Вітаю. «Они расстались в период когда мы начали хорошо общаться, а спустя пару дней он сказал «давай создадим семью», я конечно была в ступоре, »;
Звернула увагу на швидкість вашого зближення. Чи достатньо вам такого короткого часу щоб пізнати іншу людину, побудувати довіру і створити пару? Що для вас сімʼя?
Чи обговорювали ви з партнером втрату? Як проживаєте її ви?
Також моє враження від прочитаного, що лише від нього залежить дальший хід ваших стосунків, це він вирішує, а ви вже пристосовуєтеся? Чи знаєте ви як вам хочеться? Які стосунки вам хочеться?

Вітаю, Ірино. Чи знає ваш хлопець про ваші страхи? Чи обговорювали в з ним межі допустимого у ваших відносинах? Чи «страх зради» зʼявився у відносинах саме з цим партнером, чи був раніше? Звідки ви взагалі знаєте про зраду і що вона для вас означає?
Також бачу у вашому питанні «склеїні» дві потреби, які ви сприймаєте як одну:
«Як побороти страх зради, страх втратити його?»;
Страх, що ви не є цінною і вами знехтують і страх, що вас покинуть.

Вітаю. Дуже добре, що ви вже усвідомлюєте, що відбувається насилля і з вами так не можна. Це важливий крок, щоб почати щось змінювати.
«Це жах, як таке могло статися зі мною, я розумна, порядна, людина - а сім’я моя виглядає, неблагополучною.»;
Ви не винні, що вас принижують. У вас висока толерантність до насилля, адже кажете що це продовжується 10 років. Такий патерн поведінки сформувався у вашій батьківській сімʼї. Треба розбиратись чому так важливо мати сімʼю, які інтроекти транслювало середовище.
Коли ви повністю залежна від чоловіка, то звичайно дуже страшно залишитись самій, бо здається що сама не справлюся. Для початку потрібно брати відповідальність за формування своєї незалежності. Наприклад, це може бути навчання якоїсь професії. Це буде створювати опору і підкріплювати самостійність. Далі повертати собі автономність у інших сферах, шляхом роботи з самооцінкою: що я можу? що є моєю супер- силою? Далі створювати підтримуюче середовище: соціальні контакти людей які можуть мене підтримати. Весь цей напрацьований матеріал і стане вашою платформою автономності і підтримки.

Вітаю. Колеги вам написали багато слушних рекомендацій. Додам лише, що ваші сесії з психологами теж актуалізували вашу звичну поведінку в контактах з іншими людьми. І це закономірно, бо у близьких контактах ми повторюємо звичні патерни поведінки. Маю на увазі те, що ви описуєте стосунки з батьківськими фігурами як задовільні, вони були можливо сильно опікаючими і не сформувалася автономність. Звідси в розмовах з психологом ви чекаєте, щоб він сам «догадався» що вам не підходить, так як це роблять батьки.

Ігор, вітаю. Після вашої розповіді, у мене склалося враження, що ви уважний, дбайливий і дуже добре знаєте повадки своєї дівчини. Тому, думаю що стосунки саме з цією людиною для вас цінні.
Ви описуєте період складнощів у вашій парі, так буває. Запитуєте, що робити, бо розгубилися. Я би порекомендувала сказати дівчині, що ви готові піти з нею до лікаря чи підтримати, якщо потрібно. Цим самим дати знати, що ви поруч. Цього буде достатньо, не потрібно вгадувати її бажання. Вона доросла.
Зверніть увагу на свій стан і свої переживання. Як почуваєте себе ви? Чи маєте з ким поговорити при потребі?

Вітаю. Співчуваю що ви мусите справлятися сама з такою кількістю обовʼязків.
На вас справді лежить велике навантаження по догляду за дітьми і веденню господарства. Це важко в одні руки. Тим паче, що чоловік воює і це теж підсилює тривогу. Стрес і втома накоплюються і з часом перетворюються в хронічні. Також ви пишете про агресію і головні болі- коли довго стримувати свої емоції, то вони знаходять вихід всеодно. Піклування про себе- це необхідна справа, щоб могти піклуватись про дітей. Чи є у вашому дні час для себе? Це може бути зовсім маленький ритуал, як наприклад ви завели дітей до садка і купуєте собі каву, сідаєте на лавочку у осінньому парку та насолоджуєтесь.
Ви описуєте ранні підйоми, збій графіку сну. Це може бути симптомом гормональних змін, та інших захворювань. Зверніть будь ласка до терапевта. Ваше здоровʼя зараз найголовніше.

Вітаю. Співчуваю вашій ситуації. Невизначеність справді важке переживання.
Які відносини були між вами з чоловіком до того, як ви розїхались? Чи узгодили ви разом рішення жити в різних країнах? Як ви домовилися про комунікацію?
Чи влаштовувала вас така форма проживання сімʼї до цих слів чоловіка?
Намагатися щось прояснити з людиною, яка не їде на контакт не можливо. Сконцентруйтеся на своєму стані? Чи маєте ви подругу, яка може вас вислухати, побути поряд?

Вітаю. Це добре, що ви намагаєтесь розібратись в своєму стані.
Як ви відноситесь до самого себе? Чи вмієте прощати свої помилки? Як ви відноситесь до критики? Чи порівнювали ваші батьки вас з іншими дітьми? Чи хвалили за успіхи?

Вітаю. Дуже добре, що ви бачити свої труднощі і намагаєтесь покращити якість свого життя.
Ви описуєте факт булінгу. Співчуваю, що ви мусіли справлятись з таким негативним досвідом. Ваша подруга стала для вас єдиною людиною, що вас підтримувала. Тоді стає зрозуміло наскільки вона цінна і важлива для вас. Також ви усвідомлюєте, що спеціально віддаляєтесь від соціуми, і це зрозуміло маючи досвід цькування. Але контакти з людьми завдають не лише болю, а мають інші позитивні сторони. Спробуйте подумати з ким ви б могли познайомитись, проводити час для спілкування. Для початку це можуть бути знайомства за інтересами чи хоббі, спортивними захопленнями, які не потребують саморозкриття і тісного контакту.

Вітаю. Самопошкоджуюча поведінка може бути як симптомом депресії, тривожного розладу…Це акт агресії направленої на себе, бо іншого способу не знає. Підлітковий вік, обтяжений різними переживаннями: тут і гормональні зміни, зміни у зовнішності, а також вимоги до підлітка будувати стосунки з однолітками, бути принятою в групу своїх… Багато вимог лягає на підлітка і він не завжди має ресурс щоб справитись.
Також важливо, які стосунки з батьками, чи відчуває довіру і підтримку, чи має опікуюче середовище, де може поділитися своїми проблемами.
Ваш страх як мами зрозумілий, але залякування і соромлення не допоможуть. Також ви пишете про осуд ваших знайомих і своє почуття провини, що не справились як мама. Розумію вас. Але це ще більше віддаляє дитину від того, щоб поділитися своїми переживаннями.
Робота з селфхармом починається з консультації у психіатра, або клінічного психолога. Далі психотерапія із залученням батьків для налаштування довіри і комунікації.

Я звернула увагу, що від його дій і слів залежить ваша самооцінка. І зараз ви це підтвердили. Ніби хтось інший має вам постійно нагадувати, що ви достатньо хороша, красива… Це так не працює) Наша самооцінка формується у ранньому дитячому періоді з нашими батьківськими фігурами. Те, як вони транслювали нам знання про себе, стає основою нашої самоцінності, довіри і безпеки. І питання про секс з подругою попадає у вашу «болючу зону» Тут би я мала вас розпитувати про стосунки з батьками, про відносини з татом.., але це не формат публічної консультації

Вітаю. Схоже ці думки набрали форми обсесивних. Раз вони постійно присутні і ви до них повертаєтесь. Ви описуєте тривожні відчуття і сльози. Співчуваю вам.
Як ви почуваєтеся у стосунках? Чи відчуваєте себе щасливою? Красивою? Чи робить партнер компліменти? Чи вистачає вам близькості і тепла? Чи є у вас довірливі розмови?
Звернула увагу, що ви не довіряєте його словам, підозрюєте що каже неправду.
Як ви би могли охарактеризувати свою самооцінку? Чи задоволені ви своєю зовнішністю? Собою як особистістю? Чи говорили ви з партнером про свій стан, який описали тут?

Катя, вітаю. Пропоную вам подивитися на ваш досвід відносин- завдяки тим стосункам, що у вас були, ви тепер знаєте як не хочете. Зʼявилося більше розуміння, що саме довготривалі стосунки вам підходять. Також хочу похвалити що ви зразу озвучуєте кандидатам про це. Можливо в цьому місці треба реагувати не лише на слова «так, я теж хочу стосунків» а також на інші дії, які робить партнер.
Ще рекомендую робити для себе речі, яких ви чекаєте від стосунків вже. Піклуватись про свій комфорт , робити собі приємності і компліменти, водити себе в красиві місця і кафе. Розібратися для чого мені стосунки, який чоловік має бути поруч, якою буду я з цим чоловіком? Це можна зробити самостійно, описавши відповіді письмово на папері. Зазвичай, такий аналіз підкидає неочевидні висновки і дозволяє побачити нові грані себе

Доброго дня. Дуже добре, що звертаєтеся по допомогу. Життя у війні не легкий процес, наповнений тривогою, страхом і нестабільністю. Стан, який ви описали схожий на депресію, а також може свідчити про гормональний дисбаланс, що підсилює ваші переживання. Я підтримую колегу, про звернення до психіатра, і при потребі вас скерують до ендокринолога. Ви написали, що цей стан у вас вже два роки, тому організм і психіка виснажені, ви довго справлялися власними ресурсами. Призначення антидепресантів стабілізує стан і зʼявляться ресурси для роботи в психотерапії. Вже пізніше можна буде досліджувати що сталося перед двома роками, ваші життєві стратегії, способи якими ви обходитеся з собою…

Добрий день
Підтримую колегу В.А.Тарасенко.
При умові, що зовнішні стресо фактори виключили: фіз.активність, кофеїн, режим сну, їжа наніч.