Психолог Володимир Анатолійович Тарасенко Львів Галицький район

Доброго дня, Катю!
Співчуваю вам. Дійсно, складно жити в злагоді з собою і зовнішнім світом, коли тебе час від часу намагаються принизити або присоромити через минуле.
Тому відповідь на ваше питання - «Я не знаю як мені це переживати, як відповідати, і як поводитися.»; - матиме кілька частин.

Перша. Враховуючи ваше переконання «обʼєктивно я нічого жахливого не зробила»;, розвивати здатність самопідтримки(!)

Друга. Дати собі відповідь на таке питання, ХТО дає право іншим людям вас висміювати і тому подібне?
До речі, потрібно з'ясувати, як так стається, що навколишнє середивще посвячене у ваше минуле? З яких джерел воно черпає інформацію?
Сюди ж. З ваших слів виходить, ніби суспільство нав'язує вам почуття провини. А хто такі "суспільство"? Це ваші батьки? Родичі? Знайомі? Сусіди? Колеги?
Усвідомлюєте, що все це різні люди? Насправді ніякого суспільства як такого не існує. Вираз "суспільство" - звичайне розповсюджене узагальнення, навіть можна сказати штамп. Є ОКРЕМІ люди(!)

Тому третя частина. Ваша реакція може бути індивідуальною. На когось не реагувати взагалі. Комусь нагадати, а самій перед тим уважно прочитати ту частину Євангеліє, де згадуються слова Ісуса
Христа "хто не без гріха" у відповідному епізоді.

«Я себе відчуваю ніби серед якихось недорозвинених істот через яких я змушена проходити таке.»;
Поміркуйте, чи є у вас вибір - мати справу з цими людьми або йти своїм шляхом?
Якщо відчуваєте, що змушені і вибору у вас нема, то проблема складніше. Вона, на мою думку, потребуватиме співпраці з психологом і його допомоги вам щодо отримання здорової особистісної автономії.

Відредаговано автором 06-04-2025 19:33:16

Доброго дня.
«Чи може стрес викликати такі реакції?»;
Вважаю, що така вірогідність є. Однак, наскільки вона реальна, варто розбиратись.

«Напередодні в мене був стресовий стан. Я проживаю з чоловіком і дітьми у свекрухи, хронічні непорозуміння з ними обома. До батьків також не можу повернутися. Нема підтримки. І в мене в якийсь момент був стан, що я відчувала що мені нікуди дітися. Перед дітьми плакати чи сваритись не хочеться, щоб вони це слухали.»;
Описана вами стуація сприймається як стан безвиході. Напевно, ви саме в ньому і перебуваєте, не знаходячи прийнятного рішення. Тому психіка реагує способом, вельми схожим на дереалізацію - як спробою уникнути напруження високого ступеня через "заперечення" реальності і відключення себе від цієї ненависної реальності.

«Чи це лише фізіологічна проблема?»;
Я би не радив розділяти проблеми і розглядати їх окремо. Психологічна та фізіологічна проявляються одночасно - кожна у своїй площині, адже людина цілісна створіння, в якому усе зі всім пов'язане.

«Домовитися неможливо, всі спроби щось донести зводяться до того що чоловік наполягає на тому що я не правильно його сприймаю і він добре до мене відноситься, любить поважає цінує, і каже що я його ображаю цими розмовами, але відчувається мені інакше, наче я тут зайва і непотрібна.»;
Схоже, наче між вами глуха стіна. Ви намагаєтесь про щось домовитись, донести свої певні бажання і потреби, а чоловік сприймає ваші слова як претензії і образи. І замість того, аби узяти їх до відома та зважати на них, навпаки, заперечує, доводячи, ніби добре до вас ставиться. Ба більше, любить і цінує.
Натомість ви себе почуваєте зайвою і непотрібною.

Отже, маємо в наявності яскраво виражену кризу відносин. Тому було б добре на зустрічі з психологом з'ясувати, що ж заважає вам обом як партнерам чути одне одного та через щирий і відвертий діалог налагоджувати здорові і міцні стосунки.

Що можете зазначити щодо своїх потреб у подружніх відносинах, які на сьогодні не задовольняються?
Відколи це почалося?
В якій формі ви намагаєтесь донести чоловікові важливе для вас?

Відредаговано автором 06-04-2025 19:08:30

Доброе утро!
«ПОЧЕМУ НЕКОТОРЫЕ ЛЮДИ ТАКИЕ ТАКТИЛЬНЫЕ?»;
Полагаю, что эта особенность позволяет им удовлетворить потребность в близком контакте. А вот с каким мотивом - тут нужно разбираться в каждом случае отдельно. В одном случае пытаются получить поддержку и тепло.
В другом - держать крепко, чтобы не убежал.
В третьем - для контроля...
В большинтсве случаев люди об этом не задумываются, ведут себя по привычке, то есть неосознанно... до тех пор, пока другой человек не обратит внимание.

Когда подруга держит вас за руку, вам «порой это очень неприятно и уже невыносимо.»;
Очевидно, ранее ваша реакция была не столь категоричной. Может быть, вы и сами нуждались в том, чтобы держаться за руки. Как думаете, какой в том был смысл?
Одним словом, вы вместе "сформировали" привычку, причем настолько прочную, что подруга полюбила держать вас за руку. А теперь не хочет отвыкать, как будто потеряет связь с вами.

«Я смирилась с тем что она такой человек»;
Сомневаюсь, что смирились. Будь так, вы бы сюда не обратились и вопрос, в котором чувствуется много гнева и раздражения, не задали.

«некоторые люди такие тактильные и не понимают, что нарушают личное пространство другого человека?»;
Любопытно, какими словами вы сами себе объясняете, мол, нужно "СМИРИТЬСЯ" с тем, что нарушается ваше личное пространство?

Відредаговано автором 06-04-2025 09:59:35

Добрая утро!
«Ситуация невероятная, скажу как есть мне нравиться женщина возраст её точный не скажу где-то как мои родители но может 40-45 плюс минус, мне 19 лет ну вот она мне просто нравиться есть женщины красивее её в офисе, но в ней что-то есть мне она безумно нравиться.»;
Вы, пожалуй, удивитесь - вряд ли эту ситуацию можна считать невероятной. Среди человеческой популяции весьма распространенное явление, когда молодого человека привлекает женщина гораздо старше возрастом. Из тех, что на виду, например: мужчины Аллы Пугачевой, Эммануэль Макрон и его жена...
А в культуре многие годы сохранялась, да и сейчас не забыта "традиция", когда более опытная в сексуальном плане женщина помогала стеснительному юноше стать мужчиной.
Кстати, у вас уже был сексуальный опыт?

"В ней что-то есть, она БЕЗУМНО нравится" - так написали вы о своих чувствах. Что же именно вы в той женщине заметили - раскрыть сможете, для себя разумеется?

«мне всегда нравились женщины постарше,»;
Нравиться-то нравились, а было ли такое, чтобы вы переходили к практическим действиям - подойти познакомиться, предложить встретиться и т.д.?

«Что делать если она сильно сильно запала я как её вижу я возбуждаюсь»;
То есть речь идет о влечении и вы хотели бы сексуальной близости с этой женщиной? Другие варианты возможны? Например, стать для нее партнером по жизни? Создать семью?

«Знаю что у неё нет мужа и нет детей»;
Как думаете, это обстоятельство каким-то образом повлияло на ваш интерес и соответсвующие мечты?
Будь она замужем и мамой, вы бы точно также выделили ее среди других женщин?

Здравствуйте, Настя!
«КАК ОТПУСТИТЬ ПРОШЛОЕ»;
Что обращает на себя внимание в названии темы - это отсутствие вопросительного знака, который по логике вещей должен замыкать предложение. И его отсутствие может быть не просто забывчивостью или привычкой не ставить знаки препинания в конце. Одна из возможных версий - отсутствие определенности, а СТОИТ ли отпускать прошлое?
Может быть, необходимо дать себе время и прислушаться к чувствам, заметить желание и определиться, поскольку долго находиться на "эмоциональном шпагате", означает, застрять. Отказывая себе в праве ИДТИ дальше(!)

«как будто и нового парня я не могу теперь воспринимать.»;
Пожалуй, естественно, что не можете, потому что СРАВНИВАЕТЕ. Потому что значительная часть вас осталась в прошлом. И теперь вы разделенная на две части. Как же быть? Оставаться в раздвоенности или воссоединиться в одно целое?

«И я считаю его самым мудрым человеком в моец жизни,поскольку он никогда не осуждал и всегда мог понять,мы могли обсудить тему более развёрнуто. Это меня вдохновляло. Но к сожалению помимо этого было много проблем. У него алкоголизм,плюс частые депрессивные эпизоды,что сказывалось всегда на стабильности этих отношений.»;
Как можно заметить, ваше понимание мудрости весьма специфичное. Говорить с тем партнером можно было обо всем на свете, без критики, осуждения, без шаблонов и навязывания своей точки зрения. При этом осознанного и ответственного, то есть мудрого подхода к своей собственной судьбе у мужчины, к сожалению, не было. Важно заметить, что не только к своей, но еще и вашей общей(!)

И мне почему-то показалось, что он был заметно старше вас. Не исключаю, что в вашем восприятии этого человека было что-то от отцовства - то ли мечты о принимающем отце, то ли похожесть на вашего родного отца...Подтверждением чему может служить ваша фраза «Но вот это ощущение окончательного финала спровоцировало сильную истерику и горе.»;
Как будто теряете РОДНОГО человека. И так больно становится. А вместе с ним теряете мечту...
В терапии, если решитесь на нее, вероятно, этот аспект рано или поздно всплывет.

«КАК ОТПУСТИТЬ ПРОШЛОЕ»;
Так как же все-таки отпустить прошлое? Во взаимодействии с психологом перепрожить абсолютно все чувства - и те, что радовали, наполняли и вдохновляли, и те, что огорчали, разочаровывали и отравляли. Пройти этот путь с поддержкой и эмпатией, внимательно и бережно. Что приведет вас к ПРИНЯТИЮ расставания.
А дальше?.. Дальше будет интереснее. Предстоит глубже разобраться с вашей моделью построения близости - что и зачем прорывается наружу при встрече с интересным мужчиной?

Доброго ранку!
«МОЖЛИВО ЦЕ ЗРОБИТИ ДУЖЕ ШВИДКО?»;
Почнемо спочатку. Швидко - це на ваш погляд скільки - день? тиждень? місяць? рік?
До чого це питання? Воно покликано прояснити, наскільки ви готові серйозно вкладатись в результат і терпіти те небажане, що зараз терпите.

Тепер до суті - «всі казали що я в спів залежних відносинах з абьюзером, але я не хочу з них виходити, а хочу перевернути все так, щоб він хотів мене, як раніше»;
Щоби надати вам більш-менш грунтовну відповідь, передусім, потрібно з'ясувати, ЯК було раніше, а також ЩО сталося і відбувається тепер(!)
Ну, погодьтеьс, як можна, перебуваючи в здоровому глузді і добрій пам'яті, братись за щось, не відаючи реальної картини.

«хочу зрозуміти його психологію»;
Зрозуміле прагнення. Цікаво, наскільки ви вже просунулись з його реалізацією, зважаючи на те, що знаєте хлопця не один день?

Також, має значення і знання вами своєї власної психології - поглядів, мотивів, цінностей, ставлення до себе тощо. То як бути із цим, адже одного знання психології партнера, здається, недостатньо для задоволення вашого запиту. Чи не так?

Доброго ранку, Катю!
« Мені чомусь постійно через це нудно, я не знаю як себе розважити,»;
Розважити себе людина може багатьма способами, та чи усі вони прийнятні та екологічні як по відношенню до самої людини, так і до оточуючих?
От ви чим любите займатись? Є щось так, що вас захоплює?
Багато людей через брак досвіду, банальне невігластво навіть не здогадуються, з яких джерел можуть отримувати радість, задоволення та інші приємні емоції.

Тому я би не став звужувати сприйняття вашої ситуації лише з нюансами афективної сфери.
На часі особистісний розвиток в доброму розумінні слова. Розвиток такої, без перебільшення визначальної здібності, як вміння усвідомлювати реальність в усіх її можливих проявах, тобто одночасно у внутрішньому і у зовнішньому світі.

Окрім індивідуальної співпраці з психологом в реалізаці названих прагнень суттєво допомагає відвідування психологічної групи. Там є можливість спостерігати динамічні процеси взаємодії учасників між собою і ведучим, проявлятись самій, отримувати зворотній зв'язок, пропрацьовувати нагальні запити тощо.

Відредаговано автором 04-04-2025 10:03:58

Доброе утро!
«Как быть? Как найти компромис?»;
Ощущается, что эти вопросы самые острые и актуальные для вас на сегодняшний день. И были таковыми длительное время, поскольку напрямую касаются самой сути вашего восприятия себя... и возможности быть свободной и счастливой в этом мире.

Попытки найти компромисс я бы отбросил как бесполезные и половинчатые, то есть не приводящие к разрешению проблемы.
А что же вместо, спросите вы?
Отвечу - в терапии с психологом, прорабатывая травмы детства, разбираясь с тогда принятыми вынужденными решениями про себя и моделью, как быть в будущем, выйти на ПРИНЯТИЕ того факта, что мама ТАКАЯ и не могла БЫТЬ иной(!)

Она по природе такая. Она ТАК была воспитана, скорее всего недолюблена, и потому не могла, к сожалению, дать полноценной материнской любви вам. Думаю, вряд ли ею руководил злой умысел.

Конечно, на данном этапе вам от этой мысли ничуть не легче. Все те же, в детстве возникшие чувства - обиды, несправедливости и гнева на маму - продолжают терзать вашу душу. И всякий раз в контакте с ней, точнее с ее токсичным и манипулятивным поведением, вы ранитесь.

Выход есть - терапия, что призвана помочь вам перепрожить с новым ресурсным пониманием прошлое. И временное дистанцирование от мамы. Степень удаления определите для себя сами, опираясь на свои ощущения и чувства.

«В своей голове я нарисовала другую картинку своего прошлого, будто я излюбленный ребенок и эту картинку я подаю обществу, хотя на самом деле я хочу вычеркнуть свою мать из своей жизни. »;
Этот защитный и в некотором роде спасительный механизм может, имхо, сыграть с вами злую шутку, увести от реальности так далеко, что потом будет сложно вернуться. Почему? Потому что в его основе НЕПРИНЯТИЕ себя, попытка обмануть реальность, мол, ничего того, что меня тревожит и беспокоит сегодня, не было в прошлом(!)

«на самом деле я хочу вычеркнуть свою мать из своей жизни.»;
Мне кажется, вы понимаете, что ничего вычеркнуть не получится. Ни удалить память, ни начать жить с этого самого дня новую жизнь... Это все про борьбу и про боль, которую стоит прожить, разобравшись и приняв абсолютно все, что было с вами и у вас(!) И пойти дальше с ЛЕГКИМ сердцем, без надрыва.

«Мама с папой в разводе давно, с моих 7 лет»;
Ваши родители уже много лет в разводе. Ситуация с мамой понятна, а что с отцом? Поддерживаете ли контакт? Присутствие в жизни отца и общение с ним может быть весьма важным и ценным для вашего благополучия.

Відредаговано автором 04-04-2025 09:34:17

Доброго дня!
«Як я маю себе поводити і що маю зробити.»;
Вважаю, ваше занепокоєння цілком виправданим, адже шкідлива звичка та ще й на тлі бронхіальної астми.

«При першій розмові з сином, ми просто поговорили. Він сказав, що йому подобається, бо вони смачно пахнуть, і обіцяв більше не курити. Але це повторюється, і не не розумію як на нього вплинути. Чи потрібна йому допомога якась додаткова, тому що мої розмови не допомагають, і проблему не вирішує. »;
Ви спробували повливати на сина, однак результату це на принесло. І, мабуть, тепер ви відчуваєте себе безпорадною і розгубленою. От на вашу думку, чому ваші спроби не мали успіху? Чим наповнене життя сина останнім часом? Наскільки він відкритий у спілкуванні?
Чи є з боку сина повага до вас? А до чоловіка? До речі, як він зреагував на НОВУ звичку сина?
Ці аспекти важливі, адже неможна щось радити, не знаючи усіх аспектів ситуації і усіх можливих чинників.

Щодо паління. Його можна розглядати як певне відігравання, як спосіб або інструмент, що дозволяє щось отримати на рівні відчуттів, а від зустрічі з чимось неприємним і небажаним УНИКНУТИ. Що спадає на думку у зв'язку з цим? Чого він прагне курінням, а чого уникає?

«Як я маю себе поводити і що маю зробити.»;
Ваші дії можуть бути розумно комбінованими. Ви можете рішуче не сприймати синове паління, проте не розповсюджувати це несприйняття на нього самого як особистість(!)

Ваш син, як і будь-яка людина, і ви, зокрема, теж, має право на пізнання світу, на експеримент, на помилку... і на усвідомлення помилки. Тож дайте собі, передусім, час, аби забезпечити і йому можливість УСВІДОМИТИ його власну помилку. Серце матері вам підкаже, як це зробити найкращим чином.

Відредаговано автором 03-04-2025 09:43:58

Доброго ранку!
«Розумію що треба жити рухатись,бо ще є і спільні діти.Всі болі пережив.Таке було враження ніби мене застрелили а я забув вмерти.»;
Співчуваю вам і розумію, наскільки вам важко зараз. Також хочу вас підтримати і допомогти, аби ви пройшли шлях ВІДНОВЛЕННЯ(!)

Водночас одразу зазначу - таким, як були в минулому, вже не будете... адже отриманий гіркий досвід , безперечно, вас змінив. Згодом, починаючи з цього самого дня, у вас з'явиться можливість ПІЗНАВАТИ себе, розуміти краще, долучатись до нових джерел внутрішніх ресурсів, відкривати нові сенси і цілі життя, даючи собі змогу перебувати у злагоді зі своїм Я.

Отже ваше питання. «Як знову повірити в себе,як вибратись з апатії,нічого не хочеться,немає сил зовсім,висипаюсь.»;
Його можна сприймати в якості повноцінного запиту на терапію, в ході якої до вас повернеться віра в себе, зникне апатія, збільшуватимуться сили і народиться бажання ЖИТИ повноцінно(!) Проте не одразу і точно не в одну мить.

«Пережив зраду,після якої дружина завагітніла,вернулась,живемо разом знову вже пів року.»;
Доведеться дещо у вас розпитати і уточнити.
Скільки років ви разом і скільки у шлюбі.
Який час після зради жили окремо?
Дружина вагітна від вас?
На яких умовах вона повернулась, а ви погодились на цей крок?

Звісно, це далеко не повний перелік важливих аспектів, що потребують прояснення.

Ваша апатія, скоріше за все, може бути результатом вичерпання ресурсу віри в себе і руйнуванням уявлень про здорові стосунки в сім'ї.
Напевно, багато питань і досі залишись без вирішення: Чому це сталося? Як вона могла? Хто я тепер? Де моя чоловіча ідентичність? На кого, зрештою, я маю гніватись - на себе або на неї? Що спонукало мене погодитись на повернення дружини? і т.д.

«незнаю як знову зрушити з місця.»;
Відповідь є. Це співпраця з психологом і ваші самостійні дії.
По-перша, вам потрібна підтримка з усіх можливих джерел - рідних, друзів тощо.
По-друге, допомога відчути бодай малесеньку цяточку твердого грунту під ногами, аби зробити перший крок у напрямку душевного ОДУЖАННЯ.
По-третє, будуть дієві рекомендації для самостійних зусиль.

Тож обирайте психолога, який викличе у вас довіру, і починайте з ним спілкуватись. Нове життя однозначно можливе. І повірте мені, воно може бути більш яскравим, ніж було раніше)

Відредаговано автором 03-04-2025 09:27:06

Добрій день!
«Сейчас в моей жизни всё хорошо, жизнь за границей, востребованная, хорошо оплачиваемая работа, муж, дочка, отпуск 4 раза в год.»;
Можно только порадоваться за вас - жизнь налажена)
Но отчего же тогда слезы на фоне блаполучной действительности?!

«Слезы вообще не мои, а чаще всего от сопереживания. »;
Вам кажется, что слезы не ваши, а чьи тогда? Текут-то они у вас(!)

«а чаще всего от сопереживания. »;
То есть сопереживаете вы. И этом случае важно прояснить, кому и в чем вы сопереживаете настолько, что это эмоциональное состояние нужно сопроводить/подкрепить слезами?

«Мультики, фильмы, шоу, новости и у меня катятся слезы.»;
Предлагаю вам внимательно понаблюдать и отследить, на какие именно события вы реагируете слезами: несправедливость? угнетение? катастрофы? обиды? боль?...?

«Жизни это совсем немного мешает, когда веду машину, то могу прослезиьься от новостей, мешает ехать.»;
Когда вы за рулем, можно ведь отключить новости. Как полагаете, по какой причине этого не делаете?

«И вообщем проявляется плаксивость когда я одна или дома»;
Сомневаюсь, что подобное можно считать нормой.

«Можно ли усилить мою эмоциональную стойкость?»;
Фокус может быть иной - как сбалансировать свою аффективную сферу. А это, по сути и в реальности, - процесс. Процесс взаимодействия со специалистом и вполне эффективных самостоятельных действий.

«Який, на вашу думку, темперамент більш підходить до дівчинки?
»;
Ви стежили (не я), тому і визначайте:
Якщо дитина активна, швидко приймає рішення і знаходить вихід із ситуації, не може довго чекати, то перед вами типовий холерик. Він може бути агресивним, запальним, нестримним і прямолінійним, тому завжди говоритиме в очі все, що думає. Виконувати монотонну роботу така дитина нездатна. Вона може швидко захопитися, але також швидко охолонути і залишити незакінчену справу.

Дитина завжди у хорошому настрої. Так найчастіше характеризують сангвініків. Вона завжди впевнена у своїх діях та врівноважена, легко йде на контакт. Діти-сангвініки активні та товариські. Навіть у стресових ситуаціях вони залишаються спокійними. Говорять голосно та чітко, активно жестикулюють та мають яскраву міміку. Сангвінік із задоволенням починає нову справу, причому не кидає, доки не доведе її до логічного завершення. Їхньою відмінністю стає цілеспрямованість і працездатність. Будь-яку невдачу сангвінік переносить з легкістю.

Спокій та врівноваженість – це основні характеристики меланхоліка. Зазвичай вони намагаються уникати гучних компаній, повільні, не намагаються вирватися в лідери. Такі діти посидючі, розважливі. Вони дуже мало говорять і ніколи не розпочинають розмови першими. Для дитини з таким типом характеру властива завзятість, тому намагаються довести почате до кінця. Мова таких дітей тиха, спокійна та розмірена. Жести, міміка та емоції у них, як правило, відсутні або практично невиразні. Зате вони завжди постійні в інтересах та захопленнях.

Спокій, повільність – це особливості флегматика. Деяких дорослих це може дратувати. Проте лаяти дитину через те, що вона все робить занадто повільно, не можна, оскільки це може негативно позначитися з її ставленні до себе у дорослому віці. Флегматик самостійний та відповідальний. Головне, щоб батьки створили для нього такі умови, за яких йому доведеться виявляти зібраність.
Бажаю успіху)

Доброго ранку, Марино!
«ПОМОГИТЕ, ПОЖАЛУЙСТА, РАЗОБРАТЬСЯ С ТЕМПЕРАМЕНТОМ РЕБЁНКА»;
Враховуючи наведені обставини «це не моя дитина, це дитина моєї знайомої, психолога. Як я вважаю, що в цій дівчинці немає нічого критичного. Темперамент я хотіла б дізнатися ради зацікавленості. »;, можна припустити, що у вас підвищена цікавість до ситуації вашої знайомої(!)
Навіть схоже на те, що ви заперечуєте її висновкам відносно темпераменту доньки, вважаєте відсутність у дівчиники чогось критичного. В той час як її мама (психологиня) щось там критичне угледіла.
Тож, вірогідно, ваш мотив виходить за межі банальної зацікавленості. А куди саме виходить - питання? Конкуруєте з нею? Хочете заспокоїти? Ваш варіант - ?

Щодо вашого прохання - «Можете підказати ряд тестів, які можна пройти, щоб дізнатися темперамент цієї дитини?»;
От як ви собі уявляєте проведення психологічного тесту з 2-річною дитиною. Чи можливе таке взагалі? Спостерження - згоден. Воно працює, а тести - не впевнений. У професійній спільноті існує думка, що визначити тип домінуючого темпераменту можна у дитини після 3-річного віку.

Здравствуйте!
«КАК ЭТО РАСЦЕНИВАТЬ? ПОДСКАЖИТЕ, ПОЖАЛУЙСТА.»;
Как расценивать ваше непонимание ситуации? Можно ведь и с этого начать диалог с вами.
Что же происходит с вами, отчего вам сложно осознать целостную картину настоящего? Чего не хватает для понимания? Вы внутри происходящего - внутри своих стараний, усилий, откровений, просьб, усталости и апатии. Вот это с вами и происходит. Это ваши чувства и ваши мысли. В этой связи уместно спросить - а хотели ли, чтобы все было именно так?
Сомневаюсь. Однако происходит то, что происходит.

Взглядом со стороны заметно, как вы оба реализуете довольно любопытный сценарий. Не скажу, что он такой уж уникальный. Нет, он весьма распространенный. Сценарий, в котором вы настойчиво реализуете потребности, всей глубины которых вряд ли осознаете - проявлять повышенную заботу о парне ценой собственной жертвы(!)
На поверхности вроде бы все логично и понятно - помочь молодому человеку найти себя, поддержать в его поисках, взяв на себя ВРЕМЕННО львиную долю забот материального и организационного плана.
А на уровнях ниже - очевидно, желание доказывать свою нужность, заслужить любовь и благодарность...
А еще ниже - еще не сформировавшая способность смотреть на вещи здраво, полноценно заботиться о себе и своем благе, умение быть за себя по-настоящему, не позволяя кому бы то ни было ПОЛЬЗОВАТЬСЯ вашей добротой, мягкостью и безотказностью.

И разумеется, для реализации ваших потребностей судьба "подарила" вам встречу с парнем, у которого дополняющие вас потребности - ПОЛЬЗОВАТЬСЯ услугами близкого человека и не брать ОТВЕТСТВЕННОСТЬ на себя. Он даже пресекает любые разговоры на эту тему, зато пытается ПОИГРАТЬ на чувстве любви. О чем вот эти слова - «Он еще раз повторил, что оьсуждение темы окончено и поняла ли я его. Потом сказал что любит меня через 5 мин, и спросил люблю ли я его»;

Итог вполне закономерен - «И вот с лета, но активно с осени, я начала чувствовать сильнейшую апатию, иногда просыпаюсь с чувством «ну вот снова все по кругу», пару раз было что прям чувствовала, что мне не интересно проживать этот день, большинство дел я заставляю себя делать через сильное сопротивление, я устала все эти годы без нормального отдыха, мне часто грустно, не хочется видеться с друзьями, нет сил переписываться особо, покупать одежду (и из-за денег боюсь и будто сил нет).»;
По-другому и не может быть, поскольку вы выгораете эмоционально. Баланс брать-давать кричуще нарушен.

Что же дальше? Открыв для себя понимание сегодняшней ситуации, на что вы готовы пойти? К чему склоняетесь?

Если в терапию к психологу, то есть шанс восстановиться и постепенно начать жить иначе(!)

Відредаговано автором 01-04-2025 19:40:55

Здравствуйте, Полина!

«Мой вопрос в том: что это за поведение и как это скорректировать?»;
На первую часть вопроса коллеги уже ответили. А во со второй придется разбираться.

Вы отмечаете, что «Считать до 10ти, 20ти прежде чем звонить всем на свете - не помогает.»;
Конечно, не работает и вряд ли будет, поскольку... для коррекции нужно будет осознать потребность, которую реализуете автоматически «незамедлительно ими поделиться»;
Пару вопросов в этой связи:
- незамедлительно поделиться ЗАЧЕМ, с КАКОЙ ЦЕЛЬЮ?
- если не поделитесь, что будет с вами? Что будете испытывать?

«То есть они как бы взрослые для меня, а я для них как ребенок в таких ситуациях. Я как бы приглашаю их «научить меня жизни». »;
Это ваше наблюдение подталкивает к ответу. Вам предстоит открыть/возродить/создать внутри себя структуру ВЗРОСЛОГО, то есть такую свою собственную часть личности, которая сможет удовлетворить вашу потребность. Эту задачу как раз и призвана решить терапия с психологом.