Психолог Володимир Анатолійович Тарасенко Запоріжжя лише онлайн

Доброго ранку, Аліно!
«Можливо через те, що в попередніх стосунках я не була настільки відкритою?»;
Можливо, й так. Хоча спершу потрібно трохи дослідити природу ваших проявів. Наприклад, пошукати відповідь на такі питання:
- яка потреба була в тому, аби не сильно відкриватись?
- чи відчували безпеку у стосунках з тим партнером?
- будучи достатньо закритою, що відчували до себе і думали про стосунки, про партнера?

«Підкажіть, чому може виникати таке відчуття, ніби то я картаю себе за те, що забагато говорила і розказала?»;
Як припущення - вірогідно, таку реакцію викликають несвідомі побоювання стати вразливою через "зайву" розкритість, мовляв, вами можуть скористатись, як, наприклад, у дитинстві чи у більш дорослому віці. До речі, щось подібне зі свого минулого пригадати можете?

На мою думку, ступінь відкритості належить до рішень людини, яка сама через відчуття ОБИРАЄ, коли, де і наскільки їй варто розкриватись. Зрозуміло, що на неї впливатиме контекст ситуації та "налаштування" партнера. Тобто його позиція, яка заохочує відкритість, нейтральна або закрита чи навіть ворожа.

«Мене інколи хвилює відчуття того, після розмови з ним, або після спільного проведеного часу, я відчуваю ніби я забагато говорила, ніби забагато про себе розказала, ніби те чи інше не потрібно було розказувати.»;
Якщо піти далі, за межу незручності і нарікань на себе, то що малює ваша уява з приводу наслідків власної ніби надмірної відкритості?

Відредаговано автором 26-03-2025 09:32:07

«Я стала замечать свои затупы ещё до того как учительница по трудам назвала меня тормозом.»;
Может, припомните после каких событий стали замечать?..

А заметили ли вы, что не отвеченными остались мои вопросы к вам?
Как полагаете, в чем причина?

Да, и еще, пожалуй, самое главное на данный момент - с какой целью открывали тему? А то можно говорить обо всем, что в голову пришло, исключительно ради того, чтобы заполнить время своей жизни. Надеюсь, у вас по-другому - есть и смысл, и цель.

Відредаговано автором 25-03-2025 14:56:12

«Були проблеми зі здоров'ям батьків і їм не можна було хвилюватися, зараз теж не можна, але придумувати кожен раз і тягнути далі вже немає сил і соромно...»;
Тобто ви увесь цей час щось вигадували, оберігаючи здоров'я батьків?
В такому випадку, можливо, вони вже здогадались, що ви з чоловіком вже не разом?

Обидва кроки - і розлучення, і повідомлення про нього рідним - відповідальні рішення. То що заважає узяти на себе відповідальність і повідомити все, як є? Тим більше, судячи з усього, ви в нормальному емоційному стані внаслідок розлучення, пережили той тяжкий період. Отже, дивлячись на вас, батьки зрозуміють, що ви не страждаєте.

Доброго дня, Alina!
«розлучилися більше року тому, як правильно повідомити батькам та свекрам про розлучення так, що б зберегти їх нерви та здоров'я?»;
Цікаве питання ставите. В самому його формулюванні багато чого проявляється. Наприклад, ваша відповідальність і небажання завдати болю батькам.
Ще, напевно, наявність вагомих причин приховувати факт розлучення більше року. Навіть взятий на себе обов'язок повідомити про розставання свекрам, а не лише своїм батькам. До речі, чому з ними не може поспілкуватись на цю тему їх син?

Розкажіть, будь ласка, більш розлого про вашу ситуацію, тоді буде більше шансів дати вам грунтовну відповідь...

Доброе утро, Ирина!
«УМСТВЕННАЯ ОТСТАЛОСТЬ»;
Как думаете, в чем состоит выгода, когда люди "клеют себе на лоб" ярлыки?
Варианты: отыгрывают что-то болезненное, с чем неприятно встречаться? повторяют за близкими людьми привычную оценку себя, за долгое время уже закрепившуюся чуть ли не клеточном уровне? ваш вариант ...?

«Кажется, это врождённая особенность.»;
Может быть. А может, и нет. В любом случае более точный ответ вам даст специалист после знакомтсва, после общения и наблюдения, возможно, тестирования.
А вот некоторые детали говорят о том, что описанные вами феномены могут быть следствием обстановки и атмосферы, в которой вы росли и формировались. Пусть и не на 100%, но все же...
Хотите? - приведу примеры из ваших же постов.
«Это был период когда я перенесла очень большой стресс, который возможно тоже как-то повлиял на мое восприятие.»;
«Родители не приучали меня к обязанностям: сходить в магазин, растопить печку, приготовить кушать и тд. Разве что только кровать могли ЗАСТАВИТЬ застелить. Та и я сама ничего не хотела делать. Постоянно бездельничала и в телефоне лазила.»;
«Папа бывает вспыльчивый, но никого не бьёт, просто НИЧЕГО БЕЗ ПСИХОВ не может делать.»; Слава Богу, что хоть не бьет.

Любопытное замечание - «Но вот я словно не из этой семьи.»;, не правда ли? Что оно значит для вас, раскрыть можете? В нем же выражено как будто сожаление. Если это так, то о чем сожалеете?

А пример сестры так и вовсе тянет на некую закономерность «Сестра кстати тоже частенько тупит»;

А вот, кстати, и пример, который весьма близок к ответу про ВЫГОДУ(!) - «Я хочу уже устроиться на работу, даже хотя бы онлайн. Но понимаю что вот из-за таких затупов это НЕВОЗМОЖНО, а даже если меня и примут то задержусь я там ненадолго.»;
За проявляющейся якобы тупостью может с успехом прятаться страх быть собой(!) Опасение быть униженной и обесцененной. Опасение быть самостоятельной и отвечающей полностью за себя.

Относительно работы. Склоняюсь к мысли, что все-таки стоит найти работу и попробовать себя там, раскрыв все свои таланты))

Відредаговано автором 25-03-2025 08:30:12

Здравствуйте, Максим!
«И я, и партнёрша понимаем, что отношения — это «ставка», и ты никогда не можешь быть уверен в выигрыше. Но ты делаешь ставку, когда чувствуешь, что можешь выиграть, и сейчас моя партнёрша из-за моего поведения чувствует, что возможно это не те отношения, на которые стоит ставить.»;
Вот это, похоже, ваше совместное с девушкой фундаментальное заблуждение - воспринимать отношения как ставку. Жизнь, безусловно, невозможно сравнивать с казино, где ставка одномоментный акт, в котором от игрока ничего не зависит. Только фортуна, только везение - повезет/не повезет.

Общего между ними - это присутствие некого риска. А все остальное в руках самих людей. Отношения развивать и развиваться в них, нести ответственность, выходить за пределых текущих ограничений, проявлять любовь и заботу, уважение и помощь...

У девушки свои своеобразные представления о доказательствах любви. «Полгода назад я впервые услышал от неё: «Я не уверена, что ты любишь меня, ведь ты никогда не говоришь о будущем, о том, что хотел бы жить вместе и так далее»»;
Она, видимо, полагает, что уже пора ПОДТВЕРЖДАТЬ серьезные намерения СЛОВАМИ. Но что означают слова, пусть и сказанные с непоколебимой уверенностью в моменте?!
Может быть, она уже сегодня готова выйти замуж. И тогда ее готовность будет для вас посланием и неким упреком, а ПОЧЕМУ это ты, дорогой, все еще медлишь?!

Жить вместе в раннем молодом возрасте, когда еще нет достаточно твердой почвы под ногами - не авантюра ли это?
Романтично ли? - безусловно. Оправдано ли - не уверен. Осознанное "ДА", пожалуй, должно вызреть, а любое подталкивание к нему - вряд ли послужит формированию. В то же время катализатором может послужить. Но вы-то, по всей видимости, торопиться не собираетесь.
Почему бы в таком случае не идти дальше, отталкиваясь от реальности. Узнавать больше другу друга, открывать глаза на особенности и на то, что еще не проявилось, однако уже начинает заявлять о себе.
Когда вам хорошо вместе, то зачем же это хорошо портить?

Если же вы пока не готовы жить вместе и создавать семью, то искреннее признание этой неготовности будет честным и уважительным шагом по отношению к девушке. Отвечать за себя - это же ваша ОТВЕТСТВЕННОСТЬ. Не так ли?

Відредаговано автором 24-03-2025 17:48:32

Доброго ранку!
«Він вважає що якщо б ми одружувались, ми б не створювали власну родину, а я б додалася до їхньої великої родини.»;
Як бачимо, погляди хлопця на сімейне життя та навіть уявлення про сім'ю суттєво розходяться з вашими - «Я ж вважаю, що коли люди одружуються, вони створюють зовсім нову, власну родину. Спільні проблеми вирішуються спочатку з парнером, а далі батьки та сестри.»;
Погано це чи ні - важко сказати. На мою думку, хлопець виріс в такій моделі уявлення про ВЕЛИКУ сім'ю, яка більш притаманна минулим епохам. Що може свідчити про якусь ще не повну сепарованість від батьків.

«І в цьому всьому я не розумію, чи то я егоїстка чи що я не правивильно розумію, чи то ми з хлопцем просто дуже різні...»;
Я б не став звужувати питання розбіжностей між вами лише до аспекту - бажаний образ сім'ї. Ось про що йдеться - «Тим більше що я б не сказала що у нас все стабільно у відносинах, в такі періоди важливо щоб ніхто не втручався. На це він каже, що я просто недолюблюю його сестру.»;
Ви так обтично кажете, мовляв, не все стабільно. Тобто непорозумінь, напруження та конфліктів вистачає. Ці моменти обов'язково варто прояснити, щоби зрозуміти цілісну картину взаємин.
А що робить хлопець? Він йде найпростішим і, переконаний, хибним шляхом - звинувачує у несприйнятті вами його сестри і тим самим консервує проблеми(!) Як на мою думку, стратегія для життя абсолютно помилкова.

Наступне. Ось так ви описали ключові аспекти взаємин - «Це нелегкі відносини, нам доводиться багато розмовляти, іноді ми сваримось. Ми обговорювали та дійшли що хочемо родину, але трохи згодом, коли буде краще та стабільніше з роботою (ми живемо за кордоном).»;
І у мене виникло до вас питання. За наявності суттєвих складнощів і розбіжностей, чим ви особисто керувались у прийнятті рішення про створення сім'ї? На що сподіваючись?

«Не знаю що робити та як йому пояснити свою точку зору.»;
Пояснити можна тому, хто готовий вислухати і зрозуміти... а далі зробити вибір - прийняти нову для себе позицію або відхилити. Звісно, що знадобиться час, адже усталені погляди змінюються не в одну мить.

«1. Як правильно поступати з ситуаціями з родиною хлопця, з сестрою?»;
Написаного в підручниках "правильного" варіанту не існує. Категорія "правильно" завжди має особистісний вимір(!)

«Чи взагалі можливо нам налагодити відносини та жити в мирі, якщо в нас різні погляду на порядок в родині? Чи можна тут знайти компроміс?»;
Для мене компроміс - погане явище у стосунках. В кожного залишається порція невдоволення, яка потім вилазить боком. Є варіант свідомого наближення позицій кожної сторони. Обидва партнера, взаємно цінуючи погляди і бажання, створюють спільний простір, що дає їм силу і надихає на подальший рух по життю.
Ви можете мати по- справжньому близькі і дружні стосунки з рідними хлопця, проте за власним бажанням, а не під примусом.

Відредаговано автором 24-03-2025 09:23:44

Доброго ранку, Іро!
«Мені водночас хочеться цього і не хочеться.»;
Відчувається, як вам боляче перебувати в епіцентрі внутрішнього конфлікту між бажанням і страхом.

«Мені інколи хочеться мати друзів, могти поділитись з кимось своїми відчуттями.»;
Як і кожній людині не вижити без контактів з іншими людьми. А краще ж мати контакти з близькими по духу людьми, рідними, друзями, колегами. Віддавати їм щось від себе і у зворотній бік брати від них те, що потребуєте ви.
Чи можете розповісти, чого потребуєте саме ви у спілкуванні та взаєминах з іншими? Чи був у вас досвід стосунків, які вас задовольняли, починаючи з дитинства? Можливо, з батьками?

«Але я не можу цього зробити. Мені некомфортно. І коли я думаю про це мені стає страшно, що я не зможу відчувати себе вільною. Я почуваюся вразливою, коли ділюсь чимось, мені стає неприємно та бридко після цього.»;
А тут, схоже, проявляються два аспекти. Перший - страх поглинання і втрати свободи. І другий - страх відкриватись, бо потім виникає відраза або щось схоже на неї, адже відкритість сприймається як вразливість.
Може, пригадаєте, коли і у відносинах з ким могла сформуватись така гнітюча модель?

Відредаговано автором 23-03-2025 10:39:17

Доброго ранку, Ларисо!

«ЯК ЗНАЙТИ РЕСУРС ДЛЯ ЖИТТЯ? ДУЖЕ ВТОМИЛАСЬ»;
Хочу вас підтримати. І навіть не тому, що ми з вами земляки))

По-перше, у вас є сила визнати наявність проблеми.
По-друге, ви шукаєте спосіб собі допомогти. А завдяки такій позиції можна вийти на відповідь і, зрештою, покращити свій стан(!)

Ось на що я звернув увагу - «С 4 років у дитини діабет.Постійний контроль,заміри,уколи інсуліну,дуже важко...допомогти нікому,ще й мама моя та чоловіка тяжко хворіють..Я медик і всі постійнно покладаються на мене..»;
Відчувається. що ви дуже відповідальна людина, якій властиво брати на себе важку, а, може, і надмірну ношу(!)
Напевно, є щось таке у вашому характері, що спонукає приходити на допомогу іншим часто ЦІНОЮ власного благополуччя і здорової турботи про саму себе.
Наведений аспект цілком психологічний і тому потребує пропрацювання з фахівцем. Як, власне, і наступний - недостатня, як помітно з тексту, підтримка і допомога з боку чоловіка. Чому так? В чому причина?
Із цим теж варто розбиратись і, за можливості, виправляти ситуацію.

«а ресурсу вже зовсім немає.Всі їх хвороби мене виснажили.Вже нічого не хочу окрім спати і іноді гуляти с собакою на свіжом повітрі.»;
Що ми бачимо - на інших, хоч і близьких та рідних людей, сили витрачаєте, а себе спалюєте. Результат - втома та емоційне виснаження.
Логічно, що вихід полягатиме у ПЕРЕРОЗПОДІЛІ навантаження - щось чоловікові, щось собі, а щось іншим людям, кого можна найняти задля допомоги мамі і свекрусі.

Реалізація наведеного сценарію дасть змогу вивільнити час на себе, власне, на те, що вам приносило радість і задоволення в минулому, давало натхнення.
Мені цікаво, чим ви захоплювались? Чим любите займатись?

Окрім всього, про що вже зазначив, можна скористатись так би мовити допоміжними речами. Наприклад, "серотонінова та дофамінова дієти", помірна фізічна активність як дбайливе ставлення до організму, прогулянки на свіжому повітрі, вітамінні комплекси тощо.

А головне - це слова щиро сказані собі: "Я маю про себе подбати по-справжньому!"

Відредаговано автором 23-03-2025 10:26:18

Доброе утро!
Много сочувствия к вам вызвала рассказанная история. Печальная в своей сути. История про то, как совестливая и трудолюбивая девушка ПРИНОСИТ СЕБЯ в ЖЕРТВУ.
Но стоит задаться вопросами - РАДИ ЧЕГО? Во имя чего?
И не слишком ли велика жертва, если кладете на "потрескавшийся" алтарь ВСЮ СЕБЯ?

«Что мне еще сделать для наших отношений я уже не знаю.»;
Для начала ОСОЗНАТЬ, что отношения нездоровые(!) В них многое искажено и обесценено. Роль тягловой лошади, доводящей себя до изнеможения - не может быть ролью уважающей себя женщины. Муж инфантил и иждивенец, которого жена должна ДОвоспитывать вместо его собственных родителей в свое время - тоже не лучшая роль для мужчины.

Поэтому направление ваших устремлений и действий - вернуть себе самоуважение. Оставить мужу мужнино. Заботиться о себе. Разобраться в себе, в своих представлениях о здоровой семейной жизни и своем способе строить отношения. Это и будет шанс на другую по качеству жизнь.

Доброго дня, Наталя!
Питання ви сформулювали ось таким чином - «ПИТАННЯ ПРО СПІЛКУВАННЯ ТА УЧАСТЬ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ ЧОЛОВІКА ВІД КОЛИШНІХ СТОСУНКІВ»;

Натомість проблема, що спричинила ТЕ питання, набагато складніша.
І я б радив не стільки шукати на форумі підтримку власній позиції, скільки б намагався дослідити корені проблеми. А вона, між іншим, багатошарова.
Перший рівень про знайомство і спілкування дітей.

Другий - «Чоловік каже, що знає, що я його кохаю і він дуже мене кохає. Каже що поважає мою думку.Але я маю поступитися.»; - про ВИДИМІСТЬ поваги до вас(!) Вам так не здається? Адже чоловік на словах поважає вашу думку, а в реальності тисне і вимагає поступитись.
Сюди ж причепом його спроби "обробляти" вас «Він почав фантазувати, що ми доньку візьмемо собі.»; і навіть вчинити самостійно, без вашої згоди - «Хотів без попередження мене їх забрати до своєї мами і там познайомити.»;

І, нарешті, третій рівень - ваші страхи, мовляв, діти почнуть конкурувати за батька.

На мій погляд, ваша позиція цілком зважена - «Я розумію, що принаймні їх спілкування буде невідворотним колись. Але ж за згодою сторін. Щоб мене це влаштовувало так само.»; Водночас, вважаю, було б доцільно змістити акценти у вашому сприйнятті ситуації, адже наріжний камінь склавшоїся ситуації - в намаганні чоловіка продавити свої наміри ціною ваших поступок(!)
Задовольнити свої потреби за рахунок ваших.
Схоже, що він думає і звик думати, що його рішення мають перевагу, радитись і прислухатись до ваших міркувань немає сенсу. Як на мене, це ознаки не дуже здорових відносин.

Звісно, буквальна конфронтація - теж не спосіб розв'язання давно заплетених вузлів. Тому треба шукати підходи, що будуть відповідати двом критеріям - твердо по суті і м'яко по формі. Це я про можливу вашу позицію щодо посталого виклику. Звернувшись особисто до психолога, або ж навіть парою, сподіваюсь, зможете віднайти бажане рішення.

Відредаговано автором 22-03-2025 09:49:03

Кажете , що «З енергією не знаю, що роблю.»;
А, насправді, знаєте - «Від почуття злості можу почати робити прибирання. Це трохи мене заспокоює. Можу поговорити з кимось , це теж трохи заспокоює. Раніше, до появи дитини, з таким почуттям гніву, я направляла його в інше русло, малювала, писала листа, йшла на якісь курси, займалась собою, саморозвитком, захопленням і це допомагало.»;
Собі таким чином допомогаєте заспокоїтись. От тільки проблема від цього не зрушується з місця. Щоби відбулись зміни, енергія гніву має бути спрямовна на подразник, тобто на того, хто його спровокуав, але не дико і примітично, а конструктивно і усвідомлено. Як цьому навчитись - краще у співпраці з психологом.

«коли таке відбувається мені хочеться це все припинити і щоб він пішов і не втрачав мій час. Я йому інколи так і казала, що якщо він не припинить порушувати слово і так поводитися, то я піду. Але я не пішла. Могла з ним пару днів не бачитися і не балакати, а далі він обіцяв і знову все те саме.»;
Тобто далі вихлопу погроз нікуди не просунулись. А в житті часто дієвим стає не погроза, а саме внутрішнє відчуття людини, що з нею так неможна(!) Що вона не буде терпіти.
Тож зміна поведінки чоловіка можлива... але є умова - потрібна якісна зміна ваших власних "налаштувань" і в тому числі позбавлення опасіння залишитись без стосунків.

«Дякую, що дійсно немає саме гніву на нього згодна. І так,я чекаю, коли він почне дотримуватися слова. А це все марно»;
От чому марно? В чому причина? Якщо вважати, що лише в характері чоловіка, то чи не буде це хибним припущенням?
В парі один робить рівно те, що інший партнер ДОЗВОЛЯЄ. А ви ж дозволяєте. І мова тут не про його зустрічі з дітьми - нехай зустрічається, але не на шкоду вашій сім'ї. Ви дозволяєте себе зневажати, не рахуватись з вашими бажаннями і потребами. Ось що головне(!)
А чоловік, схоже, непогано влаштувався «функції батька за нього виконують мої батьки, допомагають з малюком.»;

«Як я маю діяти, щоб не миритися з цим? Адже, наприклад , ми все обговорили і знову він робить по своєму. Хоча я поговорю свої бажання і бачення ситуації.»;
На жаль, поки що ви перебуваєте полоні розгубленості, адже, напевно, у власному досвіді мало прикладів захисту власних інтересів.
Що робити буквально, я вам сказати не можу та й не маю такого права. Подібні питання людина має вирішувати сама.
А що можу, так це - допомогти вам долучитись до власних емоцій і почуттів, що дають енергію для дій.
З приводу цього кілька важливих запитань?
Що ви робите з енергією образи на чоловіка за те, що порушує домовленості і краде час у своєї родини?
Що відбувається з вашим почуттям гідності і поваги до себе, коли чоловік переклав свої обов'язки батька на вас і на ваших батьків, не попереджає про свої плани і дії, а тільки робить вигляд, що слухає вас? А ще тікає від вас на дачу на чотири дні?

Щоби відбулись бажані для вас зміни, одного діалогу замало. Потрібно змінювати позицію і потрібні дії, які дадуть чоловікові зрозуміти, що ви не збираєтесь миритись із його "свавіллям". Та чи ви готові на такі зрушення?

За спільного бажання вас обох було б краще розібратись у тому сценарії подружнього життя, який зараз реалізується. Навряд чи його можна вважати благополучним. Розібратись із цим питанням можна у співпраці з сімейним психологом.

«Так я теж бачу, що травма непропрацьована. Це дійсно так, але мені здається, що над цим маю працювати не тільки я, а й чоловік так само.»;
Цілком поділяю вашу думку - краще, аби вдвох долучились до остаточного розв'язання тих давніх подій, щоби їх шлейф не приносив шкоду сьогодні.

«Моя думка, що тут мають бути домовленості, які влаштують обох.»;
Так, мають бути домовленності, які час від часу можуть переглядатись, але ЗА ЗГОДОЮ вас обох(!)

Якщо ж домовленості одна сторона не дотримується і ще посилається на святе, на дітей, мовляв, ця обставина усе пробачає і вона тут ні причому, то таке явище носить назву - підступність або щось схоже на нього. Можливо, зневага... Що саме ви відчуваєте через таку поведінку чоловіка?

«Тому мене це дуже ображає, коли він взагалі спілкується з ними. Але ж заборонити це не можна.»;
Дивіться, як у вас відбувається зміщення акцентів. Спочатку невдоволення викликало недотримання домовленостей з боку чоловіка, а тепер уже вас ображає його спілкування з дітьми. А де невдовлення самим чоловіком? Де виправданий і доречний для подібної ситуації гнів на нього?
Схоже, що ви просто чекаєте, ніби чоловік схаменеться, перестане вас зневажати, почне дотримуватись слова... Однак цього не відбувається. І не відбудеться, наскільки можна зрозуміти логіку його дій.
А щоб змінилось, потрібно змінити вам свою позицію. Тобто перестати миритись з його "свавіллям". Тут йдеться про стійке і послідовне слідування за власними бажаннями і потребами, за своїм баченням того, що для вас добре і прийнятно.

Доброго дня, Ілоно!
«ЯК БУТИ В СИТУАЦІЇ, КОЛИ НЕ ХОЧУ ЗНАЙОМИТИСЬ З ДІТЬМИ ЧОЛОВІКА ВІД КОЛИШНІХ СТОСУНКІВ ?»;
Це питання ви поставили у заголовок теми. Здається, ніби воно основне. Натомість з подальшої розповіді випливає, що не зовсім так.
А головним питанням, як бачимо, є наступне - непропрацьована до кінця психотравма - «Ці діти для мене на жаль тригер того болю, що був раніше. І їх матір їх накрутила, що батько пішов від них до іншої і вона погана, хоча це не так.»;
Якщо до сьогодні так сильно тригерить - це означає, що рана не "зарубцювалася". І тому кожен раз при нагадуванні біль спалахує з новою силою.

Ще одне, не менш важливе питання - ваша розгубленість і безпорадність щодо висловлення чоловіку своїх потреб і почуттів. Про що красномовно свідчать ось ці два моменти «Як пояснити, що мені потрібна допомога зараз? Раніше так не було»;
«останнім часом чоловік став проводити багато часу з тими дітьми. А у мене на руках новонароджений і я працюю, мені потрібна допомога, а він йде до них частенько, так як їх жаліє, балує, що бути кращим батьком за ту їх матір.»;
Отже, плин подій у вашій родині відбувається таким чином, що не дуже вас влаштовує. Поведінка чоловіка бентежить, дивує, хвилює, можливо, дратує і, скоріше за все, ОБРАЖАЄ. Але ви не наважуєтесь щиро йому донести правду про свої почуття. Так що ж стоїть на заваді?
Які у вас щодо цього думки?

«Але зараз я не знаю як бути, коли наша дитина побачить, що тату дзвонять якісь інші діти. Як бути в цій ситуації, що не нанести травму нашій дитині ?»;
Мені здається, що це питання аж ніяк не часі. Адже ваша дитина ще дуже мала, аби щось сприймати про інших дітей її батька. Тим більше негативно сприймати. Коли підросте, тоді відповідно до ситуації і будете вирішувати.