Психолог Володимир Анатолійович Тарасенко Запоріжжя лише онлайн

Доброго ранку, Маріє!
«Що би Ви порадили робити в такій ситуації?»;
Вважаю, що потрібно наважитись і зазирнути вглиб себе, аби дослідити коріння власних страхів осуду і сумнівів у недоречності. Вони, напевно, мають психологічну природу і тільки активуються думками про війну.
Я особисто бачу, як люди реалізують подібні до Вашого проекти і війна їм не заважає. Здається, вони не піддають сумніву те, що мають право займатись справою за своїм вибором. Не відчувають вини за перебування в безпеці, на відміну від Вас.

Як гадаєте, чому у тих людей справа рухається? Що їм допомагає? Що такого є у них, чого не має у Вас?

До речі, чи розглядаєте Ви можливість займатись обраною справою і паралельно допомагати прийнятним чином силам оборони?

«Поки що я думаю, що тільки на бажанні бути в парі, та на якихось туманних перспективах на майбутнє.»;
Хіба цього достатньо? Можливо, й достатньо, проте лише для невизначеності і не більше.

«Але я хочу більшої визначеності, куди ми йдемо.»;
Мабуть, у Вас є власне розуміння і відчуття, куди рухається ваш з хлопцем "потяг." Щось мені підказує, що Вас не влаштовує напрямок його руху. Тож що робити в такому разі і скільки можна чекати на визначеність?

Здравствуйте!
«Чувство себя ужасно,нужен хоть какой-то совет,может быть мне стоит отпустить мч и отказаться от отношений,но я так не хочу его терять!»;
Казалось бы, чего же проще: не хотите - не теряйте. Однако несколько моментов из Вашего описания дают повод задуматься, а насколько Вы в контакте со своими чувствами? Не пытаетесь ли рационально одни чувства выдать за другие, что, естественно, подпитывается склонным к тревоге характером и оцениванием своих поступков на основе какой-то усредненной морали, ведущей к самообвинению.

«Я перестала выходить на улицу,ведь испытывала глубокую вину, если мне казался кто-то симпатичен.»; Вот скажите, что грешного в том, что кто-то показался Вам симпатичным?
Попробую ответить вместо Вас, хотя, сознаю, что это целиком Ваша работа. А грешного в том НИЧЕГО, зато эта связка может быть ширмой (подчеркиваю, МОЖЕТ быть, но не факт, что является), за которой прячется неудовлетворенность текущими отношениями (!) В чем там причина, не берусь судить. Чувства ли угасли, развития нет, пришло ли ощущение, мол, хорший человек рядом, но "не мой" или еще что-то - с этим лучше бы к психологу.

Что касается ПА, то за ними однозначно стоят подавленные эмоции и чувства. Какие - снова же, нужно разбираться.

Ответ отредактирован автором 04-01-2023 17:17:15

«подскажите, возможно ли как-то повлиять на это, помочь себе?»;
Дарья, не только можно, но и нужно!
Как я вижу проблему, основываясь на ее описании, Вам предстоит наращивать и восполнять недостающую целостность. То есть, открыть в себе и мире вокруг многое из того, что стремитесь получить в отношениях с МЧ.

Предстоит эмоционально "повзрослеть". Что значит не переоценивать значение чувств и не подпитывать свою зависимость от них. Мои слова могут показаться циничными и чрезмерно прагматичными, мол, как же так, ведь испытывать влюбленность так возвышенно и прекрасно. Ничуть не возражаю. Однако переживание временной разлуки не может повергать влюбленного в страдание, разбивая его эмоционально.

Казалось бы, проведя время с МЧ, Вы могли бы летать на крыльях любви, светиться и двигать горы - настолько сердце переполнено вдохновением и сознанием, что в Вашей жизни есть ТАКИЕ чувства и отношения. Ан нет, у Вас иначе.

Поэтому оптимально повзаимодействовать некоторое время с психологом. Разобраться, как и чем Вы сами себе могли бы помочь. Прояснить Ваш способ построения близости с мужчиной. Пролить свет на Ваши чувство самоценности и самооценку, уровень уверенности в себе и способность быть полноценно встроенной в жизнь, будучи на расстоянии от молодого человека. Способность поддерживать себя и открываться радости.Ответ отредактирован автором 04-01-2023 17:00:31

Ответ отредактирован автором 04-01-2023 17:01:18

«А що робити не знаю.»;
Відчувається, що Ви розгублені. Щось імпульсивно приходить на думку, але потім не доходить до реалізації, бо раціональний погляд на речі блокує подальші рухи...

Хочу спитати, на що Ви розраховували раніше - усі ці 5 років? А ці 10 місяців? На що сподівались? Чого прагнули?

«Але мені важко прийняти що ми не разом.»;
Так, це, дійсно, важко прийняти, коли люди були разом, одне одного кохали, розуміли, підтримували, поважали... будували спільне майбутнє.
З огляду на це, чи насправді ви були разом? Можливо, лише поруч?

«Декілька днів назад сказав, що він не хоче далі продовжувати стосунки.»;
Звісно, його оприлюднене бажання Вам важко сприйняти. Та чи є альтерантива? Важаю, що нема. До того ж, на мою думку, і йому це рішення далося далеко не легко. Натомість так в житті буває, коли людина, переосмислює себе і свої прагнення, відповідно. Буває, що почуття згасають і з ними нічого вдіяти неможна, хоч якби не намагався. Проте життя на цьому не закінчується. Воно триває надалі, щоправда, за умови, коли Ви не пручаєтесь об'єктивним змінам, коли не застрягли в минулому.
Та Ви й самі визнаєте і помічаєте, що ролі ваші в сутності своїй якісно змінились, відійшли від первісних «Звичайно я сказала йому ,що я підтримую його рішення,що я також розумію що ми стали більше друзями ніж коханими. »;
Отже, з цього, напевно, і потрібно виходити, шукаючи відповідь на питання«що робити »;

Доброго ранку, Nadia!
«Я хочу, щоб мене сприймали як рівну та поважали. До речі, моя повага та сприйняття його потроху падає через повільний прогрес.»;
Отже, Вам бажано бути на рівних, відчувати повагу до себе. Але ж об'єктивно теперішні умови не дають цьому відбутись. Ваша і його реальність помітно відрізняються. «В мене стабільна хороша робота, я кваліфікований спеціаліст з гідною оплатою,»;,
а в нього «перехідний період, він вчиться на іншу спеціальність, працює продавцем в продуктовому магазині»;
До того ж, «він боїться, що отримає запрошення в воєнкомат. На мою думку, він не достатньо займається навчанням, не докладає зусиль для зміни роботи, а витрачає свій час на роботу, де не хоче розвитку.»;
Варто також і цей момент враховувати «Він не задоволений, що в мене є бажання та можливість жити, гуляти, бачитися з друзями іноді, гучно сміятися вдома.»; Хлопець, порівнючи свій стан з Вашим, напевно заздрить або навіть ревнує через те, що в нього так, як у Вас, не виходить...
Виходить, що ви далеко не на рівних - що у матеріальному положенні, що у психоемоційному, що у перспективах на подальший час. Ви ж це, сподіваюсь, усвідомлюєте?

Окрім усього наведеного, проглядається Ваше розчарування від сподівань, які не виправдовуються. Можливо, очікували іншого - більш впевненої поведінки хлопця, ймовірно, його лідируючої ролі в вашій парі, щирості і відкритості, уміння вирішувати спірні питання через діалог й таке інше. Не отримуючи бажаного, накопичуєте невдоволення і тому віддаляєтесь.

Мені здається, що не стільки ці питання актуальні «Чи занадто швидко/багато хочу від людини? Як підтримати, як розібратися у стосунках? Як побудувати діалог?»;, скільки інші - Що заважає Вам сприймати його в цілому зі всіма особливостями (включно з вадами)?
На чому побудовані Ваші стосунки, окрім бажання бути в парі? Як Ви розумієте особистий простір у взаєминах з хлопцем? Чи є насправді кохання, якщо відбувається охолодження і віддалення з огляду на зазначені вище обставини?

Добрий ранок!
«Повернути стосунки не можливо,але я щодня думаю про свою помилку, і єдине що мені залишається це любити свою любов до цієї людини…»;
Мені цікаво, на якій підставі свій вчинок оцінюєте як помилку? Ви ж були, наскільки я зрозумів, незадоволені "домашнім способом організації стосунків", і тому мали усі підстави йти за своїми бажаннями. Хлопець Вас не почув або не хотів почути, тобто залишився при своїх.

До речі, Ви вживаєте слово "любов." Так, іноді може здаватись, що перше романтичне почуття сприймається як останнє. Воно ідеалізується, адже через брак життєвого досвіду його немає з чим порівнювати. Це цілком природньо. Натомість здебільшого почуття у тому віці, скоріше, слід вважати симпатією, закоханністю, які ще тільки мають перерости у справжнє кохання, в якому є знання людини, повага до неї, турбота про неї, допомога і підтримка і ... визнання права на свободу(!)

Вище зазначили "в мене проблеми з початком нових стосунків,я порівнюю чоловіків з якими я пробувала розпочати їх,і в кожному розчаровуюсь,адже вони не відповідають моїм потребам які сформулювались в колишніх стосунках."
Часто й густо наведені мотиви слугують маскуванням невпенності в собі, усіляких сумнівів, страху ризикувати та йти в нові стосунки. Подивіться на власну ситуацію ще й під таким кутом.

Ответ отредактирован автором 03-01-2023 11:02:33

«Питання в тому:
«Чи справді хлопцям так важливо як їм доносять те шо не подобається?Чи це просто маніпуляція і перекладання відповідальності?Не бажання признати свою провину?»
І якшо я повідомляю про проблему у формі критики, чи дає це право хлопцю взагалі на на проблему не реагувати, а реагувати лиш на те шо я критикую?»;
Вчиться доносити свої думки у вигляді прохань та пропозицій.

«КАК НЕ УБИТЬ СЕБЯ?»;
То есть, по сути, Ваш вопрос про то, КАК жить? Я правильно понимаю?

«Боюсь переборщить, ведь об этом знают всего 2 человека...»;
И как эти двое смотрят на Ваши мучения?

На мой взгляд, Вам поможет полноценная психотерапия, состоящая из пары компонентов: лечение у психиатра и сотрудничество с психологом. Второй специалист поможет разобраться в отношениях с кем-то из близких, поскольку чаще всего проблема оттуда приводит к аутоагрессии.

Здравствуйте, Dima!
«Как дальше быть с этим?»;
Поэзию любите? Эти строчки знаете:
Очарованья ранние прекрасны,
очарованья ранами опасны.

«И это все, учимся в одной школе, вижу каждый день, как мне быть? »;
Проживать все эмоции, познавать мир и отношения. И самое главное - познавать себя.
Познавая, сможете избавляться от иллюзий и искажений восприятия, сможете принимать других людей со всеми их особенностями, взрослеть чувствами.
Учитесь дружить.
Читайте классику.

Здравствуйте, Sofia!
«Я всегда мечтала купить кота определенной породы.»;
Прекрасно. Как говорится, хотеть не вредно, наоборот, вредно не хотеть, не мечтать.
Однако не все мечты подлежат реализации, так ведь? Порой обстоятельства, определенный контекст накладывают ограничения. Имею в виду разумные ограничения.
«Я решила отказаться от этой мысли завести кота, тяжело перенесла (плакала несколько ночей и чувствовала себя совершенно несчастно, не могла ни слушать про животных,ни смотреть)»;
Обращает на себя внимание разрушительная реакция на отказ от желания. Его переживали почти как вселенскую трагедию. Этот эпизод, кстати, многое раскрывает в Вашей иерархии ценностей, способности учитывать интересы близких, умении справляться с эмоциями и т.д.

Замечу еще важное - решение было Вашим, пусть и болезненным. А свои решения желательно как минимум уважать.

Что же было потом? «Снова начали думать. »;
Спрашивается, зачем, если решение уже принято?

В результате думаний, скорее всего, молодой человек, видя Ваши страдания, в какой-то мере принес себя в жертву - «Парень сказал что я должна купить себе кота ведь это моя мечта и это сделает меня счастливой»;
Чем Вы немедленно и воспользовались.«я неожиданно для себя и спонтанно таки совершила покупку. »;

«И нет бы радоваться. »;
А как же радоваться?! Ведь Вы же не законченный эгоист, учитывая аллергию молодого человека и его возможные проблемы со здоровьем.«А его мама меня точно возненавидет. А все друзья будут говорить какая же я эгоистка. А в его квартире все эти кошачьи атрибуты занимают место и мне неловко Я чувствую вину и угрызения совести и страх что с котом надо будет расстаться,и испорченные отношения с его мамой.»;
Мне показалось, Ваше взрослое Я вполне отчетливо представляло себе будущие проблемы. И от этого внутренний Ребенок ужаснулся, по привычке начал себя распинать.

Вот честно не знаю, стоит ли быть благодарной парню за его жертву. За поддержку - да, тут все понятно, а с жертвой гораздо сложнее.

Очевидно, многое ще предстоит прояснить в сотрудничестве с психологом, чтобы в итоге обрести свою аутентичность, гармонично сочетающуюся с особенностями близких людей.

Предложу Вам видео по теме
СТЫД И ВИНА. КАК СОВЛАДАТЬ С НИМИ.
https://upsihologa.com.ua/audio-video-480

Ответ отредактирован автором 03-01-2023 10:26:32

«Как мне быть? »;
Самое лучшее и оптимальное - обратиться к психологу индивидуально. Зачем? Тут как минимум две задачи.

Первая - разобраться в довольно сложном сценарии происходящего, в котором, находясь в далеко не идеальных отношениях с мужем (как сами отметили), Вы ищите способы реализовать свои потребности (быть нужной, заботливой, значимой и т.д.) в отношениях с мамой, которая пытается неосознанно использовать Вас в своих интересах.

И вторая - найти приемлемый выход из создавшегося положения, исправить то, что можно исправить, и бросить то, что оправдано бросить.

Ответ отредактирован автором 02-01-2023 18:42:15

«Я понимаю, что эти преследования не будут длиться вечно и в целом у меня все отлично, кроме этих раздражающих мельтишений с родительской стороны, но как дожить до того момента, когда они успокоятся с желанием ''вернуть свое имущество обратно''?»;
Ника, у Вас есть главное - понимание, что преследование родителей рано или поздно закончится. Поэтому оптимально придерживаться принципа "делай что должно и будь, что будет!"

Посчитаете нужным - обратитесь за поддержкой к психологу ... и помощью разобраться в том, благодаря чему Вы так болезненно продолжаете реагировать на поведение преследователей.

Ответ отредактирован автором 02-01-2023 18:34:15

« З чим це може бути зв’язано і як йому допомогти вийти з цього стану постійної потреби мити руки?»;
Серед фахівців давно розповсюджена думка, ніби за кожним симптомом (нав'язливе миття рук сина - як у Вашому випадку) стоїть хтось із значимих людей. Тобто мова йде про стосунки, які критично не задовольняють носія симптому. Його емоції пригнічуються, інтереси не враховуються, щирої розмови не відбувається... І тому симптом як сигнал, з одного боку, символізує незадовільні стосунки, а з іношого - посилає сигнал, мовляв, зверни увагу, що ти зі мною робиш.
Тому пропоную - спробуйте приміряти описану модель на те, що відбувається з сином.

«Что с этим делать ?»;
Давайте посмотрим, какие могут быть варианты. Первый - вестись на его игру и продолжать себя тешить надеждой и его обещаниями. Что, по сути, означает, отрицание своей наивности и дальнейшее откладывание перемен в своей жизни. Вам такой сценарий подходит?
Второй вариант - заявить мистеру-обелщалкину, пусть прибережет свои посулы другим девочкам, а Вам это не подходит.
Третий вариант - разобраться в том, что обуславливает у Вас роль ждуна? Действительно, какими качествами личности и какими представлениями об отношениях эта роль поддерживается?