Психолог Володимир Анатолійович Тарасенко Львів Галицький район

«З перших днів навчання я зрозумів що це не моє, почалась апатія. »;
Чому тоді не кинули ВНЗ?
Навіщо себе примушували, стикнувшись з апатією, продовжувати навчання? На що розраховували?

Доброго ранку!
«Розумію, що це по-дитячому, але не знаю, що з цим робити. »;
Звісно, що потрібно прийняти реальність такою, як вона є. І жити далі, розбираючись і долаючі емоційну залежність.
Потрібно ще уважно придивитись до свого власного способу побудови близькості. Чим саме Вас чипляє така непостійна поведінка (гойдалка) хлопця - якісь певні почуття вона-таки пробуджує?

«Але згодом він почав мені подобатись і я вирішила відповісти взаємністю. »;
Напевне, увагою до Вас. А ще чим?

«Коли зізналася в симпатії-він дав задню.»;
Що відчували у зв'язку з цим?

«Сказав, що не готовий ні до чого серйозного, хоча я нічого йому не пропонувала і пропав.»;
Може, й не готовий до серйозних стосунків, зате вельми готовий до стосунків без обов'язків. Таке ж буває, згодні?
Якщо допускаєте таку можливість, то скажіть - Вам такі відносини цікаві?

«Потім знову з'явився. Гуляли, цілувались, говорили і знову тиша. Через місяць зустрілися на застіллі і так склалося, що у нас стався інтим.»;
Тобто Ви погодились на вільні стосунки?

«Думаю про нього практично кожен день, хоча і маю досить насичене і цікаве життя, спілкуюсь з багатьма, але не можу викинути його з голо»;
Вважаю, доречно спробувати ставитись до цієї історії як до корисного досвіду, який має збагатити Ваші уявлення про стосунки, про свій стиль побудови стосунків. А намагатись навмисно когось забути - це, взагалі, місія нездійснена. З часом Ваші бажання, потреби та справи витіснять те, що Вам не потрібне.

«Напевне розумом,як так можна написати - на рівні розумового»;
Ви ж мене зрозуміли. То що ще треба.

На всяк випадок запитаю: оте речення вище - це вся Ваша відповідь? Чи буде продовження?

«Что мне делать?»;
В полном смысле приобрести личностную автономию. Стать ЛИЧНОСТЬЮ, отдельной от мамы и бабушки с их удушающей любовью, преисполненной тревоги.

Будет ли это легко и просто? Точно не будет. Предстоит запастись терпением и осознанием того факта, что обиды, претензии с их стороны, а также эмоциональное напряжение, с Вашей, - неизбежная плата за прохождение сепарации.

Поверьте, по-другому бывает крайне редко. Это когда родители по своей инициативе и в силу собственного понимания блага для себя и для ребенка проходят свою личную сепарацию. Увы, в отношении мамы и бабушки - это, к сожалению, не их случай. Им важно быть любящими, заботливыми и "нормальными" в собственном понимании этих понятий. Правда, при этом в учет вовсе не берутся Ваши мнение и просьбы.

И помните, Вы имеете право на свой выбор и на устройство жизни по своему усмотрению. Вы не обязаны соответствовать их ожиданиям.
Хочу заметить, что быть твердым в реализации своих намерений - отнюдь не означает быть агрессивным. Твердость может проявляться мягко, но неуклонно и последовательно. А вода как говорится и камень точит.

Ответ отредактирован автором 09-11-2022 17:57:59

Здравствуйте, Zhenia!
«я устала так жить он не меняться и я не меняюсь и дальше продолжаем так жить .»;
Грустно читать Вашу короткую исповедь. Но, увы, Вы и Ваш муж ВЫБИРАЕТЕ именно такую, а не какую-то иную жизнь(!)
Кто же может изменить этот безрадостный ход событий, кроме Вас?! Явно же не другие люди, в том числе и психологи. Кстати, Вы не задали свой вопрос. Я Вам предложу сейчас его сформулировать. Скажите, в чем Вы заинтересованы? Какой помощи ждете?

«Я не раз думала разойтись но и не раз мы это обсуждали и как то у меня брал страх что не смогу жить одна и что это может не очень хорошо повлиять на ребенка .»;
Разойтись, имхо, крайний вариант. Как говорится, всегда успеете - когда допечет и когда избавитесь от страхов, поверив в себя.
Неужели не задумывались о том, чтобы гармонизировать ваши отношения и привнести в устоявшееся течение жизни яркие краски? Построить здоровые отношения в паре, чтобы жить в радости?

Доброго дня, Вікторіє!
«Чи є проблема в особистих кордонах,якщо я можу пробачити все на світі/не вимагаю та не прошу ніколи нічого/ не можу сказати ні/ немає такої поведінки стосовно мене яку я б не пробачила,якщо хтось вибачився?»;
Вважаю, якби Вас усе задовольняло - усе те, що перерахували вище - то і питання б не постало. Чи не так? А Вас же щось турубує. До речі, Ви не зазначили, що саме турбує.
Тож, можете розповісти, з якими відчуттями та емоціями проходить Ваше буденне життя?

«Спочатку я це не помічала але зараз з дня на день мене зачіпає той факт,що у мене немає ніяких принципів/правил поведніки людей зі мною.»;
От Ви написали "зачіпає". Про що це? Як Ви помічаєте, що зачіпає - це щось на рівні тілесного? емоційного? розумового?

«Якщо коротко - я готова пробачити та виправдати будь що та будь яку поведінку. »;
Пробачати, аби що зрештою отримувати? Або чого уникати?

«Але ж має бути якась межа, де ще можна підходити, а де її край? І як її знайти? »;
Напевно, має бута межа. Щоправда, кожен її визначає сам.

«Читала,що це мє відбутись на рівні відчуттів: так от - мене ніщо не зачіпає. »;
Отут Ви не зовсім послідовні - вище зазначили, що зачіпає, тепер кажете - ніщо не зачипає. А як насравді?

«Як навчитися жити і самоті і не думати про це?»;
Це єдине, чого Ви прагнете? Адже, навіть живучи на самоті, не обійтись без зусиль для заробітку коштів на власне існування.

Добрий вечір!
«Хоча я і кажу, що тато тебе любить, телефонує, запитує про тебе, але їй дуже важко. »;
Розумію і співчуваю Вам. Проте по-іншому й не могло бути, адже розрив стосунків між батьками зазвичай сприймається дітьми, особливо малими за віком, досить болісно. На їх очах розколюється єдине ціле - сім'я, втрачається зв'язок з одним із батьків, порушується відчуття безпеки, передусім, психологічної.
І Ваша дитина сприймає реальність рівно так, як вона спроможна. А Вашу позицію, вважаю, цілком доречною і підтримуючою. Тож і надалі намагайтесь її дотримуватись.

«Як поговорити з дитиною?»;
Так Ви уже розмовляєте з дитиною, доносите свою думку в тих словесних і сенсових формах, які доступні їй за віком. При цьому пам'ятайте, для дітей важливо, щоби той, з ким залишається дитина, в разі розлучення сберігав сам стабільно врівноважений психологічний стан.
І ось що. Відповідайте доньці щодо різного роду причин того, що відбувається, лише тоді, коли вона сама питання поставить.

«Як пережити цю ситуацію? Кожного разу, коли я бачу чоловіка з малою, сльози просто котяться градом і нічого не можу з собою зробити.»;
Головне, щоби Ви самі визначились - чи поважаєте свій вибір щодо розлучення? чи готові довести почате до логічної розв'язки?
І яким чином можете себе підтримувати у цей непростий період?

«я не психолог но возможно она сама ещё не знает что хочет на самом деле.»;
Каждый сам себе психолог. В этом смысле Вы же можете, сознавая себя и происходящее, определить, в какую сторону двигаться дальше, поскольку ситуация неопределенности, имхо, не может длиться вечно.

«Посыл такой: "спаси меня, я не могу любить тебя(сейчас), но ты меня люби, я же так несчастен, видишь".»;
Если правильно прочитали его посыл, то вполне возможно, что от Вас он ожидал спасения и упирал на жалость. Насколько это было искренне - не мне судить. Бывает, что люди именно такой и видят любовь.

«Но я не буду его спасать »;
Решение, как мне кажется, естественное и логичное.

«Я так довольна что уже все понятно, я теперь ничего не жду»;
С чем Вас и поздравляю))
От него не ждете уже ничего. Наверное, понадобится какое-то время прийти в себя, осмотреться и учитывать на будущее полученный опыт.

Здравствуйте!
«что мне делать,как поступить в данной ситуации»;
Уважать свое решение(!)

«может дело действительно во мн»;
Отчасти, действительно, в Вас, поскольку ТАКОГО парня выбрали и присущим Вам способом пытались строить отношения. И в нем, конечно, тоже дело.

Вышло так, что Вы встретились не зря. У обоих появилась возможность задуматься, а с чем и с кем я иду в отношения? Что я вижу, замечаю, сознаю и не вижу, не замечаю и не сознаю? Как я проявляюсь в отношениях и что при этом испытываю?

Думаю, несколько консультаций психолога помогли бы Вам скорректировать некоторые подходы. Воспользуйтесь шансом. Уверен, получите пользу и реальный результат, который пригодится и для теперешней ситуации и, несомненно, на будущее.

«на развод она ещё не подала и говорит я не знаю когда пойду подавать»;
То есть, для нее это не принципиально, я правильно понимаю?

А Вы предлагали ей сохранить семью? Разобраться в том, что портит вашу жизнь?
На чем сейчас сошлись - кто что и в какие сроки делает, съезжает и т.д.?

Рассматриваете ли Вы возможность вдвоем посетить семейного психолога, чтобы с его помощью разобраться, насколько реальны шансы сберечь вашу пару и отношения в целом?

Здравствуйте!
«Может ли мужчина манипулировать слезами?»;
Ответ - да, может. Но была ли то манипуляция - это вопрос? Вам показалось, что была. Что ж, имеете право так воспринимать происходящее. А, может, Ваша реакция была уже предопределена вот этими вещами
«я в принципе недоверчива к людям»;
«Есть общение с парнем, мы не встречаемся»;
«Но я понимаю что я хочу отношений, но я не говорила это прям»;

Что я хочу сказать - отношений нет, но есть Ваши ожидания. Еще есть Ваша особенность не говорить напрямую о том, чего Вы хотите и в чем заинтересованы. А время идет (4 месяца) без реальных отношений. Парень инициативу не проявляет. Зато Вы, понимая, что продолжения нет, все еще на что-то рассчитываете и надеетесь, а могли бы уже сами принять решение и прекратить общение. Но нет, Вы хотите, чтобы парень взял ответственность за Ваш статус на сегодняшний день и на завтрашний. Однако он не решается.
И посему, главное, в теме не про парня, а про Вас - про Ваш стиль построения привязанности(!)

«Почему то кажется что если я ей скажу "давай встречаться", то она скажет что то в духе "С кем, с тобой?»;
Расскажите, пжл, как так получилось, что Вы столь невысокого мнения о себе?

«Когда приходится общаться с девушкой, а особенно когда пошли на свидание»;
По-вашему, свидание с девушкой не означает повышенное внимание и симпатию с Вашей стороны?

«Такое чувство что меня накажут или будут насмехаться если я ей скажу что она мне симпатична. »;
То есть признаваться в чувствах опасно и чревато осмеянием? Что-то похожее можете припомнить из детства или подросткового периода. Разные ситуации в семье? В школе?

«И вот я понимаю что с такой фигней этож капец как ужасно жить, секса то хочется.»;
Только секса?..