Психологиня Марія Радченко Дніпро лише онлайн

«Але мені здається усі нормальні люди хочуть залишити потомство) може я помиляюсь))) І не дуже розумію що спонукає чоловіків маленьких дітей лишати в йти на фронт. Але з іншої сторони, якщо б всі залишалися у сім’ї, то хто б захищав нашу країну?»;
Це індивідуально. Хтось хоче собі дітей, хтось ні. Але важливо одне - що жертвуючи своїм життям і будучи бездітною, людина позбавляє себе шансу мати дітей. Тому якщо Ви дітей хочете, не варто картати себе за те, що не хочете жертвувати своїм життям чи життям чоловіка на війні. Це ж протилежить Вашій зацікавленості у створенні родини.

Стосовно того, що спонукає чоловіків і жінок йти на фронт, будучи батьками... В кожного різне, але думаю, що воїни захищають не просто території від ворога, але і людей, населення цих територій, в тому числі своїж близьких, рідних (дружин, дітей, батьків). Чоловік може залишитися з дитиною і працювати в тилу заради неї, а може піти воювати, теж заради дитини. І в того, і в іншого рішення є свої наслідки, але жодне з них не погане.

Відредаговано автором 06-06-2023 21:11:27

«я б дуже не хотіла знову влізти у відносини де я за всіма бігаю.»;
Ви можете почитати книгу, яка називається "Жінки які люблять надто сильно". Вона не вирішить всіх Ваших проблем, але там є корисна інформація з теми, що Вас цікавить.

Доброго дня!

По-перше, вважаю нормальним, що Ви не хотіли б ризикувати власним життям або щоб ризикували Ваші близкі чоловіки. Адже людина за своєю природою - це тварина, яка на перше місце ставить власне виживання і виживання родичів та побратимів (у тваринному світі - членів зграї), тоді як патріотизм - набагато більш складне, соціально зумовлене почуття, яке базується на усвідомленні себе як гормадянина і представника нації.

Цікаво те, що не існує єдиного вірного шляху бути патріотом, кожна людина виражає любов до Батьківщини по-своєму.
Тому хочу спитати, що, особисто для Вас, є патріотизм? І чи важливо для Вас бути патріоткою в традиційному розумінні цього слова, щоб не почувати себе винною?

Я думаю, Ви і так робите достатньо. Бо щоб наблизити Україну до перемоги, кожна людина повинна бути на своєму місці і робити те, що вміє і хоче. Можете донатити - донатьте, хочете просувати украінську мову - просувайте. Це вже дуже великі і корисні справи, які Ви можете робити самотужки.
Якщо б Ви або Ваша близька людина віддала життя за перемогу - це було б шляхетно, але не будь Вас або цієї людини в живих, ви не змогли б насолодитися життям після перемоги і переосмислити своє місце в цьому світі, залишити потомство (якщо для Вас це важливо). То ж не картайте себе, але якщо не виходить - звертайтеся до психолога.

Здравствуйте, Маша.

От этого всего может помочь работа с психологом. Пока Вы несовершеннолетняя, записать Вас к психотерапевту должны родители, если это не психолог в учебном заведении или больнице.

Относительно страхов по поводу выживания - понимаю. Это распространённые человеческие страхи за свои базовые потребности и базовую безопасность. Материальная стабильность даёт нам ощущение предсказуемости будущего и уверенности в завтрашнем дне. Практика показывает, что не всегда будущее поворачивается так, как мы этого хотим и ожидаем, поэтому хочется "подстелить соломки".
Но я вижу, что Вы очень молоды, и ещё только планируете поступить в университет. Если Вы поступите на бюджет, то сможете получать стипендию. Если Вы поступите на заочное отделение, или на дневном отделении у Вас будет хватать сил и времени, Вы сможете уже во время обучения начать подрабатывать. Нет ничего невозможного, но попробуйте сконцентрироваться на сегодняшнем дне и подумать, что Вы можете сделать прямо сейчас, чтобы почувствовать себя лучше.

Доброго дня.

Ви не жахлива донька і не погана людина. У нас всіх бувають психологічні проблеми і проблеми з ментальним здоровьям, які потребують допомоги фахівців. Соромно Вам може бути через тиск з боку суспільства на людей з ментальними проблемами. Психічні розлади, такі як депресія і багато інших, а також психологічні проблеми, часто не сприймаються суспільством всерйоз і знецінюються, доки не досягнуть критичної межі.
Тому дуже важливо говорити про психічне здоровья, в тому числі, з батьками, щоб донести до них серйозність ситуації.

Страх життя - це дуже розповсюджена проблема (на рівні зі страхом смерті). Бо життя несе за собою певну кількість фізичного і психологічного болю, травм, втрат, розчарувань, необхідність дорослішати і робити усвідомлений вибір. У деяких філософських та релігійних течіях вважається, що життя - це і є страждання.
Але життя відчувається не таким поганим, коли в нього є сенс, який ми самі собі знаходимо чи створюємо. Як говорив психолог Віктор Франкл "Якщо людина знає, навіщо живе, вона витримає будь-які "як".

Щодо цього:«но зараз я з останіх сил виходжу гуляти до своєї дівчини, я буквально нічого не роблю, просто лежу, листаю соц мережі і сплю, но при цьому, стомлююсь так ніби працювала цілий день на заводі, чому так?»;
Це ознаки депресії. Вам слід звернутися до психіатра. Безкоштовну консультацію Вам можуть дати у ПНД (психоневрологічному диспансері) Вашого міста або області. Ви маєте право звернутися до лікаря самостійно, без дозволу батьків, але тоді це повинен бути ще дитячий психіатр (підлітків він також консультує). Тоді за консультацію платити не доведеться, а на ліки потрібно буде просити гроші в батьків.

До психотерапевта Ви можете звернутися лише з дозволу батьків, поки Вам не виповниться 18 років. Але це якщо психотерапевт приватний. До психолога в державній установі, наприклад лікарні, школі або коледжі, Ви можете звернутися самостійно.

«Розмови про мої почуття зводяться до «Мені на неї байдуже, перестань, ти все вигадуєш».»;
Тут важливо навіть не стільки те, що хлопець каже, що йому байдуже, скільки те, що Ви кажете, що Вам ситуація неприємна, і він не реагує на Ваше невдоволення.
Як Ви вважаєте, чи можливо тут досягти певного компромісу? Розділити взаємодії на ті, що припустимі з Вами і з подругою хлопця? І якщо хлопець не захоче дійти до якогось спільного рішення, чи зможете Ви далі знаходитися в таких стосунках?

«Вона неодноразово намагалась мене зачепити фактами про те, що він дарував їй квіти, залицявся і тому подібне. Вона у відкриту може сказати про те, що в них, ще до, мене був секс.»;
Ще у мене виникло питання, чому Ви ходите на спільні зустрічі з хлопцем і його подругою, не зважаючм на те, що ця подруга Вам не подобається? І якщо уникнути зустрічі неможливо, чи пробували Ви вибудувати з нею особисті кордони, в підходящих для цього формах, від "Я не хочу з тобою обговорювати "хлопцянейм"." до "Хм, дуже цікаво, і в яких позах ви займалися сексом?"

Здравствуйте!

Переживание утраты (такого события, как смерть близкого человека или прекращения контакта с ним) в среднем длится год, но может быть дольше или, наоборот, меньше, в зависимости от характера взаимоотношений с человеком и от личностных особенностей горюющего.

То, что Вы испытываете - совершенно нормально, дайте себе прожить все эмоции и старайтесь максимально о себе заботиться в этот период. Если сами или с помощью близких не справляетесь - добро пожаловать на психотерапию.

Здравствуйте.

Это селфхарм, или самоповреждающее поведение. Чаще всего, люди, которые селфхармят, не имеют цели себя убить, а имеют цель испытать эмоциональное облегчение. Есть два самых распространённых случая:
- Человек вредит себе, потому что ничего не испытывает эмоционально, и хочет через боль почувствовать хоть что-то.
- Человек испытывает сильные эмоции (гнев, печаль, вину) и не может найти для них другого выхода, кроме физической боли. Похоже, это Ваш случай.

Во-первых, нужно обратиться в психоневрологический диспансер Вашего населённого пункта или области. Там психиатр может бесплатно Вас проконсультировать и выписать медикаменты для снятия острой эмоциональной боли, после чего можно будет поработать с психологом.
К психиатру Вы уже можете по закону обратиться сами. К частному психологу Вас должны будут записать родители, пока Вам ещё нет 18 лет. К бесплатному психологу (в школе или больнице) - вы тоже можете обратиться сами.

Мы все иногда вредим другим людям. Уверена, что тот вред, который Вы нанесли другим, не является необратимым и не сопоставим с той болью, которую Вы причинили себе.

«ВЧЛ»;
ВЧЛ - це високочутлива людина, вірно?

Насправді, висока чутливість нервової системи і висока емоційна чутливість дещо більш розповсюджені серед людей, ніж здається на перший погляд. Так, оточуючі іноді можуть не розуміти, чому ми сприймаємо щось "близько до серця", але це тому, що вони не бачили і не відчували процес проживання емоцій зсередини.
Ви не повинні подавляти емоції і приховувати їх від по-справжньому близьких людей, а також маєте право на кваліфіковану допомогу психолога.

Доброго вечора, Лейло.

««якщо ти зустрічаєшся з багатьма хлопцями, це не означає , що ти красива, у дешевих продуктів завжди багато покупців»»;
У мене до Вас три питання.
1) Чому Ви сприйняли цю фразу на свою адресу?
2) Чи відповідає Вашим цінностям порівняння жінки з дешевим продуктом, і чи стали б зустрічатися з хлопцем, який це "сповідує"?
3) Чому Вам важливо зрозуміти його мотиви?

«На счёт что страшного может произойти думаю что я боюсь что если человек узнает меня поближе ему может что-то не понравится.»;

С одной стороны, желание нравиться другим - нормально, потому что мы социальные существа, и без людей рядом жить не можем. С другой - это может мешать выстраивать доверительные отношения с друзьями и партнёром, потому что какую-то часть себя всё равно приходится скрывать.

У каждого человека есть личная информация, которой он имеет права не делиться даже с близкими людьми, это тоже нормально. Но лишая себя самораскрытия перед понравившимся человеком, Вы по сути лишаете себя эмоциональной близости с ним.

Если подумать чисто логически. Человеку в Вас что-то не понравится - что дальше? Если это что-то не критичное (например, какая-то раздражающая черта или привычка в Вас) - то ничего страшного, можно общаться дальше, если есть желание. Если человеку что-то категорически в Вас не понравится - это его личная проблема и личные предпочтения: Вы не зарплата, чтобы нравиться всем. По-настоящему "Ваш" человек примет Вас настоящей, и возможно даже с теми чертами, которые Вы сами в себе отвергаете.

Здравствуйте.

Я не соглашусь, что тут нет абьюза со стороны парня, поскольку, какими бы разные ценности у Вас не были, никто в паре не имеет права подминать второго под себя и лишать права выбора с кем проводить время, когда приходить домой и так далее.

Советую почитать книгу "Почему он это делает", чтобы лучше понять механизмы, руководящие парнем, склонным к повышенному контролю, и решить для себя, надо ли Вам такие отношения.

Ну и обратиться в индивидуальную психотерапию для того, чтобы научиться выстраивать личные границы и не попадать в отношения, где Вас контролируют.

« перестала к нему обращаться и соответственно продолжать принимать лекарство не стала.»;

Тут очень много дельных вещей про психотерапию писали, а я ещё и про психиатра подкину.
Если Вам не понравилась схема лечения конкретного врача - меняйте врача. Ищите такого специалиста, которому будете доверять и который внимательно будет относиться к тому, как Ваш организм будет реагировать на лекарства.

Но когда найдёте подходящего психиатра - не слезайте, пожалуйста, самовольно с таблеток.
Во-первых, у некоторых лекарств бывает синдром отмены, поэтому организму может стать плохо от резкого прекращения их приёма. Врач отменяет препарат, если он не подошёл, или же постепенно снижает дозировку, если пациент идёт на поправку.

Во-вторых, у многих лекарств от симптомов психических расстройств (например, антидепрессантов) накопительный эффект, который видно только через пару месяцев и дольше. То есть, таблетки, назначенные психиатром, нужно принимать ДОЛГО, чтобы увидеть улучшение.

Касаемо психотерапии вставлю свои 5 копеек. Тут писали, что нужно работать индивидуально, а НЕ парно. А я думаю, что нужно работать И индивидуально, И парно, если у вас с мужем есть такая возможность.
Потому, что в индивидуальной терапии каждый решает свои проблемы. При чём, не обязательно связанные с вашим браком. Так и Вы, и муж можете говорить о чём-то личном, что вы даже друг другу не рассказываете, и прорабатывать каждый себя самостоятельно.
Но парная терапия, ИМХО, тоже нужна, для налаживания диалога между вами. Потому что, судя по описанию, здоровый контакт между вами не выстроен, и много конфликтов за эти годы накопилось, что явный признак хронических проблем в отношениях.

«Я вспылила и мы поссорились. После чего он говорит что я ненавижу его маму и что хочу дабы она умерла. (При том, что ничего подобного и столь ужассного в адрес его мамы я никогда не говорила).Что ношу к ее дому землю с кладбища. (Раньше я часто туда ходила но не с этой целью). Уверяю его что то, что он говорит не является правдой. Но увы.»;
Я не психиатр и не лечащий врач и не психиатр Вашего мужа, но вот это звучит не здорОво. Как симптом паранойи или другого психического расстройства. Не само то, что у мужа есть подозрения, а то, какой характер они носят. Он как будто проецирует на Вас свои страхи (страх смерти в первую очередь) и делает Вас в них виноватой. К этому ещё подключается магическое мышление (вера в то, что земля с кладбища может кого-то убить). Не хочу никого из Вас обидеть, но мужу нужен в первую очередь именно психиатр, потому что его проблема лежит уже не в невротическом спектре, а потяжелее, так как его невозможно переубедить в его подозрениях.

Вам стоит обратиться к врачу-психиатру в психоневрологический диспансер на консультацию по поводу панических атак и тревожности. Так как в Вашем состоянии может понадобиться медикаментозная поддержка. И параллельно с этим посещать консультации психолога или психотерапевта, чтобы работать со своим психологическим состоянием.
Война поменяла жизнь многих людей, и посттравматический стресс тут играет не последнюю роль. Но жизнь продолжается, и заботиться о своей психике надо уже сейчас.

Возможно, это страх психологической близости. Как думаете, что страшного может произойти, если человек проявит к Вам взаимную симпатию?