Психолог Володимир Анатолійович Тарасенко Львів Сихів

«Я хочу змінитися ,але потім щось мені перемикач в голові і я знову за своє, знову починаю тероризувати»;
Як би складно не було, рішення все одно приймати вам.

«Проблема в тому що я немаю чим зайнятися і тому зриваюся на ній а вона вже на грані щоб припинити спілкуватися зі мною, можливо можна якось мені допомогти?»;
Так, проблема дещо в цьому, але не повністю. Насправді проблема більш глибока. Краще сказати, що ви людина з проблемою.
В чому ж проблема? Відповідаю. Вона в тому, що ви тривожна людина. І, щоби втамувати тривогу, чипляєтесь за відносини з дівчиною, тероризуючи її своїми дзвінками і нудними розмовами.

На щастя, вирішення проблеми є - почати співпрацювати з психологом з метою побудови контакту з внутрішнім вашим Я. Налагодити цей контакт. Відновити емоційну рівновагу. Можливо, пропрацювати ранні психотравмуючи події. Відродити впевненість в собі і загалом рушити у бік набуття стану самодостатності, здорової особистісної автономії, щоби будувати по-справжньому гармонійні стосунки.
Чи є у вас таке бажання? Чи є можливість?

«Стоит ли беспокоиться? »;
Ника, а вы беспокоитесь? Поскольку спрашиваете, у меня впечатление, что для Вас это не причина для беспокойства.

«Как реагировать на подобное и как себя вести?»;
Проблема не столько в обнаруженной информации, сколько в отсутствии у вас понимания и решимости реагировать на нее. Как же так получилось? Что происходит с вашей гордостью, самоуважением, чувством самоценности? Похоже, что они находятся в каком-то разжиженном состоянии, еще не успели сформироваться. Что скажете по этому поводу?

Доброго дня!
«Безпричинно плачу»;
Про що ваші сльози? Вони хоч трохи полегшуюсь стан чи лишень погіршують?

«часто шукаю проблеми там де їх нема»;
Очевидно, на цей автоматично запускаємий процес не вдаєтьяс впливати.

"часті апатичні стани"
А поза ними що відбувається у вашому житті? Як можна ці стани охарактеризувати?

Відредаговано автором 16-05-2023 18:05:01

«і що ж робити щоб дійти до цього вибору?»;
Відповідаю - пройти шлях разом з психологом, який допоможе подолати страхи і повернути втрачене почуття самоцінності.
Звісно, доведеться вкладатись - і часом, і силами, і грошима.
До речі, відважитись йти в терапію - це теж момент вибору, від якого значною мірою залежить, яким буде ваше подальше життя.

«Я боюсь что это повторится. Понятно что от этого не застрахована, но не хотелось бы тратить время зря…»;
Сейчас никто не скажет, что будет зря, а что не зря. Живите и замечайте что происходит. Чувствуйте свой отклик на происходящее. И уважайте свой выбор «Я готова постараться простить, если увижу его желание меняться и тд.»;

Кстати, прямой и открытый разговор между вами состоялся ? Вы сказали, что именно вы чувствуете в связи с его поведением? Иначе он может и не знать, какую боль причиняет вам.

Доброго ранку, Марино!
«ЯК СПРАВИТИСЬ ЗІ СТРЕСОМ І ПОГАНИМ НАСТРОЄМ?»;
Досить складна ситуація і тому моя відповідь буде теж не простою. Але змістовною.
Аби впоратись з поганим настроєм і стресом, потрібно усвідомити, що відбувається. Яка реальність. А вона, на мій погляд, ось у чому - ви себе затиснули між лещатами. З одного боку небажання і супротив відвідуванню одного предмету, а з іншого почуття провини за це.
Також боїтесь розчарувати батьків.
Отже, потрібно собі чесно сказати, що спонукало пропускати заняття? Насправді, що?
Узяти відповідальність за свої дії. Тобто зробити крок у бік дорослого ставлення до себе і, відповідно, подальшої поведінки.

Сподіваюсь, що навчальний заклад обирали самі за власним бажанням. Хотіли вчитись, а потім реалізувати себе саме за обраним фахом. Тож відчуйте рішучість долати перешкоди, йдучи до свої мети. А якщо ні, то і не варто "тягнути бегемота з болота".

Добрий ранок!
«Як мені бути? Що робити?»;
Додам трохи до того, що вже зазначили колеги. Треба лікуватись (психіатр - спочатку до нього; потім, скоріше за все, до психолога). Отже спочатку ліки, що вгамовують тривожність. Це дасть змогу разом з психологом досліджувати природу і причини розладу. Потягнете за ниточку - який був мотив схуднути 4 роки тому, за ради чого і для кого? І так поступово пройдете шлях усвідомлення свого робочого способу втілення бажань і потреб. Мені здається, що цей спосіб несе в собі багато хибного і тому потребує корекції.
Також тоді, очевидно, ви не сприймали себе. На жаль. Отже потрібно буде навчитись себе цінувати і поважати.

Вірте - проблема підлягає подоланню. Важливо, аби було бажання долати.

Відредаговано автором 16-05-2023 09:35:28

Доброго ранку!
«І от у мене таке питання чи маю я право працювати психологом? Чи маю я право працювати психологом у школі, садочку, лікарні?
Проводити розвиваючі арт заняття для дітей?»;
Що я знаю достеменно - Ви маєте право вірити в себе. І вірити собі більше, ніж "колегам" типу того психотерапевта, що «неодноразово казав що я не маю право працювати психологом. Наполягав на те щоб я йшла працювати прибиральницею чи їхала на заробітки у Польщу на огородах. »;
Цікаво, де ви такого екземпляра надибали?!

Сміливіше спирайтесь на власний досвід. Здається, що, з Ваших оцінок, він доволі успішний. Тому варто розвивати свої навички і реально перейти рубікон побоювань працювати за гроші.
Прийміть мою підтримку. Не ви одна така. Переважна більшість психологів прийшли в професію заради бажання спочатку допомогти собі, а вже потім відчули здібності і бажання допомагати іншим. Знаю по собі.

Доброго ранку!
«Куди можна звернутися? Хтось може порадити клініки чи лікарів-психіатрів, які спеціалізуються на лікуванні РХП та працюють з підлітками»;
Оптимально шукати фахівців в тому місті, де ви зараз мешкаєте. Якщо в Україні, то можна звертатись як до лікарів у медзакладах, так і до приватних. У попередньому спілкуванні з'ясуєте, чи працює спеціаліст з підлітками щодо проблем РХП. На мою думку, важливо, щоби подальші зустрічі проходили наживо.

Доброе утро!
«Как простить?»;
Простить можно лишь чувствуя желание и готовность простить. И от партнера же многое зависит. А так похоже, что пытаетесь заставить себя простить. При этом внутри вас все противится прощению.

«Как заново видеть его таким как раньше, а не предателем и мразью?»;
Это можно. Путем обнуления себя. Правда, последствия будут весьма печальными... прежде всего для вас.
Заново видеть его как раньше точно невозможно. Почему? Да потому, что раньше не было между вами случившегося(!) Не было ваших теперешних переживаний и его поступков. Этот опыт меняет реальность и меняет вас. По-другому никак.

«Что ему не хватает? Почему он поступил так?»;
Это он вам может сказать, если захочет, конечно. Не психологи. Пока он ведет себя как подросток, поступающий из обиды на родителей им назло. А мог бы с вами откровенно говорить о своих чувствах, желаниях и сложностях в отношениях. Но нет. Не дозрел, видимо.

Впрочем, как и вы - в силу возраста, наверное. Иначе бы всего этого «Каждый вечер плачу. Плачу утром, ночью. Не при нем. Ему пообещала не вспоминать это.»; не было.
Постарайтесь не закрывать глаза на проблему. Предложите откровенно поговорить. И смотрите (хотел сказать, за руками - это про шулеров в карточной игре) за его реакцией, а, главное, за поступками. Они вам всю правду-то и скажут.

«І ще цікавий момент, мені важливо бути цінною тільки в очах свого партнера, а це вже мені здається якась зацикленність.»;
А без підтвердження з боку чоловіка ви вже своєї цінності не відчуваєте? Тобто я цінна - думаєте Ви - лише у стосунках з ним? Цей феномен можна назвати словом зацикленість, а можна і залежністю, яка спричинена знеціненням себе.

З усієї теми помітно, як ви піддавались впливу чоловіка, його доріканням і звинуваченням, ніби ви щось дике вигадуєте щодо його невірності. Чому так? Напевно, спрацював дивний механізм відключення раціонального в психіці (здатності бачити реальність і трактувати події без викривлень) заради ... а ось тут не так все просто. Мабуть, заради підсвідомої потреби відчувати певні емоції. Так, саме емоції. До того ж, звичні, скоріше за все, з дитинтства.
А крім того, під тиском страху перед невизначеним майбутнім.
А ще заради, знову ж таки, підсвідомого прагнення втілити в життя ілюзію, ніби своєю вірністю можна змінити партнера.

«Мені не хочеться бути ревнивою жінкою, але я чомусь не можу зупинитись.»;
Та, звісно ж, не хочеться. Але реальні події і обставини невпинно змушують.

«Я розумію що я ніяк не зміню хід думок чоловіка, і якщо хоче зрадити чи зраджував, то він це зробить. Просто хочу спокою та холодної голови.»;
Чи помічаєте ви, як розуміння в першому реченні в принципі не може забезпечити виконання бажаного у другому?
Усі чоловікові недомовки, подряпини на його спині, нічні спілкування, звинувачення вас і т.д. ятрять ваше серце і піднімають хвилі тривожності, роздумів, розгубленості. То про який спокій може йти мова?!
Однак спокій можливий. Він стане наслідком проживання усих емоцій, усвідомлення того, що відбувається у відносинах і в середині вас... і вибору, який неминучий. А от яким він може бути, то вже інша розмова. Передчасно можна лише гадати. До стану вибору треба ДІЙТИ.

«ПОЧЕМУ ЕСЛИ МЕНЯ ОТВЕРГАЮТ Я БОЛЬШЕ НЕ СТРАДАЮ»;
По всему видно, ваше бессознательное нашло чудо-средство от душевной боли и переживания отвержения. Своего рода мощный наркотик - обесценивание человека и кульбит с ответственностью, мол, это не он, а его отвергла.

Наркотик же, действительно, возводит в момент своего действия непреодолимую стену между реальностью со всеми ее болезненными сторонами и психикой человека. Вот только психика страдает по выходу из состояния опьянения. Больше того, человек постепенно утрачивает сколько-нибудь вменяемую способность контактировать с миром. Контактировать без искажений. А реальности-то что? Она какой была, такой и остается. И проблемы остаются. И не просто в том же виде, они еще и усугубляются. И прибавляются.

«Нормальна ли моя реакция сейчас?»;
Я бы сказал, нездоровая реакция. Впрочем, такая же нездоровая, как и«могла не есть, не спать, »; Это крайности. Как лед и пламень.
А какой способ можно было бы считать здоровым, наверное, спросите вы? Отвечу. Тот способ, что не приводит к разрушению личности и не ведет за собой ухудшение качества жизни. Он предполагает отреагирование своих чувств в ответ на расставание без критического зависания на каких-либо чувствах и состояниях. Он предполагает соответсвующие выводы и действия. При этом не страдает самоуважение и чувство собственной ценности.

Здравствуйте, Анна!
«Как быть?»;
Вначале разбираться, чтобы понять происходящее целостно. И не спешить с выводами, а тем более - действиями.

Первый аспект для пристального внимания «Сперва вроде бы было все хорошо, он ей уделял внимание, они гуляли и тд. Но в последнее время их отношения очень ухудшились. »;
С чем связываете ухудшение отношений? Что такого произошло накануне? С МЧ разговаривали на этот счет?

«Ей очень хочется его внимания, как от отца, я понимаю, что по сути он не обязан, но за дочку обидно.»;
Живя с вами, МЧ принимает и вашего ребенка. В противном случае вы задумаетесь, а нужны ли вам в таком случае отношения с ним. Правда же?
А вот относительно объема внимания ребенку, то здесь могут быть весьма отличные подходы и ожидания двух сторон, а также возможности для проявления участия. Причем, время от времени этот объем, да и само качество внимания могут как возрастать, так и снижаться. Поэтому понаблюдайте в динамике за происходящим.

Про обиду. Как вы с ней обходитесь? Можете ли облечь свои чувства в слова и донести МЧ в форме "Я-сообщения", т.е. не обвиняя, а делясь эмоциями?

«Бывает она хочет поделится какими-то своими детские историями, подбегает к нему, начинает что-то говорить, в ответ слышно только «тиши, не мешай, отойди».»;
А чем в этим моменты занят МЧ? И такое происходит постоянно или в отдельные моменты?

«Практически с ней не играет, она очень расстраивается.»;
Принято ли у вас затевать совместные игры, в которых вовлечены все члены семьи? Сами вы с дочерью играете?

«Дочка с характером, бывают истерики, он считает, что она всегда должна вести себя идеально. »;
Поясните, пжл, в чем проявляется это "с характером" и что значит, в представлении МЧ, "должна вести себя идеально"? С чем связаны истерики?

«Дочка говорит, что он его не любит, расстраивается…»;
Ну, так она права - не любит. Да, и не может, наверное. Важно, чтобы ХОТЕЛ проявлять к ней интерес, замечал, воспринимал, уважал и считался.

«Можно ли как-то попытаться выстроить между ними нормальные отношения?»;
Вы же, наверное, и так пытаетесь в силу своих возможностей. Бесспорно, что-то можно делать по-другому, иначе, а что-то перестать делать. Что-то привнести новое. И вот для конкретики, повторюсь, важно понимать происходящее целостно. А для этого найти ответы на уже прозвучавшие вопросы и с осознанием всей картины обратиться к психологу индивидуально.

Не исключаю, что изменившееся отношение МЧ к вашей дочери каким-то, пока непонятным образом, связано с тем, что происходит между вами. Как бы вы могли описать ваши отношения в последнее время, накануне известных перемен?

«Но меня беспокоит, если эта связь укоренится и не будет даже попытки построить отношения с противоположным полом. Именно это мне тяжело принять.»;
Именно, что тяжело принять, поскольку позиция дочери на данный момент переворачивает с ног на голову вашу картину мира. И выстроить внутри свое родительское отношение будет весьма не просто. Потребуется время. Каким будет это отношение по сути - тоже пока не ясно? То ли всецело принимающим, то ли нетерпимым и осуждающим? То ли замкнетесь в себе и постараетесь отгородиться от собственных чувств и от дочери заодно? Я не берусь судить.

Мне кажется, что важно будет заглянуть в свое сердце и ощутить, сколько там любви к дочери? Насколько на условна? Насколько в вашем понимании любви велика порция свободы для нее?