, і він не маючи хобі чи зацікавленостей, більшість бюджету сімейного (його зп+мами) витрачає на алкоголь. Мама старається його стримувати говорить з ним та отримує крик та моральні травми усе життя від нього (колись він навіть піднімав на неї руку, але скільки б я не просила з дитинства, вона від нього не йде, чим калічить себе ще більше, аргументує тим що у квартиру він привиде «своїх друзів та колег алкашів» які обкрадуть або зроблять з неї усе що забажають) я також не одноразово брала участь у розмовах про фінансовий стан сім’ї, про те що потрібно мотивувати себе, мати хобі (колись він полюбляв ігри по типу ворлд оф танкс та інше, що хоч трохи відволікало його від роботи) що він може оформити собі гарне місце для ігор, або відкласти кошти та покращити компʼютер і так далі та це не діє, мої слова чи мами для нього не авторитет, і навіть слова його батьків чи інших людей.
Після того як я зʼїхала, мама час від часу починає маніпулювати мною, що розмови суто її на нього не діють, що він тяжко працюючи усе пропиває і вони навіть нормально комуналку закрити не можуть, хоче щоб я була присутня на усіх виховних моментах для нього (для мене це масштабні сварки, після яких я морально вбита) і якщо я не погоджуюсь на таке дійство по телефону, вона каже що сама не зможе вплинути, або каже «просто прийди і побудь», на мої аргументи по типу «мамо, ви дорослі люди, я б мала бачити хоч якийсь приклад у ваших стосунках, бачити як ви сідаєте і обговорюєте та доходите до чогось разом, бачити як ви вміло розпоряджаєтесь фінансами та брати з вас приклад, але я бачу лише крики і те що ситуація не змінюється , будь ласка поговори з ним, розкажи його реакцію на це та потім обговоримо якщо буде необхідно подальші дії» вона відповідає «знову наговорила мені на голову, не хочеш допомагати, тоді все, не хочу з тобою говорити» і кладе слухавку, після такого я розчавлена, відчуваю себе просто гімном а не дорослою людиною яка може хоч якось допомогти. Я жила з ними, я була з ними у тій однокімнатній квартирі до 21 року, я слухала крики та бачила його байдужість, на людину не впливають розмови взагалі, а мама і надалі виводить його на ті конфлікти», поки я з ними жила я придумувала, кожної пʼятниці як відволікти тата щоб не пішов «сидіти з друзями» бо потім ми з мамою його доносили додому, роздягали, клали спати, а зранку він казав «вибачте дівчата» а з вечора історія продовжувалась, коли я переїхала я прям відчула полегшення морально, та мама, мама залишилась там і я ніби не можу її витягнути з того життя, просто пишу це все і розумію яка безсила, ридаю, розумію що даю вам лише частинку інформації, але мені так шкода що я нічого не можу вдіяти, я шукала весь вечір якийсь форум чи сайт психологів, бо морально я не вивожу, я не можу жити своє життя, моя кохана людина питає що з настроєм, а я кажу що все добре просто є дрібні проблеми вдома та все налагодиться, але це така брехня, мені так болить зсередини те що я просто безсила
Будь ласка, підкажіть що я можу вдіяти

Мама у мене холодна, агресивна,груба ,хоче,шоб все була по її і контролює кожен крок .Каже,що я без неї ніщо і ніхто .Змушує заслуговувати її любов і доказувати їй,шо я вже доросла і чогось можу .Дійшло до того,що мені можна ходити в церкву ,лише з її дозволу,коли дозволяє,а коли не дозволяє,тоді не можна. Я дуже від цього страждаю.Коли хотіла переїхати спробувати,були скандали ,била мене,казала,шо випустить за двері лише без грошей,одягу карти й телефону ,і вона тоді побачить на шо я здатна . Або ще погрожує,шо помре і це на моїй совісті,і шо в мене нічого не вийде ..Як мені вибороти право ходити до церкви?

Вже майже півтора року гуляємо з дитиною на майданчиках самі, бо діточок у Харкові дуже мало. Зараз переїхали, дітей тут дуже багато. Мій син зовсім не іде з ними на контакт: проситься на інший майданчик без дітей, у всіх все забирає, кричить що хоче грати сам, бʼє та грубо чіпає і т.д
Я розумію, що йому треба звикнути. Але як я можу йому допомогти? Я вже втомилась від таких прогулянок, нервів нема.